11 грудня 2016, неділя

Дорога смерті. Сирійський біженець - відверто про те, що йому довелося пережити на шляху до Європи

коментувати
Чи варта мета пережитого ризику? Тоді я цього не знав. Я просто хотів дістатися туди

Чи варта мета пережитого ризику? Тоді я цього не знав. Я просто хотів дістатися туди

Ми не полюємо за вашими робочими місцями і не збираємося створювати проблем. Ми знаємо, що ми лише гості, і вдячні вам за допомогу

«Раніше я й уявити собі не міг, що мені доведеться пережити таку мандрівку. Я народився в Дамаску, і до війни моя сім'я жила щасливо», - розповідає в колонці для Guardian сирійський біженець, якому вдалося дістатися до Лондона. Автор забажав приховати своє ім'я.

«Спочатку я активно підтримував повстання проти Асада, ми з братом ходили на мітинги, але незабаром це стало надто небезпечним, - зізнається він. – Тепер у Дамаску кожен день щось відбувається, вибухають бомби, йдуть обстріли. Я втратив багато друзів».

Він розповідає, що в Сирії військова служба обов'язкова для всіх, окрім учнів або єдиних синів у родині. Під кінець свого навчання автор зрозумів, що його змусять піти в армію, яка вбиває своїх же громадян; він не хотів брати участь у релігійній громадянській війні, а тому повідомив батькам, що збирається виїхати.

Він вибрав Великобританію, так як знав англійську і сподівався продовжити вчитися, і, крім того, чув, що в цій країні до біженців ставляться по справедливості. Молодший брат автора теж поїхав з ним – тепер він живе у Швеції. «Батьки та сестра залишилися в Дамаску; вони не могли виїхати, тому що батько надто старий. Крім того, він все одно не виїхав би з Дамаска – дуже його любить. Але я сподіваюся, що одного разу зможу допомогти мамі та сестрі вибратися», - говорить автор.

Я сидів біля мотора; всюди була вода. Двигун димів мені прямо в обличчя, не знаю, як мене не знудило. Через десять хвилин контрабандист кинув човен

«У березні я доїхав автобусом до Лівану, потім вирушив до Туреччини літаком. У Туреччині я провів три місяці, але це було безнадійно. Я знайшов роботу, але господар відмовився мені заплатити. Потім я влаштувався на фабрику з пошиття джинсів, де зміг отримувати хоч щось, але мені платили вдвічі менше, ніж турецьким працівникам. Вижити на це було неможливо», - згадує він.

На поїзді він дістався до Едірне, міста на кордоні з Грецією, потім йшов пішки 12 годин. Кордон перейти вдалося, але у нього не було євро, а долари міняти ніхто не хотів. «Поліція натрапила на мене, коли я спав на вулиці, і заарештувала. На наступний день мене та інших біженців завантажили в фургон і відвезли в ліс, біля річки, яка зазначає кордон з Туреччиною. Уніформи на людях, які нас везли, не було, їх обличчя були закриті. Вони нагадали нам бойовиків ІДІЛ. Було дуже страшно: ми не знали, що з нами зроблять. Потім нас заштовхали в човни, перевезли через річку і здали турецькій поліції», - говорить автор.

В результаті він заплатив $1 000 контрабандисту, щоб той відвіз його в Грецію на човні. У човні було 47 осіб, серед них – три жінки і двоє дітей. Щоб дістатися до місця, де був захований човен, довелося три години їхати в фургоні, де навіть не було вікон – тільки дві діри в даху. Коли комусь ставало важко дихати, інші біженці піднімали його ближче до отворів.

«Човен був ще гірше. Мені здається, він був розрахований на 20 чоловік максимум, і нам було дуже страшно. Я сидів біля мотора; всюди була вода. Двигун димів мені прямо в обличчя, не знаю, як мене не знудило. Через десять хвилин контрабандист кинув човен і сказав одному з біженців вести його. Той, зрозуміло, не знав дороги. Він намагався плисти на світло, але це виявився ще один човен», - розповідає автор.

«Пасажири читали Коран та молилися, - каже він, - ми провели в човні п'ять з половиною годин, перш ніж, нарешті, побачили острів. Бензин закінчився, і нам довелося кликати на допомогу грецьку берегову охорону. Вони кинули нам мотузку і відбуксирували на берег».

Авторові знадобилося ще багато переїздів на човнах, автобусах та потягах, щоб дістатися до Західної Європи. Часто доводилося йти пішки. Серед біженців були жінки, маленькі діти і люди похилого віку.

«Сербський кордон я перетнув, пробираючись лісами, щоб уникнути пропускних пунктів. У Белграді в хостелі мене пограбували, погрожуючи пістолетом, але я також зустрів людину, яка прихистила мене в своєму будинку, оскільки сама теж колись була біженцем, - ділиться автор. – Нам доводилося обходити міста, щоб не попастися поліції; один контрабандист пообіцяв провезти нас в Австрію, але довіз лише до угорського кордону та кинув. В Угорщині нас спіймала поліція і завантажила в поїзд. Коли поїзд зупинився на станції, поліція наказала всім вийти, але в метушні я встиг вскочити на інший потяг, що йшов до Будапешту. Мені дуже пощастило, хоча я і втратив сумку з речами. Потім я поїздом дістався до Франції. Коли кондуктор перевіряв паспорти, я ховався в туалеті».

Нарешті автор потрапив у Калі. Табір для біженців був кошмарним – там годували лише раз на день, не давали ні ковдр, ні наметів. Він намагався застрибнути в рухомий потяг, щоб дістатися до Великобританії, але це виявилося занадто складно. Багато людей калічилося в процесі. Тому він відправився в порт.

«Коли фури пригальмовують, можна непомітно пробратися в кузов. Я намагався кілька разів, але нас завжди гальмували на пропускних пунктах, доводилося повертатися і починати заново. Нарешті мені вдалося застрибнути в фуру, що везе автомобільні двигуни. Місця було дуже мало, проте дах був тканинним, і я міг не боятися, що задихнусь. Окрім мене, у вантажівці ховалося ще дві людини. Ми не видавали жодного звуку, поки не прибули у Дувр», - згадує автор.

«Тепер я у Великобританії, я щасливий і відчуваю себе в безпеці. Порівняно з іншими місцями, де я побував, тут чудово. Скоро я зустрінуся з адвокатом і отримаю документи. Хочу закінчити курси перекладачів, щоб отримати можливість працювати. Єдине, про що я шкодую, що моя сім'я не зі мною. З часу мого від'їзду почастішали обстріли, і я дуже боюся за рідних», - говорить він.

«Я б дуже хотів, щоб люди зрозуміли, що ми біжимо від цього кошмару. Ми не полюємо за вашими робочими місцями і не збираємося створювати проблем. Ми знаємо, що ми лише гості, і вдячні вам за допомогу. Те, що Європа приймає нас – дуже благородно. Чи варта мета пережитого ризику? Тоді я цього не знав. Я просто хотів дістатися туди, де буду в безпеці і зможу жити гідно», - підсумовує автор.

Повну версію колонки про шляхи біженця з Сирії у Великобританії читайте на сайті Guardian

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: