18 листопада 2017, субота

Волонтерство у 60: як залишатися активним у будь-якому віці

Волонтерство у 60: як залишатися активним у будь-якому віці

«Якщо ви хочете залишатися здоровими, варто продовжувати працювати й після 60 років», - секретом молодості та активності ділиться професор Дам Саллі Девіс. Якщо ж людина залишає роботу, то їй варто так побудувати своє життя, щоб воно було якомога енергійнішим.

З розвитком медицини та технологій, люди можуть жити довше, саме тому вихід на пенсію дає реальну можливість бути більш активним, а волонтерська діяльність допоможе бути ще й корисним суспільству.

Стереотипне ставлення до пенсії та старості абсолютно однакове в усіх країнах, просто на Заході воно змінюється швидше. В Україні ж досі волонтерство асоціюється в більшості зі студентами, проте, як показує досвід, волонтери, які мають більший життєвий досвід, нічим не поступаються молодим.

Цього року ініціатива GoGlobal запросила до України 600 іноземців із 140 країн світу, які протягом трьох тижнів проводитимуть час зі школярами найвіддаленіших куточків країни, навчаючи їх іноземних мов та відкриваючи малюкам світ. Завдяки пришкільним літнім таборам GoCamp діти, які жодного разу в житті не бачили іноземців, подорожують країнами Європи, Азії, Америки та навіть Африки, слухаючи розповіді іноземних волонтерів. Вони дізнаються про нові професії, вчаться долати мовний бар’єр і власні страхи, стають сміливішими та відкритішими.

Серед усіх вимог до волонтерів GoCamp була й одна, що стосувалася саме віку. Ідеальний вік для волонтерства – до 100 років.

Близько 400 волонтерів вже прилетіли до України та почали роботу в школах по всій Україні. Інші іноземці приїжджатимуть протягом цілого літа. Серед молодих людей, які приїхали отримати волонтерський досвід, дізнатися більше про Україну та допомогти дітям опанувати іноземні мови, помічаємо й усмішки більш старших, які прагнуть долучитися до змін, що зараз відбуваються в українському суспільстві.



 

«Я хочу подарувати дітям надію, яку колись подарували мені!», - зізнається волонтер GoCamp із США Джоан Генрі.

Не помітити Джоан було дуже важко: і не через величезні валізи, в яких вона привезла подарунки друзям та учням школи, в якій буде волонтерити, а саме через неймовірно яскраву усмішку.

Колись ця активна жінка ще у зовсім юному  віці почула страшний діагноз – дислексія, нездатність оволодіти навичками читання текстів. Коли всі діти вчили літери, складали до купи склади та читали цілі тексти, Джоан відчувала себе зовсім самотньою.

«Йти до школи щодня було дуже важко. Я намагалася приховати від вчителів свою хворобу, проте це було неймовірно складно. Всі діти сміялися з мене, пародіювали, але я не хотіла залишати школу та вчитися у спеціальному закладі», - розповідає Джоан.

Допомога батьків та віра вчителя, який дізнався про хворобу дівчинки, проте змушував її читати знов і знов, зробили неймовірне. Джоан навчилася читати. Тепер жінка розповідає про своє дитинство з усмішкою.

«Пройшло вже багато років, проте я точно навчилася, що нові спроби, рішучість та допомога оточуючих може творити дива, - додає Джоан. Зараз я працюю з дітьми, які мають порушення розумового розвитку. Я читаю їм книжки. Спочатку я брала дуже прості казки, але бачу, як погляд дітей та їхній вираз обличчя змінюються з кожною новою сторінкою, тому після дитячих казок ми перейшли на більш серйозну літературу. Я вчу дітей слухати, думати та емоційно переживати події, які трапляються в житті героїв книжок. І з кожним днем я бачу, як мої слухачі змінюються».

В Україні Джоан не вперше. Протягом семи років вона викладала англійську мову у Львові, багато подорожувала країною та має чимало друзів. Але друзі почекають, адже завдяки проекту мовних таборів GoCamp вона три тижні працюватиме з дітьми Баївської загальноосвітньої школи на Волині.

«Мені подобається працювати з дітьми, бо вони дають мені сили. З ними немає часу думати про втому, адже потрібно завжди бути активною. Сподіваюся, що своєю історією я зможу надихнути дітей та показати їм, що немає нічого складного у вивченні іноземних мов. Та і взагалі… в житті немає нічого неможливого!», - додає Джоан.

Для Джин та Рея Ріверсів із Канади волонтерство в Україні стало й сімейною подорожжю. Вдвох вони навчають черкаських школярів англійської мови і не тільки. Сім’я канадійських письменників пишуть та оформлюють із дітьми справжні книжки англійською мовою, які залишаться з ними на згадку про мовний табір.

«Я помітила, що діти дуже добре володіють англійською мовою, але вони соромляться. Їм важко почати розмову або задати питання. Проте зараз їм вже не так страшно говорити зі мною. Це і є моя ціль. Я хочу зробити так, щоб мовний бар’єр у дітей просто зник», - коментує Джин.

Заняття з Реєм, який вже протягом декількох років пише книжку про Україну, її звичаї та культуру, повністю відрізняються від звичних шкільних уроків. Разом зі школярами на подвір’ї під гітару він співає англійські пісні. Музика лунає навкруги та збирає у коло всіх дітей.

«Музика допомагає швидше вчити мову. Діти гарно співають, і мені це також дуже подобається. Іноді ми переходимо й на українські пісні, і от тоді діти починають вчити мене», - розповідає Рей.

А от Роберт Ріхтер із США у Маріуполі вперше. Його давно вабила мрія побувати поближче до зони конфлікту та допомогти людям, які там живуть.

«Якщо скажу, що я не боявся сюди їхати, то скажу неправду, але коли приїхав, усі страхи розвіялися. Мені подобається проводити час із дітьми, бо вони відкриті до нових знань. На жаль, ці школярі не мають можливості багато подорожувати, вони мало знають про світ, тому мені приємно усвідомлювати, що я можу стати для них певним прикладом того, що відбувається за межами їхнього міста», - ділиться Роберт.

За час волонтерської роботи в Маріуполі Роберт проводив заняття у декількох школах.

«В одній зі шкіл, коли діти співали пісню «Я хочу жити без війни», я не міг стримати свої сльози. Одна дівчинка на ім’я Анастасія підійшла до мене з розкритими руками  та спитала, чи можна мене обійняти. Я вклонився до її рівня. Вона обійняла мене так сильно, що мені важко було дихати, і тихенько сказала: «Дякую, що Ви приїхали до нас!». Бувало, я чув постріли та іноді думав, чи не даремно приїхав саме сюди, проте в той день зі словами пісні я зрозумів, що все роблю правильно!», - розповідає Роберт.

На Схід також вирушила волонтер GoCamp із США Ліла Длабоха. Ліла бере учать у проекті пришкільних мовних таборів вже вдруге.

«Одного разу недостатньо. Було таке відчуття, що я тільки занурила у воду один палець, як раптом треба було виходити з води. Мені хотілося більше часу проводити з дітьми. Цього року я вирішила поїхати на Схід, бо діти, які тут живуть, потребують більшої уваги», - розповідає Ліла.

Ліла гарно говорить українською мовою, адже сама має українське коріння. До того ж її чоловік український музикант, проте від дітей свої знання Ліла впевнено приховує, щоб вони більше говорили англійською.

Мовні табори GoCamp тривають, даруючи дітям та й самим волонтерам із 140 країн світу неймовірну радість від того, що вони роблять. Волонтерство для кожного має своє значення, проте це певна потреба людини долучитися до благодійної справи. І вік тут зовсім не має значення. Допоки ми відчуваємо, що можемо бути корисними, в нас з’являється сила робити неймовірне. Допомагаючи іншим, ми допомагаємо собі. 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

GoGlobal ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: