6 грудня 2016, вівторок

Улюблена дочка імперії. Прохасько - про те, чому росіяни в усьому залежать від спецслужб

Тарас Прохасько: Головний принцип російської розвідки полягає у невірі у щось добре у людині

Тарас Прохасько: Головний принцип російської розвідки полягає у невірі у щось добре у людині

Тотальний збір інформації, її збереження і аналіз призначений передовсім для того, щоби діяти у тому сенсі, який визначається шкодою комусь іншому

(…) Улюблена дочка імперії. Та, яку імперія плекає, та, на яку покладає усі надії, та, якій врешті дістанеться все. Відколи Росія стала Росією, таємні служби виявилися тою єдиною сферою, у яку Росія справді вкладає все, що має. І навпаки, єдине, що вона по-справжньому має – це таємні служби, розвідка, - розповідає письменник Тарас Прохасько у колонці для Zbruc.eu.

Усе найуспішніше у росіян – справа розвідки. І все найзлочинніше – теж вона

Структура і функція  російської розвідки дещо інакша, ніж служби інформації європейських країн. Російська розвідка завжди закінчується диверсійною діяльністю. Тобто тотальний збір інформації, її збереження і аналіз призначений передовсім для того, щоби діяти у тому сенсі, який визначається шкодою комусь іншому. Можлива деструкція – головний результат отриманих знань. І тому російська розвідка є найпотужнішим чинником, який – як Місяць і віруси – не перестає впливати на стан речей у світі.

Традиція кількох століть культивування у різних умовах, але з одною метою, допровадила її до своєрідної досконалості. В умовах цілковитого приниження особи, що властиве Росії, тільки опричники, люди із спецслужби мали шанс отримати те, чого був позбавлений загал. Творчість, крихти абсолютної влади над життями безправних, зневага всіляких законів і домовленостей, таїнство доступу до виняткових знань, можливість вибудовувати і реалізувати неймовірні сценарії, тимчасова недоторканість у країні тотальних розправ, доступ до елементарних благ і при цьому – потурання найгіршим інстинктам, право на насолоду насильства, гра у перевтілення у тих, ким бути не дозволено, ілюзія гіперконтролю.

За останніх сто років у світі не сталося нічого вагомого, де не була б задіяна російська розвідка. Але, якщо користуватися більярдним сленгом, вона майже ніколи не є ударом кия у кулю, яка відразу залітає у потрібну лузу. Російська розвідка – це «покат». Те мінімальне відхилення рівності стола, яке непомітно збирає кулі там, де потрібно, там, звідки кулі залітають у визначені лузи навіть від чийогось випадкового поштовху.

Російські розвідники, справжні творці сюжетів, є найкращими вербувальниками у світі. Тому російська розвідка володіє найпотужнішою мережею агентів, які знають або не знають про те, що вони працюють на російську розвідку. Ефект «покату». Ефект звільнення від моральності. Ефект власної значимості. Це заводить, це приваблює, це оплачується. Російській розвідці стає добре тільки тоді, коли комусь іншому стає зле або, принаймні, гірше.

Головний принцип російської розвідки полягає у невірі у щось добре у людині. Саме тому вона спрямовує всі свої зусилля на руйнування людськості. І тому її найвартісніша інформація – це дані про злочини, злочинні наміри і злочинні схильності, паскудні таємниці і таємні паскудства. Про кожен такий епізод їм відомо. А що вже робити з таким знанням – питання часу і ситуації. Питання «покату». Можна собі лише уявити, яка кількість потенційних агентів – навіть не ідеологічних – переповнює Україну. Країну, де мало з тих, що щось робить, не робить це у злочинному полі.  На усіх рівнях, які не залишаються без уваги.

Страшенно смішно у цьому контексті чути повідомлення українських спецслужб про ефективну протидію і контррозвідку. Якщо, скажімо, пригадати кількість надійних працівників СБУ у Криму, які перейшли на вірну службу російській розвідці. Або зважити на недавні соціологічні дані про переважну симпатію до Росії і російського народу серед українців. Не кажучи вже про прогавлену Польщу і відсутність розвідувально-агентурно-диверсійної української роботи на території Росії.

До речі. Саме питання про розвідку є страшенно болісним для Росії. Воно затискає їх у лещата. Бо росіяни дуже не люблять признаватися у власних злочинах. Але вони не можуть втриматися від вихваляння у власній вдатності. І тут потрапляють на слизьке. Усе найуспішніше у них – справа розвідки. І все найзлочинніше – теж вона.

Повну версію тексту Тараса Прохасько читайте на сайті Zbruc.eu

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: