Нефтяное эмбарго. Когда и как Европа лишит военную машину Путина «горючего»

5 мая, 14:17
Эксклюзив НВ

Нефтяное эмбарго, рассматриваемое Европейским Союзом в рамках шестого пакета санкций против РФ, является одним из ключевых шагов для того, чтобы ограничить возможность Путина финансировать войну

Справжнє партнерство базується на декількох принципах. Один із них — ніколи не вимагати від партнерів більшого, ніж готовий зробити сам.

Фактично від 24 лютого питання європейського ембарго на російські енергоносії, зокрема на нафту, стало чи не головною точкою зусиль української енергетичної дипломатії. Ми свідомі ціни, яку доведеться заплатити європейцям. Бензин подорожчав уже — і подорожчає ще. Порівняно з початком року бензин на європейських заправках подорожчав на 15−30 євроцентів.

Видео дня

Ніхто не любить платити більше, а споживати менше. Але мова не про бензин, і навіть не про економіку як таку. Йдеться про тисячі життів, які можна врятувати, якщо воєнна машина Путіна позбавиться свого «пального».

Математика цієї війна проста. У 2021 році Євросоюз сплатив Росії за енергоносії близько 88 млрд євро. Зокрема, майже 70 млрд — за нафту і нафтопродукти. Воєнний бюджет Росії у тому ж році склав 62,5 млрд євро. Кремль може повністю фінансувати свій ВПК з продажу енергоресурсів до Європи — і все одно ще залишиться кілька десятків мільярдів на додаткові озброєння. Сьогодні ці гроші, втілені у літаках, ракетах і танках, вбивають українців і руйнують нашу країну.

Тому заборона ЄС на імпорт російських енергоносіїв виходить далеко за межі побутової незручності від зростання цін на заправках. Нафтове ембарго, яке Європейський Союз розглядає в рамках шостого пакету санкцій проти РФ, є одним із ключових кроків для того, щоб обмежити можливість Путіна фінансувати війну. Спочатку буде обрізане постачання нафти, яка транспортується танкерами. До кінця року ембарго розповсюдиться на трубопровідну нафту.

Отже, країни-члени ЄС приєднаються до тих країн, які вже відмовилися від російської нафти, — США, Великобританії, Канади й Австралії. Це стане важливим знаком солідарності Європейського Союзу. Вона не є одностайною, на жаль. В ЄС залишаються країни, які готові «розраховуватися» за власні політичні інтереси життям українців та безпекою своїх громадян. Але все ж у Європі домінує розуміння того, що Росія несе загрозу континентальній і світовій безпеці. А паливом російського реваншизму є енергетичні ресурси.

Путінський режим живиться грошима від енергетичного експорту. Саме вони надули російський імперський ресентимент, воєнний бюджет і в результаті перетворилися на велику європейську війну.

Спочатку буде обрізане постачання нафти, яка транспортується танкерами

Підготовка до ембарго. Сумніви, торги і рішучість

Від початку вторгнення питання заборони імпорту енергоносіїв з Росії до ЄС стало основною точкою, на яку спрямовані зусилля української енергетичної дипломатії. Нафта є другим кроком у цьому напрямку, після вугілля. Для Європейського Союзу відмова від російських вуглеводнів є питанням політичної волі, а не виживання. Where there is a will, there is a way — і це підтверджує перебіг дискусій довкола нафтового ембарго.

Приблизно 25% нафти, яку імпортує ЄС, походить з Росії. Чверть від загального імпорту не виглядає надто критично, але є країни, де частка російської нафти сягає від 50% до 80%. Це Польща (58%), Словаччина (73,6%), Фінляндія (79,6%), Литва (82,6%).

Водночас питання ембарго буксувало не через них, а через інші держави. Зокрема Німеччину (де частка російської нафти в імпорті нещодавно становила 35%, а тепер знизилася до 12%) та Угорщину, яка споживає 65% російської нафти. Розглядаючи запровадження нового санкційного пакету, угорські політики взагалі заявляють, що будуть блокувати нафтове ембарго. Це уже не перший випадок, коли позиція офіційного Будапешту йде врозріз з позицією офіційного Брюсселю — до того угорський уряд заявив, що, за потреби, готовий платити за російський газ в рублях, що вдарило по санкційній політиці ЄС щодо РФ.

Уряд країни намагається грати в гру «business as usual», заявляючи, що угорці не мають відчути на собі погіршення добробуту внаслідок санкцій на російські енергоносії. Навіть виносячи за дужки моральний аспект такого підходу (на тлі тисяч убитих, зґвалтованих, закатованих українців, на тлі Бучі, Бородянки, Харкова, Чернігова, Маріуполя і сотень інших міст і містечок України, зруйнованих війною), економічні наслідки для європейців не будуть критичними. За оцінками учасників конференції в Європейському Парламенті, присвяченої санкціям ЄС, яка відбулася ще 4 квітня, вплив на економіку 27-ми держав-членів ЄС у середньому буде керованим: він дорівнюватиме зниженню доходів на 0,2−0,3% або близько 100 євро на дорослого європейця.

Позиція Угорщини різко контрастує з польською. Попри те, що Польща імпортує близько 60% російської нафти, уряд не лише заявив про відмову від усіх російських енергоресурсів до кінця цього року, але і став одним із флагманів європейської санкційної політики щодо Росії.

Напевно, найкраще цю світоглядну різницю висловив прем'єр-міністр Італії Маріо Драґі, запитавши європейську спільноту, чого вона прагне — миру чи можливості увімкнути кондиціонер?

Прогрес щодо нафтового ембарго став можливим після зміни позиції Німеччини, першої економіки Євросоюзу, де третину імпорту раніше становила саме російська нафта. Віцеканцлер Роберт Габек сказав, що «проблема, яка лише кілька тижнів тому здавалася дуже великою для Німеччини, стала набагато меншою». Федеральний уряд зміг зменшити частку російської нафти до 12%, мінімізуючи наслідки для німецької економіки від ембарго. Франція, друга економіка ЄС, ще декілька тижнів тому заявила про те, що підтримає нафтову заборону.

Вірогідно, на Німеччину також вплинув факт неприхованого енергетичного шантажу ЄС з боку Росії: 26 квітня «Газпром» припинив постачання газу до Польщі та Болгарії, реагуючи на відмову країн сплачувати за поставки в рублях.

3 травня Володимир Путін пішов ще далі, і видав указ про санкції щодо «недружніх країн і організацій», який забороняє російським компаніям виконувати зобов’язання за наявними контрактами й укладати нові з фігурантами «санкційного списку». У переліку «недружніх» очікувано названі США, але список залишається відкритим. По суті, це дає змогу кремлю звинуватити у недружності будь-кого і в односторонньому порядку зупиняти постачання продукції та сировини, незважаючи на наявні угоди. Очевидно, що в першу чергу йдеться про енергоносії. І очевидно, що такий указ з погляду контрактних зобов’язань є абсурдним.

Ці події лише підтверджують правильність аргументів та підходів української енергетичної дипломатії. Допоки існує залежність Європи від російських енергоносіїв — доти Кремль буде використовувати це як зброю, тиснучи на європейські уряди та підриваючи єдність Європейського Союзу.

І водночас теза про «безальтернативність» російських енергоносіїв є лише одним із міфів кремлівської пропаганди. Приблизно таким самим, як і міф про «другу армію світу». Насправді ситуація виглядає дещо навпаки: відмова від російських енергоресурсів (зокрема нафти), ставить у безальтернативну позицію кремль. Навіть якщо Росія спробує переорієнтуватися на азійський ринок, то через дефіцит танкерних і трубопровідних потужностей та загальну атмосферу «токсичності» їй доведеться пропонувати свою нафту з великими знижками. Це вже зменшить спроможність фінансувати війну. Втім, сигнали з боку Китаю й Індії наразі важко назвати обнадійливими для Путіна: китайські державні нафтопереробні компанії уникають нових контрактів навіть на здешевілу російську нафту, остерігаючись впливу західних санкцій. Так само Indian Oil виключила зі свого останнього тендеру декілька марок нафти з високим вмістом сірки, серед яких і російська Urals.

Запроваджене нафтове ембарго стане чітким сигналом виробникам — США, Катару, членам ОПЕК — що на величезному європейському ринку звільнилася ніша обсягом приблизно у 70 млрд євро на рік. Поступовість нафтових санкцій дасть змогу країнам-експортерам наростити власний видобуток і розпочати конкуренцію за довгострокові європейські контракти.

Тіньові схеми Кремля

Втім, треба бути готовим до того, що і після ембарго Росія намагатиметься просувати свою нафту на європейський ринок за тіньовими схемами.

Так, за інформацією видання Politico, вже відбувається перейменування нафти російської марки Urals. Трейдери повідомляють про активну появу на ринку нових нафтових сумішей з імовірними географічними ідентифікаторами, як, наприклад, «туркменська», що, вірогідно, є прикриттям для змішаної російської нафти.

Wall Street Journal також повідомляє про збільшення Росією останніми тижнями поставок нафти ключовим споживачам. Одним зі способів доставки є транспортування танкерами з позначкою «пункт призначення невідомий». Окрім цього, спостерігається перевантаження нафти з судна на судно в нейтральних відкритих водах, завдяки чому відбувається «ремаркетинг» російської нафти.

Tanker Trackers підрахував, що у квітні близько 455 тис. барелів російської нафти щодня прибували до європейських портів, а кінцеве місцезнаходження судна було позначено як «пункт призначення невідомий» з метою приховування бажаючих покупців. Загалом у квітні за цією схемою завантажили 11,1 млн барелів.

Очевидно, що після запровадження ембарго кількість схем суттєво збільшиться — і цьому теж потрібно буде протистояти, щоб санкції не перетворювалися на фікцію.

Європа без вуглецевого сліду і воєн

Відмова від російських енергоносіїв стане важливим кроком Європейського Союзу до миру в Європі (можливості відмови від російського газу ми розглядали тут.

Спровокована Росією криза продемонструвала, що політика Євросоюзу з декарбонізації та відмови від вуглеводнів є не лише обґрунтованою — вона має бути реалізована якомога швидше. Війна не відкладає цілі Зеленого курсу в шухляду. Навпаки — вимагає термінових рішень щодо заміни вуглеводнів в енергетиці (атом, відновлювані джерела енергії), транспорті (біогаз, електротранспорт) і промисловості (електроенергія з чистих джерел та водень). І Україна готова бути в цих питаннях надійним партнером ЄС. Від електроенергії без вуглецевого сліду, а такою сьогодні вже є 70% нашого енергетичного міксу, яку ми можемо постачати в Європу — до використання національного потенціалу у виробництві й транспортуванні водню.

Попри браваду Кремля, санкції здатні підірвати можливість Росії вести війну — не лише на європейському континенті, але скрізь у світі. Саме тому міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров видає бажане за дійсне, коли говорить, що предметом мирних перемовин між Україною та Росією є також зняття санкцій.

Санкції «не на столі» перемовин, так само як територіальна цілісність України. І вони не будуть предметом жодних обговорень, допоки триває агресія.

Економічна ціна, яку нам доведеться сплатити за відмову від російських енергоресурсів, є нічим іншим, як інвестицією в глобальну безпеку. Адже саме вуглеводневі гроші вигодували стерв’ятника тих воєн, які вела Росія протягом останніх 14 років.

У 2008 це стало очевидним Грузії. У 2014 — Україні. Сьогодні це стало очевидним усьому цивілізованому світу.

«Ми вводимо санкції, щоб воєнні дії силами Росії в інших регіонах були неможливі протягом наступних років». Ці слова Анналени Бербок, міністерки закордонних справ Німеччини, мають стати прологом до нової геополітичної реальності.

Але не тієї, про яку мріє Путін з середньовічною імперією від Владивостока до Лісабона. А тієї, де порушення державою норм міжнародного права буде вести до ізоляції та економічної прірви. Швидко і без винятків.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Показать ещё новости
Радіо НВ
X