Літературна екскурсія містичними місцями Києва в книзі Сергія Головачова Лиса гора. Блог письменника

коментувати
Літературна екскурсія містичними місцями Києва в книзі Сергія Головачова Лиса гора. Блог письменника
https://pixabay.com

Наскрізь київський міський роман, який розгортається тут і зараз, на тих самих вулицях, у тому самому місті, яке ми обрали з мільйонів населених пунктів.

Давно зі мною такого не траплялося. Сів на станції Поштова площа, відкрив книгу, підняв через хвилину очі – я на своїй Голосіївській. Містика якась. Я взагалі рідко втрачаю контроль над подіями. Вийшов із метро, налітає порив вітру, дивні крики птахів, безглузда пара: сивий чоловік у гарному костюмі і при цьому вельми неохайного вигляду разом зі своєю супутницею, вогненною красунею в чорній вечірній сукні стоять нерухомо, втупившись на верх тополі. У вечірній сукні. В Голосієво. На верх тополі. Мовчки. Вони так і не рушили, поки залишалися в полі зору. Точно, містика.

Думаю, тут вся справа в книзі. «Лиса гора» Сергія Головачова із зеленою обкладинкою, де лінії зрізу смарагду, що опинився при пильному розгляді супутниковим знімком, складаються в химерну пентаграму.

Якщо відкрити – в середині дуже непогана проза, така собі літературна екскурсія містичними місцями Києва. Цікава і як екскурсія, і як література, і як вправа для розширення свідомості. Не в сенсі наркотиків, а з тим самим ефектом, для досягнення якого психологи рекомендують іноді дивитися трилери і фільми жахів – щоб підламувати звичну картину світу, це добре для розвитку. До речі, перебиваю сам себе, не тільки для розвитку.

Натовпи, які народилися тут, так само як і не в Києві, бездумно топчуть мостові, іноді кидають недопалки й інші залишки життєдіяльності на землю, не замислюючись над тим, що вона не така уже й безсила залишити їхні дії без відповіді. Усвідомлення ж характеру місця проживання робить життя значно повнішим. І безпечнішим.

Місто з душею, з похованими в ньому історіями та легендами, які поволі впливають на всіх нас

Почитаю «Лису гору», мабуть, вдома – адже якщо книга ухитряється «тримати» мене і після того, як її закрили – значить, щось містичне в ній точно є. А вдома все-таки спокійніше. Пам'ятаю схоже відчуття, коли жив у готелі на Брокені, дивному місці, де видіння починаються, варто лише закрити очі, а іноді й без цієї умовності.

За жанром і матеріалом книга Головачова – те, чого якраз не вистачало, – наскрізь київський міський роман, у міру інформативний, у міру захоплюючий, який розгортається тут і зараз, на тих самих вулицях, у тому самому місті, яке ми обрали з мільйонів населених пунктів планети для життя. Кожен зі своєї причини. Одна з них – те, що це дивне й сильне місце, місто з душею, з історією, з похованими в ньому історіями та легендами, які поволі впливають на всіх нас. Визнаємо ми це чи ні.

Відразу зізнаюся – Ладу Лузіну не читав (книг вона мені не дарувала, а я занадто гордий), можливо, варто було б розглядати «Лису гору» в контексті її містичних київських романів, але поки не судилося.

Йдучи за автором, ми бачимо десятки героїв, лінії доль яких переплітаються на київських стежках, з вельми зловісним передчуттями стежимо за сюжетом, час від часу відволікаючись на беззвучні овації автору за влучні неологізми (мені дуже сподобалося «затваривание», наприклад) або описи топологічних подробиць, знайомих і незнайомих, або на бажання полізти в мережу й погортати фото описуваних місць – їхня відсутність у книзі позбавляє її частки документалізму, який би зіграв їй на руку.

«Лиса гора» – перший роман тетрології, другий готується до видання, займу чергу почитати. Вибачте, відволікся, якісь дивні звуки з першого поверху доносяться. Щось там не так. Піду подивлюся.

 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Також на НВ style

Також на НВ style

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: