12 грудня 2017, вівторок

Зросійщена Україна, квазіРосія, нікому не цікава. Письменник Василь Шкляр – про те, в яких межах буде існувати Україна

Василь Шкляр під час ходи з полком Азов
Фото: скриншот видео

Василь Шкляр під час ходи з полком Азов

Автор знаменитого роману Чорний Ворон розмірковує про те, що він вважав би за потрібне робити з Кримом, Донбасом та українською мовою, а також розповідає про фільм про Холодний Яр і нову книгу

Василь Шкляр – один із найуспішніших українських письменників. Його твори постійно перевидають. Детективний роман Ключ передруковували кілька разів. Він перекладений шведською, російською та вірменською. Найуспішнішим став його роман Чорний Ворон. Розповідь про холодноярського отамана, що боровся проти радянської влади, перевидана понад двадцять разів, сумарний наклад її – чверть мільйона примірників, для нинішнього українського книжкового ринку космічні цифри. Кожна нова книжка Шкляра стає бестселером за українськими мірками.

Самого письменника давно сприймають як одного з лідерів думок сучасної України. При тому, що Шкляр відомий досить різкими націоналістичними поглядами. Його позиція щодо майбутнього України чітка: державна мова – українська, Крим – кримськотатарський, а долю тимчасово окупованих територій повинні вирішити військові. Він активно «втручається» в політику і демонструє власну позицію. Приміром, нещодавно одягненого у футболку з написом «Азов» НВ бачило його серед учасників ходи за військове вирішення проблеми Донбасу під Радою.

За збігом обставин ми зустрілися з письменником напередодні його дня народження – 10 червня йому виповнилося 65 років. В розмові з НВ Шкляр розповідає, якою бачить сучасне і майбутнє України він.

Про політику

Я ходив і ходжу в політику, бо там цікаво, і в тій ситуації, у якій перебуває Україна, письменник мусить бути в політиці тою чи іншою мірою. Коли мене питають, чому я не залишаюся в політиці надовго, я відповідаю: чому ви хочете послати мене на пониження таке різке? Посада нормального письменника вища за депутатство, я б сказав, навіть за президентство, бо президентство тимчасове, а моя робота, моя творчість – триваліше явище, ніж політичні посади.

Про мову і іноземців у владі

Нам потрібна своя дуже міцна гуманітарна політика. Нам треба зробити, щоб без української мови не можна обійтися було в Україні, так, як в усіх цивілізованих державах без рідної мови. А для цього потрібні і закони не такі, як ми недавно бачили у Верховній Раді, що за якусь нещасну квоту для української пісні не вистачає голосів. Не вистачає голосів, щоб зробити обов’язковим володіння державною мовою для держслужбовців. У нас беруть грузинів, іноземців в уряд. При всій повазі, є фактор русифікації. Коли такі посадовці у міністерстві, то кожен, хто раніше тягнувся до мови – який йому сенс сьогодні, як у нього начальство говорить російською? Можна запрошувати іноземців, але за умови: «Людино добра, даємо тобі півроку вивчити українську. Не заговориш – до побачення. Такий у нас закон. Ми тебе дуже любимо, ми тобі даємо підйомні, квиток на дорогу. Не хочеш мови вивчати, не хочеш її знати, не любиш, значить, у тебе отут [показує на груди] стоїть бар’єр». Повністю мови він не вивчить. Але для того, щоб спілкуватися в Уряді, з підлеглими, досить 200 слів. Це можна вивчити за тиждень. Я, граючи в карти з вірменами, вивчав цілі блоки розмовні за одну ніч. Тільки подивившись десяток фільмів українською мовою, можна нею заговорити. Зросійщена Україна нікому не цікава. Це просто болото, яке нікому не потрібно як духовна субстанція. Вона цікава тільки Росії як розширення власного російського світу, власного простору.

Про українську державність

Україна буде тільки в тих межах, де буде територія її духу, її культури, її інформаційний простір, її мова, все решта – умовно. Це квазіРосія. І хай вона навіть цивілізовано вище стоятиме, але Росію не це цікавить. Росію цікавить їхній вплив, їхня мова, і саме за мовою йде розширення територій.

Я вважаю, що в 21 сторіччі сила держави вимірюється не стільки квадратними кілометрами, а власним простором. Якщо ми втратимо землю, яка несе нам тільки регрес, на якій живуть люди, які нас ненавидять – то мені така територія не потрібна. А якщо хтось скаже: ні, ми завоюємо, ми здобудемо, тоді, вибачте, треба відмовитися від демократії. Тоді треба встановлювати диктатуру націоналістичного уряду, націоналістичного президента, і тими методами повертати справедливість.

Про Крим і Донбас

Крим українським не буде, він ним і не був ніколи. Ця земля належить кримським татарам. Я не скажу, що це лише їхня проблема. Це проблема світового співтовариства, і в тому числі України, щоб вони утвердились на цій землі, бо іншої в них немає. І хоча вони зараз горнуться до України, хочуть бути автономією у межах України, я знаю, що кожна нація мріє про свою державу, бо тільки власна держава здатна забезпечити їй розвиток. Через те я схиляюся до того, що ця земля має належати кримським татарам.

А Донбас – цю проблему визначить людина зі зброєю. Тільки той, хто стоїть там зі зброєю, жертвує своїм життям, має моральне право вирішувати, чи ми ставимо стіну, чи ми утверджуємо кордони.

Біда в тому, що наше суспільство дуже неоднорідне через історичні обставини. Ми знаємо, хто заселяв виморені голодом землі. Тут дуже багато чужинців. Вони тут оселялися, вважали, що це просто якась область Росії – той же Крим, той же Донбас. Вони і зараз у той бік дивляться. Перевихованню вони не підлягають. Я думаю, що мусить минути час, ці люди відійдуть, і нам треба будувати у своїх реалістичних межах сильну привабливу державу. Щоб до нас потім просилися. От відійде частина Донбасу чи що – не треба брати це близько до серця. Ми повинні збудувати таку країну, щоб вони попросилися до нас, але вже на наших умовах. Бо зараз як виходить? Коли я слухаю наших високопосадовців, то йдеться ледь не про те, щоб приєднати Україну до Донбасу, а не навпаки. Тому таке суспільство потребує тривалої трансформації із націєцентричним стрижнем.

Про Холодний яр, повстанську боротьбу і нову книгу

Мого діда називали бандитом, я допитувався своїх родичів, хто він був, мені до пуття ніхто нічого не пояснив, до пуття цього не знали і не розуміли. Батьки оберігали дітей від того, щоб вони зайвого ніде не говорили. Сусіди, односельці казали: та твій дід був бандитом, але потім я дізнався, що дід був старшиною армії УНР, що він був вчителем. Тоді викликає подив: чому в бандити пішли вчителі, просвітники, лікарі, цвіт нації, а всілякі пролетарі були позитивними?

Я дуже глибоко переживав холодноярську історію, я собі заприсягнувся в 90-х роках написати книжку про Холодний Яр, сказав, що це буде книга мого життя. Вона мені вдалася, на щастя. І це справді книга мого життя.

Ту сторінку викинули, викреслили, випалили з нашої пам’яті. Україножери – міністри за часів Януковича – казали, що тут радянську владу зустріли заледве не з хлібом-сіллю, що повстанська боротьба – це чисто західне явище, що, мовляв, там не такі трохи українці. А це велика брехня, і я мусив це написати цікаво, щоб про це дізнались багато людей.

Чорний Ворон з’явився вчасно. Він написаний дуже чесно, відверто, можливо, вперше у цій книжці речі названі своїми іменами. Роман читають на війні. До мене підходив один боєць і сказав: підпишіть мені Чорного Ворона, бо мій згорів у Пісках. Інший хлопчина казав, що на цю книжку ставали в чергу і давали пачку цигарок, щоб швидше взяти. Можливо, з художньої точки зору я напишу і кращий роман, але такого резонансу, як Чорний Ворон, думаю, не матиме жодна книжка. Чорний Ворон перелетів океан, він виданий у Бразилії португальською мовою, він перекладений англійською мовою, словацькою, і ще, я думаю, він політає багато. Мене тішить, що Чорний Ворон буде екранізований [роман екранізує телеканал 1+1]. Якщо екранізація вдасться, то це і фільм буде найрезонансніший. Цього року починаємо зйомки. І навіть була така мрія, щоб цього року зробити вже і прем’єру, але я сам не хочу підганяти події.

Я взагалі думав, що не писатиму про повстанський рух, бо я висловився сповна в Чорному Вороні. Але зринула дівчина ця, вже жіночий образ, і я зрозумів, що можна подивитися на цей час під іншим кутом зору, очима отаманші Марусі. Новий роман буде про Українську повстанську армію. Це ланка тієї самої боротьби українців за свою волю. Власне, холодноярці передали свій дух, свою легенду упівцям, упівці просто продовжили цю боротьбу через певний час. Я на Тернопільщині почув одну дивовижну історію, а потім ще виявилося, що ця історія є зафіксована в документах, де слідчий СБ УПА допитує цих людей, і вони розповідають цю історію з такими деталями, з такими дивовижними спостереженнями, що гріх це не переповісти.

Про популярність

Письменник, який видається великими накладами, цілком може себе не лише прогодувати, а й дозволити собі авто, бензин, якісь необхідні речі. Працюю я з видавництвом за європейськими стандартами, я постійно отримую роялті. Для когось, може, це малі гроші, для мене нормальні.

Коли мені кажуть, що голова Укрзалізниці отримує мільйон, а голова Уряду пояснює, чому – бо, мовляв, не буде корупції, я кажу, що краще він пояснив би людям, куди цей чоловік діватиме цей мільйон. Чи він по десять биків з’їдає на вечерю (сміється). Оце людям чудно. Те, що їх обкрадали – вони вже звикли. А куди людина їх діває…

Я брехав би, що неприємно, коли тебе впізнають. Тому що коли приїжджаєш у якесь село чи селище, і до тебе підходять і дякують за книжку – що тут може бути неприємного? Лукавлять, коли кажуть, що втомлюються від слави. Ні, це просто підтвердження того, що тебе читають і люблять. Я завжди стараюся поговорити з людиною, якщо вона має таке бажання, сфотографуватися. Це нормально.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: