14 грудня 2017, четвер

Badanti. Юрій Андрухович – про українських заробітчан в Італії

Юрій Андрухович: У совку все, що могли, виносили з рідних заводів та фабрик, а тепер - з італійських ферм

Юрій Андрухович: У совку все, що могли, виносили з рідних заводів та фабрик, а тепер - з італійських ферм

«Це італійське слово я вперше почув пару тижнів тому в Південному Тиролі», - пише поет і письменник Юрій Андрухович в колонці для Zbruc.eu

По завершенні літературних читань у домі певного місцевого винороба, розповідає автор, частина публіки почала потрохи розпитувати про Україну. «Відповідаючи про те і про се, я згадав і про наших італійських заробітчан, а більшою мірою заробітчанок», - додає він. «О так, — дружно закивали виноробові гості, — знаємо, так, це ті, кого італійці називають badanti». Ті, що доглядають.

Справжні масштаби актуального українського бадантизму починаєш уявляти, коли недільного ранку опиняєшся на шенґенському боці угорсько-українського прикордонного переїзду Загонь–Чоп. Чому саме недільного ранку? Тому що субота — день, коли з незліченних італійських міст і містечок, з усіх тих неаполів, римів, урбін, равенн, вольтерр, ґенуй, падуй та парм, назад в Україну вирушають сотні (а може, й тисячі) бусів і бусиків, по саму зав'язку навантажених пармезаном, макаронами, грошвою й людьми. На ранок неділі всі вони ледь не одночасно досягають українського кордону на переїзді в Чопі.

«Італіє, благословенна Італіє, якби ти тільки знала, як вони тебе обговорюють у своїх бусах, як відверто пишаються своїми крадіжками твоїх ковбас і шинок, твоїх сирів і спаґетті!», - пише колумніст. От уже дійсно народ несунів. Як у совку все, що могли, виносили з рідних заводів та фабрик, так і тепер - з італійських ферм.

Для нас, тих, які в Італію й назад, у Києві відведено тільки один переїзд

«О Італіє, якби ти тільки знала, яку ти слизьку й холодну гадину впустила до свого південного благословенного лона!, - продовжує автор. - Це такі в мені прокидаються ранкові думки від усього мимоволі почутого в бусі — поки ми стоїмо, а черга здається безнадійно непорушною».

Він запитує водія, чи був сенс їхати іншим переїздом? Можливо, з Угорщини на Словаччину і звідти на Ужгород? Або взагалі — зі Словаччини на Польщу й через Перемишль на Шегині? На що водій відповів: «Думаєте, мені б там дали в'їхати?». І напівсонно, неквапом (а куди поспішати в цій застиглій під не зовсім ще палючими ранковими променями черзі?) пояснює: «Для нас, тих, які в Італію й назад, у Києві відведено тільки один переїзд — цей. На іншому нас не пропустять».

«Розумієте, їм у Києві зручніше, щоб усі ці гроші, — він вказує на кавалькаду бусів, — проходили через одні руки в одному місці, а не розпорошувалися хрін знає де. Тут свої закони, тіньові. І закарпатська митниця нічого з цього не має — все йде на київського смотрящого. Цього ніхто й ніколи не змінив і не змінить. Нас навмисне загнали у тінь, щоб у тіні обдирати. Так було і є — за всіх президентів, урядів. Різниця? Ну так, є деяка. Під Януковичем ми платили й по 800, і по 900 євро від буса. Тепер буває, що й по 300 їм годиться.

Чи герої Небесної сотні справді віддали свої життя за те, щоб ставка хабаря від пересічного буса здешевшала аж на півтисячі, задається питанням автор.

Повну версію колонки Юрія Андруховича читайте на Zbruc.eu

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: