Целебное касание короля. Что представляла собой средневековая медицина

4 января, 20:23
1705
Цей матеріал також доступний українською
Целебное касание короля. Что представляла собой средневековая медицина - фото

Изображение: Wikimedia

Генрих IV проводит обряд исцеления больного золотухой. Гравюра Пьера Фиранса

С каждым годом становится все сложнее представить непосильную для современной медицины задачу, однако в Средневековье все обстояло несколько иначе - золотуха, например, лечилась "целебным касанием" короля.

Об особенностях и развитии медицины в средние века Радио НВ рассказала кандидат исторических наук и основательница Центра средневековых и раннемодерных студий Symbolon Людмила Ващук.

Дмитро Сімонов: Пані Людмило, ви вирішили досліджувати середньовічну медицину, - хоча б з погляду якоїсь естетики це суперечлива тема, то чому ви як історик зробили такий вибір?

Людмила Ващук: Справа в тому, що в коло моїх наукових інтересів входить Франція XVI століття. Це вже ранньомодерний час, перехідний період між середніми віками, епоха Ренесансу, у Франції якраз на першу половину XVI століття припадає епоха Відродження. Це перехідний період.

Я спочатку досліджувала, можна сказати, навіть політичні процеси. Проте коли історик працює зі джерелами, він натрапляє на різні теми, і буває таке, що якась тема спочатку зацікавить тебе з одного боку, потім з іншого.

Я почала цікавитися в науковому ракурсі медициною, дослідивши ритуал покладання французьким королем рук на хворих золотухою. Був такий ритуал у середні віки, у ранньомодерний час - і не лише у Франції, а також у Британії, в тогочасній Англії.

Юрій Пустовіт: Король сам свои руки возлагал? Или его руки приносили?

Людмила Ващук: Як дослідник, досліджуючи королівський ритуал, я спочатку мусила розібратися, а хто ж були ці хворі? Я ж історик, але не медик, я намагалася зрозуміти, що це була за хвороба, як сучасні науковці трактують це. [Дехто вважає], що це насправді могла бути не одна хвороба, а навіть декілька.

Дмитро Сімонов: Оскільки ви розібралися, а я навіть не уявляю, про що йдеться, то, будь ласка, розповідайте від самого початку: що за ритуал, що в ньому робив король, що то за хвороба…

Юрій Пустовіт: И что это были за больные, на которых король возлагал свои руки?

Людмила Ващук: Я почну з того, про що я дізналася у джерелах: це зображення мініатюр, на яких видно, як король, коронована особа торкається якихось людей, які стоять перед ним. Видно, як торкається, наче благословляє, покладає руку, але контактує лише з верхом голови.

Потім я прочитала те, що цікаве всім історикам: щоденникові записи, мемуари парижан першої половини XVI століття. Ці джерела можуть бути, з одного боку, дуже суб'єктивними, тому що їх писали люди, вони можуть написати те, що вони або бачили, [або] думають, але не завжди це відповідає дійсності.

Насправді, це цікаве джерело, тому що хто може краще написати про те, як жили парижани в середні віки чи в XVI столітті, як не самі парижани? Король і знать (його оточення) могли не знати, як жили звичайні містяни. Тому щоденникові записи - дуже цікаве джерело.

Анатомический Человек. Миниатюра из Великолепного Часослова герцога Беррийского. Изображение: Wikimedia

Там я також почала зустрічати згадки про те, що король у великі релігійні свята (це не просто так, саме в релігійні свята, в основному в [таких] церквах, як, наприклад, Нотр-Дам де Парі або інших великих церквах різних міст Франції), коли робив урочистий в'їзд, начебто лікував цих хворих золотухою.

Я почала цікавитися, що це за хвороба. Сучасні науковці вважають, що це може бути навіть дві різні хвороби. В середні віки хвороби могли бути інфекційні (я зараз не говорю про травми), а могли бути хвороби, спричинені неправильним харчуванням.

Десь гігієна гірша, а з іншого боку, - нестача вітамінів або спадковість як наслідок могли спричиняти шкірний діатез, самі золотушні (у франкомовних джерелах вживається слово хворі-“кривошиї”, тобто прямо вказується на деформацію на шиї).

Виходить, що ця хвороба могла мати два прояви: або як діатез - вона не була інфекційною, нею не можна було заразитися, вона могла просто [спричиняти] якісь дефекти на шкірі в районі шиї; але це міг бути шкірний туберкульоз, який давав реальну деформацію, цю “кривошиїсть”.

Дмитро Сімонов: А чому ж лікував король, невже в них не було лікарів?

Людмила Ващук: Тому що ще у середні віки (це стосується лише хвороби золотухи) вважали, що король у день коронації отримує священну додаткову сакральну владу від бога, і рівно поки він король, поки він на троні.

І у святкові дні, такі як Великдень і Різдво, ця сакральна влада, сила від бога, має ще більшу силу. Цей ритуал і в середні віки, і в ранньомодерний час реально проводився; люди вірили в те, що король зцілює.

Я аналізувала у тексті вживання самої фрази, як люди описували це. Я не філолог, але це теж важливий момент: коли сьогодні французькі історики пишуть про цей ритуал зцілення, вони вживають слово "король торкався".

Я працювала зі джерелами - це Щоденник невідомого парижанина, що був опублікований ще в кінці XIX століття, і мемуари, або Книга записів Ніколя Версорі (це був адвокат Паризького парламенту, він також згадує про цей ритуал).

Ці сучасники жили в один час, вони вживають виключно слово "зцілював", "лікував" - жодного разу не "торкався". Тобто в той час люди в це вірили. Чому вони могли в це вірити, чому це не піддавалося сумніву, мені самій було дуже цікаво.

Один із варіантів все-таки, що працював ефект плацебо, що людина дійсно вірила, і коли відбувався цей ритуал торкання, вона настільки могла повірити… Звичайно, я думаю, якщо це був нескладний випадок, не був туберкульоз, де була інфекція, за рахунок виділення гормону ендорфіну людина почувала себе краще.

Юрій Пустовіт: Почему именно эту болезнь, а, например, не воспаление внутреннего уха?

Людмила Ващук: До речі, я не можу сказати, чому не інша хвороба, тому що, наприклад, проказу, або лепру (звідси лепрозорії - заклади, де перебували хворі), таким чином не зцілювали, лише цю “кривошиїсть”.

Больной король Франции Людовик VI в окружении врачей, 1332-1350. Изображение: Wikimedia

Юрій Пустовіт: Узкая “специализация” была у короля.

Дмитро Сімонов: Так, король не може дозволити собі лікувати будь-які хвороби. Але що для мене в цій історії важливо, - це те, що з погляду науки в даному разі був ритуал, але цієї науки тут і близько не було.

Людмила Ващук: Не було.

Дмитро Сімонов: Тобто назвати це медициною в сучасному розумінні цього слова просто неможливо. Треба поставити питання, чи було інше лікування, інші лікарі, крім короля?

Людмила Ващук: Звичайно, було. І навіть скажемо про те, де воно було: у Парижі (я буду говорити на основі Франції) ще з середини VII століття була заснована лікарня. Спочатку вона була заснована наче притулок, де бездомні, хворі, але в результаті за століття вона більше почала спеціалізуватися саме на лікуванні…

Дмитро Сімонов: Але це було при монастирі чи навчальному закладі?

Людмила Ващук: Так, про це ми зараз поговоримо. Це був Льотель-Дьон, це була лікарня. В середні віки скрізь по Європі була тенденція, що лікувальні заклади були при монастирях, це було навіть у структурі монастиря (і зрозуміло, що за кошти монастиря).

Але якщо говорити про трансформації, зокрема світоглядні, тобто як змінювалися уявлення людей про щось, змінювалося їх ставлення до того ж тіла, до цінності життя, це все також залежало від впливу церкви на світогляд людей, на медицину.

Дмитро Сімонов: Це дуже цікаве запитання, тому що ми - не історики - звикли думати, що в середні віки основні тренди у суспільстві, зокрема інтелектуальні, якщо можна так сказати, створювала церква, релігія, і вона була однозначно проти будь-якого наукового прогресу. А якийсь прогрес у медицині без науки є просто неможливим.

Юрій Пустовіт: “Лучшее лекарство - это молитва”, все знают.

Дмитро Сімонов: Молитва, до речі, дуже цікаве окреме питання. Але мене особисто цікавить, як релігія та медицина, яка мусить опиратися на якусь, якою б вона не була, наукову базу, співіснували в середні віки?

Людмила Ващук: Думаю, більшості відомий факт про вплив церкви, заборону наукових досліджень. В медицині це також було, і це було негативним фактором. Церква забороняла проводити досліди над людським тілом. Чому? Тому що людське тіло і людина - це “подоба бога”, а раз це “подоба бога”, то її таким чином не можна плюндрувати, паплюжити.

Тому навіть у більшості європейських університетів у середні віки, де були медичні факультети (тому що саме в університеті мусив бути обов'язковий медичний факультет), медицину викладали і вивчали на основі праць ще античних авторів: Гіппократ, Гален…

Юрій Пустовіт: То есть, если они тогда еще делали вскрытия, наверное, их могли бы признать еретиками, верно?

Людмила Ващук: Це було реально заборонено робити, і навіть ті викладачі, медики, доктори медицини - це люди, які спочатку закінчували університет і мали право викладати, вони також викладали лише теорію, а практикувати на тілі людини їм було заборонено, навіть хірургічні операції доктори медицини не робили, це робили цирульники-хірурги.

Врач, вправляющий руку. Иллюстрация из трактата Chirurgia Magna французского хирурга Ги де Шолиака, около 1450 года. Изображение: Wikimedia

Лише поступово (це перехідний момент у Середньовіччі), коли починається в пізньому Середньовіччі епоха Відродження, збільшується інтерес до тіла людини. Найпрогресивнішою у цьому була Італія, звідки й почалося Відродження.

Відродження в медицині також почалося в Італії, тому що сьогодні ми можемо читати, наприклад, опубліковані щоденникові записи Антоніо Бенев'єві - це лікар, який жив у XV столітті у Флоренції (він, до речі, лікував відому родину Медічі).

Вже у цих щоденникових записах Бенев'єві згадується, що впродовж своєї медичної практики (дослідники порахували в різних частинах щоденника) він робив уже, здається, більше 20 розтинів. Це були його пацієнти, які помирали, і з дозволу родичів він проводив ці розтини.

Тобто вже в кінці Середньовіччя, коли, з одного боку, був і інтерес до людини вище, і суспільство вже було на такій стадії, що воно якоюсь мірою побороло тиск церкви. І якщо в Італії він був менший, порівняно з Францією, то у Франції Паризький університет, де викладалася медицина, все одно лишався схоластичним, залишався великий вплив церкви.

Лише якщо порівнювати з Францією, як прослідковуються ці зміни в медицині, ставленні до медицини, мені було цікаво дізнатися, що сам король почав звертати увагу на існуючі медичні заклади.

Дмитро Сімонов: Який мотив у нього був? Він хотів, щоби піддані менше хворіли чи краще лікувалися?

Людмила Ващук: Так. Справа в тому, що він сам багато часу проводив у Парижі. В першій половині XVI століття було декілька великих спалахів чуми (читаємо у щоденниках, про що пишуть парижани), і від цієї чуми помирали не лише простолюдини.

Щоденникові записи юриста Паризького парламенту (це був на той час судовий орган влади) свідчать про те, що помирала й знать, перед чумою всі були рівні. І, наприклад, серед королівських указів я знайшла декілька, де він намагається закласти і створити в ранньомодерний час новий медичний заклад.

Юрій Пустовіт: А что привело к тому, что чуму перестали осознавать как божью кару, а стали осознавать как болезнь, которая каким-то образом передается?

Людмила Ващук: Навіть у ранньомодерний час все одно сприймали як божу кару. Я щойно говорила про спалахи чуми, - навіть у той час це сприймали як божу кару.

Я також згадувала про Антоніо Бенев'єві, який вже проводив розтини, був свого роду дослідником, але в тому ж його щоденнику є записи, де він розповідає про свою сестру, яка багато молилася і молитвою зцілилася. Він лікар, але все одно вірив у те, що є зцілення молитвою. У щоденниках парижан ми читаємо про те, що чума - це кара божа.

Зміни були, але зміни у свідомості не можуть бути швидкими, тому що століттями люди думали одним чином і мали одне ставлення. Сьогодні ми маємо засоби масової інформації, можемо швидко отримати інформацію, а у той час все відбувалося повільніше.

Юрій Пустовіт: Но что-то же натолкнуло французского короля обратить внимание на больницы?

Операция на глазу (вероятно, удаление катаракты или вскрытие бельма), Albulae oculorum sic excutiuntur, 1195 год. Изображение: Wikimedia

Людмила Ващук: Так, тому що дуже поступово, починаючи з пізнього Середньовіччя, почали все більше і більше поширюватися думки про інфекційність, що перебувати з хворим у випадку з лепрою, з проказою, - вони розуміли, що люди заражаються.

І тут ви маєте рацію, що у своєму указі король пояснив, чому він хоче заснувати новий медичний заклад. Він пише про те, що є Льотель-Дьон, який вже не може повністю виконувати своє призначення.

Дмитро Сімонов: Не може, тому що він застарів чи тому що занадто малий?

Людмила Ващук: Занадто малий. І на той момент у цій лікарні хворі інфекційними хворобами лікувалися разом із тими, хто був хворий неінфекційними хворобами. Мене ще зацікавило те, що він окремим реченням виокремив, що в цій лікарні лікуються хворі інфекційними та неінфекційними, а потім окремо написав, що також вагітні жінки та діти. Мені здається, що це теж важливий момент, коли почали цінувати дитяче життя.

Насправді, його цінували і раніше, хоча була висока дитяча смертність, багато діток не доживали до підліткового віку, але тут вже звертається увага на здоров'я дитини на державному рівні, можна сказати. Це королівський указ, де король пише про те, що, крім хворих неінфекційними хворобами, є ще вагітні жінки і діти.

Дмитро Сімонов: Якби ми сказали сьогоднішньою мовою, то він намагається реформувати систему охорони здоров'я таким чином, щоби ті люди, які хворі на один тип хвороб, лікувалися окремо, а якісь травми лікувалися ще окремо, і таким чином вони не могли зашкодити один одному.

Людмила Ващук: Він все-таки хотів щось змінити, але я особисто не назвала би це реформою, тому що він це розумів (це очевидно), але хотів недостатньо. Ця лікарня дійсно почала будуватися.

Чому я взагалі натрапила на цей ордонанс, чому цим зацікавилася? Я читала щоденник невідомого парижанина за 1520 рік, де він пише про те, що у Парижі біля Сени, біля річок навмисно будується нова лікарня.

І я розумію, що звичайна людина тоді написала те, що вона бачила. Я зрозуміла: якщо будується лікарня, можливо, щось є і в офіційних документах, тому що потрібно було прийняти рішення.

Я почала переглядати документи за 1520 рік і нічого не знайшла, розчарувалася, а потім зрозуміла: якщо це був 1520 рік, то указ міг бути прийнятий раніше. І за 1519 рік я знайшла королівський указ, про що я говорила, - заснувати нову лікарню. Але ця лікарня почала будуватися, як ми побачили по щоденнику, люди бачили, що вона будується.

Вона не була добудована, бо вже 1527 року був новий королівський указ про те, що матеріали, які були зібрані, можна продати, тому що ресурсів на те, щоби добудувати цю лікарню, немає. Цікавий момент, що впродовж свого періоду правління тодішній король Франциск I побудував Шамбор, перебудовував Фонтенбло, вів ремонтні роботи в Блуа.

Дмитро Сімонов: І на це вистачило коштів.

Изготовление лекарств. Иллюстрация из французской иллюминированной рукописи Канона врачебной науки Авиценны. Изображение: Wikimedia

Людмила Ващук: Так, тобто на палаци, на розкіш, на італійські війни гроші були, а на те, щоби збудувати нову лікарню… Ця лікарня будувалася окремо саме для того, щоби всіх хворих чумними хворобами (так сказано в документі, це може бути чума і якісь інфекційні хвороби) виселити.

Впродовж XVI століття цей заклад збудований не був, лише єдине, що у другій половині XVI століття виділили окремий корпус, і хворі на інфекційні та неінфекційні хвороби більше не лежали в одному ліжку.

Дмитро Сімонов: Зараз ми говоримо про офіційну медицину Середньовіччя, а ще в нашому суспільстві є альтернативна медицина: гомеопатія, народна медицина, знахарство.

Мені було би цікаво дізнатися, чи тоді, в Середньовіччі, була якась альтернатива цим цирульникам, які робили хірургічні операції, і лікарям, які знали анатомію людського тіла лише з праць античних авторів?

Людмила Ващук: Дійсно, таке було, але я не можу назвати це словом "знахар". По-перше, кожна жінка в межах домашнього господарства, - як сьогодні у нас є домашні аптечки, де ми зберігаємо [ліки] - зберігала вдома трави. Лікування в основному було природними речовинами: трави, мінерали, могли бути якісь домашні рецепти, що передавалися з покоління в покоління.

Але були й лікарі, які були мандрівними, також носили з собою різні мікстурки, тому що не кожен населений пункт мав медика, лікаря. І тому потреба навіть у таких лікарях була, тому що це міг бути цирульник-хірург, який, наприклад, приходив до населеного пункту, і до нього зверталися з елементарними, але дуже важливими речами, - наприклад, вирвати зуба.

Можливо, і в населених пунктах хтось умів це робити, але в будь-якому разі він міг продавати якісь мікстури. Але тут були і шарлатани; дуже часто таких псевдолікарів, які приходили до міст, де були ярмарки, просто виганяли, тому що вони продавали якісь надумані "ліки".

На той час до таких лікарів ставилися підозріло. Звичайно, якщо жінка дуже добре зналася на травництві, її могли звинуватити в тому, що вона відьма. Крім того, що були лікарі, ще були аптекарі. Є дуже багато мініатюр, де зображена середньовічна аптека, де видно баночки з флакончиками.

Навіть у XII-XIII столітті, якщо говорити про рецепти, у школі Салерно, потім був Салернський університет, писали антидотарії - це рецепти трав проти отрути. Вже у цих рецептах вживали не “на око” (наприклад, щіпка такої трави, щіпка такої), а на вагу. В аптеках - також видно на мініатюрах - препарати зважували.

Аптекарі також зналися на травах, і якоюсь мірою, якщо десь була аптека, але не було лікаря, було зрозуміло, що людина могла прийти до аптекаря і сказати: “У мене щось болить, продай мені ті чи ті трави”.

Дмитро Сімонов: Якщо ми будемо говорити про технології, то що би ви назвали вершиною середньовічної технології?

Европейское изображение персидского врача Разеса, держащего сосуд (matula) для сбора мочи, 1250-1260 года. Изображение: Wikimedia

Людмила Ващук: Якщо говорити про всю медицину в цілому, то науки в ній не було, тому що лабораторій не було, і навіть діагностувати хворобу вони не могли.

І хірургія, враховуючи те, що впродовж майже всього Середньовіччя розтини трупів були заборонені (а іноді це проводили лише на трупах тварин, - наприклад, у Салерно на свинях), то реальний прогрес відбувся вже в епоху Відродження. Думаю, багато хто бачив щоденникові сторінки Леонардо да Вінчі, який проводив розтини і малював малюнки, де було видно м'язи, внутрішні органи.

Мета в нього була інша, не пов'язана з медициною, - [він робив це] для того, щоби розуміти анатомію, як правильно малювати, зображувати м'язи в русі тіла людини. Але якщо говорити про медицину, то в кінці XV-XVI століття відбувається прогрес.

Дмитро Сімонов: З V по XV століття якогось особливого прогресу в науковій медицині не було?

Людмила Ващук: Не було.

Юрій Пустовіт: То есть изменения начались с раннемодерного периода?

Людмила Ващук: Певною мірою, я би сказала, з епохи Відродження, тому що це світоглядні зміни, трансформація, зміна світогляду як наслідок мала прогрес у науці, це не тільки медицина. Але якщо вже говорити про прогрес у хірургії, то тут треба говорити, що багато чого було відомо в епоху античності, але ці знання були втрачені.

І також потрібно говорити, що арабська медицина була більш прогресивною за західноєвропейську. У певний період існування Салернського університету [там] був дуже великий вплив арабської медицини.

Там викладав Костянтин Африканський, який свого часу подорожував різними країнами, зокрема у східному світі, там було більше знань. В античності робили багато чого такого, що було забуто і не вміли робити [у Середньовіччі].

Наприклад, пологи - складний процес, у середні віки була велика смертність серед породіль, тому що в середні віки не вміли повертати плід, якщо він у неправильному положенні, але в античності це вміли робити.

Також я у деяких своїх публікаціях писала про кесарів розтин, є зображення на мініатюрах жінки начебто з кесаревим розтином, але якщо подивитися, на цих мініатюрах дуже добре видно, що жінка вже мертва.

В середні віки не проводили кесарів розтин, і навіть на початку XVI століття лікарі не практикували і були проти цього, тому що його не вміли правильно робити. Вони не вміли зашивати після того, вони могли зашивати зовнішній шов, але не зашивали матку.

Дмитро Сімонов: Як не-історик я завжди уявляю собі історію людства як лінію прогресу, яка завжди йде вгору. А виявляється, що тут були і злети, і падіння, занепади, коли людська цивілізація та думка просто відкочувалися назад.

Людмила Ващук: Десь відкочувалися, а десь... От кажуть: “Середні віки - темні віки”, - але чи сильно вони відрізняються від XVIII-XIX століть, якщо говорити про медицину?

Доктор Шнабель фон Ром ("Доктор Клюв Рима"), гравюра Поля Фюрста, 1656 год. Изображение: Wikimedia

Насправді ні, тому що якщо ми візьмемо навіть початок XX століття, рівень світової медицини для звичайних людей, то ви розумієте, що, [наприклад], на полі бою хірургія була така сама: не завжди була анестезія, ампутації відбувалися таким же чином, як і у середні віки.

Причина смерті - дизентерія; я точно знаю, що в першій половині XX століття люди в селах не мали ефективних ліків і лікувалися, наприклад, настоянкою груші; діти і дорослі помирали від цього.

[Від] дуже багатьох середньовічних хвороб уже в XIX столітті були винайдені ліки, [але] таким чином: спочатку потрібно [було] дізнатися, що є збудником конкретної хвороби, але це не гарантувало того, що від цієї хвороби далі не помирали люди. Я досліджувала, які інфекційні хвороби були в Середньовіччі, якими хворіють і сьогодні.

Наприклад, є хвороба Нома, вона була в середні віки - це інфекційна хвороба ротової порожнини, яка начебто не є небезпечною, але якщо її не лікувати, вона спричиняє сепсис і смерть. Я була здивована, дізнавшись, що сьогодні в країнах Африки від цієї хвороби продовжують помирати.

Дмитро Сімонов: 1991 року вийшов фільм Робін Гуд: Принц злодіїв, де одну з ролей грає Морган Фрімен, якраз представника Аравійського півострова, наскільки я розумію, отієї східної культури.

І там показано, як він робить кесарів розтин і таким чином рятує два життя у середньовічній Англії, де місцеві люди не могли цього зробити. Це правдоподібно з погляду історії чи не дуже?

Людмила Ващук: Я би сказала, що не дуже, тому що я, читаючи літературу, багато де зустрічала випадок кесаревого розтину, який робив Якоб Нуфер. Він був ветеринаром (я скажу сучасною мовою), добре розумівся на анатомії і зробив кесарів розтин своїй дружині.

Це вважається успішною операцією, по суті це Середньовіччя. Але якщо взяти Амбруаза Паре, який був на той час дуже прогресивним хірургом, він не рекомендував робити кесарів розтин.

Дмитро Сімонов: І це вже Відродження, так?

Людмила Ващук: Це вже Відродження. Все-таки я вважаю, що не зовсім реалістично. Якщо, наприклад, у середньовічної жінки при пологах пуповина обгорнулася навколо голівки або ніжки, то це означало для жінки смерть, вона не могла би народити.

Юрій Пустовіт: А не было практики обучения в арабских странах?

Людмила Ващук: В принципі, люди подорожували, обмінювалися досвідом. Я вже говорила про Костянтина Африканського, який згодом жив, викладав у Салернській школі, але до того він багато де подорожував.

Можна в такому контексті згадати і про Юрія Дрогобича - це уродженець нашої землі, України, з Дрогобича, він навчався на медичному факультеті у Болонському університеті (в Європі це знаний університет).

Цікаво те, що він отримав ступінь доктора медицини і згодом там викладав. Це якраз є прикладом того, що люди з метою отримання знань подорожували між країнами і могли таким чином стати на той час медиками.

Авторская программа Дмитрия Симонова и Юрия Пустовита Академия наук выходит в эфире Радио НВ каждую субботу с 12:00 до 13:00

Подкасты Радио НВ

Пропустили любимую передачу? Не дослушали интервью? Хотите переслушать эфир из архива?

Подпишитесь на подкасты Радио НВ на Soundcloud. Слушайте, переслушивайте, делитесь!

Слушать подкасты

Журнал НВ (№10)

Момент истины

Шесть главных претендентов на президентское кресло ответили НВ на семь вопросов — политических, мировоззренческих и личных

Читать журнал онлайн