Анексія: острів Крим. Хроніки гібридної війни. Огляд книг від НВ

коментувати
Анексія: острів Крим. Хроніки гібридної війни. Огляд книг від НВ

Як український півострів одного разу став островом — історія, розказана уродженцем Криму, який професійно займається політикою.

До мого списку побудувати будинок, посадити дерево і виростити сина, мабуть, додався ще один пункт — написати книгу. У вересні вона побачить світ.

Моя родина по материнській лінії походить зі східного Криму. І в родині, як у дзеркалі, відбилася багатовікова історія півострова — у нашому роді були і українці, і кримські татари, і понтійські греки з росіянами. Гаряче повітря східнокримського степу, про яку писав ще Геродот, змішується тут з ароматами Чорного і Азовського морів. З дитинства пам'ятаю дві речі: Азовське море більш солоне ніж Чорне і як мене, чотирирічного, батько поставив у величезний дерев'яний чан чавити домашнє терпке вино з старої лози.

Іншими словами: я — стовідсотковий кримчанин і вважаю своїм обов'язком розповісти світу правду про те, що сталося з моєю батьківщиною. Як "зелені чоловічки" одного разу прийшли на мирну землю моїх предків стерти історичну пам'ять і повернути історію назад.

Так вийшла книга — хронологія тих трагічних подій починаючи з 18 лютого 2014 року, дати масових розстрілів на київському Майдані, подробиць втечі Януковича з Криму за допомогою російських спецслужб і закінчуючи 18-тим березня 2014 року, коли Крим і Севастопіль були офіційно анексовані.

В моїй родині, як у дзеркалі, відбилася багатовікова історія півострова

Кульмінація книги — аналіз так званої кримської промови Володимира Путіна в Георгіївському залі Кремля. З особливою деталізацією я досліджував підривну роботу російських спецслужб починаючи з 1991 року і перший провал кримського проекту в 1994 році під керівництвом Юрія Мєшкова.

Щоб зробити книгу більш достовірною, передати весь трагізм кримської весни, мені довелося зустрітися з багатьма очевидцями. Серед них були і відомі люди, такі як Олександр Турчинов, Арсеній Яценюк, Андрій Парубій, і маловідомі очевидці тих подій. Частина з них поділилися ексклюзивними спогадами тільки на умовах анонімності, побоюючись за життя своїх близьких, що залишилися в Криму. У цих спогадах трагічне переплітається зі смішним, як в оповіданні майора Нікіфорова, коли він говорить про спонтанний футбольний матч між керченськими морпіхами і "зеленими чоловічками". В якому наші, до речі, перемогли.

Для мене Крим — це земля надії. Земля, гіркота від втрати якої ніколи не дасть заспокоїтися. Тому неважливо, скільки часу має пройти, коли я знову зможу ступити на землю свого, українського Криму. Важливо інше: цей день неодмінно настане.

Матеріал опублікований в НВ №33 від 11 вересня 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Також на НВ style

Також на НВ style

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: