21 вересня 2017, четвер

Новий Міхалков. Андрухович — про фільм "Волинь" і кінець зближення з Польщею

Юрій Андрухович: Ключова фраза pojednanja виявляється вихолощеною і знеціненою, бо й саме pojednanie вже начебто визнали фікцією

Юрій Андрухович: Ключова фраза pojednanja виявляється вихолощеною і знеціненою, бо й саме pojednanie вже начебто визнали фікцією

Як можна вважати вільним від пропаґанди фільм, у перших кадрах якого програмова цитата з найлютішого, навіть як на Польщу, антиукраїнського пропаґандиста?

Що мало статися — врешті сталося: й от на екрани Польщі виходить кіноепос Войцєха Смажовського «Волинь». Я його ще не бачив, і ці нотатки не рецензія. Хоч усе одно так і тягне написати: не бачив, але засуджую. Якщо ж без жартів, то нам від цього фільму нікуди не дітись, і це тривожно, - пише український поет та письменник Юрій Андрухович у колонці для Zbruc.eu.

Нам від цього фільму нікуди не дітись, і це тривожно

Тривожність різного штибу зі зрозумілих причин супроводжувала цей проект протягом усього його зародження і становлення. Втім, один з найперших рецензентів фільму, він же провідний польський кінокритик, відразу ж заспокоює: дарма ми, мовляв, так переживали, що фільм вийде антиукраїнським, нічого подібного, режисер досліджує не зло конкретного народу, а зло як таке, зло націоналізму, котрий, як відомо, не має нації, тобто перед нами, що не кажіть, великий фільм. Він так і пише — великий, і десь чомусь навіть промайне порівняння з Достоєвським. Таких великих фільмів польське кіно не мало з 1989 року, нагнітає афект кінокритик. Головне ж — фільм Смажовського цілком вільний від будь-якої пропаґанди. Мистецька, сказати б, вершина. Акме у чистому вигляді.

Про чистий вигляд ще поговоримо — можливо, після перегляду. Тим часом з іншої публікації я дізнаюся, що фільм відкривається епіграфом із висловів доволі неоднозначного (а дехто стверджує — однозначно навіженого) ксьондза Ісаковича-Залєського. Від цієї звістки робиться дивно за першого рецензента. Як можна вважати вільним від пропаґанди фільм, у перших кадрах якого програмова цитата з найлютішого, навіть як на Польщу, антиукраїнського пропаґандиста? Залишається припускати, що перший рецензент або не в темі, або трохи запізнився на початок перегляду, й епіграф про криваві «сокири українців» залишився поза його розчуленою увагою.

Історик Мотика, експерт з волинських питань, дає інтерв'ю, в якому підтверджує, що Смажовський неодноразово звертався до нього по консультацію. Хоч тут-таки не без жалю констатує: режисер не завжди прислухався до його рекомендацій. Наприклад, у фільмі є сцена, де український священик (припускаю — греко-католицький, хоч їх на Волині й не дуже водилося) святить сокири й коси, якими його українські парафіяни вбиватимуть сусідів-поляків. Підтверджень для таких фактів ми не знайшли, чесно палить режисера історик. Так ніби вони, історики, успішно знайшли підтвердження для багатьох інших «фактів», що ними мав би рясніти фільм.

З розкиданих тут і там по перших післяпрем'єрних публікаціях деталей випливає доволі сумний висновок: якщо рекомендації «польської сторони» режисер Смажовський ще сяк-так вислуховував, то з українцями та Україною він не спілкувався взагалі. Тобто діалогу, а з ним і правди, він не шукав. Він зробив фільм про країну, якої зовсім не знає (ні мови, ні історії, ні культурних кодів) і якою, смію припускати, насправді зовсім не цікавиться. Що його натомість цікавило — це дедалі масовіший запит польського суспільства на загальнонаціональний трагічний міф. Тут він виявив неабиякий хист чуйності, і є всі підстави очікувати, що 7 жовтня, в день виходу «Волині» у широкий прокат, поляки вилаштуються в черги до кінотеатрів. Якими вони з тих кінотеатрів виходитимуть — питання дуже тривожне.

Гаразд, «польський Тарантіно» (чи радше «пізній Міхалков»?) зробив своє. На цьому місці полишмо тим часом його фільм — тим більше, що на «Оскара» він, дякувати Богу, вже не претендуватиме. Хоч напевно знайде собі широке і вдячне застосування в Росії.

Натомість маємо контекст, який називається «українсько-польське pojednanie». Це життєво важливий для Європи і світу, не кажучи вже про самі наші дві країни, процес, який фактично розпочався тоді ж, коли й наша (і зрештою, поляків теж) незалежність. Проте на думку нинішньої польської влади (а з нею, на жаль, і більшої частини польського суспільства), все це дотеперішнє pojednanie слід коли не цілком анулювати, то засадничо перезавантажити. Через зрадницьку метушню всієї тієї «ліберальної жидо-комуни», всіх отих «дітей Ґедройця» — міхніків, куронів, валенс, кваснєвських та іже з ними — Польща, мовляв, так і не дочекалася від України чого прагнула, натомість усі ці роки була Україною підступно використовувана. (Ми єйо пользовалі). І цьому пора покласти край.

І вони кладуть.

Найкраще про це в одного зі згадуваних рецензентів: «Фільм Войцєха Смажовського це ніби команда "перевір!", після якої стає ясно, що більш як за чверть сторіччя від падіння комунізму в історичному діалозі з українцями ми все ще у вихідному пункті. Салонні жести, декларації чергових президентів і дебати істориків безсилі проти нищівної дикості зла, яке ллється з екрану. Потенціал цієї перевірки непорівнянний з вихолощеною зі змісту і протягом років знеціненою фразою "пробачаємо і просимо пробачення"».   

Ось так. Ключова фраза pojednanja виявляється вихолощеною і знеціненою, бо й саме pojednanie вже начебто визнали фікцією. Коротше і ясніше лише у згаданого навіженого ксьондза: «Фільм "Волинь" уб'є pojednanie, якого не було ніколи». I o to chodzi партії та урядові, ідеологічне завдання яких режисер Смажовський вочевидь виконав із приголомшливим успіхом. Гіркота цього жарту в тому, що насправді режисер позиціонує себе аж ніяк не прихильником саме цих партії та уряду.

Повну версію колонки Юрія Андруховича читайте на сайті Zbruc.eu

 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: