Чому я повернувся з Данії в Україну. Блог програміста

коментувати
Площа Ринок, Львів
inlviv.in.ua

Площа Ринок, Львів

Україна — сучасний Дикий Захід. Країна ризику і великих можливостей.

Про те, як ми жили в Данії, читайте тут. Про те, чому вирішили звідти виїхати тут

«Отже, після чотирьох років життя в Данії ми з родиною повернулися в Україну. По суті, переїхали з однієї найбільшої країни Європи в іншу (з урахуванням Гренландії Данія обходить за площею всі європейські країни, а якщо її відкинути, це місце займає Україна)», — пише Олександр Скакунов у колонці для DOU.

Зрозуміло, наведені в цій статті причини повернення в Україну можуть бути абсолютно нерелевантними для вас, і це нормально, адже стимули у всіх різні.

Поясню на прикладі казки про пригоди Буратіно: спочатку наше життя схоже на пригоди головного героя — втекти з дому, заробити свої перші чотири сольдо і спробувати влаштувати революцію ляльок. Потім настає гедонізм — нас починають більше цікавити Мальвіни (дівчатка з синіми волоссям) та інші радощі життя. І вже до зрілості виникає резонне питання: а як доктор лялькових наук, синьйор Карабас-Барабас, підняв свій бізнес, як він управлявся зі своїм балаганом? (Ох, не дарма у нього батіг був!)

Загалом, інтереси у всіх різні. І те, що заводить одних, може викликати позіхання у інших, і навпаки. Я, як автор, постараюся розкрити тему для всіх трьох архетипів.

(Все, з дисклеймерами покінчили. Настав час офігенних історій)

Повернення

Після повернення в Україну потрібно було, перш за все, знайти роботу.

Перше, на що звертаєш увагу, — велика кількість російських компаній, які оперують у Львові. Я особисто відмовив трьом. Одна з них пропонувала $5000 (що набагато вище мого рейта), через що нам з дружиною довелося ще раз обговорити, скільки коштує патріотизм. Патріотизм переміг.

Тут ти розумієш, чому 30% українців живуть у Данії, Італії та Канаді, а інші 70% — у стресі

Друге, що здивувало, — наскільки академічно проходять співбесіди. Я був упевнений, що з моєю прокачаною англійською, софт-скілами та досвідом ведення війни в умовах стартапу я легко пройду на ту позицію, яку захочу. Виявилося, ні. Тебе все одно проганяють через суворі визначення.

Найбільше мене «накрило» під час співбесіди в SoftServe. Подавався на високу позицію на стику менеджменту і РНР-девелопменту, а відчував себе як на екзамені в університеті з основ мов програмування. «Чим відрізняється Software Design від Software Architecture? Як розшифровується абревіатура SOLID? Перерахуйте всі види поліморфізму?». Накрило мене тому, що я був СТО (Chief technology officer - НВ) в датському стартапі з трьома рівнями тестів і реалізованим Domain Driven Design. Я організовував команди девелоперів в обох країнах, наша компанія з десяти людей пару років була найбільшим клієнтом Google Denmark. Кожну букву слова «SOLID» ми використовували на практиці. Але розшифрування абревіатури і перераховувати види поліморфізму, серйозно? (Тим більше, що в РНР реалізований тільки один вид поліморфізму). Я не зрозумів приколу. #МенеНеВзяли

Сам переїзд пройшов безболісно. Речі я перевозив найнятим бусиком за маршрутом Данія — Німеччина — Польща — Україна. У кожній країні ми зупинялися випити кави. Вже на під'їздах до Польщі тобі перестають посміхатися — зате починаєш посміхатися ти.

Перші кілька місяців в Україні ти — дон Румата. Все в чотири рази дешевше. Якщо не влаштовує робоче місце в аутсорсинговій компанії, можеш заснувати свою. Легко знайомишся з новими людьми будь-якого рівня і додаєш в LinkedIn екс-прем'єр-міністра Данії (радника Порошенко).

Але потім ейфорія проходить. «Нас владно обступив хаос дрібниць, ціле море найелементарніших вимог здорового глузду, з яких кожне здатне було вщент розбити всю нашу [...] науку» (Антон Макаренко). Не мені вам розповідати, що таке український побут. Тут ти розумієш, чому 30% українців живуть у Данії, Італії та Канаді, а інші 70% - у стресі.

Данія навіть у побутовому сенсі знаходиться в п'ятому технологічному укладі (тобто, «епоха комп'ютерів»), а Україна — у третьому («епоха вугілля»). У Данії метро без водія, а у нас всі твої досягнення в туалеті поїзда виходять прямо на рейки. Захід бореться з раком і летить на Марс, а ми ще калюжі не здолали.

А не страшно?

«А не страшно повертатися в країну, де йде війна?» — найчастіший питання, яке нам задавали. Страшно. Коли з 2014 року сидиш виключно на новинний дієті, у картини світу сильно завалюється горизонт: зі Сходу летять загрози взяти Київ за три дні, Боїнги падають, Маріуполь трясе, в Мукачево «стріляють сигарети».

Але потім приїжджаєш на випробувальний для нас з Україною термін, дивишся на реальність, і розумієш справжні пропорції речей: гарячої фази війни немає, в містах спокійно. Багато людей, до чиєї думки я прислухаюся, спокійно працюють в Україні далі (той же творець DOU Максим Іщенко, наприклад). У незахопленому Києві проводять Євробачення.

Є і ще більш великомасштабні плюси нинішньої України.

Майдан показав, що у людей є воля і бажання змін. І хоча пробуксовка після Майдану сигналізує, що ми не знаємо, як цих змін домогтися самим і швидко, мільйон людей на вулицях Києва переконав: якщо ти хочеш йти на боса, зібрати бійців під свої знамена буде неважко. Люди почали ставити дуті авторитети під сумнів — перший крок на шляху від авторитаризму до мерітократії («влади достойних»).

Україну «не впустили» західні компанії і фінансові організації, у тому числі Джордж Сорос, який купив частку Ciklum. Повільно, але починає зростати економіка. Коли ми планували переїзд, а тоді на дворі був 2015-й, вже стояв великий «безвизг» (у який, втім, ніхто не вірив, і крутив нам біля скроні). З отриманням безвізу переваги данського громадянства зникають — Західна Європа стає великим Дальнім Закарпаттям.

Далі – Фейсбуки і Ютуби стали реальною соціальною зброєю. Вже встиг переконатися, наскільки швидко при яскравому освітленні (в пресі) таргани розбігаються.

Ну і місто ми вибрали з низькою злочинністю — статистика показує, що в Західній Україні злочинність в 2-3 рази нижче, ніж у південно-східних регіонах та столиці.

Тому вже не страшно. Ми повернулися, тому що Україна — це сучасний Дикий Захід. Країна ризику і великих можливостей.

Головна проблема нашої країни — не війна (яка колись закінчиться), а щось більш серйозне. (Інтрига!)

Фото — Сергій Матюшенко

Український ІТ-сектор

Що відразу впадає в очі після приїзду в професійному плані?

Якщо в XIX столітті у європейської інтелігенції було модно страждати французьким спліном, то нинішню українську IT-легенцію захопив сарказм. Сарказм, як цвіль, виникає там, де розумна людина не може нічого змінити — залишається тільки жовчно жартувати.

Що ж такого не можуть змінити українські програмісти?

Спілкуючись з колишніми колегами, які пішли в іншу компанію, я помітив, що вони найчастіше питають, як зарплата, як офіс, як завантаження. Тобто, розмови завжди про побут. Після Данії дивує те, що ніхто не говорить про customer development, ризики, продажу і відвідуваності. Досі чую жарти про боса і швидкісний Alt+tab (перемикання на «робочу» вкладку монітора – НВ) — це лакмусовий папірець відсутності мотивації у людей.

Загалом, мало хто возиться з самим продуктом — суцільне аутсорсингове мислення.

Вельми показова в цьому плані історія створення програми Skype:

  1. Два скандинава народжують ідею.
  2. Датський інвестор вкладає в неї гроші.
  3. Програмну реалізацію замовляють у естонській компанії.
  4. Естонська компанія аутсорсит розробку в Україну (Львів).

Ми — в самому кінці виробничого ланцюжка комп'ютерної ери. Ми не генеруємо бізнес-ідеї, не приймаємо ключових рішень — ми пишемо код. Український розробник це розуміє. Тому не важливо, наскільки ти хороший у технічному плані, якщо ти «весляр на галері», та підвищення по службі — нова «галерна личка». Метафора з галерою дуже поширена зараз в українському IT. Розробників, які мислять такими категоріями настільки багато, що вистачило на аудиторію цілого сайту ebanoe.it. Подумайте самі — проблема не в сайті з непристойною назвою, а в тому, чому він з'явився і став популярним. Адже не через соромітний лексикон?

Сарказм — це міазми тухлого потенціалу. Як у тій легенді, ми відмінно носимо цеглу і навіть вміємо будувати стіни, але не знаємо, як будувати храми. Люди, здатні розробляти ПЗ (програмне забезпечення – НВ) світового рівня, страждають від того, що не вміють самі визначити, яке ПЗ світу потрібно. Запам'ятаємо цю думку.

Big Refactoring

Розбудить вас якийсь тип
І впустить у світ, де в минулому — війни, сморід і рак,
Де переможений гонконгський грип.
На всьому готовому ти щасливий, дурень?

(Володимир Висоцький, «Ось твій квиток, ось твій вагон»)

Майдан і події після нього показали, наскільки великий технічний борг у нашої країни. Куди не ткни — без брудного хака (вирішити - НВ) не обходиться. Україна — це держава, а держава — це система. Дуже велика система. Система, якій потрібен рефакторінг. І, як інженер, я відчуваю благоговіння перед настільки Великим Рефакторінгом. Адже в словах «реформи» і «переформатування» набагато більше спільного, ніж перші три букви.

«Так як за це братися?» Ну, наприклад, в Міністерстві інфраструктури потрібні розумні IT-менеджери. Якщо є бажання, береш і подаєш свою кандидатуру на проект якого-небудь цифрового сервісу для українських портів — був би релевантний досвід і резюме українською. Таких можливостей — море.

«Та що ти можеш?» Ілля Кенігштейн продавив появу 3G в Україні: зібрали натовп під Кабміном, притягли телефонну будку як символ старої системи, символ потрапив у медіа — все вийшло.

Ти. Можеш. Бути. Прогрессором.

Нещодавно на DOU було інтерв'ю з Олексієм Колупаєвим. В запису розмови прозвучала цінна думка, яка чомусь не потрапила до статті:

«Не треба йти в компанію, де круто, — там і без тебе круто. Треба зробити компанію крутою» (Єв. від Олексія, 23:17)

І є проблема більш важлива, ніж війна на Донбасі: війна закінчиться, а ми так і залишимося в злиднях.

Чому наша країна злиденна? Тому що ми живемо в XIX столітті, в «епоху вугілля». Грубо кажучи, ми продаємо залізну руду, турки роблять з неї металопластикові вікна і продають нам. Схоже, більшість простих українців не усвідомлюють, що людина з лопатою не може в ХХІ столітті отримувати гідну оплату праці. Лопата привносить занадто мало доданої вартості, а автоматика — багато. От ми і живемо в країні з запахом поту, а Захід — це країни з запахом кави.

Ви не замислювалися, чому кава — італійська, а чай — англійський, якщо вони там не ростуть? Зерна кави і кам'яне вугілля — доля країн, що розвиваються, а Lavazza і Intel — розвинених.

Є думка, що «країни, що розвиваються — це країни, які не розвиваються». Ми вбогі, бо не розвиваємося.

Головна проблема України — у нас немає освіти

Ми вивчаємо англійську в школі і універі більше десятка років, але не знаємо її.

Вчителька тригонометрії скаржиться, що діти дістали питанням «Навіщо потрібна тригонометрія?». Вона не знає, що відповісти. А потім IT-компанії скаржаться на низький рівень математики у джуніорів.

В Європі вчаться бізнесу, проходять Customer Development і Business Model Canvas — кому саме ти продаєш, яку їх біль вирішуєш, якими каналами рухаються товари, гроші і зворотний зв'язок. Загалом, чистий здоровий сенс і відповідь на питання «Як вести бізнес?». А у нас вчать «різницю між ТОВ і ВАТ» і «форми оподаткування».

Будь-який технар знає, що таке IP-адреса, але навряд чи чув про warmed-up IP address. Тому що перше — технічний термін, а другий — бізнесовий (і впливає на те, скільки продажів ви отримаєте після масової розсилки своєї пропозиції).

Вже на під'їздах до Польщі тобі перестають посміхатися — зате починаєш посміхатися ти

Самурай без меча — це як самурай із мечем, тільки без меча. Тому що істинна зброя — це дух.

А багатий українець — це бідний українець, тільки з грошима. І справа не тільки в тому, що часи дефіциту для нас не пройшли безслідно, але і в тому, що справжнє багатство — це реалізований талант.

Нам потрібна освіта, щоб ми навчилися реалізовувати наші таланти. І я повернувся в Україну, щоб взятися саме за цю проблему.

Свої проекти

— Мій дорогий друже, хто вам дасть?
— Це не головне. Головне — хто мене зупинить?
(Айн Ренд, «Атлант розправив плечі»)

Так, я б хотів змінити національну систему освіти. Це здається складним, якщо думати про кількість шкіл, учнів та вчителів. Але якщо подумати про проблеми з філософської точки зору, все просто: у нас проблема не з вчителями (вони якраз дуже старанні) - у нас проблема з вмістом підручників. Ми роками вивчаємо умовні інтеграли і логарифми, але поняття не маємо, навіщо вони потрібні (якщо думаєте, що знаєте, спробуйте пояснити своїй дівчині, і ви усвідомлюєте ступінь свого нерозуміння).

У книзі «Мистецтво пояснювати» є розумна думка: «Людина, що розуміє навіщо, подужає навіть найскладніше як».

Нам потрібно не кількість років навчання збільшувати, а зробити так, щоб школяр, студент або IT-світчер міг отримати зрозумілу «шорстку» відповідь на питання «навіщо потрібні синуси».

І ми вже це робимо в проекті Zero to Hero. Ми знімаємо відеокурси, які може використовувати будь-який навчальний заклад. І середнім школам, і IT-академіям доводиться пояснювати двійкову систему, мову Python, основи баз даних і так далі. Навіщо це робити кожен раз заново? Що пропонуємо ми? Дайте студентам подивитися відеокурс як дидактичний матеріал (де йому пояснять навіщо і покажуть в зв'язок з іншими темами), а на заняттях займіться реальною практикою. Таким чином, кожен предмет потрібно буде зняти лише один раз, а користуватися будуть усі. Плюс замість «тут знаю, тут не знаю, тут рибу загортали» ми намагаємося формувати єдину картину світу: математика зав'язується на історію і бізнес, IT — на теорію ймовірностей і т. д. Курси упаковуються в спеціалізації, так що будь-яку професію можна розкласти на кілька дискретних навичок.

Зміна національної системи освіти здається нездійсненним завданням (в такому формулюванні). Але, насправді, це всього лише кілька десятків предметів, акуратно пояснених один раз і після цього масштабованих на всю країну. І у нас це вийде. Тому що дуже великий попит. Тобі не потрібно мати зв'язки в адміністрації президента - тобі потрібно дати те, що хочуть всі.

Я вам скажу більше: проблема адекватної освіти — це не тільки українська проблема. Це світова проблема. Тому такий проект, реалізований вдало, легко може стати міжнародним українським успіхом.

Взагалі в Україні зараз ідеальний момент щоб починати свої проекти. Девіз бізнесу: купуй дешево — продавай дорого. Україна проходить економічне дно, дешевше вже неможливо. Найбільша країна в Європі з декількома кліматичними зонами, з пострадянським сервісом в будь-якій галузі, за кількістю жителів більше Скандинавії, і жителі ці — дуже талановиті люди, готові працювати за десяту частину твоєї IT-зарплати. І ти логічно мислиш, знаєш мови, бачив світ, вмієш спілкуватися з іноземцями. У тебе немає необхідності запитувати дозвіл, ти знаєш, як дати сервіс. Можливо, без великого досвіду, але з серйозним потенціалом. Ти одноокий в країні сліпих - хоч ресторан відчиняй, хоч кальвадос жени, хоч кіно знімай.

Адже це і є ліки від сарказму: «Краще створювати роботу, ніж шукати її» (Марк Цукерберг).

Ну як, твій внутрішній синьйор Карабас-Барабас вже погладжує бороду з хитрим прищуром?

Загалом, хлопці, скажу так: East or West — home is best.

Текст публікується з дозволу автора

Більше блогів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Також на НВ style

Також на НВ style

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: