Хотілося б мати чари, які зроблять неможливою війну, страждання і всілякі гадості. Інтерв'ю з Dakh Daughters Band

Dakh Daughters - фрік-кабаре, у виступах якого поєднуються театральний перфоманс та і музика, вірші сучасних українських поетів, класичні тексти і фольклор.
Фото надані прес-службою гурту

Dakh Daughters - фрік-кабаре, у виступах якого поєднуються театральний перфоманс та і музика, вірші сучасних українських поетів, класичні тексти і фольклор.

Не сотвори собі проблему, а сотвори красу і мисль. Група Dakh Daughters – про новий тур, українську культуру та чудеса.

Dakh Daughters Band – один із найпопулярніших сьогодні українських гуртів, якому немає аналогів та конкурентів. Під крилом керівника театру ДАХ Владислава Троїцького семеро дівчат – Соломія Мельник, Наталка Галаневич, Руслана Хазіпова, Наталя Зозуль, Тетяна Гаврилюк, Анна Нікітіна та Ніна Гаренецька, об'єдналися у фрік-кабаре, кожен виступ якого – справжнє неповторне шоу.

10 грудня Dakh Daughters вирушили у тур Україною, де представляють нову програму – Як я була Алісою. Мистецтво любові. В основу покладені безсмертні новели Льюіса Керрола Аліса в країні чудес та Аліса у Задзеркаллі. Нове шоу поєднають із своєю уже відомою глядачеві програмою Рози.

В інтерв'ю НВ дівчата розповідають про нову програму, діляться секретом про те, як їм вдається поєднувати у своїй творчості кардинально різні речі та розмірковують про проблеми української культури.

- Розкажіть про особливості вашого туру – чим він цікавий, які родзинки у програмі, й, звісно, про саму Алісу

Наталка Галаневич: Цей тур особливий тим, що маємо дивний експеримент поєднання абсолютно різних за естетикою й енергетикою наших вистав – програми Рози, яку всі добре знають, і нової програми Як я була Алісою. Ідея належить Владиславу Троїцькому.

Власне ми показуємо ще не повну виставу, а її уривки. Так би мовити, ділимося із глядачем тим, чим зараз живемо. Звісно, це не є точне відтворення діалогів і сцен відомої книги Керола. Радше шлях самоусвідомлення себе, кожної з нас, як дівчинки, жінки, мами, акторки крізь призму постаті міфу Аліси. Тому це постійний шлях, і ми показуємо глядачеві саме це крокування.

Наталія Zo Зозуль: Повна назва Як я була Алісою. Мистецтво любові. Тобто про любов теж. Як же без неї.



- У анонсі йдеться, що після туру Україною ви поїдете виступати закордон. Розкажіть про це

Наталка Галаневич: Так, ми їдемо до Франції, де матимемо тур в різних містах із виставою Антігона (спільний українсько-французький театральний проект), а паралельно матимемо виступ із програмою Рози.

- Як сприймають Dakh Daughters закордоном?

Наталка Галаневич: Одні з найсильніших вражень від себе як "ексклюзиву" були у нас на Таїті. Це був неперевершений містичний досвід виступу на фестивалі посеред Тихого океану, зустрічі з екзотикою і почування себе такими ж екзотичними. Була прекрасна нагода упевнитися, які всі люди неповторні й оригінальні.

- Чи питають у вас закордоном про Україну? Що говорите?

Наталка Галаневич: Звісно, питають. І дуже спрагло хочуть почути з першоджерела, а не з доступних їм перекручених російською пропагандою сумнівних "інформацій".

Одне із дуже вразливих запитань від французької журналістки було для мене: "Що ж нам, європейцям, робити?" Непросто давати відповіді на такі питання, коли в моїй країні війна, і наче й переживають всі, й допомогти хочуть.

Найбільше диво – це життя. І хотілося б мати такі чари, які б зробили неможливою війну, страждання і всілякі гадості

Але підтримка відчувається колосальна на душевному і людяному рівні. З розумінням ставляться й вітають прапор в кінці вистави з не меншою повагою, ніж у нас вдома. І ми щасливі, що можемо за кордоном розказати світові ще щось про Україну, окрім війни, Чорнобилю, і заборгованості Всесвітньому валютному фонду.

Наталія Zo Зозуль: Після Майдану запитання європейських журналістів змінилися. Раніше питали: "Чому так називається ваш бенд?" А тепер: "Що ви думаєте про Путіна?"

- А що ви думаєте про Путіна?

А я про нього взагалі не думаю. Деяким європейцям доводиться пояснювати, що Україна – окрема незалежна країна і таке інше.

- Як сприйняття вашої творчості українською публікою відрізняється від сприйняття іноземцями?

Наталка Галаневич: Усюди дуже своєрідна публіка, важко сказати. Звісно, є якісь однозначні мовні та національні штуки, які іноземці навіть попри титрування, не в змозі зрозуміти. Але на емоційному рівні завжди є якесь відчуття радісного єднання між людьми.

Навіть в Україні виступи в різних містах є дуже особливими і своєрідними. В кожному місті своя атмосфера, інакше сприйняття.

Яку найнепередбачуванішу реакцію від аудиторії ви отримували?

Наталія Zo Зозуль: В Одесі п'яний чувак викладав гроші на сцену під час пісні. Це було справжнє "кабаре".

- Багато грошей виклав?

Наталія Zo Зозуль: Ой,багато. Викладав демонстративно пачками по 200 гривень. Потім ми зібрали ті гроші, додали ще й відправили на АТО, звісно.

- Пісні, які виконують Dakh Daughters, дуже нестандартні. Це і кілька мов, і уривки із класичних творів, віршів, українські народні пісні та фольклор… Розкажіть, як ви їх створюєте?

Наталка Галаневич: Композиції тому і містять у собі стільки елементів, бо творимо всі разом. Це спільний процес, разом із Владиславом Троїцьким, нашим режисером. І не поспішаємо викристалізовувати до однієї голої ідеї, дослуховуючись уважно до думки кожної з нас. Це непросто, але зрештою виходить чудернацька поліфонія. За таким принципом ми живемо-працюємо вже дванадцять років в театрі.

- Фольклорні елементи ви самі вишукуєте і збираєте?

Соломія Мельник: У кожної народності є свої ключі до магічничних шпаринок, і коли ключ правильно підібраний - спрацьовує код! Власне мова іде про коріння, яке має безумовну силу і працює завжди, навіть на підсвідомому рівні. Ми шануємо свій рід, знайшли ключі й відкриваємо серця українців, та й не тільки вже. Більшість матеріалів зібрані у експедиціях (мої батьки етнографи, Тарас та Ольга Мельник), у прямих діалогах з носіями цього коду, яких стає все менше й менше в селах та й і в містах.

Ми відчуваємо відповідальність на собі, як покоління, яке є на межі епох ,і яке власне через сучасну мову емо, хіпстерів, готів може донести щось глибоке і архаїчне. Це таке різнобарв'я насправді, таке правильне і якісне єднання.



- У вас є пісня про Царівну, де ви розповідаєте про українських та російських дівчат. Зараз ця історія як ніколи актуальна – якщо раніше у багатьох була популярна концепція про "братьев славян", то зараз українці намагаються більше виокремлювати власні автентичні риси. Які взагалі, на вашу думку, відмінності між українцями та росіянами?

Наталка Галаневич: Одна з найважливіших відмінностей на мою думку українців від росіян – це відсутність у нас, українців, імперської свідомості в побуті, в мистецтві, в сім'ї, та де захочете. І цю здатність варто плекати, а не розглядати її як комплекс посттоталітарної держави. Радіти цій нашій здатності бути прекрасними і своєрідними, що не потребує постійного самоствердження і лідерствування будь-якою ціною, а надто - ціною людського життя.

Наталія Zo Зозуль: Ого. Ти так сказала. Що й краще не скажеш.

- З ким із іноземних артистів ви би хотіли заспівати або поставити разом номер?

Анна Нікітіна: З Джеком Вайтом

Наталія Zo Зозуль: З Девідом Боуі

Наталка Галаневич: З Томом Вейтсом

Соломія Мельник: З Бобом Вілсоном

Руслана Хазіпова: з Die Antwoord

Ніна Гаренецька: з цирком Du Soleil

Тетяна Гаврилюк: Tricky

- На вашу думку, в чому полягає найбільша проблема сучасної української культури?

Наталка Галаневич: Проблеми в мистецтві є тоді, коли ти їх створюєш. Не сотвори собі проблему, а сотвори красу і мисль. І, якщо чесно, безстрашно пропустиш через серце свою думку, то і в театрі, і в музиці, то зможеш бути митцем. Ти, я, ми.

У нас все це є. боятись нема чого. Просто треба працювати і не забувати, що мистецтво – це ще і радість, і сміх, а не драматичний і красномовний залом рук і всесвітня "стражданинка-сльозинка" в очах.

Аліса – не казка. Це новела. Там більше глюків, а не чудес. І, зрештою, виявляється, що все це тільки сон

Наталія Zo Зозуль: У тому, що її, культури, немає. Звісно. Культури не може не бути. Вона є завжди. Але продуктів цієї культури немає і споживача цих культурних продуктів теж.

- Як тоді виховати українського споживача високоякісних культурних продуктів?

Наталія Zo Зозуль: Це запитання рівня Владислава Троїцького, він точно знає що треба зробити... А висновок сам собою напросився: немає культури – немає проблем.

- Не так давно часом кілька з вас стали мамами. Як материнство тепер поєднується із творчістю? Чи вдається все встигати?

Наталія Zo Зозуль: Наталка Галаневич і я вже давно стали мамами. Для мене материнство і творчість не поєднується. Все окремо. Хоча, я не знаю що таке материнство чи не материнство: ти просто піклуєшся про людей і дружиш з ними. Все встигати мало кому вдається.

- У казці про Алісу дуже багато див та чудес. Які чудеса й дива ви хотіли би вміти робити? І де би хотіли застосувати їх у житті?

Наталія Zo ЗозульАліса – не казка. Це новела. Там більше глюків, а не чудес. І, зрештою, виявляється, що все це тільки сон. Як і життя.

Найбільше диво – це життя. І хотілося б мати такі чари, які б зробили неможливою війну, страждання і всілякі гадості.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Також на НВ style

Також на НВ style

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: