20 вересня 2017, середа

Як Навальний програв Гіркіну, – російський колумніст

Кирило Мартинов: Гіркін після цих дебатів отримає нових прихильників, що навряд чи можна сказати про Навального

Кирило Мартинов: Гіркін після цих дебатів отримає нових прихильників, що навряд чи можна сказати про Навального

Журналіст Кирило Мартинов в колонці для "Новой газеты" пише про те, чому Навальному не варто було влаштовувати дебати з Гіркіним

Коли Навальний погодився дебатувати з Гіркіним, публікою було висунуто кілька пояснень. Перше повідомляло, що Навальний намагається розширити свій електорат і збільшити впізнаваність на федеральному рівні – зростання останньої, за даними соціологів, зараз сповільнилося, незважаючи на протестні акції в червні. Друге пояснення передбачало, що Навальний хоче просто змусити всіх говорити про себе, привернути увагу до своєї активності в мертвий для політики сезон відпусток. Нарешті, третє стверджувало, що Навальний має намір влаштувати зі спілкування з колишнім «головою ополчення Новоросії» мало не допит, виведе останнього на чисту воду, викриє злочини в прямому ефірі.

З цього списку Навальний, мабуть, домігся в результаті другої мети – зголодніла за політикою, відкритим і непідцензурним зіткненням політичних програм, ангажована публіка жадібно накинулася на ці дебати. На каналі прихильників Навального дебати дивилися майже сто тисяч осіб, ще близько 50 тисяч спостерігали за тим, що відбувається в Youtube-каналі «Дождя», передплатники телеканалу могли дивитися ефір. Інтерес безумовно був високим, враховуючи відсутність у події рекламного бюджету.

Але Навальний навряд чи зміг істотно збільшити власну впізнаваність за допомогою цього інструменту. Здається, про Гіркіна вже почали трохи забувати, і дивитися на Навального прийшли в основному його ж власні прихильники. Приблизно той же порядок людей – сто-двісті тисяч осіб – так чи інакше був задіяний в політичній кампанії Навального в цьому році. Про склад глядачів побічно говорять і дані голосування в соціальних мережах: за Навального в них голосували понад 80% глядачів (впізнавана до слова, цифра).

З тріском провалилася ідея про «показовий суд над воєнним злочинцем»

Змістовно він не виглядав сильнішим за свого опонента, більшу частину дискусії захищався, кілька разів виправдовувався і закочував очі. Гіркіна не можна назвати блискучим оратором, але він тримався спокійно, звинувачував Навального в тому, що той «не справжній націоналіст». Навальний же не міг ні погодитися з цим, ні заперечувати цього – питання про те, який він націоналіст, він ретельно обходив. У критичні моменти дискусії Гіркін не надто переконливо посилався на «військову таємницю» та «офіцерську честь» – дві речі, які, однак, цінуються в Росії, і на які не може послатися Навальний.

Гіркін після цих дебатів отримає нових прихильників, що навряд чи можна сказати про Навального, – й у цьому сенсі останній дебати програв.

З тріском завалилася ідея про «показовий суд над воєнним злочинцем», про яку напередодні дискусії фантазували багато ліберальних активістів.

У студії Навальний заявив, що питання про те, чи є Гіркін злочинцем, повинен розбирати виключно суд, і отже, особисто він як політик думки щодо цього не має.

Під час дебатів Навальний зробив дві помилки, які в свою чергу були зумовлені ключовим рішенням в цій історії – згодою на дебати, які багатьом здалися принципово неприйнятними з етичних міркувань (і справа не в переконаннях Гіркіна, а в його діях як комбатанта, в логіці спочатку суд за воєнні злочини – потім дебати).

Перша помилка пов'язана з тим, що Навальний, здається, погано розумів, з ким він дебатує. Він розглядав Гіркіна як амбасадора невизнаних республік ДНР / ЛНР, але Гіркін спокійно відповідав на це, що нинішня влада там нічим не відрізняється від компрадорських еліт РФ, олігархічних намісників Заходу, які здали російський народ українським націоналістам в рамках Мінських угод. Фанатичного спецслужбіста-добровольця на всіх пострадянських війнах Гіркіна досить безглуздо звинувачувати в тому, що він вислужувався або тим більше крав разом з російськими корупціонерами. Він людина, ясна річ, ідейна, хоча ці ідеї –- наприклад, про неминучість війни із Заходом, – більш-менш жахливі.

Друга і більш важлива помилка полягає в тому, що Навальний з самого початку хотів сидіти на двох стільцях.

Він за російський народ, але проти іреденти. Націоналіст, але не готовий рятувати націю за всяку ціну. Ліберал, але вважає, що взяти і повернути Крим ось так просто не можна. Скрєпа, яка все це повинна об'єднувати воєдино в рамках програми Навального, – це, звичайно ж, боротьба з корупцією, проти тих самих компрадорських еліт і за національне процвітання.

Але тут Гіркін починає несподівано дуже спокійно говорити про «політичну філософію» і Маркса, базис і надбудову. Боротьба з корупцією неможлива, міркує колишній спецслужбіст, без зміни поточного світопорядку в цілому – відмови від місця Росії в міжнародному поділі праці, умов економічного співробітництва, нав'язаного Заходом, а цього в свою чергу неможливо домогтися мирним шляхом і т.п. Промова Гіркіна в якийсь момент часу виявляється зв'язною, несуперечливою і переконливою – як це буває, наприклад, у божевільних. Боротьба з корупцією ні до чого не приведе, поки ми живемо в цьому економічному устрої, завершує він – і тема повисає в повітрі. До цього Навальний, який йшов говорити про свою президентську програму і атакувати Гіркіна запитаннями про зв'язки з Путіним і збитий «Боїнг», не готувався.

Проти спроб Навального балансувати між націоналістичним порядком і ліберальними цінностями – а начебто саме цей коктейль виявлявся в постсоціалістичних країнах від Польщі до Грузії паливом для демократичного транзиту, – починає працювати гігантська машина імперського ресентименту. Образи на весь світ, реально пережитої десятками мільйонами людей після краху СРСР. Адже на відміну від інших громадян інших пострадянських країн росіяни не отримали в 1991 році незалежності від чужої і ворожої імперії, вони втратили свою. І рецепти для переходу до демократії в цій ситуації повинні бути іншими.

Аналогія для нинішньої позиції Гіркіна зрозуміла. Уявімо собі, що на дворі XX століття, і в деякій державі, яка зазнала поразки і розпаду на частини, трибуну отримує ветеран, що взяв участь у всіх війнах, і знову готовий вбивати ворогів своєї великої нації. Цей воїн-ідеолог міркує про ворогів на Заході, що розчленували його батьківщину, необхідність відродження держави, нехай і шляхом війни. Адже представники нашого народу страждають від окупаційної влади сусідніх, ворожих держав і т.п. Сперечатися з ним, посилаючись на боротьбу з корупцією, означає свідомо бити повз ціль. Сперечатися з фашистськими ідеологіями неможливо, натякаючи, що ви теж трохи націоналіст. Нехай, і обумовлюючи, що для війни за єдність російського народу зараз не найкращий час, тому що країна дуже збідніла через корупцію.

Весь формат дебатів – і місце зустрічі в офісі Навального, і лояльна аудиторія під час прямої трансляції, і ведучий Михайло Зигарь, прекрасно йому знайомий, були форою для демократичного політика. Але використовувати цю фору не вийшло. Часом складалося враження, що Навальний дебатує по інерції. Що він уже переміг на уявних виборах, править країною багато років, і надзвичайно втомився повторювати одні й ті ж шаблонні фрази, де замість травневих указів – боротьба з корупцією.

Дебати з Гіркіним стали політичною поразкою Олексія Навального.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: