29 квiтня 2017, субота

Точка замерзання. Чому гасне патріотизм українців, - соціальний психолог

Олег Покальчук: Світ розмовляє з нами й жаліє, але в нього свої справи

Олег Покальчук: Світ розмовляє з нами й жаліє, але в нього свої справи

"Наша кривава "не-війна", а насправді бізнес-війна, створює ефект маскувальної сітки, яка не приховує, а скрадає обриси реальності", - пише соціальний психолог Олег Покальчук для Zn.ua

 (…) Почуття соціальної єдності, що виникає за драматичних подій, впливає на когнітивну, пізнавальну сферу так, що, по-перше, зникає відчуття часу. Він ніби зупиняється. Виникає цілковита суб'єктивна впевненість, що цей стан триватиме вічно. По-друге, з'являється відчуття тотожності поглядів і помислів та їхнього подальшого чарівного впливу на суспільний лад і економіку. І, по-третє, обрій планування подій і межі можливого теж ніби зникають — ваших думок можуть не поділяти, але читають їх і розуміють усі напевне.

Оскільки ця ейфорія природного походження, як йогічний транс, то вона не передбачає гострого абстинентного синдрому, на який так розраховували кремлівські маніпулятори. Зміни сприйняття, скоріше, можна порівняти з відчуттям глядача у величезному темному залі, який вважав, що зал повен, і тиша — від стримуваних величчю видовища індивідуальних емоцій. Та ось увімкнули світло, і ви розумієте, що, крім вас, тут більше нікого немає. 

Патріотичні цінності стали надбанням соціуму, але аж ніяк не влади

Заморожування нашої не-війни в загальне велике зледеніння нової холодної війни відбувається, як миттєве вморожування мамонтів у кригу. Палеозоологи кажуть, що в знайдених туш іще якісь рослини в пащах залишалися, настільки швидко все сталося. Це не заставання зненацька, а застигання зненацька.

Оцей перехід від екваторіального тепла мільйонів сердець до космічної холоднечі самотності, зоставання наодинці зі своїми колишніми справами й життям, яке нікуди не поділося і за час безчасся точно не поліпшилося, — і є наше нинішнє відчуття самотності. 

Самотність не є ізоляція. Світ розмовляє з нами й жаліє, але в нього свої справи, яскраві, значимі. І це прикро: так довго збиралися заколядувати, а тут голос кудись пропав. Ми вповноважили своїх виборних, та з душею, а вони вкрали все з таким трудом зібране, включаючи душі. Близькі допомагають далеким з останніх сил, і на вас їх просто не вистачає. Навіть нові могили занадто строгі для того, щоб по-домашньому просто посидіти поруч — цим могилам можна лише по-військовому віддавати честь і вибачатися за те, що живі.

У самотності є свій формат комунікації, і він важкий саме через неможливість самообману. Віддалення, дистанціювання від тих, хто тебе оточує, через неприродне згасання прихильностей змушує дивитися на власне життя без прикрас. 

Те, що спостерігається зараз у нас, розвиває відчуження від колись близьких людей. За якого вони, колись близькі, вже поступово сприймаються як чужі, ворожі, особливо якщо в них інші погляди на те, що відбувається навколо. Це не розпозиціювання за політичними поглядами, воно відбулося набагато раніше. Це "докопування" до дрібниць, що стоять загалом на одній платформі, захист від так званої деперсоналізації. Через дріб'язкові, загалом, скандали побутового рівня. Так на маскувальну сітку накидається навколишнє побутове сміття для повнішого злиття з ландшафтом.

Наша кривава "не-війна", а насправді бізнес-війна, створює ефект маскувальної сітки, яка не приховує, а скрадає обриси реальності. Велика війна, згідно з приказкою, "все спише", а ця — не все, та й не спише зовсім. Потуги влади перетворити її на такий собі суцільний тент, під яким можна порішати різні мінські питання, неефективні й тільки посилюють взаємне відчуження мас. Тут не відбувається солідаризації, бо в її основі завжди захист цінностей. А при відчуженні й алієнації відбувається девальвація цінностей. 

Як ішлося вище, патріотичні цінності стали надбанням соціуму, але аж ніяк не влади. Тому атака на організації й осіб, що уособлювали ці цінності навіть для відносно незначної кількості прихильників, стала для влади принципово важливим завданням. Узурпувати ці цінності ну ніяк не виходило. Ти хоч на передок на бульдозері поїдь, а однаково видно ж, що не твої цінності. А віджаті. 

У західному, та й у східному світі, який таки заможніший, вилучаючи подібні вибухонебезпечні цінності разом із людьми, влада пропонує масам натомість посилити споживання. І холодильник з телевізором здебільшого перемагає ідеалістів. У нашому випадку пропагандистська якість телевізора приблизно на рівні стробоскопа, що показує пташку в клітці, а радіус дії холодильника тримається за рахунок сільських городів. У принципі, поки що ця амортизаційна схема працює.

Але вона стрімко розмежовує суспільство на юрбу, що дичавіє від самотності, і екс-колгосп, що змінює свій дауншифтинг на соціальні пільги й матеріальну допомогу, начхати від кого.

Що з цієї картини випливає? Що будь-який соціологічний прогноз, відображаючи більш-менш точно настрої, вже не може бути основою для прогнозування подій. 

Обговорюється ж в експертному співтоваристві такий собі науковий парадокс, за якого всі показники в соціумі гірші, ніж у "папєрєдніков", а бунту не відбувається.

В українському суспільстві відбувається феномен "надохолождення". Це схильність води залишатися рідкою, навіть коли вона охолоджується до температури нижчої за точку замерзання. Таке явище стає можливим завдяки тому, що навколишнє середовище не містить центрів або ядер кристалізації, здатних спровокувати утворення кристалів льоду. Любителі трюків утинають такий фокус із пивом, яке від легкого клацання на очах перетворюється на лід.

Та якщо влада примусово вилучає з соціуму ядра природної політичної кристалізації, то буде досить одного клацання.

Повну версію колонки Олега Покальчука читайте на сайті Zn.ua

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: