3 грудня 2016, субота

Безсмертний Яценюк. Чому Порошенко не зміг обміняти Шокіна на прем'єра, - точка зору

Юлія Мостова: чи Міг Порошенко послухатися віце-президента США? Олігарх №1 – ні. Президент України — так.

Юлія Мостова: чи Міг Порошенко послухатися віце-президента США? Олігарх №1 – ні. Президент України — так.

«Про те, що у вівторок результативного голосування за відставку Яценюка не буде, було відомо вже в п'ятницю ввечері», - пише журналістка Юлія Мостова для zn.ua

194 голоси, що висвітилися на табло, породили дві версії події. Згідно з першою, такий результат був задуманий президентом, який вступив в змову з олігархами, зацікавленими у збереженні Яценюка на посаді прем'єра. Друга — менш поширена, але також вкрай неприємна для іміджу Порошенка, полягає в тому, що вперше в історії України президент, який замахнувся на прем'єра, не зміг "добити" його в залі парламенту. Я можу тільки уявити, як прикро Петру Олексійовичу чути всі ці, по суті, верхоглядні звинувачення. Адже він знає, що ніякий він не змовник і не слабак, бо насправді він — маріонетка.

Рішення щодо прем'єрського питання президент приймав важко. Тягнув, відкладав, тер, перетирав, комбінував, імпровізував, радився з "жертвою"... І, нарешті, ухвалив: Яценюк повинен піти у відставку. "Болівар не витримає двох". Залишалося вирішити одне завдання: провести прийняте рішення через Вашингтон. Здавалося, це формальність. По-перше, тому що американці з осені перестали робити акцент на персональній цінності Яценюка, акцентуючи увагу на неприпустимості розвалу коаліції, дострокових виборах і дестабілізації.

Пост прем'єр-міністра зберегла за собою людина, яка закінчила виступ у Раді тирадою, де кожне слово є брехнею

По-друге, чотирьохгодинна зустріч Петра Порошенка з Джо Байденом у Давосі, під час якої Петру Олексійовичу нібито вдалося достукатися до віце-президента по багатьом проблемам, пов'язаним з Мінськими угодами, вселила в українського президента надію на те, що з візаві встановлені довірчі відносини. Для узадобрювання "богів" було прийнято рішення принести в жертву Віктора Шокіна. Адже Захід так давно хотів з шляху антикорупційної боротьби прибрати цю "головну" перешкоду. Пакет "Яценюк—Шокін" Байден повинен був прийняти. У розмові, що відбулася 11 лютого, Петро Порошенко виклав віце-президенту свій план. За словами джерел ZN.UA Байден виявився не готовий до предметної розмови. Правда, поцікавився, які кандидати на пост прем'єра є у Києва. За свідченням тих же джерел, президент назвав такі прізвища: Саакашвілі, Яресько, Шимків, Клімкін. Домовилися продовжити розмову в п'ятницю. Петро Порошенко був оптимістичний і очікував згоди. Але у другій розмові, 12 лютого, Байден категорично виступив проти відставки Яценюка, а відставку Шокіна сприйняв як щось само собою зрозуміле. Це був удар.

(...) Що робити в цій ситуації? Залишати Яценюка не можна. Народ, згідно з соцопитуваннями, його на посаді прем'єра бачити не хоче. Президентська фракція на очах виходить з-під контролю і вибухне у разі відмови Порошенко знімати Яценюка. Значить потрібно розіграти президентську відставкову ініціативу і, при цьому, забезпечити впевненість суспільства і фракції БПП в щирості і рішучості намірів президента. Цим цілям служили, по-перше, зустріч президента з фракцією БПП і породжений цією зустріччю "обхідний лист" для збору підписів за відставку прем'єра, по-друге, заява Петра Порошенка із закликом піти у відставку Віктору Шокіну, повністю перезавантажити уряд і дати Яценюку право самому обрати, "ніж або мотузка". Згідно із задумом, фракція тішиться; народ радіє президентського походу на обридлого прем'єра, а за невдачу — попит з парламенту — це ж він завалив відставку!

Коротше кажучи, про те, що у вівторок результативного голосування за відставку Арсенія Яценюка не буде, було відомо вже в п'ятницю ввечері. З суботи почалися переговори в дуже вузькому колі про те, хто і скільки голосів має дати/не дати для негативного, але правдоподібного результату голосування. Однак сторони, що ведуть перемовини, так давно знають один одного, що слово "довіра" в характеристиці їх відносин відсутнє. В результаті, за підсумками договірного матчу, обидві сторони підстрахувалися і забили по "автоголу": фракція БПП не додала за відставку 39 голосів; фракція "Опозиційного блоку" — 35. І це все при тому, що не вистачило для прийняття рішення про зміну прем'єра і уряду 32-х. Ця обопільновикриваюча помилка дала привід викрити і президента, і "Опозиційний блок" в імітації політичного оргазму. Ніяково вийшло перед партнером-електоратом...

Чи міг Порошенко ослухатися віце-президента США? Олігарх №1 – ні. Президент України — так. В принципі, він міг би нагадати і про, м'яко зім'ятий Будапештський меморандум, і про зданий під партнерські вигуки: "Стояти! Не провокувати!" Крим, та про обрані економіковбиваючі перли МВФ... Але, сказати таке міг тільки президент, який поклав усі свої сили, вміння та енергію на реальні реформи і відстоювання суб'єктності країни, а не на піар-чарівність та потоковідхвачування. У результаті у вівторок сталося те, що сталося. І пост прем'єр-міністра зберегла за собою людина, яка закінчила виступ у Раді тирадою, де кожне слово є брехнею: "Ми залишаємо країну з повною скарбницею, з озброєною українською армією, зі списаними боргами..."

(...) Паралельно розігрується історія з розвалом коаліції. В країні, парламент якої в регламенті своєї роботи не має чіткого опису процесу як комплектації, так і розукомплектації парламентської коаліції — це дуже цікаве заняття. Навіть сьогодні, коли теоретично з коаліції вийшли "Радикальна партія", "Батьківщина" і "Самопоміч" — не можна сказати, чи залишилося в ній 226 депутатів. Радикали надали виписку з протоколу засідання фракції. І цим обмежилися. Команди Тимошенко і Садового, використовуючи парламентський прецедент, виходили з коаліції так само, як і заходили — з поіменними заявами депутатів та спікерським оголошенням. Хто має рацію? Можна сказати: норми регламенту ВР, що регулюють порядок утворення і розпаду коаліції були вилучені з регламенту в 2010 році, після зміни Конституції через КС. І з того часу ці норми ніхто так і не оживив. Але справа навіть не в цьому. 225... 226...300... По суті, в української влади є три групи політиків, які об'єднуються різними цілями.

"Молодші" хочуть змін. Часто безсистемно, інколи безвідповідально, не маючи уявлення, до чого приведуть їхні кроки. Але все ж — змін.

"Середнім" все мариться соковитий апельсин української економіки, часточки якого традиційно дістаються на прожиток фракціям, які перебувають у коаліції. Ось тільки, як зауважив керівник однієї з найбільших вітчизняних держкомпаній: "Апельсина вже немає. Є висохла, зморщена мандаринка. Краплі соку якої не здатні втамувати спрагу всіх спраглих".

(...) І, нарешті, "великі". В мерехтінні пристрастей вони не випускають з уваги головну мету — велику приватизацію за маленькі гроші. Вони до цього готувалися, вони за це боролися. І тому ніхто не хоче поступатися іншому місцем в квитковій касі, якою і є уряд. Стратегічні порти, прибуткові заводи, елеватори Держрезерву, найкращі землі Академії наук і підприємств МінАПК, шматки генерації і розподілу, що залишилися в економіці, частки в держбанках...

Вони так нічого і не зрозуміли. І від цього неймовірно, безпорадно, нестерпно боляче та соромно.

Повну версію колонки Юлії Мостової читайте на сайті zn.ua

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: