8 грудня 2016, четвер

Рахманін: Війна триває. Як позбавити Путіна козирів у Донбасі

коментувати
Сергій Рахманін: Адже це війна не за території, а за людей, правда?

Сергій Рахманін: Адже це війна не за території, а за людей, правда?

«Ніхто не пустить українську владу на окупований Схід добром, а силою брати його вона не готова», - пише журналіст Сергій Рахманін у своїй колонці для Zn.ua

Чергове припинення вогню тривало прогнозовано недовго. Відновлення артобстрілів і бойових зіткнень стало очікуваною російською відповіддю наполегливості української сторони на переговорах у Мінську. Москва вдалася до тактики, яка виправдала себе раніше, — загострення бойових дій зазвичай робило Київ поступливішим. "Розморожування" конфлікту кожного разу викликало занепокоєння Заходу, політики і дипломати звично тяглися до телефонів. Київські абоненти, котрі цілком природно лякаються масштабної війни і настільки ж природно бояться позбутися фінансової допомоги, йшли на нові поступки. Так народжувалися угоди й домовленості — офіційні і закулісні, писані й неписані.

Цілком імовірно, що так буде і цього разу. Стрілянина в Донбасі перетворює розмови про вибори на контрольованих територіях на марні. Однак, ніби ігноруючи цей факт, 10 листопада міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр говорить про них, як про цілком можливу подію. Більш того, керівник німецького МЗС як про доконаний факт заявляє, що бунтівні території отримають додаткові повноваження ще до внесення необхідних змін до Конституції.

Війна притихне, але не піде

Раніше офіційні представники української влади, коментуючи підсумки паризького саміту глав держав "нормандської четвірки", що відбувся на початку жовтня, жодного разу не згадували про подібну домовленість. Дострокове набуття чинності закону про "особливості" подавалося як побажання, з якими Київ, нібито, поки не погоджувався. Одне з двох: або бреше Штайнмаєр, або лукавлять наші провідники. Ваша версія? І якщо це правда, то які ще домовленості залишилися таємницею?

(...) Гармати Путіна і заяви Штайнмаєра підштовхують українську владу до одностороннього виконання "плану врегулювання". Воно повинне виражатися у проведенні не контрольованих Києвом виборів на окупованих територіях; у наданні юридичної сили закону про "особливості"; в закріпленні цих "особливостей" у Конституції. Захід отримує можливість на деякий час забути про Україну. Москва отримує вогнище постійної дестабілізації, анклав свого впливу, де-факто визнаний Києвом і частково фінансований ним. Вожді бунтівного краю отримують амністію для бойовиків, легалізацію незаконних формувань, управлінську самостійність, бюджетні вливання з Києва і фактичну легалізацію. Київ не втратить політичної і фінансової підтримку Заходу, отримає певні гарантії невідновлення повномасштабної війни, а також ілюзію перемир'я. Яке не виключає нових обстрілів, нових бойових сутичок і нових жертв.

Війна притихне, але не піде. Ніхто не пустить українську владу на окупований Схід добром, а силою брати його вона не готова. Обговорювати, чи виправданий силовий варіант, наскільки він гуманний і реалістичний, чи є у держави подібний ресурс, не має сенсу. Нинішня влада подібний варіант не розглядає. Це очевидно і це треба приймати як даність. Одностороннє виконання мінських угод перетворить сьогоднішню лінію розмежування вогню в лінію обмеження можливостей. Київ візьме на себе непосильні зобов'язання, фінансові і політичні. І остаточно позбавить себе права говорити правду власним громадянам.

Сьогодні така можливість ще є. Правда проста і жорстока. Війна не закінчиться швидко. Мир не настане завтра. Україна не скоро відновить свою територіальну цілісність. Росія поки не піде з ОЛДРО. Ці території окуповані, і це слід визнати юридично, прописавши їхній статус у законі, встановивши характер співіснування з цими територіями, розписавши довгий і реалістичний план їхнього повернення. На цих територіях неможливо провести вибори за українським законодавством. І поки вони не звільнені, не може бути ніяких виборів, законодавчих "особливостей" і конституційних преференцій.

(...) Держава, з різних причин, не змогла забезпечити виконання завдання зі збереження цілісності країни. "Мінський план" в існуючому вигляді веде до подальшого її руйнування. Батьківщину не вибирають. Але чесна влада повинна надати тій частині країни, яка, з різних причин не замислювалася про поняття "Вітчизна", шанс про неї подумати. Надати право вибору місця проживання. Жорстокий, але, напевно, необхідний крок. Без якого одна частина населення не зможе знайти своїх поміж "вашими" і "тими". Без якого інша частина населення, яка ховає прапорець певного кольору в задній кишені, можливо так і не відчує потреби носити його біля серця.

Адже це війна не за території, а за людей, правда? Це ж війна, правда? І вона не завершена?

Повну версію колонки Сергія Рахманіна читайте на сайті Zn.ua

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: