29 березня 2017, середа

Савченко та інквізиція. Як росіянам жити далі, - російський журналіст

коментувати
Наталія Геворкян: Ця вперта українська дівчина змушує нормальних 15 відсотків росіян починати з Надії день

Наталія Геворкян: Ця вперта українська дівчина змушує нормальних 15 відсотків росіян починати з Надії день

Надія Савченко кожен день пише портрет Росії останніх двох років - її судів, людей, влади, політики

Надія Савченко показує тому суду, який її судить, середній палець. Ні в одній країні з нормально влаштованим правосуддям такий суд не міг би відбутися. Жоден розсудливий суддя не зміг би зрозуміти, чому українська жінка, військова, яку звинувачують у причетності до вбивства з мінометів російських журналістів під час конфлікту в східній Україні, чому вона з доброї волі, як це підносить обвинувачення, рвонула в Росію, навіщо їй знадобилося ставати біженкою без документів, заради чого їй треба було світитися у ФМС і нібито просити видати їй документи. Навіщо їй, старшому лейтенанту української армії, було робити все можливе, щоб її заарештували на території Росії в момент військового, по суті, конфлікту між двома країнами. Тим більше, якщо вона учасник конфлікту, - пише російська журналістка Наталія Геворкян для Радіо Свобода.

23 роки, які можуть дати Савченко по шитій білими нитками справі – не марення божевільного, а реальність

Немає такого нормально сконструйованого судді, який не спробував би розібратися хоча б у цьому. Але якщо б він спробував, то довелося б визнати, що, крім ідіотичного пояснення, що Савченко мріяла опинитися в руках російських спецслужб, є й інше – її насильно і незаконно вивезли з території власної країни на територію Росії. Більше того, є імена учасників цієї операції. Але визнання судом однієї брехні неминуче потягло б за собою сумніви в сумлінності звинувачення. Так відбувалося б в будь-якому нормальному суді. А якщо Савченко і справді не сама приїхала, а її привезли з мішком на голові, то, може, і в іншому все не зовсім так, як уявляють обвинувачі, і вона не причетна до вбивства журналістів, може, дійсно, її затримали до того, як сталася біда.

Зупинимося на цьому, хоча запитань набагато більше. Неоголошена війна на сході України була, тим не менш, війною. Савченко – офіцер. Що вона повинна робити в ситуації військових дій? Давайте уявимо собі аналогічну ситуацію де-небудь в Калінінграді. Складно, я розумію, але просто спробуємо. Ополченці з того боку кордону з танками і буками, називайте їх як вам подобається. Частина населення радісно вітає, їх все дістало, тепер їм хочеться спробувати з тими, а не з цими. Але військові давали присягу, вони повинні захищати батьківщину. І ось вірних обов'язку, одного або не одного, беруть у полон, потайки вивозять по той бік кордону і судять в цивільному суді за вбивство або за пособництво в ньому. Це справжнісінький абсурд.

Але російський суд ніщо не бентежить. І сумніви в тезах звинувачення – не найсильніша сторона російського правосуддя. Сумнівом у запропонованій державою офіційній позиції не страждає і значна частина російського суспільства. Ці щасливчики влаштовані завидно просто: якщо їм кажуть, що Савченко вбивця, – значить, вона вбивця. Ця дуже значна частина суспільства не звикла замислюватися і зіставляти факти, які є у відкритому доступі. Ну, не хочуть люди сумніватися, що так легше жити. Суддя ж, можливо, і хоче, але, швидше за все, не може. Йому відведена інша роль у цьому спектаклі – поставити підпис під вироком, який був продиктований ще до початку процесу.

Так вже співпало, що паралельно з процесом над Савченко американці почали показувати серіал про американське правосуддя – знаменита справа О. Джея Сімпсона (American Crime Story). І на цьому суді суцільні сумніви, в тому числі і в очевидних, здавалося б, доказах. У них там ДНК обох убитих на рукавичці обвинуваченого, на його шкарпетках, ДНК Сімпсона і обох жертв в крові, знайденої на місці злочину. У них там свідки і взагалі таке, що, здавалося б, Сімпсону сам диявол не допоможе викрутитися. І все одно перемагають сумніви. 100 мільйонів людей по всьому світу кинули всі справи і дивилися вирок. Після чотирьох годин обговорення присяжні винесли вердикт: винен.

Ти ніби дивишся казку по телевізору про щось недосяжне. Раніше так дивилися на полиці західних магазинів, з подивом: так не буває. Полиці заповнили, цю казку зробили дійсністю. Але те фундаментальне, що робить країну реально великою, залишилося недосяжним. Російський суд, понівечений століттям залежності від влади, залишився таким.

Я не вважаю жест Надії в бік суду хуліганським. Який суд, такий жест. Добре пам'ятаю власний стан на деяких політичних вироках в російських судах. А я просто була журналістом в залі. Не обвинуваченим, не родичем обвинувачених, не матір'ю, не дружиною, не сестрою. Я пам'ятаю цей внутрішній емоційний вибух від безпорадності щось зробити або змінити при повному усвідомленні несправедливості того, що відбувається. Ми вигукували, гули. А треба після кожного чергового упередженого і передбачуваного рішення мовчки піднімати середній палець. Надія Савченко веде себе дуже гідно. І дуже ризиковано. Коли вона каже, що все одно повернеться в Україну, живою чи мертвою, я ні секунди не сумніваюся, що в своїй боротьбі за звільнення вона піде до кінця. Багато відомих та невідомих людей по всьому світу вимагають її звільнити. Дуже багато росіян вимагають їй найжорсткішого покарання.

Ця вперта українська дівчина змушує нормальних, не здичавілих, рефлексуючих 15 відсотків росіян починати з Надії день – як там чергова доба сухого голодування, в порядку, що кажуть лікарі, може, все ж обміняють? На кого або на що її можна обміняти – ставки сильно піднялися з того часу, як нікому не відома українська дівчина стала всесвітньо відомою. Але я, на жаль, впевнена, що замовлення російської влади – на зону.

Надія Савченко кожен день пише портрет Росії останніх двох років  - судів, людей, влади, політики. Ми всі мимоволі причетні до того, що діється на нашій території, в нашому суді. Ти відчуваєш себе винуватою і не розумієш, що з цим робити. До Савченко був режисер Сенцов, засуджений до 20 років колонії суворого режиму. І зрозуміло, що 23 роки, які можуть дати Савченко по шитій білими нитками справі – це не поганий жарт, не марення божевільного, а реальність. І якщо так буде, а якщо, не дай Бог, з цією непохитною жінкою щось трапиться, то ти не знаєш, як домовлятися з собою, як з цим жити, як про це не думати, залишаючись громадянином країни, яка фактично узаконила інквізицію під виглядом змагального процесу.

Чужа свобода знову стає мірилом нашої власної. Ось, власне, і вся історія.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: