Сербія — ще одна трагічна країна, якій «не вдалося». Від 2003 року, коли в Белграді був застрелений серед вулиці «їхній Ющенко», Зоран Джинджич, Росія почувається тут як у себе вдома «по всій клавіатурі» — від енергетичного сектора до ЗМІ (на мій подив, можлива «рука Москви» в убивстві Джинджича в сербському суспільстві взагалі не обговорювалася, хоча я прекрасно пам’ятаю програму нині дохлого рашапропаґандиста Лєонтьєва «Однако» за жовтень 2013 року, де той висміював плани Януковича на Асоціацію з ЄС і відверто погрожував — мовляв, коли б Янукович із такими планами не скінчив як прем'єр Сербії! — запам'яталось крупним планом розпростерте на тротуарі тіло Джинджича з калюжкою крові круг голови, ну й недвозначність меседжу…).
А що як що, а працювати через ЗМІ з національними травмами, юзаючи їх на свою користь, у Москві вміють ще з часів царської охранки. Весь сучасний сербський ґран-наратив походить звідти — «Гей, славяне», нумо всі під царя білого, православного, бо Захід — сука і зрадить (і що ж тут скажеш, звісно, зрадить, як не раз уже робив, та й НАТОвських бомбардувань 1999 року ніхто в Белграді не забув…), а ми тепер — маленька країна в ворожому оточенні, і куди ж нам без сильного союзника-брата-захисника?..
Як це працює, я пересвідчилася, коли в день від'їзду на годинку «вийшла в народ» (бо доти було тільки професійне спілкування — видавництво, читачі, журналісти-інтерв'юєри, фахові україністи, університетська професура: та частина суспільства, яка про жертв російської пропаґанди говорить у третій особі). А «в народі» дядечко, що торгує футболками з портретами таких запотребованих сербським суспільством «мужчин-захисників» (див. фото), дохідливо розтлумачив мені, чому в нашій війні він підтримує Росію: тому що «Росія воює в Україні проти НАТО», — переконати його, що це не так, було неможливо, бо він «знав краще» ©.
В Косово живуть такі самі серби, але вони хотіли в НАТО
— В нас була така сама війна, — пояснив мені з тим чудесно поблажливим виглядом, з яким «традиційний» балканський мужчина повчає кобіту. — В Косово — ду ю нов Косово? — живуть такі самі серби, але вони хотіли в НАТО, і НАТО нацькувало сербів проти сербів (показав руками), так само як тепер у вас — слов’яни проти слов’ян, ви ж теж один народ, а теж тепер воюєте, все те саме, що в нас було!
(В дядька не було передніх зубів, і весь його вигляд свідчив, що він справді потребує захисту, так що фотографувати ще й його, як годилось би для повноти картини, мені рука не знялась — навіщо принижувати людину…)
Що ж, якщо це безумство, — процитувала я своєму видавцеві з «Гамлета», коли ми відійшли від місця дискусії, — то в ньому є своя логіка: в психіатрії це зветься «системне марення» — одна брехня підтримує другу, і так твориться на позір цілком собі струнка піраміда брехні, демонтувати її треба з фундаментів, а хто ж це робитиме, і коли?.. (а в міжчасі вона продовжує рости, захоплюючи вже нові покоління, тобто вихід уже тільки «хірургія» — колапс імперії, яка служить вогнищем усіх цих метастазів, а чистити-прибирати уламки «системних марень» потерпілі народи будуть іще довго…)
А друге белградське фото, яким тут ділюся, наводить на ще, егм, екуменічніші роздуми: на цій тумбі — реклама книжкового туру: атож, не тільки я катаюся по Центрально-Східній Європі з своїми книжками, шейх Імран Хосейн (погугліть) теж не забарився спекти нову книжку — «Доля Росії в Корані» (sic!) — і катає з нею своє найкраще «балканське турне» (охоплені, як бачимо, не тільки «гей, славяне», Москва працює з усіма конфесіями…)).
Ну, а я людина скромна, у мене афішних тумб не було — сербська «Сестро, сестро» вийшла у видавництві Kontrast в серії «Жіночий голос» (де Інґеборґ Бахман, Кларісе Ліспектор, Фленері О’Коннор, Еліс Манро, Ельфріде Єлінек та ін. «матріархи» сучасної літератури з ніші «для яйцеголових», дядьки з футболками Путіна й Че нас не читатимуть…), — втім, видавництво випустило до книжки ще й мерч, див. шопер на картинці, і я собі взяла один такий — пригодиться розіграти за донат, адже так?..))
Бо ніхто, крім нас, егежбоньки. Бо тільки ЗСУ можуть витіснити з цього нового-старого російського міфа, яким загиджено пів світа, образ бандита — як «захисника».
Працюємо далі.
Текст опубліковано з дозволу авторки