5 грудня 2016, понеділок

Історія зірки польського футболу. Сирота-хуліган, який ледь не покінчив життя самогубством

коментувати
Після кожного голу Блащиковські підіймає руки до неба, віддаючи таким чином шану матері.

Після кожного голу Блащиковські підіймає руки до неба, віддаючи таким чином шану матері.

Смерть матері надовго відвернула Якуба Блащиковські від соціуму, перетворивши його на дитину вулиці, яка ледь не покінчила життя самогубством. Історія відомого польського гравця - у спецпроекті Sport Arena і Новое Время про суперзірок спорту, які досягли вершин, незважаючи на життєві випробування.

Учиняти погроми та нападати на людей з бандою однодумців, отримуючи своєрідне задоволення від криків та стогонів жертв. Сміятися, аби не плакати. Прислухатися до того, як кричать люди, аби тільки не чути стогонів мами у себе в голові. Кажуть, найлегше приховати біль за маскою байдужості.

А коли це не допомагало, спускатися у підвал поруч з будинком, і там давати волю емоціям. Плакати, аби не сміятися. Говорити з мамою так, наче вона справді перебуває поруч. Сховатися від усіх, і навіть від самого себе.

Часто він боявся себе того, яким він є у зовнішньому світі. Інколи – хотів позбутися себе того, який годинами плаче у сирому та темному підвалі. Але обидва ці «я» лише доповнювали одне одного, дозволяючи юному Якубу Блащиковські переживати депресію та суїцидальні настрої.

***

Той день Куба Блащиковські пам’ятає напрочуд добре, хоча з часом усі спогади змішалися в суцільну кашу. Ось він, тоді 11-річний хлопчик, грається у себе в кімнаті, але вже за секунду опиняється надворі, у невеличкій канаві, притримуючи за голову маму. Її щоками стікають сльози, а ледь-ледь тихим голосом вона каже малому синові, що все буде добре. Не зовсім розуміючи, що відбувається, Якуб намагається охопити її за талію, і тоді, відчувши теплу рідину на своїх руках, він усе усвідомив. Мама стікає кров’ю, а силует батька, з ледь помітним ножем у руках, віддаляється від місця події.

Запанікувавши, Куба підскочив на ноги, почав бігати вулицею і кликати дорослих на допомогу. Люди здивовано виглядали з вікон, спостерігаючи за заплаканим хлопцем у одних лише шкарпетках, з рук якого стікає кров, й неохоче йшли на допомогу. Тоді хлопець повернувся назад до мами і знову присів біля неї. Вона ще дихала. «Мої пальці опинилися у неї в рані… Вона померла на моїх руках. Три останніх вдихи і все. Тиша», – згадуватиме Блащиковські пізніше у автобіографії.

Коли дорослі відтягували його від тіла матерів, він відбивався та кричав, закликаючи повернути його назад. Назад, втім, ніхто не дозволив йому повернутися. Натомість Якуба затягли додому, а там він практично одразу ж заснув. Заснув, і прокинувся лише за три дні.
Фото: wordpress.com
Фото: wordpress.com


Прокинувся у зовсім іншому світі, де єдиною близькою людиною для малого хлопця залишилася бабця Феліція. Мама померла, батька ув’язнили на 15 років. Фактично, обох батьків він втратив одночасно.

Жити у такому світі юний Куба аж ніяк не хотів – перші п’ять днів він абсолютно нічого не їв та не пив, а бабця ніяк не могла впоратися з 11-річним хлопцем. Нічого не могли зробити й психологи, до яких інколи навідувався Блащиковські – він закривався від усіх, не дозволяючи жодній сторонній людині стати для нього близькою. Близькою для нього залишалася мати, у розмовах з якою він проводив чимало вільного часу.

Безперервна параноя та порожній погляд рідко змінювався якимись позитивними емоціями, а скоріше навіть навпаки – хлопець усе частіше думав про можливу смерть, якщо не свою, то батькову. Іншого виходу Якуб не бачив – він хотів помститися батькові. Неодноразово, сидячи за столом, Блащиковські крутив у руках ніж, стверджуючи абсолютно холодним та віддаленим голосом, що той призначений для батька. Як він - матір, так і Якуб - його. Принаймні, таким був розрахунок.

Почуття помсти, щоправда, виявилося не таким потужним, як бажання знову бути з мамою: за три роки після її смерті Блащиковські намагався покінчити життя самогубством, порізавши склом вени. Тоді Якуба вдалося врятувати, але шрами на тілі залишаються з ним й досі, як спогад про ту невдалу спробу.
Фото: stuff.co.nz
Фото: stuff.co.nz


Невдала спроба самогубства не повернула, втім, Кубу до реальності, а подіяла у протилежну сторону – ще більше закрила його у собі. Блащиковські поступово перетворювався на дитину вулиці, навколо якої групувалися такі ж юні хулігани. Разом вони вчиняли погроми чи нападали на людей, у тій Польщі кінця 1990-х – початку 2000-х років важким підліткам більше особливо не було чим займатися. Всезагальна сіра атмосфера буквально сприяла росту криміналітету, тож угруповання Блащиковські доволі часто стикалося з іншими бандами. Нерідко Куба повертався додому весь в крові після чергової бійки, але бабця нічого не могла зробити.

Здавалося, у цього хлопчини немає жодного майбутнього – люди почали порівнювати Якуба з батьком, стверджуючи, що він також незабаром опиниться у в’язниці. Блащиковські бісився й боявся подібних слів, але дозволяв собі проявляти емоції лише у підвалі біля дому, де в абсолютній тиші мав можливість вдосталь наплакатися та наговоритися з мамою.

Спостерігаючи за тим, як роздвоюється особистість її внука, бабця Феліція одного дня запросила до них в гості Єжи Бженчека, гравця збірної Польщі та дядька Якуба. Срібний призер Олімпіади-1992 прикував увагу Блащиковські, який намагався не впустити жодного слова дядька. «Твоя мати хотіла, аби ти став футболістом, не розчаровуй її. Доведи, що ти можеш чогось досягти і як чоловік, і як футболіст», – казав тоді Бженчек своєму племіннику, і Якуб послухав його.

Незадовго після цієї розмови Куба вперше після смерті мами відвідав футбольне тренування. Згодом Єжи змусив хлопця взяти участь в одному з юнацьких турнірів, де Блащиковські здобув приз найкращого гравця. У той момент Якуб і зрозумів, що він не хоче знову відпускати футбол. Кар’єра хлопця стрімко почала йти вгору, та він ще довго не міг розпрощатися з вулицею, продовжуючи перебувати в одній з банд. Зранку й ввечері Блащиковські тренувався, а вночі вів той спосіб життя, що й раніше.

Остаточно змінився Якуб після знайомства зі своєю майбутньою дружиною, яка одразу поставила йому ультиматум: «Або ти припиняєш участь в бійках і нічне хуліганство, або я йду від тебе». Він послухався і остаточно зав’язав, натомість взявшись за навчання та продовжуючи грати у футбол. У Агаті Куба знайшов ту любов, якої йому не вистачало з моменту втрати мами, а у футболі – необхідну пристрасть та азарт. Тим більше, футбол став для нього платформою для висловлення власних почуттів: після кожного голу Блащиковські підіймає руки до неба, віддаючи, таким чином, шану матері.

***

Про суїцид та постійні бійки мова більше не йшла. Якуб семимильними кроками розвивав свою кар’єру, перейшовши згодом до дортмундської Боруссії, а ще пізніше став живою легендою збірної Польщі. Відступило й жахливе бажання помститися батькові – після виходу тата з в’язниці Куба поїхав зустрітися з ним, аби з’ясувати, навіщо була потрібна та смерть. «Ти знову про те…» – у відповідь почув Якуб, але замість удару ножем, він лише мовчки розвернувся та пішов.

І хоч відповіді на ключове запитання свого життя Блащиковські так і не отримав – батько помер декілька років тому, – Куба навчився жити з цим болем, навіть не намагаючись його приховати. Бо в одному Якуб може бути впевненим точно: долю батька він не повторить.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Футбол ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: