«Мы думали, это конец света». Как США «потеряли» над Испанией четыре ядерные бомбы — BBC

Йшла Холодна війна. Побоюючись ядерного удару з боку СРСР, повітряні сили США проводили операцію «Хромований купол». Кілька американських стратегічних бомбардувальників мали постійно перебувати в повітрі з термоядерною зброєю на борту.

Щодня вони пролітали над південними берегами Іспанії, де заправлялися просто в повітрі.

17 січня 1966 року під час заправлення на висоті понад дев’ять тисяч метрів бомбардувальник B-52 зіткнувся із танкером, унаслідок чого другий вибухнув у повітрі, а перший втратив керування і, загорівшись, впав на селище Паломарес.

Під час падіння B-52 з нього випали чотири термоядерні бомби потужністю півтори мегатонни кожна. Загинули всі четверо членів екіпажу повітряного танкера і троє з семи членів екіпажу бомбардувальника; чотирьом вдалося катапультуватись.

Кожна з чотирьох бомб, які ніс B-52, мала заряд, що за руйнівною силою у 1000 разів перевершував бомбу, скинуту на Хіросіму.

А в цей час іспанські рибалки поверталися з ранковим уловом і побачили, як в небі над морем спалахнула пожежа, що за хвилину виросла у гігантський червоно-чорний гриб й перетворила їхнє селище на спустошення й хаос.

«Це була не перша аварія з ядерною зброєю», — писав тоді репортер BBC Кріс Брашер, який вів репортаж з місця подій.

«Пентагон визнав щонайменше дев’ять аварій з літаками, що перевозили водневі бомби. Але це була перша аварія на чужій території, перша, в якій постраждали цивільні, та перша, яка привернула увагу всього світу».

Що сталося з бомбами

Одна бомба, як з’ясували згодом, впала в море.

Три інші - на сушу: одна з них повільно приземлилася завдяки закріпленому на ній парашуту, а дві розбилися, оскільки їхні парашути не розкрилися.

Перша бомба розбилася на городі місцевого фермера Педро Аларкона. Він саме йшов з онуками до свого будинку, й ударною хвилею їх збило з ніг.

«Діти почали плакати. Мене від страху аж паралізувало. Я лежав там, як при смерті», — розповідав він в інтерв'ю BBC 1968 року.

Друга воднева бомба впала на землю поруч із кладовищем.

Уламки обох літаків, що розпалися при падінні, довелося збирати на території майже 40 квадратних кілометрів.

Інцидент став шоком для місцевих.

«Я плакала й розгублено бігала, — розповідала BBC жителька Паломареса Флорес. — Навколо падало каміння й уламки. Ми думали, що це кінець світу».

Ще один місцевий житель Маноло Гонсалес згадував, що був на вулиці, коли почув жахливий вибух.

«Я подивився вгору і побачив цю величезну вогняну кулю, що падала з неба. Два літаки просто розпалися на частини».

На щастя й на диво, ніхто з місцевих особливо не постраждав.

«На селище впало майже 100 тонн палаючих уламків, але не загинула навіть курка», — каже Кріс Брашер.

Місцевий шкільний вчитель і лікар піднялися на обпалений вогнем схил пагорба, щоб витягти звідти рештки загиблих американських пілотів.

«Пізніше вони поскладали тіла й кінцівки в труни», — додав журналіст.

Саме ядерного вибуху не сталося, але внаслідок інциденту значні території (200 гектарів) зазнали радіоактивного зараження високотоксичним плутонієм.

Ця аварія стала одним з найсерйозніших інцидентів за участю ядерної зброї за всі роки Холодної війни.

«Підводна пошукова епопея»

Менше ніж за добу після надзвичайної події забуте Богом іспанське селище перетворилося на стратегічний об'єкт НАТО.

Десятикілометрову зону навколо нього очепили.

Для ліквідації наслідків катастрофи США направили в Паломарес понад 700 військових.

Роботи з дезактивації місцевості тривали кілька місяців. Тонни забрудненої радіацією землі збирали, пакували в діжки й вивозили до Америки, де поховали в глибоких траншеях у Південній Кароліні.

І США, і Іспанія, яка на той час була під жорстоким правлінням військової диктатури Франсіско Франко, прагнули применшити значення аварії.

Франко особливо непокоїло те, що страхи стосовно радіації зашкодять туризму, який був основним джерелом доходу його режиму.

Щоб заспокоїти населення перед ядерною загрозою, міністр туризму Іспанії та посол США Анжер Біддл Дюк купалися у водах навколо Паломареса перед пресою лише за кілька тижнів після аварії.

А тим часом сотні американських фахівців ретельно прочісували околиці селища у пошуках четвертої бомби, але знайти її не могли…

Керувати операцією доручили адміралам Вільяму Гесту і Вільяму Еллісу. У район катастрофи стягнули усі наявні рятувальні засоби, водолазів, бойових плавців, військових і цивільних фахівців.

Вирішили підіймати з дна моря всі уламки. За два місяці пошуків біля узбережжя Паломареса знайшли 360 підводних предметів. Більшість з них були уламками різних літаків вагою від 10 тонн до кількох кілограмів. Усе це підіймали на поверхню, але результати були нульові.

Тоді капітан Джо Рамірес, який на момент катастрофи був юристом американських ВПС, розговорився з місцевим рибалкою. Той допомагав рятувати вцілілих американських льотчиків й постійно вибачався перед капітаном за те, що не зміг врятувати ще одного пілота, який, як йому здавалося, втопився.

Рамірес зрозумів, що рибалка міг насправді бачити зниклу ядерну бомбу.

«Усі тіла ми врахували, я знав це», — розповів він в інтерв'ю ВВС.

Після цього пошуки швидко і повністю перемістилися в Середземне море.

Щоб прочесати морське дно, американські ВМС мобілізували флотилію з більш ніж 30 кораблів, включно з мінними тральниками й підводними апаратами.

Дослідження було технічно складним і дуже повільним.

Міністерство оборони США пішло на безпрецедентний крок — задіяло експериментальний підводний апарат Alvin з маніпуляторами, телекамерами, ехолотами та іншими суперсучасними пристроями.

Після кількох тижнів виснажливих пошуків Alvin нарешті виявив зниклу бомбу в підводному жолобі.

Однак її треба було ще підняти на поверхню так, щоб вона не вибухнула.

Повільно снаряд спочатку підняли на глибину 30 метрів, де аквалангісти обв’язали його міцними стропами.

7 квітня 1966 року триметрова воднева бомба нарешті з’явилася над поверхнею моря. Дозиметричний контроль показав відсутність радіації.

Фахівці з розмінування відразу ж знешкодили детонатори.

І тільки тоді президенту США повідомили про позитивний результат операції. Вона тривала 80 днів.

Наступного дня, попри секретність робіт, США зробили незвичайний крок — продемонстрували бомбу світовій пресі. Посол Дюк вирішив: якщо люди не побачать бомбу на власні очі, вони ніколи не зможуть переконатися в тому, що її дійсно знайшли.

Відтоді минуло майже шість десятиліть, а цей інцидент досі кидає довгу тінь на регіон Альмерії.

Американська операція з очищення ґрунту оминула деякі зони забруднення.

США й Іспанія домовилися фінансувати щорічні медичні огляди для мешканців Паломареса.

Вони також пообіцяли здійснювати моніторинг ґрунту, води, повітря та місцевих посівів.

Однак у селищі досі залишається близько 40 гектарів забрудненої землі.

І хоча 2015 року Іспанія й США підписали спільну угоду з очищення зараженої території, жодна зі сторін досі її остаточно не виконала.