24 листопада 2017, п'ятниця

Слідами Норд-Осту. Як росіяни відреагували на паризьку трагедію, - журналіст

коментувати
Юлія Іоффе: Журналістам, які висвітлювали «Норд-Ост», було важко спостерігати за тим, як розгортаються події в Парижі

Юлія Іоффе: Журналістам, які висвітлювали «Норд-Ост», було важко спостерігати за тим, як розгортаються події в Парижі

Багато росіян скористалися можливістю покартати своїх наївних французьких колег, мовляв, вони самі принесли терор у свою країну

«Глядачам знадобився деякий час, щоб зрозуміти: озброєні бойовики, які стріляли з автоматів у повітря, не були частиною вистави. Кілька людей спробували втекти, але було пізно: бойовики вже взяли контроль над приміщенням і почали обв'язувати колони вибухівкою. Над сценою вони повісили ісламський прапор і пояснили заручникам, що це розплата за війну проти них і їхніх мусульманських братів», - згадує російсько-американський журналіст, автор New York Times Юлія Іоффе у своїй колонці для the Foreign Policy.

Але вони говорили не про Сирію, а про Чечню, і справа відбувалася не в паризькому театрі Батаклан, а в московському театрі на Дубровці, пояснює автор. Це події не 13 листопада 2015 року, а 23 жовтня 2002-го. Люди прийшли, щоб подивитися мюзикл «Норд-Ост», а не концерт американської групи Eagles of Death Metal. Чеченські терористи утримували приміщення театру не кілька годин, а три дні, не дозволяючи при цьому 900 заручникам ходити в туалет і примушуючи замість цього використовувати оркестрову яму.

«Журналістам, які висвітлювали «Норд-Ост», було важко спостерігати за тим, як розгортаються події в Парижі, і не проводити прямих паралелей із захопленням російського театру 13 років тому», - пише Іоффе. Зокрема, з тієї причини, що і в першому, і в другому випадку штурм будівлі закінчився масовою загибеллю людей.

Відвідувачі концерту в Батаклані загинули від рук ісламських терористів, а не від рук своїх же рятувальників, як це було в Москві

Коли Париж охопили теракти, москвичі розуміли, як почувають себе парижани в ці моменти. Наступного дня біля французького посольства в Москві утворилася пробка, оскільки жителі міста несли до будівлі квіти, утворивши при цьому масивний пагорб зі стебел і пелюсток. Інші чекали в черзі, щоб висловити своє співчуття. Багато людей плакали, навіть ті, хто казав, що не мають близьких у Парижі. Просто вони знали, як зараз почуваються парижани.

Однак, розповідає журналістка, не у всіх співпереживання вилилося в співчуття. Багато росіян скористалися можливістю покартати своїх наївних французьких колег, що вони, мовляв, самі принесли терор у свою країну. «Ми в Росії як ніхто розуміємо, що зараз відбувається з французами. Як ніхто інший, - написав колумніст Єгор Холмогоров у проросійській газеті Комсомольская правда. - Бійня в концертному залі «Батаклан» один в один нагадує «Норд-Ост»». Потім він звинуватив у французькій трагедії «оргію толерантності». Холмогоров, як і деякі інші росіяни, також заявив, що паризькі атаки – це наслідки втручання Франції в Ближній Схід – гріх, сумірний з толерантністю.

Олексій Пушков, голова парламентського Комітету з міжнародних відносин, під час виступу на телебаченні заявив, що відповідальність за паризькі атаки лежить на американській коаліції, яка бореться з Ісламською державою. «Франція платить за свою активну участь у дестабілізації Близького Сходу, а також надміру гостинну політику в питанні міграції», - написав колумніст Павло Святенков в прокремлівській газеті «Известия», яка наступного ранку після нападів «проспівала» про майбутній крах євро і французького туризму.

Навіть один з російських спецназівців, який брав участь у штурмі театру на Дубровці, розкритикував, передусім, французькі сили безпеки.

Багатьом росіянам було боляче від того, що такого глобального прояву співчуття, як після паризьких атак, не спостерігалося після катастрофи російського літака над Синайським півостровом два тижні тому. Звичайно, співчуття Франції – це добре, але чому після катастрофи А321 аватарки користувачів Facebook не вкрилися російським прапором, запитували вони.

Одна з відмінностей, пояснює автор, полягає в тому, що відвідувачі концерту в Батаклані загинули від рук ісламських терористів, а не від рук своїх же рятувальників, як це було в Москві. Різниця між Парижем і Москвою така сама, як між негайним штурмом Батаклана і складанням ще живих жертв у штабелі, наче дрова. Як між чесним визнанням помилок безпеки і путінським брехливим вибаченням перед родинами, які втратили близьких у Дубровці, за яким послідувало затикання рота тим, хто обурювався з приводу використання газу під час штурму.

«Справа не в тому, що хтось заслужив теракти в своєму місті, а хтось, навпаки, вартий великого жалю, - підсумовує автор. - Просто реакція на подібні страхітливі напади може багато сказати про те, що значить жити у кожному з цих міст».

Переклад НВ

Повну версію колонки Юлії Іоффе читайте на Foreign Policy

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: