Словенія - вишенька на балканському бісквіті. Тревел-блог Сергія Пахоменка

Словенія - вишенька на балканському бісквіті. Тревел-блог Сергія Пахоменка
© Joe Parks/Flickr

Словенія – дуже маленька країна, яка щасливо загубилася десь у Центральній Європі між Альпами й Адріатичним морем.

Що ми знаємо про Словенію?

Ну, крім того, що саме перемога над нею відкрила нашим футболістам шлях на Євро-2016. І, до речі, за підсумками їхнього виступу там, можна сказати, що краще б не відкривала. На цьому запас відомостей у більшості обивателів вичерпується.

Але байдуже, для цього і пише ваш покірний слуга свої опуси, щоб розважаючи, просвіщати, а також популяризувати маловідомі куточки Європи.

Цього разу мова піде саме про такий куточок – маленьку, розміром і конфігурацією з носовичок, країну, яка щасливо загубилася десь у Центральній Європі між Альпами й Адріатичним морем.

Ця іграшкова пасторальна країна і зветься Словенією.

Дахи старої Любляни

Озеро Блед

Сільська ідилія в Альпах (півгодини їзди від Любляни на північ)

Адріатичне море і зовсім інший пейзаж (година їзди від Любляни на південь)

Сподіваюся, ви перейнялися цією красою, тому починаю свою розповідь. Тільки одне прохання - не плутайте Словенію зі Словаччиною. Прошу вас від імені всіх словенців і словаків.

Невеликий історичний екскурс на тему, звідки взялася така країна – Словенія. Довгі століття, землі, де живуть словенці (слов'янський, як ви можете зрозуміти з назви, народ), перебували під німецькою та австрійською владою. Більшість ХХ століття Словенія перебувала в складі Югославії, спочатку це була королівська Югославія, а після 2 світової війни – соціалістична федерація південнослов'янських народів.

Словенія була найзахідніша географічно, економічно найрозвинутіша, найбагатша і просунута республіка югославської федерації, яка вельми відрізнялася від своїх буйних і розхлябаних балканських побратимів – Сербії, Боснії, Чорногорії, не кажучи вже про Косово й Македонію. Словенія була в Югославії як Прибалтика в СРСР – така собі західноєвропейська вітрина, ніби й несхожа на всю країну. І зараз Словенія виглядає набагато ефектніше в економічному плані, ніж інші постюгославські країни. І, очевидно, тому вона єдина з них, не відчуває «югоностальгії».

Югоностальгія - це таке соплежування тамтешніх пенсів про квітучу комуністичну Югославію періоду вождя Йосипа Броз Тіто. Маршал Тіто, треба сказати, був хоч і диктатор, але комплексами і психозами не страждав, а тому в авантюри не ліз, керував розумно, гнучко, в міру ефективно (якийсь час) і вмів отримувати чималі бонуси з геополітичного розташування країни між двома таборами – капіталістичним і соціалістичним.

Заявивши про своє «неприєднання» ні до того, ні до іншого табору, Тіто будував «особливий» соціалізм з дозволеною приватною власністю, легальним дрібним бізнесом, рок-музикою, конкурсами краси і відкритими кордонами. Але все це було під контролем єдиної керівної і спрямовуючої компартії. При цьому Тіто залізною рукою стримував суперечності між народами багатонаціональної країни, тієї само залізною рукою гріб західні кредити, які йшли на підтримку досить непоганого рівня життя югославів (нинішніх тамтешніх пенсів, які тому і ностальгують), а також вважав, що збудував найбільш«ефективний» суспільний лад.

Бюст Тіто в історичному музеї Любляни. Цей монументальний стареньки навіть не здогадувався, що може статися з Югославією після нього. Також він не здогадувався, що сам він стане... лікером.

Тіто помер у 1980 р., і, виявилося, що кредити треба було віддавати, економіка не працює, економічна і політична система «напівсоціалізму-недокапиталізму» збиткова, національні проблеми не розв'язані, республіки гризуться між собою - загалом, все те, що стримувалося авторитетом Тіто і західними грошима, вилізло назовні і стало яскравим доказом неефективності «югославської моделі». А тут ще й холодна війна закінчилася, комуністичний табір в Європі припинив існування і для міжнародного співтовариства необхідність в геополітичному буфері, яким була Югославія, відпала сама по собі. Тому ніхто особливо не стримував її розпад, крім, хіба що американців, які зазвичай краще європейців розуміли до якої бійні це може призвести. (Всупереч поширеному переконанню «знавців світового закулісся», що саме США розвалили Югославію, СРСР і нагадили в під'їздах Челябінська).

Невипадково, як тільки соціалістичній Югославії досить закономірно почав наставати край, просунуті словенці першими нагострили лижі з неї (до речі, вони непогані лижники, Альпи, як-не-як, рідні гори). Справедливості заради, треба відзначити, що Словенія і сама постаралася наблизити цей самий кінець Югославії - висуваючи центральному керівництву в Белграді якісь незрозумілі посттитовським бюрократам вимоги - демократії, економічної самостійності, додаткових прав.

Загалом, з Югославією ставало все більш заплутано, незрозуміло і зовсім натурально стало пахнути великою братською різаниною, яку балканські народи не раз проходили в своїй історії. Словенія, знала темперамент і звички своїх «братів», поспішила першою і без великих втрат зістрибнути з ошалілого експресу під назвою «Югославія», що зійшов з рейок і мчить у безодню міжетнічних воєн .

Зараз словенці ображаються, коли їх називають постюгославскою, а вже тим більше балканською країною. Не хочуть вони асоціюватися з конфліктними, проблемними Балканами. Словенія воліє себе ідентифікувати з Центральною Європою, і, дійсно, за культурою, господарським розвитком, менталітетом, Словенія, це радше слов'янська міні-Австрія, а не Балкани.

Словенія – дуже маленька країна. І це багато що пояснює - маленька столиця, маленькі містечка, містечкові, зовсім не глобальні інтереси та проблеми. Країні пощастило з сусідами – тут тобі і Австрія під боком, і Італія, а там і до Німеччини рукою подати, ну, Угорщина з Хорватією теж сусіди ніби порядні, і словенці на них ніби зверхньо поглядають, мовляв, ми крутіші.

У Словенії, звісно ж, є свої проблеми, криза дуже болісно відбилася на її економіці, тут чимале безробіття. Самі словенці гірко жартують, що до кризи вони вважали свою країну слов'янською Австрією або Швейцарією, а виявилося, що вона схожа на слов'янську Угорщину. Але загалом, країна досить розвинена, зі своїми брендами в світовій індустрії, що для двохмільйонного населення досить непогано. Всім відомі, наприклад, компанія Gorenje, що виробляє знамениту побутову техніку, а також фармацевтичні корпорації КRКА та Lek.

Утім, перейдімо вже до безпосереднього знайомства з цією країною.

Любляна, вона ж столиця. Населення – близько 260 тис. осіб. Маленьке, акуратне і трохи нуднувате місто. У нашому розумінні - зовсім не тягне на столицю. Але, люблянцам, звісно ж, глибоко начхати і на наше розуміння, і на нашу оцінку. Історичний центр – типовий пейзаж провінційного містечка монархії Габсбургів. Центральна площа імені поета Прешерна, будівлі в стилі ренесансу і бароко, сквер, фонтан, ринок сувенірів, загалом весь традиційний набір.

Плюс дві принади – річка Любляниця та Люблянський замок. Обидві простенькі, але зі смаком. Річка Любляниця – це головний географічний об'єкт Любляни, від річки й походить назва міста. Від чого походить назва Любляниця, не знають і самі словенці. А точніше не замислюються, ну Любляниця, так Любляниця. Від чогось гарного походить, напевно. Річка маленька, протікає в самісінькому центрі, і створює дуже милу картинку

Подекуди набережна Любляни нагадує український Ужгород

Люблянці дуже дорожать своєю рікою, тому охороняють її під такими численними замками

Символ Любляни – зелений дракон. Найголовніші дракони прикрашають Драконів міст через Любляницю

Читайте також інші тексти автора тут

Слідкуйте за найцікавішими новинами розділу НВ STYLE у Facebook та Вконтакті

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Також на НВ style

Також на НВ style

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: