4 грудня 2016, неділя

Позбутися мракобісся. Отар Довженко – про те, чи варто розчаровуватись у Львові

Отар Довженко: Я «перехворів» роздумами на тему природності й неприродності тих чи інших комбінацій

Отар Довженко: Я «перехворів» роздумами на тему природності й неприродності тих чи інших комбінацій

Рано чи пізно толерантність стане нормою. І не впевнений, що розчаровуватись і опускати руки є правильним кроком у цьому напрямку

Я мав унікальні передумови для того, щоби бути толерантним – виріс в інтелігентній, ліберальній і не релігійній родині. Моє оточення не було ксенофобним. Мені ніхто не вкладав у голову, що якийсь різновид любові, не забороненої кримінальним кодексом, може бути гріхом. Коли мені було 15 років і мій друг дитинства повідомив мене, що він ґей, я сказав «ага, ну окей», - пише журналіст Отар Довженко для Zaxid.net.

І все ж навіть я пройшов певний еволюційний шлях до теперішнього рівня толерантності. Я «перехворів» роздумами на тему природності й неприродності тих чи інших комбінацій. Мені нелегко було обмежити себе у вживанні слова «підарас». І так далі.

15-20 років тому людину, яка говорить українською, в Києві могли обхамити, а в Харкові побити

Ви не можете зробити людину толерантною. Ви не можете розпорядитись, щоб вона почала поважати інших. І вже точно не можете помахом чарівної палички зробити толерантною громаду або суспільство. Толерантність – це наслідок тривалих світоглядних перетворень, які залежать від купи чинників, від виховання до інформаційного фону. Часом цей процес відбувається швидше, часом навпаки - починається регрес, і людина скочується до мракобісся. Для людей, які вже усвідомили необхідність толерантності, це величезна робота над собою, своїми звичками, лексикою, поведінкою, над тим, як вони пояснюють певні речі своїм дітям.

Чи відбувається процес переходу від ксенофобії до толерантності в українському суспільстві? Серед львів'ян? Так.

Чи близький він до завершення? Ні.

Чи є сенс, зафіксувавши певну проблему на цьому шляху, рвати на собі волосся і волати «мені соромно за Львів!» і «я розчарована у Львові!»? Питання риторичне.

Я думаю, що рано чи пізно толерантність стане нормою. І не впевнений, що розчаровуватись і опускати руки є правильним кроком у цьому напрямку.

Останнє, що хочеться сказати про події 19 березня,чого мені бракує у стрічці Facebook, наповненій рефлексіями на цю тему, то це слів підтримки на адресу людей, які безпосередньо працюють над зміною печерних соціальних норм у Львові та інших містах, де панівним є консервативний, традиціоналістський дискурс. Слів удячності людям, які є християнами, але не вважають нормальним бити людину за те, що вона не дотримується заборон християнської релігії. І які, до речі, не бояться висловлювати цю позицію, знаючи, що їхні більш консервативні колеги, друзі, рідні можуть їх за неї засудити.

(…) Погляди й переконання людини змінюються. (На відміну від сексуальної орієнтації, яка зазвичай на все життя одна і не лікується навіть електрошоком.) Змінюються десь швидше, десь повільніше, десь легше, десь важче. Цілком імовірно, що гопники, які бігали з дрючками на вчорашньому відео, яке всіх так вразило, за кілька років самі братимуть участь у фестивалях рівності. Не всі, але деякі.

Міська влада може бути змінена. Цілком імовірно, що на наступних виборах ці самі вчорашні гопники проголосують за кандидата і партію, що зможуть гарантувати безпеку і дотримання прав усіх людей, які не порушують закон. І не ховатимуть голову в пісок, удаючи, що не бачать насильства на вулицях міста.

Церква не є незмінною. Папа Франциск заявив, що не засуджує гомосексуалів, і вони should be treated with delicacy and not be marginalized. Чи є неможливою ситуація, коли священики місцевої церкви також змінять якщо не ставлення, то, принаймні, поведінку й риторику щодо ЛГБТ?

Активна меншість може впливати на те, що пасивна більшість вважає за норму. 15-20 років тому людину, яка говорить українською, в Києві могли обхамити, у Дніпропетровську не зрозуміти, а в Харкові побити. Зараз у цих містах можна говорити українською вільно: люди лишилися більш-менш ті самі, але соціальна норма змінилась. Таких прикладів можна знайти чимало. І ніде це не сталося саме по собі, скрізь це наслідок зусиль конкретних людей, які просувають зміни. І якщо ви не знаєте, чого б такого написати, то можна, наприклад, сказати цим людям «дякую».

Повну версію колонки Отара Довженко читайте на сайті Zaxid.net

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: