За завісою неозначеності: складності сучасного мистецтва. Арт-блог Олега Оленєва

За завісою неозначеності: складності сучасного мистецтва. Арт-блог Олега Оленєва
© Костянтин Стрілець

Латвійська кураторка Солвіта Кресе реалізувала в Національному художньому музеї України спільний північно-балто-український мистецький проект Ідентичність. За завісою неозначеності, який важко аналізувати.

Справа не лише в тім, що північно-балтійські країни мають інші, порівняно з Україною, культурно-мистецькі традиції, і навіть не в тотальній ентропії читабельного художнього жесту чи цінного мистецького висловлювання часів постмодерну.

Виставковий проект про ідентичність, нехай і коштом європейських партнерів, не є актуальним після Революції гідності. «Все, що завгодно!» - нібито головний естетичний меседж експозиції, який на часі в стабільних ситуаціях, де мистецтво будь-якого рівня має попит, але не в стінах чільної інституції України, яка легітимує «високі» мистецькі досягнення. Якщо сучасне північно-балтійське мистецтво, на думку кураторки, ще освоює «концептуальну» спадщину Джозефа Кошута, автора відомої концептуальної інсталяції Один, та три стільця (1965). то немає чого шукати оригінальних формальних рішень та якісного контенту у цій мішанці.

Солвіта Кресе, директорка Латвійського центру сучасного мистецтва: «Було цікаво працювати з Музеєм, адже ми почувалися наче в машині часу, що рухалась назад».

Більше двох років підготовки. Два поверхи Музею. Двадцять шість митців та угрупувань із дев’яти країн. Тривалість виставки - два місяця.

У цьому маразмаріумі звернімося за допомогою та зваженим судженням до представників філософської спільноти, які цікавляться сучасним мистецтвом. Саша Геллер, засновник проекту Pastiche Project:

«Якщо вже куратор виставки вирішила зробити акцент на концептуальну складову, їй варто було подбати про теоретичну сітку, тексти, які б підкріплювали проект. Подивіться, наприклад, яку теоретичну мережу вибудовує Юссі Парікка навколо робіт лише однієї художниці. Або згадайте фрагмент з Карти і території Уельбека, де художник замовляє текст головному герою, і як останній ретельно над ним працює. Я веду до того, що текст в сучасному і, ширше, концептуальному, мистецтві, займає важливу роль (добре це чи погано - інше питання, але це факт). Тому, коли я на виставці читаю текст, що пояснює «важливість» восьми вельми посередніх фотографій на стіні, але який на порядок прісніше багатьох текстів в фейсбуці, я не зовсім розумію мотивацію кураторів. Було б набагато цікавіше вибрати який-небудь важкий текст зірки філософської тусовки в фейсбуці Максима Горюнова, і під нього підібрати фотографії.

Ви знаєте, я вже протягом чотирьох або п'яти років відвідую Art Vilnius, найбільшу арт-ярмарку Східної Європи, побачив і познайомився з багатьма балтійськими художниками, мені є з чим порівнювати. І у мене склалося враження, що куратори не особливо морочилися ці три роки. Якщо пройтися по експонатам виставки, стає ясно, що її організація не займає великих фінансових або будь-яких інших вкладень. Набагато легше привезти відеоарт на флешці, інша справа застрахувати і перевезти через кордон картину. Повірте, в Литві і Латвії є, що називається, сильні художники, просто їх немає на цій виставці. Ще один момент, який мені не зовсім зрозумілий: чому біля скульптур Габріелли Фрідріксдоттір або Ковра обіцянок Мініна і ще пари робіт, де можна було вказати техніку виконання, вона не вказана? Я розумію, що куратор мене бомбить концептами, але я, знаєте, за крафт, мені завжди цікаво як виконана та чи інша робота. З точки зору нових рішень або концептів ця виставка не чіпляє, вони відсутні. Хіба що від роботи Меріч Рінгборг Скорочений збірник заявок на візи є практичний сенс. Ну і в основному: концентрований кислячок».

© Костянтин Стрілець

© Костянтин Стрілець


Кітія Васільєва, директорка проектів Латвійського центру сучасного мистецтва:

«Найбільше вразив поганий стан Музею – зрозуміло, що його простір та ресурси не діють ефективно. Наразі він існує завдяки ентузіазмові  та зобов’язанням працівників, що не є стійкою моделлю існування для будь-якої інституції. Те, що вважається однією з найбільш престижних та авторитетних арт-інституцій України, в реальності витрачає свій час на боротьбу з протіканням даху, старою каналізацією, та шукає шляхи для сплати рахунків за електроенергію. Добре, що цей Музей наразі узагалі працює та що ця виставка відбулась».

Виконання політичного замовлення мистецькими засобами трапляється, але тоді виникає питання з контентом. Кураторка цього проекту пані Солвіта, як комісар Латвійського павільйону у Венеції 2015 року, наприклад, створила тоді естетичне видовище… Чи то експоноване зараз у Нацмузеї північно-балтійське мистецтво не може сприйняти непідготовлений український глядач? Так, я не часто виїжджаю за кордон, але підозрюю, що мільйони моїх співгромадян ще менше.

Моя глядацька стурбованість полягає в тому, що після двох відвідувань виставки я не можу зрозуміти ідею кураторки – режисерки цієї вистави

Моя глядацька стурбованість полягає в тому, що після двох відвідувань виставки я не можу зрозуміти ідею кураторки – режисерки цієї вистави. Тому або треба пропонувати місцевій публіці годинний аудіо-гід, або тлумачний словник. Невже саме використання цифрових технологій у мистецтві, я маю на увазі мультимедійні інсталяції, відео, цифрові фотографії, тощо, впливають на потрапляння митців до Нацмузею? За якими критеріями оригінальності та якості їх відібрано? Чи дійсно в Україні немає більше актуальних митців? Чи достатньо створити враження коментаря соціо-політичних проблем, невідомо з ким прокомунікувати, щось проартикулювати, тобто створити враження квазі-мистецького дискурсу, напустити вторинних пост-концептуальних туманів, й все, справу зроблено? І, насамкінець, питання: це кіно-зал чи магазин секонд-хенду?..

Якщо це виставка досягнень сучасного народного господарства північно-балтійських країн, ій місце на ВДНГ. Якщо ж йдеться про новітній філософський напрям, зараз я у тому числі й про каталог, – то його треба показувати у бібліотеці ім. Вернадського. Твори виставлені настільки сумнівні й нечитабельні, що навіть каталог не допомагає. Але сенсу йти на виставку візуального мистецтва, якщо потім шукати відповіді в каталозі? Пані Юлія Ваганова, заступник директора Музею з виставкової роботи, люб’язно не відповіла на запропоновані мною питання, що теж є відповіддю. Можливо, не тільки я не можу зрозуміти, що відбувається. Виникає враження, що ми настільки обігнали сучасне північно-балтійське мистецтво, що, здається, плентаємося у кінці. До того ж, ситуація розвивається таким чином, що питання про оригінальність контенту навіть не виникає: адже воно приховане за містичною «завісою неозначеності».  


© Костянтина Стрільця
© Eriks Bozis


Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Також на НВ style

Також на НВ style

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: