По ту сторону жизни

14 мая, 19:07
5265
Этот материал сейчас доступен только на украинском языке

Есть возможность ее глубоко переосмыслить

«Мости замість стін» — спільний проект Українського ПЕН та Нового Времени, у рамках якого провідні українські інтелектуали — письменники, філософи, журналісти та науковці — розмірковують про те, що об’єднує українців. Всі тексти шукайте за тегом #мости замість стін

Три місяці між закінченням попереднього — в Парижі — та початком нового — у США — служіння дозволили мені, коли я все ще був повністю занурений у процеси, все-таки опинитися між світами, на перетині. Я повільно віддаляюся від уже рідного Парижа і з великими очікуваннями дивлюся на свіжу перспективу служіння нашим людям на землі Вашингтона, де я народився й де поховані мої батьки. Ці місяці переходу, які максимально використовую для подорожей та зустрічей, слухання та усвідомлення, дозволили відчути на дотик, пережити й по-новому зрозуміти інтуїції, якими живу доросле академічне та душпастирське життя. Це нагода все перевірити, знову вивести на світло і вкотре поставити собі питання: куди провадить Господь? Як жити?

Подорожі останніх тижнів між Парижем, Брюсселем і Римом, Вашингтоном, Філадельфією, Нью-Йорком, Торонто, Києвом і Львовом, Єрусалимом, Назаретом і Вифлеємом, Страсбургом і Берном, Женевою та Ліоном, Люрдом і Амстердамом, спілкування із сотнями різних людей показують, як часто в богословсько-церковному, соціально-культурному і, очевидно, політичному вимірах, люди захоплюються своєю віддільністю та протиставленням іншим. Організації чи інституції, які мали б шукати спільних знаменників, щоб разом ставати сильнішими, у своєму прагненні до самоідентифікації та окреслення власних ідей, відмежовуються одна від одної. Люди, що мали б шукати порозуміння з іншими, відкидають протилежну, може, незручну, думку, навіть розривають стосунки, щоби перебувати в комфорті власних переконань. Лише описуючи цей феномен, відчуваю, наскільки він стихійний, може, прорахований, але на мікрорівні й на коротку дистанцію, бо не містить проглядної чи далекоглядної перспективи. Здебільшого за цим рефлексом стоїть страх, упередження. Чомусь так багато людей, систем та організмів потрапляють у пастку своєї віддільності, відчуженості, закритості.

І потім зі здивуванням перепитуємо: «Як так сталося? А хто ці люди, хто проголосував не так, як ми? Це Україна (США, Європа, Великобританія), якої ми не знаємо.» І реакцією на цей первісний шок є подальша консервація. «І не хочемо знати». Unfriend. Unfollow. Mute. Ці — інші — не є частиною нашої реальності.

Проти кого дружимо?

Дивний феномен для пласкої Землі, де мережі, бази даних, хмарки та аплікації творять нагоди для перетинів, переплетень, віртуальних команд. Де творяться уявлені спільноти, яких не обмежує географія, вік, соціальний стан і політичні погляди. У суспільстві, де дедалі менше кордонів і природних бар’єрів, де так багато нагод для горизонтального не ієрархічного спілкування, з’являється дедалі більше внутрішніх обмежень. А може, тому, що віртуальне спілкування — не цілком те?

І потім зі здивуванням перепитуємо: "Як так сталося? А хто ці люди, хто проголосував не так, як ми?

У теорії комунікації говорять про інформаційні бульбашки та силоси (silos). Часом ми у них потрапляємо, а часом самі їх створюємо. Це своєрідні захисні механізми, які допомагають нам зберігати тотожність, фільтрувати інформацію та формувати свою картину світу.

Новітні технології дають доступ до такого безміру даних, що без фільтрів не обійтися. Тому спочатку бульбашка фільтрів твориться природно: ми обираємо, що й кого читати, дивитися, слухати, щоб заощадити час і нерви. Спочатку ми самі творимо фільтри і вони працюють на нас. Пізніше вступають у дію технології — пошукові системи й соціальні мережі спостерігають, що нам подобається, що ми шукаємо, а чого уникаємо, і починають нам догоджати — формувати нашу стрічку, і наш порядок денний, відповідно. Алгоритми соціальних мереж вирішують, що і хто має нас зацікавити, займати наш час, на нас впливати.

Остаточна ціль — комерція, гріш. Властиво, не лише вона одна, декому не вистачить, щоб ми купили, а вони заробили, — дехто хоче просто нас мати в руках, in mano, тобто йде тонка маніпуляція.

Нам здається, що ми себе захищаємо. А виявляється — обмежуємо. Або нас обмежують. І ми в цьому є стихійними учасниками.

Замість чіткої розвиненої пропозиції, власного позитивного проекту, здорової ініціативи і проактивності, ми себе визначаємо тим, проти чого висловлюємося, чому протистоїмо. Однодумцями для нас стають ті, які поділяють нашу незгоду, наше несприйняття чи навіть ненависть до іншого. Бо небезпека правдива, загрози реальні, зрештою, вже є війна, брехня і глум з нас, заперечити цього не можна і не треба. Бо це факт. Цей синдром, керований і насичений тривогою та страхом, неодмінно виробляє ідеологічне самовиправдання. Ми знаходимо виправдання нашій закритості та неприйняттю іншого. І так спочатку ми оповиті мильною бульбашкою, що нас герметизує, захищає, творить комфортне середовище. А коли синдром загострюється, ми цю бульбашку скріплюємо панциром, через тріщини якого стирчать наші гучні дискурсивні гармати. Одні бульбашки громлять інших, забуваючи, що всередині перебувають живі люди, діти Божі, здебільшого такі, як ти і я. Але не зовсім.

Самотність бульбашки

Найскладнішими є не політичні, хоча зараз вони найпомітніші, а антропологічні наслідки цього бульбашкового феномену. Бо він призводить до самотності. Маючи сотні чи навіть тисячі друзів у соціальних мережах, людина відчуває глибоку екзистенційну відчуженість. Якщо не свідомо, то підсвідомо, ми розуміємо, що за межами нашого панциру багато, якщо не більшість, тих, від яких ми відчужені. Солідарність усередині зумовлена пережиттям облоги. Вони проти нас. Воно так, і не цілком так.

Самотність, пов’язана з модерним індивідуалізмом, набирає безпрецедентних характеристик через удавану дружбу. Віртуальні, а не безпосередньо живі стосунки, погляди у вічі, чимраз більше зумовлюють наші соціальні реакції та політичні вибори. І тут виявляється, що й більшість може бути у бульбашці. Бульбашка може бути мажоритарною. Більшість може перебувати у тривозі перед меншістю. Йде мова не про числа чи демократію, а про якість стосунків, здатність бути чуйним, слухати, спостерігати з великою відкритістю на іншого, без відрухової паніки, сприймати потенціал живого моменту миттєвості живої людини, автентичної зустрічі. Інакше — це жити наївно. На жаль, часом так і є. Виправдання й утвердження самозахисту часом виправдане. Тут моралізаторство нічого не дає. Ситуації двозначні. Не чорно-білі. Кожна бульбашка має свої рації, не безпідставні. Є чого боятися. Попередній досвід на це вказує.

Страх і похідна від нього агресія зашкалюють. Той, що боїться втопитися, хапається за бритву. І тоді стікає кров’ю. Нездатний об’єднатися з іншими — ну, рука ж покалічена, руки не можна ні подати, ні потиснути простягнутої, бо болить, справді болить — індивід у своїй інформаційній бульбашці поступово втрачає зв’язок з іншими. Контакти стають болісними. Його бульбашка — дедалі меншою. Часом приватною. Камерою-одиночкою. Такому «клієнтові» можна продати брязкальця, еліксир, магічну формулу. Саме на таке наростає спрага. Знеболення швидкої дії, знечулення. А поки я під анестезією, має відбутися якесь диво, операція, бажано, щоб відрізали чуже, інше, небезпечне — рак, який загрожує моєму організмові, — така мрія мала б заступити реальність. Traum ist besser als Wirklichkeit. Сон ліпший, ніж ява. Модерність часто мріяла, щоб сни заступили дійсність, а постмодерн узагалі позначений сильним потягом до галюциногенного синдрому. Реальність занадто важка, складна, багатогранна. Ще гірше — факти вперті, зудар із ними болісний. І тут приходить спокуса маніпуляції, постправди, які неодмінно несуть у світ самооправдання та відчуження. Ідолопоклонство й пошук месій. Але зручних. Властиво ручних. Не Такого, який пропонує хрест. Пасхальна дорога занадто важка. Краще месіанство-light. Навіть якщо воно ілюзорне та безпідставне. Може, з анестезії не доведеться виходити. Може, бульбашковий віртуальний світ триватиме.

Обираємо те, чого, властиво, не знаємо. Прагнучи правдивого і не маючи терпіння його творити, легко задовольняємось ерзацом.

Силосна ментальність

Дозвольте доповнити цей опис дещо аналітичним, може, навіть технічним, поглядом.

Небезпечно, коли в бульбашки потрапляють організації і творять так звані силоси. Силоси вважаються ефективними резервуарами для зберігання сипучих речовин, наприклад, зерна. Цей термін також використовують в IT, щоб позначати масиви даних, відділених від загалу. Але навіть там спеціалісти використовують цей термін у негативній конотації — якщо до даних немає доступу, вони не корисні. І розробники шукають, як їх інтегрувати.

Незважаючи на те, що термін і концепт доволі технічний, у перекладі мовою гуманітаріїв він вказує на феномен, з яким дослідники організацій, особливо освітніх та наукових, зустрічаються надто часто.

Компанії, організації чи системи, що стають інформаційними силосами, не здатні комунікувати з іншими. Ці уявно самодостатні простори можуть досягати високого розвитку, водночас віддаляються від ширшої мережі спілкування. Це творить силосну ментальність. Бажаючи зберегти свої здобутки та ідентичності, вони дедалі більше закриваються. І накопичені знання, досвід стають непотрібними. Боляче бачити, як чудові організації стають загерметизованими, задихаються, помирають у своєму закритому світі. Це може відбуватися і з релігійними спільнотами.

Тому «мости замість стін» — це пророча постава і ефективний спосіб існування. Чому ж, незважаючи на її ефективність, люди так люблять будувати стіни. Зараз віртуальні. Наполегливо та віддано.

Досвід одного маленького університету

Руйнування стін вимагає багато наполегливості і щоденної праці. Зміни способу мислення й манери поведінки. Дуже конкретних кроків.

Дозвольте поділитися двома експериментами, які постали в Українському католицькому університеті, і які, на мою думку, допомогли руйнувати мури у людських стосунках.

Який мав бути новий університет у пострадянській Україні? У суспільстві з тоталітарними травмами та майже генетичним страхом? За інтуїцією і прикладом новопреставленого святця наших часів Жана Ваньє, які випливають, очевидно, з самого Євангелія і прикладу Ісуса, університет відважився на парадокс. Повіривши у пасхальність, поєднавши інтелектуальні амбіції зі скепсисом до лінеарної конкурентності... Може, якраз треба бути останнім, щоб бути першим. Зрештою, і в природі зерно завжди має вмерти, щоб дати плід. Наше бажання академічного польоту поєдналося зі сходженням донизу. Доволі контрінтуїтивно. У центр інституції, яка плекає розум, ми запросили осіб із обмеженими розумовими можливостями, абсолютно маргіналізованих в академічному світі — тих, для яких в університетах із природи немає місця. Підхід неприродний — властиво, надприродний.

Це не була соціальна подачка чи волонтерський проект для студентів — це була і залишається наша методика руйнування стін, перемоги над страхом, школа спілкування. Наші друзі з особливими потребами, властиво, стають професорами людських стосунків, з особливостей своєї природи вони проникають крізь мури міжособистого відмежування і будують стосунки на справжньому. Вони не носять масок, не підмальовують фасадів, не ховаються за фортецями. Вони прагнуть довіри й любові, а тому вчать довіряти й любити. Кожному студентові, працівникові, викладачеві вони ставлять основне педагогічне питання: чи вмієш ти любити? Ні, не абстрактно. Чи можеш ти любити конкретно мене? Тут і тепер. Без аналізу, без розрахунку. Вони не чекають ініціативи. У стосунках вони спонтанні, без гри і ролей. Я тебе зустрічаю і обіймаю, а ти на це що? І наша штучність, панцирі й мури, наші бульбашки, виявляться такими, якими вони є.

Другий експеримент більше на поверхні, але він є похідним від першого — нове університетське містечко: колегіум, навчальний корпус, церква, Центр Митрополита Андрея Шептицького. Будівлі, які лишень за кілька років стали знаковими для Львова. Багатьом подобається оболонка, але не кожен одразу свідомо добачає, що саме відкритість і спілкування є в серцевині цієї архітектури. Філософія про відсутність мурів, фасадів, масок, про важливість свідчення, служіння та спілкування, про мучеників і маргіналізованих пройняла архітекторів, і вони своєю мовою її втілили. Будівлі заохочують до спілкування і спілкуються між собою. Вони прозорі, не ховаються одне від одного, запрошують до участі. Вони взаємні. Церква промовляє до надсучасної бібліотеки, а навчальний корпус не відсторонений від колегіуму, де мешкають студенти. В одному корпусі навчаються богослови, серед яких семінаристи в чорних підрясниках і журналісти з кольоровим волоссям...

***

У своїх бульбашках чи силосах, пристрасно переживаючи власні болі та рани, ми можемо не зрозуміти знаків часу. А може, саме тепер нам особливо треба їх побачити. Зупинімося, відкриймо очі, вуха і серця. Прислухаймося до відвічної мудрості серед крикливого шалу і блиску спецефектів. Не вульгарні сарказм чи іронія, а вірність і глибина любові є відповіддю на прагнення наших сердець.

Перебуваючи у завороженому стані, ми потребуємо саме того, що переживаємо у пасхальний час. Образ важкої дороги до правдивого життя. Історію болісної боротьби з лукавством і гріхом і царством смерті. Парадоксальну істину пасхальної перемоги — лише через жертву приходить правдивий плід справжнього життя.

Ми несемо хрест — він непростий, але у цьому ми не самі. Христос уже поніс, на ньому повис і у смиренному служінні, приниженні та повному послухові до Отця смертю смерть переміг. Життя перед нами. Життя для нас. Ми вже знаємо, як закінчується хресна дорога.

Відважмося вірити, проглядаючи крізь хмари фейку, магії й обману, що по той бік є життя.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Диалоги о бизнесе

23 мая, в Киеве, известные предприниматели Сергей Тигипко, Пётр Чернышов, Игорь Смелянский и Дмитрий Шимкив станут спикерами лекции НВ «Диалоги о бизнесе: как преуспеть в эпоху перемен».

Записаться на лекцию

Стань автором

Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу:

nv-opinion@nv.ua

Выбор редакции

Политика

Вчера, 11:56

img
Зеленский пошел на конфликт с политическим классом. Мировые СМИ — о новом президенте
События

Вчера, 21:20

img
Неправильные книги. Как цензура и пропаганда раскололи СССР на протестное меньшинство и послушное большинство
Политика

Вчера, 20:11

img
Инициатива Зеленского. Возможно ли выдавать украинское гражданство всем желающим