4 грудня 2016, неділя

Люксові 90-ті. Письменник Тарас Прохасько — про сигарети та сенс життя

Тарас Прохасько: На польських паскудних сиґаретах апробовувалися ази вільної міжнародної транскордонної торгівлі

Тарас Прохасько: На польських паскудних сиґаретах апробовувалися ази вільної міжнародної транскордонної торгівлі

1990 рік – був прекрасний час для одержимих, які вкладали всі свої таланти у найпростіше надзавдання — аби день був безсумнівно вдалим, аби роздобути своїх кілька сиґарет

Коли я був дитиною і дерева були великими (але їх було значно менше), то страшенно ненавидів тютюновий дим. У мене був якийсь хронічний бронхіт з астматичним компонентом, а тато багато курив. Я любив, коли він курить у різних ситуаціях, любив усі його рухи із сиґаретою, любив усі ті ґатунки сиґарет, через які він перейшов за моєї пам'яті — столичні, космос, українські, ява, флуераш, правдиве американське мальборо — але задихався від пасивного куріння. Особливо у машині, коли під час довгої їзди тато викурював одну за одною, ледь відкривши трикутне мале віконечко. Думав, що моя дорослість означатиме можливість не бути пасивним курцем, - розповідає поет та письменник Тарас Прохасько у колонці для Zbruc.eu.

У 1990-х у великих містах можна було купити літровий або навіть трилітровий слоїк недопалків

 У армії я насолоджувався своєю незалежністю. У той час, коли більшість колеґ потерпали від браку курива або похапцем впихали у себе роздобуту сиґарету, я переживав дзенівські хвилини абсолютної порожнечі. І аж потому щось змінилося. Підозріваю, що тоді у мені прокинулася якась нестримна життєва сила. Почувався настільки могутньо, що це лякало. Треба було ту силу чимось спутати, аби не зробити для людства чогось надто великого і незносного. До того ж перша сиґарета страшенно посмакувала. Виявилося, що дим, якого не міг терпіти, заходячи всередину сформованим собою ж потоком, має зовсім іншу структуру, як розсіяні дифузні частки спаленої кимось іншим сиґарети. Я знайшов свій зовнішній скелет, то, що мало би слугувати незнищенним опорно-руховим апаратом. Прошу дуже — життя стало простим, мотивованим і структурованим. Оскільки воно не має іншої сутності, ніж стоїчне пробування, то потрібно просто знайти відповідну милу форму. Чи навіть більше — ціле розмаїття форм куріння різних ґатунків у різних ситуаціях. І сталося так, як казав Сальвадор Далі у своєму ризикованому, але дуже людяному афоризмі: Христос дуже любив сир, а тому їв багато сиру. Я ж свій гіперконтроль перемкнув на те, щоби ніколи не опинитися без сиґарет. І за це отримав безліч прекрасних пригод, які підсилювали відчуття насиченості і немарнотності життя. 

 У  цьому сенсі найлюксусовішим був 1990 рік. Рік найбільшої тютюнової кризи у новітній історії українських земель. Прекрасний час для одержимих, які вкладали всі свої таланти у найпростіше надзавдання — аби день був безсумнівно вдалим, аби роздобути своїх кілька сиґарет.

Того року мені — як і сотням тисяч інших патріотично-налаштованих курців — довелося особисто зрозуміти, яка економічна епоха закінчується, яка настає і що таке перехідний період. І це було дуже цікаво. Черги, талони і чорний ринок. Порушення державної монополії. Індивідуальне підприємництво. Особливості імпорту. Розмаїття і скрута. Дуже філософські штуки. Власне, тоді пристойні люди підбирали недопалки біля смітників (особливо на автобусних і трамвайних зупинках, бо громадський транспорт, якого доводилося дуже довго чекати, магічним чином приїздив саме тоді, коли у багатьох резервна сиґарета догоряла до середини). І це тоді у великих містах можна було купити літровий або навіть трилітровий слоїк недопалків. І тоді покутські селяни, які посадили не помідори, а тютюн на своїх городах, пережили свій зоряний агрономічний час. На польських паскудних сиґаретах апробовувалися ази вільної міжнародної транскордонної торгівлі.

(…) Невдовзі все стало інакшим. Одного дня імпортні доволі дешеві сигарети з'явилися навіть у порожніх сільських магазинах. Пригод поменшало. Вишуканих комбінацій теж. Перехідний період перейшов у примітивні ринкові стосунки. Треба було думати не про те, як роздобути папіроси, а про гроші, за які їх можна було б купити. Асортимент стабілізувався. Смертельно хворий тато вже просто не міг курити. Минуло ще кілька років, і всі сиґарети у цілому світі стали на один смак. Кістяк закостенів і втратив свою захисну функцію. А великий поет Свєтліцький далі не перестає дивуватися, чому некурці так не люблять курців. Ілюзії тримають.

Повну версію колонки Тараса Прохасько читайте на сайті Zbruc.eu

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: