Нотатки з Індії. Головні визначні пам'ятки Амрітсара: золотий храм і церемонія опускання прапора

коментувати
Тут знаходиться головна святиня сикхів — Золотий храм, де замолюють гріхи, лікують хвороби, просять щастя і багатих женихів
© Flickr

Тут знаходиться головна святиня сикхів — Золотий храм, де замолюють гріхи, лікують хвороби, просять щастя і багатих женихів

Те, заради чого варто їхати до Амрітcара, індійського міста на кордоні з Пакистаном, — так це заради миски місцевого карі та церемонії опускання прапора на кордоні. Остання, хоч і називається пафосно, зате без зайвої дипломатії передає суть індійсько-пакистанських відносин.

Корінний киянин і представник Единбургзької бізнес-школи Іван Компан відвідав Амрітсар під час подорожі по Індії.

Сім годин на поїзді з Делі, і ви — в Амрітсарі, що в штаті Пенджаб, біля кордону з Пакистаном. Тут розташована головна святиня сикхів — Золотий храм, де замолюють гріхи, лікують хвороби, просять щастя і багатих женихів.

Храмовий комплекс займає цілий квартал, оточений білими стінами, де посеред величезного басейну «пливе» Золотий храм. Його стіни і дах, покриті 750 кг золота, сліпуче сяють на сонці. Тисячі спраглих дива моляться, читають заклинання і здійснюють ритуальні обмивання під охороною бородатих сикхів у тюрбанах і зі списами в руках.

Золотий храм — не єдина пам'ятка Амрітсара. Є ще церемонія опускання прапора на кордоні — дійство, подібного якому я не бачив в жодній іншій подорожі.

Церемонія відбувається на території, схожій на стадіон тисяч на 10-15 глядачів, який рівно посередині розділений парканом — державним кордоном Індії та Пакистану. З одного боку все пофарбоване кольорами індійського прапора й увінчане портретом Ганді. З іншого — все за пакистанським чином і з портретом Джинни, засновника Пакистану. У центрі «поля» подвійні ковані ворота закривають дорогу між ворожими країнами.

Глядачі починають збиратися за два-три години. Сидінь немає, доводиться тіснитися на бетонних щаблях стадіону, відчуваючи тепло і запах простих людей, які прийшли підтримати своїх прикордонників. Гримить музика, все розгойдуються в такт, підспівують і голосно скандують патріотичні гасла. На «ворожому» боці все симетричне, але тільки пакистанський копил.


Главная достопримечательность Амритсара - Золотой храм © Paul Simpson/Flickr
Головна визначна пам'ятка Амрітсара - Золотий храм © Paul Simpson/Flickr


Трибуни керовані церемоніймейстерами, які закликають глядачів перекричати і переспівати противника по той бік кордону. Все відбувається під акомпанемент армійського ВІА, одягненого в камуфляж, чорні берети і темні окуляри. Після співочого розігріву на дорозі, перед трибунами, шикуються парами учасники церемонії. Всього чоловік двадцять солдатів, але яких! Це диво селекції — два метри зросту, стрункі, атлетичної статури, у формі пісочного кольору із золотими еполетами й аксельбантами. Груди в медалях, на головах червоні тюрбани з червоно-золотими гребенями. По той бік воріт те саме, тільки в чорно-золотих тонах.

У якийсь момент трибуни та музика затихають — починається церемонія. Звучить горн, барабанщик б'є дріб, і за командою офіцера від групи відділяється перша пара прикордонників. Як циркові коні, вони марширують до кордону і зупиняються в кількох метрах від воріт. Знову команда офіцера — і ще одна пара, супроводжувана ревом трибун, галопом марширує до воріт. У Пакистані все відбувається в дзеркальному відображенні.

Нарешті, чергові пари з кожного боку одночасно відчиняють ворота між країнами. І тоді під неймовірний рев глядачів із обох боків до воріт по черзі марширують останні пари найгрізніших на вигляд солдатів. Останні кроки перед кордоном вони роблять, високо піднімаючи ноги, потім два коротких притоптування та зупинка. Черевики індійських і пакистанських вояків розділяє лише тонка лінія кордону.

Якийсь час вони стоять нерухомо, як боксери перед поєдинком, спопеляючи один одного поглядами, після чого починають загрожувати один одному кулаками, робити застрашливі жести та згинати руки в ліктях, демонструючи потужні біцепси. «Помірявшись силами», солдати стають в шеренгу до товаришів по службі, а офіцер посилає в «бій» свіжу пару. І так доти, доки всі учасники, продемонструвавши звитягу, силу і ненависть до ворога, не шикуються біля воріт і під звуки гімнів синхронно опускають державні прапори.

Ворота закриваються, кордон «на замку», стомлена патріотичним екстазом публіка розходиться. Індія та Пакистан можуть спати спокійно.

До речі, більше в цьому місті робити нема чого, хіба що з'їсти на одній з брудних, курних вулиць гостре ароматне карі.

Хочете розповісти цікаві факти про своє місто? Пишіть нам на адресу travel@nv.ua

Матеріал опублікований в НВ №42 від 13 листопада 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Також на НВ style

Також на НВ style

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: