17 жовтня 2017, вівторок

Історія філіппінки: Волонтерство в Україні допомогло мені повернути віру в людей

коментувати
Історія філіппінки: Волонтерство в Україні допомогло мені повернути віру в людей
Фото: Рівен Мерілло

У світі люди часто відділяються одне від одного, бояться відкриватися іншим та показувати свої слабкі сторони.

Ще у шкільні роки діти починають вести свої власні внутрішні та зовнішні "битви", які інколи затягуються на все життя, породжуючи страх і недовіру. Завдяки волонтерській програмі GoCamp філіппінка Рівен опинилася в Україні, де, працюючи з дітьми, змогла не лише допомогти їм у вивченні англійської мови, але й віднайти рівновагу в собі, повірити в доброту людей та знайти другий дім, у який мріє повернутися знову.


Фото: Рівен Мерілло
Фото: Рівен Мерілло


Моє перше вагання перед поїздкою до України було простим: чи я буду там взагалі корисною? Коли я ділилася зі знайомими своїми думками, вони просто ніяковіли, адже для них найголовнішим було дізнатися, чи безпечно в Україні. Я думаю, це питання цікавить усіх. Хоча те, що відбувається в Україні, є великою світовою проблемою, я щиро вболіваю, щоб Україна була безпечною та успішною, незважаючи на політичну ситуацію.

Від важкого дитинства до наставника дітей

Чи буду я корисною? Волонтерство є дуже популярним рухом у світі, і багато хто з нетерпінням чекає на волонтерську роботу саме з дітьми. Але для мене, вже дорослої, яка пережила напад злочинців, а зараз бореться з особистою невпевненістю (на додаток до дитячої травми), це може бути складно.  

Я виросла у люблячій філіппінській сім’ї  і намагалася зробити все можливе, щоб подолати свою нестандартну самооцінку. Я ніколи не розповідала батькам про свій біль, адже відчувала, що моя сім’я дала мені любові більше, ніж достатньо. Але у школі мені було дуже важко. Однолітки часто ображали мене, говорили неприємні слова, називали потворою, порівнюючи з красивими дівчатами.

Я ходила до школи та навчалася лише через те, що так треба. Хотіла швидше закінчити навчання, отримати прохідні бали та покинути школу раз і назавжди. Я ніколи не насолоджувалася шкільними роками. Мені часто доводилося постояти за себе, через що я виросла трохи сильнішою за інших. Не всі діти проходять через мої переживання та мають подібний досвід.

Звичайно, я не звинувачую свою школу, бо були діти, які дійсно отримували задоволення від шкільного життя. Однак, є й ті, які страждають, отримують неприємний досвід. Школа зробила мене сильнішою, проте я була налякана. Для кожного навчання у школі має свої хороші та погані сторони. 


Фото: Рівен Мерілло
Фото: Рівен Мерілло


Зважаючи на все це, я розуміла,  що я зовсім не "крутий" волонтер, який може зацікавити дітей. Чи можу я бути корисною дітям, які вже зараз ведуть свої власні внутрішні та зовнішні "битви"? Чи можу я допомогти українським школярам відчувати себе в безпеці, відкривати себе та не боятися довіряти дорослим? В контексті GoCamp я думала про те, як дати дітям впевненість, яка допоможе їм у вивченні іноземної мови, обміні культур та насолоді справжньою красою навчання. 

"Ми ризикуємо, бо довіряємо одне одному"

Після трьох днів навчання з колегами-волонтерами, які приїхали з різних країн світу, для мене настав час поринути у шкільне життя. Я могла знову почути ці смішні псевдоніми, які в дитинстві були направлені в мою сторону.

Проте тепер в якості волонтера у Бершадських школах №1 та №3 замість відповідей та небажаних спогадів я прагнула подивитися на все глибше. Я була неймовірно вражена тим, з якою щирістю та радістю мене зустріли діти, вчителі та приймаючі сім’ї тих шкіл, де я волонтерила.

Щодня мені доводилося об’єднувати роботу у двох школах, чимало часу витрачаючи на дорогу. Проте це було так неймовірно та хвилююче, що перевершило всі мої очікування. Щоразу мене питали, чи не втомилась я від свого щільного графіку? Але в ті моменти я відчувала невідоме джерело сили та натхнення всередині та хотіла ще більше робити для дітей, тому просто знизувала плечима і відповідала: "Ні! Що далі?"


Фото: Рівен Мерілло
Фото: Рівен Мерілло


Проте мої особисті хвилювання часто переповнювали мене. Чи зможу я звільнитися від цього? Чи буде дітям весело зі мною щодня? Чи допомагаю я вчителям? Утім, діти та вчителі дозволили мені забути про все і навчили цінувати кожний момент. Як часто ми це робимо? Чому ми боїмося відкриватися людям, показувати свої слабкі сторони, бути вразливими? Ми тримаємо всіх на відстані задля власної безпеки.

Коли я була в Україні, особливо в Бершаді, я відчувала, що люди відкривають мені свої мрії та серця. Байдуже, що для них я майже незнайома людина, що я скоро поїду. Ми просто насолоджувалися часом разом. Хоча ми розуміли, що нам доведеться розлучитися, ми намагалися зробити все можливе, аби зберегти ту міцну дружбу. Це робить нас вразливими, але ми ризикуємо, бо довіряємо одне одному.

Працюючи з дітьми, я побачила, що вони прагнуть бути унікальними. Це нас об’єднує. Ми просто хочемо бути собою, а не копіювати інших. Діти були дуже щасливими, коли показували свої таланти та ділилися своїм почуттям гумору. Наші відмінності доповнюють нас. Я насолоджувалася та вчилася від дітей музичним та акробатичним талантам, а вони захоплено відвідували уроки мистецтва, які я проводила, та слухали про мій життєвий досвід. Інколи ми забуваємо, що ми потрібні іншим, що ми не можемо жити наодинці, бо кожен із нас має свій особливий та унікальний талант, який доповнюватиме інших.

"Мрію повернутися в Україну!" 

Можливо, все це відбувалось завдяки факту, що табір був літнім (моє улюблене правило літніх таборів – немає домашніх завдань!), проте мій час у школі №1 та №3 дозволив мені відчути єдність серед дітей та вчителів. Я також надзвичайно цінувала, що можу працювати з такими завзятими вчителями, які намагалися вдосконалювати себе як персонально, так і професійно, щоб бути кращими наставниками для своїх учнів.

Але  були й дійсно "небезпечні" моменти, про які так багато говорять за кордоном. Пам’ятаю, як вдерлася у першу бійку між п’ятирічними хлопчиками, благала про помилування десятирічного хлопця, з яким грала у шахи (але в кінці він дозволив мені перемогти), та неминуче набрала занадто багато зайвих кілограмів після неймовірно смачних вечерь. Ви ж розумієте, про що я хочу сказати?


Фото: Рівен Мерілло
Фото: Рівен Мерілло


Я бачила єдність дітей та бажання вчитися новому, робити щось корисне. Це була магія. Школярі ставили питання, обговорювали теми, вчилися довіряти одне одному, долали певні шкільні бар’єри між дітьми та вчителями, які також приєднувалися до ігор.

Нарешті, я хочу поділитися ще одним важливим аспектом GoCamp: приймаюча сім’я. Мені неймовірно пощастило жити у двох сім’ях, які дуже любили мене, а я неймовірно полюбила їх. Далеко від дому я відчула тепло та безпеку. У світі, де так швидко з’являються нові "стіни", які відділяють людей, я змогла відновити віру в доброту людей.

Мій цьогорічний досвід волонтерства в GoCamp залишиться в моєму житті назавжди. Я навіть не здогадувалася, що ця подорож змінить мене. Замість внутрішньої боротьби я змогла відчути спокій. GoCamp нагадав мені про доброту людей, важливість навчання, здатність долати труднощі та знаходити вихід із будь-якої ситуації. Я мрію повернутися до України знову!

Переклад: Катерина Черепніна 

Автор: Рівен Мерілло

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

GoGlobal ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: