4 грудня 2016, неділя

Так вирішив мачо. Навіщо Путіну дружба з Туреччиною, — російський економіст

Владислав Іноземцев: Ми двічі отримали підтвердження того, що російський народ для російської влади не більш ніж бидло

Владислав Іноземцев: Ми двічі отримали підтвердження того, що російський народ для російської влади не більш ніж бидло

І які уроки можна винести з «турецької» кризи? Відповідає російський економіст Владислав Іноземцев у своїй колонці для Сноб

Розрив між Росією і Туреччиною, що відбувся в листопаді минулого року після того, як турецькі ВПС збили російський Су-24, а підтримувані турецькою владою сирійські повстанці вбили його пілота, виявився подоланим минулого тижня практично так само несподівано, як і почався. (...)

Результат відомий: вибачення прийняті; компенсацій, ймовірно, не потрібно, оскільки сім'я загиблого льотчика з обуренням від них відмовилася; з 7 липня в абсолютно безпечні, як вже стало очевидно, турецькі аеропорти полетять чартери з російськими туристами; лідери обох країн проведуть у найближчий місяць особисту зустріч; більшість російських санкцій будуть скасовані. (...)

Які уроки можна винести з «турецької» кризи? Більшість з них досить очевидні.

По-перше, ми двічі отримали підтвердження того, що російський народ для російської влади не більш ніж бидло, яке можна використовувати у своїх інтересах як тільки заманеться. Якщо нашому мачо захотілося посваритися з турецьким, то інтереси пенсіонерів, які позбудуться зелені і овочів, тому що не зможуть за них переплачувати, не рахуються (про захист наших аграріїв не хочеться і згадувати, оскільки більша частина періоду ембарго на турецькі овочі припала на зимово-весняний період). Якщо мачо вирішив відновити з колишнім супротивником відносини, то росіяни можуть сміливо їхати в саме «пекло» (ніяких обмежень на відвідування Туреччини через розгул тероризму найгуманніший у світі російський МЗС і не думав оголошувати). Головне — геополітика; економічні та гуманітарні міркування несуттєві. Це, я думаю, найважливіший наслідок кризи: гранично чітке вираження ставлення влади до народу.

Єдине, чого варто побажати, щоб дружба з Туреччиною не відгукнулася Росії більшим числом трун, ніж конфлікт з нею

По-друге, дуже важливий час, у який почалась нормалізація відносин.

З одного боку, впродовж останніх місяців Туреччина вела жваві переговори з Європейським союзом про розмін своєї «відповідальної» позиції щодо питання про біженців на безвізовий режим в'їзду для турецьких громадян і солідний пакет фінансової допомоги від Брюсселя. Переговори, що в деякі моменти здавалися близькими до завершення, врешті до заповітного результату не призвели. Водночас різко загострилися відносини Анкари і Вашингтона — і в результаті турецький уряд виявився, якщо й не парією, то, принаймні, відчув себе більш ніж некомфортно. У Кремлі оцінили ситуацію і, власне самі, перебуваючи у стані загнаних у куток, протягнули Ак Сараю руку дружби. Дружби, я переконаний, суто тимчасової та ситуативної.

З іншого боку, примітно, що відновлення відносин збіглося з масштабним терактом в аеропорту імені Ататюрка. Багато років Москва зображує боротьбу з терором як свій найважливіший пріоритет (хоча сама є одним з найбільших у світі постачальників терористів — від організаторів вибухів у Бостоні і вбивць неугодних чеченців в Катарі та Відні до тих самих стамбульських бойовиків). Примирення з Ердоганом вкрай нагадує відомий дзвінок Путіна Бушу-молодшому 11 вересня 2001 року — за ним, як ми пам'ятаємо, був «медовий місяць» у відносинах з США, який тривав, правда, недовго. Чогось подібного я чекаю і зараз — боротьба з терористами зможе згуртувати Москву й Анкаруи, але лише тимчасово: сторони скоро зрозуміють, що терористами вони вважають абсолютно різних людей і боротися з ними мають намір по-різному. (...)

Тож для Росії повернення до нормальніших, скажімо так, відносин з Туреччиною — цілком природний крок. Він дозволяє дещо зменшити масштаб міжнародної ізоляції, продемонструвати, що Москва може не тільки запроваджувати санкції, але і скасовувати їх (хоча боїться робити це у випадку, якщо санкції встановлені з двох сторін — принаймні так Путін пояснював, чому Кремль не хоче скасовувати обмеження щодо імпорту продовольства з ЄС в односторонньому порядку). Для Туреччини цей крок так само пояснюється: країна прагне повернутися до нормальних відносин зі своїми найближчими сусідами на тлі зростання відчуженості від Європи і США (одним з підтверджень можна вважати і відновлення контактів між Анкарою і Єрусалимом, практично перерваних шість років тому після відомого інциденту з «флотилією свободи»). Тож не доводиться сумніватися, що найближчі місяці і навіть кілька років стануть періодом пожвавлення російсько-турецьких відносин.

Однак зберігається питання про те, чи довгим виявиться це пожвавлення — і це зараз найважливіше. Особисто я маю сумніви щодо цього. (...)

Єдине, чого варто побажати, щоб дружба з Туреччиною не відгукнулася Росії більшим числом трун, ніж конфлікт з нею.

Повну версію колонки Владислава Іноземцева читайте на Сноб

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: