За лаштунками театру. Інтерв'ю зі світовими зірками балету

коментувати
За лаштунками театру. Інтерв'ю зі світовими зірками балету

До 70-ти річчя першої постановки легендарного балету «Раймонда» на київській сцені Олександр Стоянов і Катерина Кухар в Національній опері України вперше виконали головні партії у виставі.

Найкрасивіша пара українського балету Олександр Стоянов і Катерина Кухар. Їхня особиста чарівність така велика, що, в якій би виставі вони не танцювали, їхня пара справляє на публіку незабутнє враження... Можливо, тому, що в реальному житті вони чоловік і дружина, які виховують двох дітей.

Нам вдалося зустрітися з артистами за лаштунками Національної опери, побувати на їхній репетиції і поговорити про балетні звичаї та їхні сім'ї.

  

 

Коли ви виступаєте в парі, які у вас відчуття? З ким легше працювати з чоловіком (дружиною) чи іншими партнерами?

Катерина: Коли я була вагітна, не могла вигнати Олександра на роботу. У нього не було натхнення ні з ким танцювати. Від вистави «Ромео і Джульєтта» він узагалі відмовився. Сказав, що цей спектакль він може по-справжньому танцювати лише зі мною. І хоча ми артисти, і можемо виконувати будь-які ролі, є справжні почуття, які все-таки переважають.

Олександр: Це велика перевага станцьованої пари! Ми досконало знаємо один одного, відчуваємо стан і настрій. З кожним виходом на сцену ми все менше думаємо про технічну сторону дуетного танцю і все більше віддаємося почуттям, емоціям і злиттю танцю з музикою.

Хоча не приховую, на репетиції Катя часом може дозволити собі вколоти мене за якісь нюанси, які більше пов'язані з домашніми клопотами ніж зі сценою.

В Італії публіка дуже яскраво проявляє емоції – вони захоплено кричать і аплодують

А під час вистави у вас є можливість говорити на сцені з партнером, виправляти його, якщо він щось не те зробив?

Катерина: Можливість є, але часто це практикується на репетиціях.

Олександр: Я мовчу. Лається Катерина.

Катерина: А я можу насварити, але іноді. (сміється)

А під час вистави така можливість є?

Під час вистави це можливо, але не потрібно. У крайньому разі, можна не ворушачи губами, партнеру підказати, наприклад: «Підтягни мене на стегнах» - це з балетної термінології і зрозуміє тільки артист балету. Але це вкрай рідко. Зазвичай усі нюанси обговорюємо за лаштунками, після вистави.

Ходять чутки, що Олександр відмовився заради Вас, Катерино, від запрошень танцювати в Берлінській опері, Большому театрі, Маріїнському театрі. Чому так стояло питання, адже Ви могли поїхати разом з чоловіком?

Катерина: Тоді ми ще не були чоловіком і дружиною. Хоча і зараз у нас немає штампу в паспорті.

Олександр: Ми вінчалися в церкві.

Катерина: Його дійсно запрошували, але в нас у той час тільки починав розгорятися роман. І Саша зробив свій вибір. А я таким чином зберегла нашій Національній опері першокласного прем'єра.

Олександр: Тепер ми разом з Катею маємо можливість працювати на одній сцені. До того ж наше керівництво театру створює для нас максимально комфортні умови, йде нам назустріч при формуванні репертуару і розкладу. Це дає можливість солістам їздити на особисті гастролі за кордон. Це важливо, оскільки не у всіх театрах артистові дають можливість гастролювати. А наш театр дозволяє і підтримує нас у цьому, адже ми таким чином популяризуємо Україну і українську культуру. Україна за кордоном – це і українська школа балету.

  

 

А як сприймають класичний балет за кордоном?

Катерина: В Європі, в Америці переважають інші танцювальні напрямки. На зміну класиці приходить неокласика і модерн. А українська і російська балетні школи зберегли свої традиції і не відступають від них і донині. Вони по праву вважаються одними з найсильніших у світі. Тому європейські, американські і азіатські глядачі, які засумували за красивою музикою Чайковського, хореографією Петіпа, красивими декораціями і балеринами в пачках і пуантах, з захопленням дивляться наші вистави.

В Америці аплодують в тих моментах, де ніхто не плескає

Як вас приймають за кордоном? Де голосніше кричать «Браво»?

Катерина: Публіка різна. В Італії, наприклад, вона дуже яскраво проявляє емоції. Останній раз ми там були в жовтні, танцювали «Дон Кіхота». Боже! Як зал реагував - ми ледве вийшли на сцену, зробили одну підтримку, а вони вже захоплено кричать, аплодують.

Олександр: А от коли ми були в Арабських Еміратах, протягом усього спектаклю було тихо, як у домовині. Було не зрозуміло, подобається їм те, що відбувається на сцені чи ні. Зате в кінці спектаклю зал вибухнув шквалом оплесків.

Катерина: Іноді буває, що публіка дуже хороша, але вони не знають, де потрібно підтримати. В Америці, наприклад, вони аплодували в тих моментах, де ніхто не плескає.

Дуже розвинена театралья культура в Японії. Там спокійна і вдячна публіка, після вистави обов'язково несуть квіти, подарунки, чекають артистів за лаштунками, щоб взяти автограф.

Олександр: У Швейцарії на балет приходять дорослі жінки з шикарними укладками, у розкішних вечірніх сукнях, в діамантах. Плескають акуратненько, стримано вимовляють "Браво!".

А яке зараз ставлення українського глядача до балетного мистецтва? Як вас приймають у себе на Батьківщині?

Олександр: Український балет – невід'ємна частина української культури. На наших виставах глядацькі зали завжди заповнені. Останнім часом я помітив, що багато батьків беруть своїх маленьких дітей, у віці 4-5 років, на дорослі вистави. І що дивно, діти дуже уважно дивляться і голосніше за всіх аплодують.

Катерина: Театр – це завжди прекрасний привід відволіктися від трудових буднів і потрапити на деякий час в особливу атмосферу. Я дивлюся на жінок, вони в театрі змінюються, вони по-іншому поводяться, по-іншому виглядають. Театр надихає, наповнює позитивними емоціями, новими ідеями.

  

 

Зараз Україна переживає кризовий час. У такі дні вдається залучити глядача.

Олександр: Це питання, напевно, можна адресувати нашому генеральному директорові Петру Яковичу Чуприні, він дуже мудра людина і керівник. Він веде грамотну економічну та культурну політику. Піклується про свої кадри. Кожен рік, не залежно від економічної ситуації в країні, театральний репертуар поповнюється новими балетними і оперними прем'єрами. Більшість вистав проходять з аншлагами.

В Японії – спокійна і вдячна публіка, після вистави обов'язково несуть квіти, подарунки, чекають артистів за лаштунками, щоб взяти автограф

Ваша пара на початку року вперше танцювала в спектаклях «Раймонда» і «Грек Зорба». Це дві кардинально різні вистави за стилем і виконанням... що вам ближче?

Катерина: «Раймонда» - яскравий, барвистий спектакль з красивими костюмами і декораціями. Перший раз балет поставлений ще в 1898 році легендарним хореографом Маріусом Петіпа. Зараз ми танцювали варіант «Раймонди» під редакцією Віктора Яременка. Це класичний спектакль, витриманий за всіма балетними канонами. Це прекрасна класична музика Олександра Глазунова. В основі сюжету лицарська легенда про кохання. Це можливість для глядача потрапити на деякий час в середньовічну казку.

«Грек Зорба» навпаки, балет неокласичний, що виконується на відміну від «Раймонди» в м'яких балетках, тобто на напівпальцях. «Раймонда» - це казка, «Грек Зорба» - спектакль глибокий, драматичний, який вражає своєю масштабністю. У виставі є грецькі Сіртакі, які всім припали до вподоби. Це музика і танці в поєднанні заряджають глядача невичерпною життєвою енергією.

Мені звичайно ближче драматичні партії.

Були якісь труднощі у підготовці до вистави «Раймонда»?

Катерина: Це єдиний класичний спектакль, в якому у провідної балерини 4 варіації і 5 код. Це дуже велике навантаження.

Олександр: У мене в цьому спектаклі немає ніяких труднощів, тільки задоволення і позитивні емоції від підготовки нової цікавої партії.

  

 

Які плани у вас після цих прем'єр?

Олександр: У нас гастролі до Швейцарії, Америки.

Катерина: Але ми з задоволенням повертаємося на рідну сцену, оскільки в нас ще багато цікавих планів на цей сезон і на початку червня ми плануємо здивувати нашого глядача.

Нещодавно вийшла постанова, що артисти балету повинні йти на пенсію значно пізніше. Жінки - у 55 років, чоловіки - у 60 років. Який вік, на ваш погляд, має бути крайній для артиста балету і чим він може займатися після цього?

Катерина: Раніше артистки балету могли йти в 37 років, але наші прими допрацьовували до 45. Майя Плісецька, звісно, виняток з правил. Для прими дуже важливо вчасно піти зі сцени, поки балерина ще зірка, поки вона ще у формі. Деякі артисти балету йдуть у хореографію. Хтось викладає.

Олександр: Мені здається, що раніше було логічно, 40 років для чоловіка були межею. У балеті така тенденція, що жінки-прими часто працюють довше за чоловіків. Після цього одягати чоловіка в біле трико – це не естетично. Можна переходити на якісь інші партії, стиль в балеті, наприклад, на модерн. Одягати штани і більше робити акцент у танці на руки.

Кому сьогодні простіше в балеті, жінці чи чоловікові?

Катерина: Сьогодні і завжди, чоловікові, як у житті, так і в балеті легше. Менше конкуренції, менше інтриг і менше заздрощів.

Але ж жінка в балеті сприймається більш природно, та і в житті жінці легше попросити про щось, вона може сподобатися.

Катерина: Чоловіки теж можуть сподобатися. В світі балету це дуже актуально. У балеті, як і у світі моди найсильніша «голуба мафія», так що тут у чоловіків набагато більше шансів.

В Україні – глядацькі зали завжди заповнені

Чи є дружба в балеті. Чи дружать між собою солісти?

Катерина: Ще кілька років тому я б з твердою упевненістю відповіла: «Так»! Але, на жаль, з часом на багато відкриваються очі... Дружні стосунки - звичайно, але справжня дружба... Може, особисто я занадто багато вкладаю в значення цього слова. Друзі пізнаються в горі і в радості, це правда. Але у нас в балеті швидше в радості, оскільки пожаліти зовсім не складно і не шкода. А ось порадіти за подругу її успіху, пишатися нею і допомагати, може далеко не кожна. Справжня дружба зустрічається в балеті між примами вкрай рідко... Найпевніше, навіть ніколи.

Олександр: Найчастіше справжня дружба зароджується в ранньому дитинстві. У театр ми приходимо вже досить дорослими. Тут і починається становлення нас як особистостей і як артистів. Конкуренція найчастіше не сприяє дружбі. Але в нас дуже багато друзів у театрі. Це артисти, концертмейстери, диригенти, працівники різних цехів, наш педагог Микола Міхеєв.

  

  

Які шанувальники оточують артистів балету, чим вони дивують? У вас напевно є віддані фанати.

Катерина: Шанувальники абсолютно різні. І високопоставлені особи, консули, посли, і бувають навіть маленькі діти, що дуже зворушливо. Особливо коли вони з захопленням висидівши 3-актний спектакль із сонними оченятами, дочекавшись біля службового входу, дарують тобі свій букетик...

Дзеркало в моїй гримерці все завішане листівками, листами, віршами. Один шанувальник, часто приїжджав з Москви на мої вистави в Києві і кожен раз я отримувала від нього вишукані букети і його вірші. Зараз кілька закордонних художників-прихильників, з Америки й Росії, пишуть картини з моїх фото. Безумовно, це приємно.

  

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Також на НВ style

Також на НВ style

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: