1 березня 2017, середа

Євразійські фантоми Путіна. За що росіяни воюють в Сирії, - російський опозиціонер

коментувати
Григорій Явлінський: Росія ніяким полюсом не є, немає в неї ніякої «надідеї»
Фото: www.novayagazeta.ru

Григорій Явлінський: Росія ніяким полюсом не є, немає в неї ніякої «надідеї»

«Відмова від європейського шляху призведе до різного роду політичних і військових авантюр, кровопролиття і загрози самому існуванню Росії», - пише російський опозиціонер Григорій Явлінський у своїй колонці для «Нової Газети»

Виступ Володимира Путіна в ООН та інтерв'ю американському і російському телебаченню значою мірою підсумовували основні положення політичного курсу, який він реалізує з травня 2012 року. До нього входить все, що відбувається всередині країни, а також Україна, Крим, Донбас і ось тепер Сирія.

Не можна сказати, що прозвучало щось нове — майже все це неодноразово говорилося і раніше. Постійно звучать слова: «російська модель, суверенітет, легітимність, друзі і союзники, багатополярність, міжнародне право...»

У Росії звикли не надто звертати увагу на публічні висловлювання начальників, бо дуже багато марнослів'я («свобода краще, ніж несвобода»), супроводжуваного непереборним розривом слова і діла. Але в даному випадку ситуація дещо інша. Сьогоднішні слова президента — плід і вираження світогляду, що лежить в основі дій, у які втягується вся країна, всі громадяни, включаючи нинішні і ще не народжені покоління. Тому дуже важливо розуміти, що за цими словами криється, особливо зараз, у контексті прямого російського втручання в сирійську громадянську війну.

Помилковий вибір між Заходом і Сходом Путін створив сам, оголосивши Росію «неєвропою»

(...) Відправна теза політичного курсу Володимира Путіна: опір «нав'язуванню» нашій та іншим країнам якихось «моделей розвитку» ззовні і захист «російського суверенітету».

Внутрішня політика останніх років засвідчила, що під «моделями ззовні», від яких, на думку президента, слід безкомпромісно, усіма способами аж до військових захищати Росію, в Кремлі розуміють реальний поділ влади, незалежну судову систему, права і свободи людини, недоторканність приватної власності.

Насправді це ніякі не «моделі ззовні», а найважливіша складова частина сучасного історичного процесу, і для будь-якої країни, яка хоче зберегтися у ХХІ столітті, ці напрями розвитку не питання вибору. Це імператив, неминучість.

Звичайно, робити все це ми повинні самі «впарювати» ані нам, ані іншим усе це не потрібно і марно, але робити самі ми повинні саме це.

Однак головна мета сьогоднішньої російської державної політики, яка підпорядковує собі все, — не розвиток країни в реальному світі XXI століття, а збереження режиму особистої влади на невизначений час. У забезпеченні недоторканності влади і полягає вся сьогоднішня російська «модель». Заради її підтримки проводиться умисне вихолощення і, по суті, знищення всіх сучасних державних інститутів: суду, закону, права власності... тобто у стратегічному плані країна не просто гальмується у своєму русі вперед, вона відкидається назад, демодернізується.

Саме зацикленістю на темі збереження в недоторканності влади диктується вся зовнішня політика: і Україна, і тепер участь у громадянській війні в Сирії, і всі інші авантюри, які ще чекають у силу неминучого провалу попередніх.

Відмова надолужувати згаяне, переходити від імітаційного розвитку до реального, що випливає з такого політичного курсу, означає перебування на периферії глобального розвитку, причому з великою ймовірністю, вічне. Ніякого особливого шляху поза європейською цивілізацією у Росії просто немає, і спроба побудувати «свою євразійську модель» призведе до краху і розвалу. (Взагалі, як відомо, коли водій трамвая починає шукати нові шляхи, це погано закінчується.)

На відміну від СРСР, Росія ніяким полюсом не є, тому що немає в неї ніякої «надідеї», своєї особливої філософії або ідеології. Був у ХХ столітті 70 років «світ радянської комуністичної ідеології» і конкретна практика цієї ідеології, спроби її нав'язати. Але навіть СРСР, на відміну від сьогоднішнього російського керівництва, не заперечував історичний процес, а стверджував, що «знаходиться в його авангарді, і рано чи пізно всі підуть цим шляхом». Відсутність реального руху компенсувалася неправдою і насильством, що створювало величезну напругу, врешті-решт призвело до краху радянської системи.

У сьогоднішній Росії немає ні лідерської ідеології замість збанкрутілої радянської, ні стратегії (ні національної, ні глобальної), ні практики її впровадження. Є слабка авторитарна провінційна система напівкримінального націоналістичного типу, що існує на гроші від продажу сировини. Саме її і передбачається захищати.

(...) Помилковий вибір «Захід чи Схід», перед яким, за словами Путіна, поставили пострадянські країни, — дійсно помилковий, але створив цей помилковий вибір він сам, оголосивши Росію «неєвропою» і вигадавши фантом «євразійства». Рух у Європу, європейський спосіб життя, поступове та ефективне входження в європейські і євроатлантичні структури — це історично зумовлений шлях розвитку більшості пострадянських країн і неодмінно Росії. Вигадувати і намагатися на практиці здійснити щось інше — шлях до розриву пострадянського простору, до різного роду політичних і військових авантюр, кровопролиття і загроза самому існуванню Росії.

(...) Після прийдешньої кризи і після Путіна гряде серйозна суспільна дискусія на головну тему — російської та російської самоідентифікації. Саме на цій основі може бути досягнуто взаєморозуміння зі світом, але за однієї неодмінної умови — відчуття цивілізаційної спільності. Ось тоді стане ясно, що Росія разом з іншими європейськими країнами, зокрема і православними країнами — членами НАТО, разом із США і з усіма, хто поділяє приналежність до європейської цивілізації в найширшому сенсі, йде спільним історичним шляхом. Природно, за умови збереження та зміцнення російської своєрідності, особливостей культури і традиції.

(...) Пошук єдності в різноманітності, взаєморозумінні і взаємопроникненні — важлива складова європейського світогляду, і для Росії з її багатою історією та культурою тут завжди було місце. Одне з найважливіших місць.

Цього місця ніхто Росії не позбавить, та й позбавляти не збирається. Позбавити його себе здатна лише сама Росія, якщо відмовиться від єдино реального європейського історичного шляху на користь хворобливих фантазій і геополітичних галюцинацій.

Повну версію колонки Григорія Явлінського читайте на сайті «Нової газети»

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: