15 августа 2018, среда

Академія наук. Колонізація Марса. Гість Анатолій Відьмаченко. Ефір від 31.05.2018

Академія наук. Колонізація Марса. Гість Анатолій Відьмаченко. Ефір від 31.05.2018

Гость - главный научный сотрудник главной астрономической обсерватории НАН Украины Анатолий Видьмаченко.

Авторська програма Дмитра Сімонова та Юрія Пустовіта Академія наук виходить в ефірі Радіо НВ щочетверга в 20:00- 21:00. Повтори щосуботи з 18:00 до 19:00

Дмитро Сімонов: Не так давно ми розмовляли про космос. Але розмова наша була про екзопланети. Тобто далекі планети, які десь обертаються навколо інших зірок, не навколо нашого Сонця. І сьогодні саме час поговорити також про астрономію, але про те, що відбувається значно ближче, в нашій сонячній системі.

Юрій Пустовіт: А разве есть что-то неизвестное еще в нашей солнечной системе?

Дмитро Сімонов: В нашій сонячній системі, я готувався до передачі, я так зрозумів, що навіть вчені не можуть домовитися, скільки ж планет в нашій сонячній системі. Бо коли я навчався в школі, їх було 9, потім сказали, що їх 8, зараз знову кажуть, що їх може бути 9. Я не знаю. Може і 10.  Але це буде наступним кроком. Ми запросили Анатолія Петровича Відьмаченка, доктора фізико-математичних наук, професора. Він є головним науковим співробітником головної астрономічної обсерваторії НАН України.  

Всі ці запитання про планети, планету №9, планету №10 ми адресуємо сьогодні Анатолію Петровичу.

Юрій Пустовіт: А головне питання буде - чи є життя на Марсі. 

Дмитро Сімонов: Це традиційне питання, яке цікавить людство не одне століття, були різні думки з цього приводу. Але остання подія, яку я відслідкував, пов'язана з Марсом, це був запуск місії Інсайд. Це місія, яку реалізує NASA, Американське космічне агентство. І якраз вона одна з тих не дуже багатьох місій, які пов'язані з дослідженням не життя гіпотетичного на Марсі, а, як розповідає NASA, із вивченням внутрішньої будови цієї планети. І NASA теж розповідає, що це важливо для того, щоб розуміти, в тому числі, як влаштовані інші планети і наша Земля. 

Анатолію Петровичу, можете розповісти більш зрозумілими словами, навіщо місія Інсайд, навіщо нам знати внутрішню будову марсу, і як NASA збирається дізнаватися, що там всередині Червоної планети?

1,6-сантиметровий отвір на поверхні Марса, просвердлений марсоходом NASA Curiosity. Фото: NASA/JPL-Caltech/MSSS

Анатолій Відьмаченко: Тоді по черзі. Скільки в нас - 8, 9 чи 10? Зі стародавніх часів переважно говорили про 6. Те, що ми бачимо оком. Потім, коли в 19 століття відкрили спочатку Уран, потім Нептун, в результаті було домовлено, що їх все ж такі 8. Лише в 30-х роках 20-го століття відкрили Плутон. Він став 9 планетою. І всі почали дружно шукати 10. Але в 2006 році Міжнародний астрономічний союз домовилися, що планетою вважається таке тіло, яке велике, тобто кругле, маса чимала, і воно одне обертається по своїй орбіті, навколо Сонця. Коли ж говорити про Плутон, то там, крім Плутона, як потім виявилося вже в 93-95 роках, на сьогодні відомо вже десь ближче до 2000 об'єктів, які назвали Пояс Койпера, і там виявилося чимало об'єктів, які мають розміри близькі, деколи навіть думали, що навіть більше, ніж Плутон, але потім виявили, що оскільки він не один, то нехай, хоч це і планета, але все ж таки карликова.

І назвали основні 8 класичних планет, карликові - це ті, які утворилися, тобто мають округлу форму, але можуть не тільки одні, як той же Плутон в Поясі Койпера або Церера, інша, яка має також біля тисячі кілометрів, але там цілий головний пояс астероїдів. Тобто там багато об'єктів, які дещо уступають за своїми розмірами, але також досить великі. Хоча це на сьогодні ми домовилися, що наших 8 є класичних планет десь штук 5-15 карликових планет. Тому що про 5-6 домовилися, а про решту ще домовляються.

Дмитро Сімонов: Навіщо нам летіти на Марс? 

Анатолій Відьмаченко: Знову летіти на Марс, тому що там вже зараз працює не один апарат. Невеличка була перерва в 90-х роках, коли лише в 98 році полетіли, знову почали літати до Марса, хотіли взнавати. І якщо в 70-х роках в основному це була така ситуація -  спробувати знайти життя на марсі. Коли там Вікінг 1, Вікінг 2 побували, виявилося, що  насправді, якщо життя і є на, то воно на рівні, коли його майже не можна знайти. І наступні місії, які направлялися до Марса, почали в основному досліджувати, а чи є там вода. Тому що ми знаємо білкову форму життя, а для неї там необхідно, щоб вода була не замерзлою, не кипіла, цей проміжок від 0 до 100 градусів за Цельсієм, це якраз та температура, яка нам потрібна для того, щоб було білкове життя.

На тому ж Марсі на поверхні ми маємо лише протягом кількох днів, протягом одного року, який триває більше двох наших земних років, коли температура перевищує 0 градусів за Цельсієм. І то, тільки в південній півкулі. А в північній завжди біля 0 і мінус, причому мінус досить глибокий є. Правда, в Антарктиді також знайдені мікроби, які живуть і при глибоких мінусах. У зв'язку з цим, те, що нам необхідно зараз, спробувати дізнатися, це те, чи є якісь умови на Марсі, які би дозволили існувати хоча б температурним тим умовам для певних типів мікробів.

Дмитро Сімонов: Але щодо води, тут треба зазначити, що абсолютно точно вже є доведеним фактом, що рідка вода, тобто вода в рідкому стані на Марсі буває. Можливо, це трапляється періодично, але її там точно бачили.

Анатолій Відьмаченко: Так, перш за все знайшли її, шукали спочатку різними методами. Знайшли її у вигляді замерзлому в полярних шапках. Ті ж Вікінги намагалися також спробувати знайти воду хоча би в замерзлому стані поблизу екватора, там +/-20 градусів по широті. Але, як потім виявилося, черпали той матеріал, яким досліджували можливе життя, на глибині 5-10 сантиметрів. А виявилося, що вона в цих місцях знаходиться на глибині всього лише 15-25 сантиметрів і глибше. Тобто замерзла вода є навіть при екваторіальних областях, її там дуже багато. 

Юрій Пустовіт: Можливо, десь глибше є рідка вода?

Анатолій Відьмаченко: Якраз це досить цікаве питання, тому що коли літало і зараз ще літає біля десятка різних орбітальних апаратів, то вони фотографують із досить незначних відстані. Інколи бувають 80-90-120-230 кілометрів. Так різні орбітальні апарати літають. І коли фотографії багатьох місць на поверхні Марсу повторюються через деякий час, то потім видно, що ось, здається, тут у попередньому році не було нічого, а тут, виявляється, якийсь потік типу солевого потоку. Як у нас буває. І ще досить цікаві об'єкти. Коли дивитися ударні кратери на поверхні Марса, то, виявляється, що десь на глибині приблизно 100-130 метрів від поверхні, майже завжди, протягом цих останніх, з 2000 року, цих 18 років, отримано не те, що десятки сотень, а тисячі таких виливів рідкого матеріалу, яким за таких умов може бути лише справді вода, Н2О.

Навіть коли порахувати чисто теоретично, коли -100 градусів за Цельсієм, а оскільки при переході вглиб ми маємо підвищення температури, бо там тепліше, там магма десь повинна бути, тобто тепліє. Отже, на якійсь глибині є вода. Там замерзлий стан, а там вона тане. Тобто на глибині 100 метрів повинна вода танути, відповідно, потім, раз є обрив, то з цього обриву вона може витікати. Видавлюватися. Однією з задач, яка стоїть перед цим космічним апаратом, який тільки що запущений, це вивчення внутрішньої будови. Чому до цього підійшли? Тому що знайдено там біля 2,5 десятків вулканів. І весь час думали, що вони досить старі.

Тобто якщо сама планета 4,5 мільярди років має, трохи більше, вулкани діяли нібито протягом першого мільярда років, але оскільки дуже багато апаратури, яка літає навколо, по орбіті Марса, то знайшли чимало свідчень того, що, судячи з усього, виливи з цих вулканів були не так давно. Можливо, навіть біля мільярда років. Тобто 4 мільярди років і один мільярд років - суттєвий проміжок. А потім з'явилося кілька нових таких свідчень, які почали говорити про те, що, можливо, існує багато таких "нібито я відчуваю", зараз з'явилося багато таких можливостей про те, що ці виливи на цих величезних вулканах, один з них найвищий і 4 маленьких, один 27 кілометрів, а ті 26,5 кілометрів в висоту, ці 4 вулкани, і вони діяли, можливо, протягом останніх кількох сотень мільйонів років.

Концепт марсіанського вертольота NASA, які плануються до відправки на Марс в ході місії 2020 року. Фото: NASA/JPL-Caltech

І зараз з'явилися свідчення того, що, наприклад, на земній поверхні, де вулкани з'являються? Там, де рух плит. Одна під одну підходять, вони находять одна на одну, в результаті є вилив вулканічної магми з вулкану. В результаті щось схоже нібито спробували знайти і знаходять нібито певні свідчення того, що, можливо, є така активність цих плит, які повзають по більш глибокій магмі, щось такого типу є і на Марсі. А це якраз відбувається поруч з цими великими вулканами. Тобто цілком можливо, що в найближчий час, не десятки років, десь сотні, можливо, мільйони, можуть ці вулкани знову ожити. Отже там, де почне теплішати, можливо, оживуть ті якісь мікроби, які колись були, тобто живі організми, які колись там, можливо, були на поверхні Марсу. А, можливо, є і зараз в так званому анабіозі перебувають.  

Дмитро Сімонов: А Марс так само, як Землю, як Меркурій і Венеру, називають планетами земного типу. Це означає, що вони майже точно всередині побудовані так само, як і Земля? Чи вони можуть відрізнятися за своєю будовою від Землі?

Анатолій Відьмаченко: Переважно. Планети земного типу - це такі об'єкти. які мають кору. Тверда кора, глибше. Вона, наприклад, на Землі ці плити, багато їх, біля 1,5 десятки, які плавають по магмі. І глибше йде магма, а потім десь ядро - перше, друге ядро. Таку приблизно структуру має найближча до Сонця планета. Всі решта також близьку, але найбільш схожу має Меркурій, Венера трошки менш схожу, і найбільш віддаленим від Землі за своєю внутрішньою будовою є Марс.

Дмитро Сімонов: Марс з чотирьох планет земної групи, з якоїсь причини менш подібний до Землі, ніж Меркурій і Венера. Чому так будова відрізняється?

Анатолій Відьмаченко: Якраз, коли переходити від Меркурія, — Венера, Земля, потім Марс, то вони формувалися приблизно одночасно понад 4,6 мільярда років тому. Але умови на тому ж Меркурії і Марсі дещо відрізнялися, бо то ближча до Сонця, ця далі від Сонця. Майже в 1,5 рази далі, ніж наша Земля. Тобто там трошки холодніше, умови дещо відрізнялися. І якщо Земля має середню густину, тобто вся маса поділена, весь обсяг біля 5,5 грама в сантиметрі кубічному чи тони в метрі кубічному, то у Марса ледве перевалило через 3, біля 3,4. Це якраз пов'язано з тим, що ядро, якщо тут в Землі і в Меркурії є так зване залізо-нікелеве ядро, то там з суттєвими добавками кам'янистої фракції, яка має меншу густину, тобто середня густина дещо відрізняється. І за розмірами майже в 2 рази поступається нашій землі.

А Меркурій - найменша планета, вона взагалі із планет земного типу не утримує такої атмосфери, хоча той же Марс, не дуже потужна атмосфера, вона в 100 разів менша, ніж те, що ми маємо на Землі. Тобто її тиск, який вона створює на поверхні, складає десь 10 мілібар, тобто 0,001 від бара, а один бар - це одна атмосфера, це те, що маємо на рівні океану на Землі.

Юрій Пустовіт: Як вчені дізналися, з чого у Марса ядро, якщо робили розкопки 10 сантиметрів?

Анатолій Відьмаченко: Наприклад, коли ми знаємо період обертання навколо осі, період обертання навколо Сонця, то існують фізичні методи, які просто дозволяють зв'язати період обертання з масовими характеристиками. Якщо космічний апарат обертається навколо якоїсь планети, то закони фізики дозволяють визначити, де воно сильніше притягується, де не так сильно, і чи є там щось структуроване всередині цієї планети.

Тобто чи густина сильно змінюється, чи так, як на Місяці, взагалі густина там біля 3, і вона по всій від глибокого ядра трошки густина збільшується, але до поверхні майже воно не відрізняється. Тобто ми якраз можемо говорити саме про те, що саме існують методи, які дозволяють це визначити за допомогою космічних апаратів, орбітальних апаратів. 

Юрій Пустовіт: Що саме має з'ясувати ця місія, яка буде летіти до Марсу?

Анатолій Відьмаченко: Перш за все, вони хочуть дослідити більш ретельно магнітне поле, тому що зараз відомо, але приблизно так. На цій сотні кілометрів існує таке магнітне поле, на цій сотні кілометрів - друге. А для того, щоб зробити конкретні висновки щодо чогось конкретнішого про існування магнітного поля зараз, для цього треба більш масштаб зменшити. Це перше. Друге: хочуть дослідити, чи є рух плит, чи є марсотруси, як в нас землетруси, можливо, те ж саме відбувається і на Марсі. Тобто необхідно спробувати знайти, чи оживуть ці вулкани, чи він взагалі живий. Крім того, багато там необхідно продовжити такі спостережні дані, бо зараз хочуть відсилати людей на Марс. А справа в тому, що там такий пил, така фракція його, що він залізе у всі щілини.

Тобто в скафандрі, якщо десь там не зовсім чітко, то досить небезпечно. Так звані перфлорати, ця пилюка розміром мікрон і менше, вона, попадаючи в легені, це практично нічого доброго не принесе здоров'ю людини. Також і відсутність магнітного поля, призведе до того, що як тільки прилетіли на Марс, необхідно відразу ховатися під поверхню, щоб захиститися від сонячного вітру, від впливу сонячної радіації. Мало того, от, я дивлюсь зараз, планують направляти 22-23 роки на Марс. Зараз мінімум сонячної активності. І там десь раз в рік, можливо, невеликий спалах відбувається. Коли максимум сонячної активності, по протягом місяця кілька разів бувають спалах, інколи досить потужні. А якщо це направлений спалах туди в бік Марсу, то шансів про те, що ці люди долетять туди в нормальних умовах, дуже мало.

Юрій Пустовіт: А якщо існують на Марсі, припустимо, якісь бактерії, як з'ясувати, наскільки вони безпечні для людини?

Анатолій Відьмаченко: Навіть раніше були розмови на цю тему. Мова йде про те, що, наприклад, коли Вікінг 1, Вікінг 2, перед якими була задача знайти життя на Марсі, то у них там було приблизно таке. Він черпав своєю ручкою, клав в спеціальний бульйон, наприклад, і чекали. Почне так, як, можливо, в поганого господаря чи господині в холодильнику залишили і забули, поїхали у відпустку, а  через місяць там вже хтось живе, в цьому холодильнику. Приблизно висновок був зроблений такий, що повтори цього експерименту не показали наявність чогось живого на поверхні. Тому зробили висновок, що, можливо, погано зробили дезінфекцію на Землі, і воно долетіло туди і жило там перші кілька годин, днів. Тому, можливо, тепер вже щось занесли туди.

Шматочок метеориту, який за думкою NASA має марсіанське походження. Фото: NASA/JPL-Caltech

Юрій Пустовіт: А якщо на Марсі немає такого інструментарію, щоб дослідити існування цих організмів, то, може, треба на Землю щось принести з Марсу?

Анатолій Відьмаченко: Щоб тут його розповсюдити?

Дмитро Сімонов: Мається на увазі породу. Тому що Місячна порода в нас на Землі є. А з Марсу до сьогодні ніхто не привозив. Це можливо?

Анатолій Відьмаченко: Намагаються також це зробити. Але ця першість, хто там перший прилетить і висадиться на поверхню Марсу, мені здається, ні до чого хорошого навряд чи зможе призвести. Тому що слід згадати слідуюче. Протягом десь перших 500-800 мільйонів років на марсі було води дуже багато. Тобто там були океани води. Тобто цього часу, 100-200 мільйонів років достатньо для того, щоб  щось живе там зародилося. Наприклад, найстаріші мікроби на Землі, на поверхні мають вік від сьогодні десь 2-4,3 мільярди років. Це знайдено в кінці минулого року десь на території Канади такі скам'янілі рештки. Тобто на Марсі, оскільки протягом перших кількох сотень мільйонів років була вода, було тепло і тиск не такий, як зараз, 0,01 атмосфери, а 0,4-0,5 атмосфери. Тобто як на високих горах, високогір'я на Землі.

Тобто цілком можливо, що тоді могло утворитися щось на Марсі. Потім, правда, говорять, що десь біля 3,6-3,8 мільярди років тому щось стукнуло і на місці тепер там така логовина, рівнина Хеллас, Хеллада. Хоча Хеллас - це ще й ад, Греція і ад, одне слово, пишеться майже однаково, але зовсім інше значення. Нібито щось таке кілька десятків кілометрів стукнуло в Марс, з іншого боку повилазили  ці величезні вулкани, які зараз є, і клімат протягом кількох наступних сотень мільйонів років змінився на той, який ми маємо зараз. Тому якщо там щось утворилося, то в цих місцях, де було викинуто при ударі цього, ударному кратері, він викинув навколо себе по радіусу до 2,5-3,5 тисяч кілометрів, тобто досить далеко. Цілком могло присипане бути, і десь воно там в глибині може дожити і до сьогодні. Можливо, в якомусь анабіозі чи щось такого типу.

Дмитро Сімонов: Я скажу, можливо, провокативну річ, якщо ми вже туди збираємося відправляти людей, на Марс, то, можливо, не треба бути нам дуже сентиментальними до цих, хоча і гіпотетичних марсіанських мікробів? Можливо, нам варто просто заселити туди спочатку якісь найпростіші земні організми, щоб вони там розібралися, а потім вже туди надсилати людей? Це має якийсь сенс?

Анатолій Відьмаченко: В будь-якому випадку ми підготували і зараз опублікували таку невеличку замітку, де пропонуємо,що можна обживати Марс певними мікробами, які можуть перетворювати СО2, якого багато зараз, в кисень. І для цього не потрібно посилати величезні, як зараз, щоб 10 людей туди доставити, необхідно 70 тонн, щоб цей тільки блок житловий був разом з життєзабезпеченням, а можна цих купсатів розміром 1 літр заселити такого типу мікробами, викинути його на величезній поверхні, кілька сотень, і воно зможе перетворити щось із планетою. Правда, це не так, як зараз хочуть до 22 року полетіти і освоїти Марс. Там необхідно тераформування, є такий принцип, який ввів американський письменник-фантаст в 42-43 роках, що перетворити так, щоб ми там могли жити. Такий спосіб - це сотні років.

Дмитро Сімонов: А нам треба все і одразу.

Анатолій Відьмаченко: Не нам, а декому. Від України також в Житомирі живе людина, яка періодично проходить такі підготовчі роботи. Він в числі тієї сотні, від якої відберуть перший політ на Марс.

Дмитро Сімонов: Ви маєте на увазі проект, відомий як Mars One. Але з того, що я чув, то дуже багато експертів висловлюють скепсис з приводу того, що ця вся компанія може чимось завершитися продуктивним.

Анатолій Відьмаченко: Цілком можливо, тому що на 18 рік на початок вони планували вже хоча би вихід на орбіту нашої Землі, провести пробні спостереження, певні пробні дослідження, а потім вже на 19 рік спробувати туди автоматичну станцію заслати, але поки що навіть в планах я не чув, що в цьому році збираються таке щось запустити. 

Дмитро Сімонов: Завершимо з Марсом. Скільки ж планет все таки? Тому що ми  дійшли нібито до такого висновку, що їх 8, але це питання визначень. Є така гіпотеза, міркування, такі розрахунки, які якимось чином вказують на те, що планет є більше, кажуть планета Х або 9 планета. Що це за 9 планета? чи можемо ми стверджувати, що вона точно існує, чи що вона точно не існує? Що ми і звідки про неї знаємо?

Анатолій Відьмаченко: В січні 16 року такі два вчені - Костянтин Батигін і Браун із США - вони зараз там обоє працюють, вони провели розрахунки спочатку про 5 орбіт таких об'єктів, малих планет або астероїдів, які знаходилися в Поясі Койпера. І там приблизно вони зробили такий висновок. Зараз вже відомо, і тоді вже біло відомо, що  всього таких об'єктів в Поясі Койпера точно переважає вже за 1,5 тисячі. Проте вони вибрали лише 5, потім 6. І лише по них сказали, що якщо вилаштувати орбіти цих 6 об'єктів, то нібито вони знаходяться під впливом ще багатьох, такої великої однієї планети, розмір якої приблизно 10 мас Землі. Її назвали Супер Земля. Розмір цей означає, що якщо, наприклад, таку густину, як наша Земля, то це радіус порядку 12 тисяч кілометрів, тобто 24 тисячі діаметр. У нас 12800 кілометрів. А оскільки це було або Супер Земля, вона за Марсом далі, де Уран, Нептун, і далі, можливо, вона була потім викинута з цих, а середня густина цих об'єктів, як і з Пояса Койпера, менше 2, тобто менше 2 тон в кубічному метрі.

Тоді виходить, що розміри цієї землі збільшуються майже до 40 тисяч кілометрів. Тобто коли провести відповідні розрахунки. І ці об'єкти, які приймали участь у розрахунках, вони знайдені протягом десятка років. Тобто орбіти їх такі, що вони можуть відходити на 100 разів дальше, ніж Земля від Сонця. Тобто це досить далеко. Вони там перебуватимуть десяток тисяч років. Тобто слідує такий простий висновок. Раз ми знайшли протягом десятка років ці 6 об'єктів, то чому не припустити, що на дальших орбітах знаходяться ще тисячі таких об'єктів. Але їх не видно. І де ця планета знаходиться, під запитанням. 

Концепт марсоходу NASA, який буде відправлений на Марс в ході космічної місії. Фото: NASA/JPL-Caltech

Юрій Пустовіт: Якщо є розрахунки, які припускають... 

Анатолій Відьмаченко: По 6 об'єктах із багатьох тисяч.

Юрій Пустовіт: Якщо припускають цю планету Х, чому її не можна знайти за допомогою телескопу?

Анатолій Відьмаченко: Якраз протягом останніх 1,5 років я опублікував кілька таких повідомлень, де говориться про те, що є такий телескоп Віза ширококутний, який спостерігає в інфрачервоній ділянці спектра. І він сказав, що до відстані, називається 30 тисяч астрономічних одиниць, тобто це до відстані в 30 тисяч разів далі, ніж Земля-Сонце. Там планети такої, як Сатурн, не знайдено. Сатурн має радіус біля 60 тисяч кілометрів. Розмір цієї Супер Землі повинен бути біля 40 тисяч кілометрів, радіус.

Тому навіть якщо припустити. що там вона не випромінює внутрішню енергію, як той же Юпітер чи Сатурн, то просто оцінки, навіть без випромінювання, що ми можемо його побачити, то оцінки показують, що до відстані в 1000 астрономічних одиниць, якби вона була така, як наша Земля, тобто важка, і бачимо Марс вже навіть має меншу густину, майже в 1,5 рази, ніж Земля, а об'єкти, які знаходяться далеко, повинні би були бути тоді на відстані десь 4 тисячі астрономічних одиниць, відстані Земля-Сонце.

І оскільки таких об'єктів не знайдено. ми і пропонуємо якраз в цій роботі, що до цих відстаней цієї Супер Землі немає, тому що могли би інакше її побачити обов'язково за допомогою багатьох космічних апаратів, багатьох великих телескопів. Тобто або вона ще далі...

Юрій Пустовіт: Якщо на такій відстані, то вона має кудись злетіти з орбіти?. 

Анатолій Відьмаченко: Куди захоче. тоді вже полетить. Хоча є там ще Пояс Оорта, де ядра комет, вважається, звідти викидаються періодично, і тут спостерігаються красиві хвостаті наші сусідки навколо Сонця, де ви бачите їх. Але, як на нашу думку, то мінімум до 4 тисяч астрономічних одиниць, тобто в 4 тисячі разів дальші, ніж Земля до Сонця, такої планети навіть з масою 10 мас Землі не повинно існувати.

Юрій Пустовіт: Тобто не буде 9 планети?

Анатолій Відьмаченко: Шукати потрібно. завжди ж хочеться, щоб ще щось було. Тому нехай шукають. Але ті методи, якими зараз запропоновано шукати, вони не підходять для знаходження такого об'єкту на відстанях до 30 тисяч астрономічних одиниць. Дальші можна шукати, але апаратуру тоді треба якусь іншу робити. 

Дмитро Сімонов: Я не зовсім зрозумів, чому Костянтин Батигін та Майкл Браун обрали саме 5, а потім 6 об'єктів із багатьох? Вони якось обґрунтовують, чому саме ці об'єкти мають бути показовими, а не решта?

Анатолій Відьмаченко: Так. Мова йде про те, що є так званий основний Пояс Койпера, в якому знаходиться, у тому числі і Плутон, і ряд інших карливкових планет. Але є ще розсіяний Пояс Койпера, коли є об'єкти розсіяного Поясу Койпера. Тобто вони не по колових, майже таких еліптичних орбітах, а по дуже витягнутих орбітах. І на сьогодні 6 цих об'єктів тільки відомо. Проте чисто ймовірнісний підхід говорить про те, що якщо 6 з такими орбітами є, і ми знайшли їх, то скільки ж тисяч їх там ще є при періоді обертання 10-15 тисяч років. І їхня швидкість набагато менша. Чим дальші, тим швидкість їх зменшується. Тобто можна говорити не про 6, а про 6 сотен, а то і тисяч таких об'єктів.

Юрій Пустовіт: Це остаточно відомо, що вони літають по орбіті? 

Анатолій Відьмаченко: Так.

Юрій Пустовіт: Може, вони просто пролітають повз?

Анатолій Відьмаченко: Ні. Витягнуті орбіти. Існують методи і точні комп'ютерні розрахунки проводяться. Коли ми з хорошою точністю зареєстрували на небі 3-5 точок по своїй орбіті, то далі закони Кеплера. закони фізики - 1, 2, 3 Ньютона, вони дозволяють просто розрахувати  цю орбіту. Знаючи швидкість їхнього прольоту і зміну, по якій вони проходять, траєкторію на даному невеличкому проміжку протягом 93-95 років, лише одну з 2003 року, а решта вже чималий тривалий час, і спостереження показують, що там справді витягнуті орбіти. І в найдальшій своїй точці вони можуть доходити до 600-700 астрономічних одиниць. Тому ці розрахунки дозволяють визначити, що вони справді прив'язані до Сонця. Але мають вони досить витягнуті орбіти. Їх поки що таких 6 штук.

Дмитро Сімонов: Але за останній рік є, принаймні, кілька тіл, які достеменно відомо. що вони прилетіли звідкись, не з нашої сонячної системи. Якісь із них, розраховано, що вони летять по параболічній орбіті, це означає, що вони зроблять тут такий поворот і полетять кудись далі в космос. А нещодавно я прочитав, що десь в околицях Юпітера є тіло, в якого така дивна траєкторія, воно обертається назустріч не лише Юпітеру і тим троянським астероїдам, які там бігають попереду чи за Юпітером, а десь у зворотному напрямку.

Тестування супутника NASA MarCO. Фото: NASA/JPL-Caltech

Буцімто є, поки що це гіпотеза, недоведений факт, але кажуть про те, що, можливо, це прибулець, який таким чином потрапив в околиці Юпітера і там тепер живе вже 4,5 мільярди років. Якщо виявиться, що це справді гість з іншої сонячної системи, що це нам гіпотетично могло би дати? Просто такий цікавий факт, що астероїди вилітають з інших сонячних систем, потрапляють до нашої? Чи можливо це  розглядати колись, як об'єкт для місії, щоб можна було туди відправити якийсь космічний корабель і подивитися, що ж там робиться в інших сонячних системах, не вилітаючи за межі нашої? 

Анатолій Відьмаченко: Давайте тут згадаємо про те, що десь в квітні місяці, біля середини квітня місяця було чимало згадок про те, що відкрили невеликий астероїд, невеликого розміру, який практично те, що по орбіті в так званій площині екліптики, де всі планети обертаються, а перпендикулярно практично до екліптики він так пролетів і кудись там мимо Землі, добре, що не попав, і пішов далі. І це по траєкторії було також розраховано, що це тіло прилетіло десь із зоряного простору.

Про те, що є в сонячній системі об'єкти, які обертаються не так, коли дивитесь з Північного полюсу на нашу екліптику, і вони обертаються проти годинникової стрілки, як більшість. От, наша Земля, більшість планет, окрім Венери, це виключення. Тобто можна говорити про те, що навіть найбільший супутник Нептуна також обертається за годинниковою стрілкою. тобто не так, як все. Тому є об'єкти, їх цікаво спостерігати. 

Дмитро Сімонов: І це не є свідченням того, що вони прилетіли звідкись?

Анатолій Відьмаченко: Вважається, що він міг прилетіти, наприклад, до Нептуна саме з поясу нашого найближчого або Койпера, захватившись потім на орбіту Нептуна, або з головного поясу астероїдів.

Юрій Пустовіт: Може, і у нашої Землі з'явиться новий супутник?

Анатолій Відьмаченко: Ми всі знаємо про один, але є ще кілька супутників, 3 штуки, які обертаються не навколо Землі, а навколо орбіти Землі. Виявляється, в нас не один Місяць, а аж три штуки.

 

Авторська програма Дмитра Сімонова та Юрія Пустовіта Академія наук виходить в ефірі Радіо НВ щочетверга в 20:00- 21:00. Повтори щосуботи з 18:00 до 19:00

Хотите знать не только новости, но и что за ними стоит?

Читайте журнал Новое Время онлайн.
Подпишитесь прямо сейчас

Читайте 3 месяца за 59 грн

Читайте срочные новости и самые интересные истории в Viber и Telegram Нового Времени.

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев

Последние новости

ТОП-3 блога

Фото

ВИДЕО

Читайте на НВ style

Академія наук ТОП-10

опрос

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: