16 серпня 2017, середа

Зірвати заслону над Голодомором в самому Парижі: українець Кравченко проти Компартії

Трудівник колгоспу ім.Г.Петровського, с.Вільшана Харківської області, комсомолець Гончаренко охороняє насіннєві і страхові фонди, 1933 р. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. -К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2008

Трудівник колгоспу ім.Г.Петровського, с.Вільшана Харківської області, комсомолець Гончаренко охороняє насіннєві і страхові фонди, 1933 р. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. -К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2008

В 1949 році Французька Компартія виставила проти українця Віктора Кравченка, який свідчив про Голодомор, важковиків рангу Жана-Поля Сартра. На кону стояла загроза відкриття правди про методи, якими радянський режим ламав незгодних

28 листопада — День пам’яті жертв Голодомору. Цьогоріч Україна особливо згадує Людей правди – тих, хто не боялися говорити та писати про Голодомор навіть у часи, коли це могло коштувати життя. Один із них — Віктор Кравченко, "неповерненець", який спробував відкрити світові очі на Голодомор в Україні. Його спогади переклали лише в 2015 році, їх публікація очікується наступного року.

У березні 1944 року чиновник радянського торгпредставництва Віктор Кравченко вийшов з дому, але до місця роботи не дійшов. Замість того він з’явився у місцевий відділок поліції та попросив політичного притулку у США. Притулок було надано 13 квітня 1944 року.

"Неповерненцем" став не рядовий чиновник. З лютого 1942 року Віктор Кравченко керував воєнно-інженерним департаментом Раднаркому. З 1943 року став учасником радянської інспекційної комісії у справах ленд-лізу. Що спонукало високопоставленого номенклатурника втекти від своїх?

Функціонер колективізації

За дванадцять років до того, у 1932 році, Кравченко був одним з "двадцятип’ятитисячників", яких відрядили на Дніпропетровщину для "ліквідації кризи хлібозаготівель". У 1933 році таких, як він, знову відрядили на села – тепер уже збирати врожай.

Через дванадцять років він напише: "На полі бою люди вмирають спокійно, вони сповнені розуміння сенсу своєї смерті… Тут я бачив смерть у самотності, повільному згасанні, без розуміння причини і мети своєї жертви…".

Голодомор показав своє обличчя Вікторові Кравченку ще до того, як він потрапив у село. За день до його виїзду в дім до його батьків прибилася змарнована десятирічна дівчинка Катруся з котрогось з приміських сіл. Як виявилося, її сім’ю "розкуркулили". Батька разом з іншими селянами побоями змушували вступати до колгоспу, а коли він відмовився – заарештували. Матір з трьома дітьми вивезли, не дозволивши взяти абсолютно нічого. По дорозі Катрусі з сестрою вдалося втекти і сховатися від облави у Дніпропетровську. Дівча помітила родичка Кравченків, Наталка.

А наступного дня Віктор Кравченко з трьома товаришами вирушив у село Підгороднє неподалік Дніпропетровська. У хаті, де їх розмістили, мешкало подружжя з дочкою і сусідським хлопчиком-сиротою. На запитання Кравченка господиня сказала, що хлопчика звати Васильком і його батьків "розкуркулили" – майно віддали до колгоспу, а самих вивезли у невідомому напрямку. Зранку хлопчина зник. Виявилося – він кожен день іде до спорожнілої батьківської хати і блукає подвір’ям. До прийомних батьків хлопчик повертався тільки увечері. Василько майже ніколи не озивався, переважно сидів заглиблений у себе і свої думки.



У новоствореному колгоспі Кравченко застав склад поламаної техніки та недоглянуту худобу. Увесь "колгосп" поміщався у невеликій хаті, де активістів зустрів голова. На запитання, а де ж селяни – працівники колгоспу, голова відповів: "Та ви їх хоч повбивайте – не підуть вони в колгосп".

Як відбувалася колективізація, Кравченко побачив через кілька днів. Одного дня, повертаючись з поля, він почув вигуки і стогін з приміщення "колгоспу". Заглянувши туди, він виявив одного зі своїх, який бив селянина. Як старший, Кравченко негайно припинив знущання. Наступного дня у село приїхав уповноважений ГПУ з "групою підтримки". Усіх, хто відмовився вступити до колгоспу, розстріляли.

Друга зустріч з Голодомором відбулася через рік, влітку 1933 року, коли комуністичних активістів відправили на села збирати врожай – виснажені селяни не мали сили звестися на ноги. Цього разу Кравченко спостерігав голод у селі в районі П’ятихаток.

На цей раз село зустріло активістів повною тишею. Навіть собаки не гавкали. Потім виявилося, що нікому було гавкати – усіх собак поїли. Разом з котами. Люди не показувалися надворі і говорили пошепки – не мали сили.

Ось як пригадував це Кравченко згодом: "Найжахливіший вигляд мали діти зі кістлявими руками і ногами, які виступали з роздутих, наче кульки, животів. Виснаження забрало будь-який відбиток юності з їхніх обличь, перетворивши їх у маски катувань; тільки в їхніх очах ще жевріла згадка про дитинство… Ми всюди надибували чоловіків та жінок, які лежали розпластані, їхні обличчя і тіла були роздуті, їхні очі не мали жодного виразу…

Ми постукали у двері однієї з хат і не отримали відгуку. Постукали знову. Зрештою я потягнув двері до себе, вони відкрилися і ми увійшли у вузенькі сіни хати, що складалася з однієї кімнати. Спочатку мої очі помандрували до ікони, яка освітлювала широке ліжко, тоді до тіла жінки середніх років, витягнутого на ліжку, її руки були схрещені на грудях, на яких біліла традиційна українська вишиванка. У ногах ліжка стояла старша жінка з двома дітьми – хлопчиком одинадцяти років та дівчинкою близько десяти. Діти тихенько плакали і повторювали: "Мамо, мамусенько…". Я роздивився навколо і мої очі зачепилися за розпухле, безвольне тіло чоловіка, який лежав на припічку…".

Кравченко залишив на столі власний клуночок з харчами і вийшов надвір.

Увечері з’ясувалося, що неподалік від села є молочний завод, де виробляють масло на експорт. Отямившись від шоку, наказав щоденно видавати сільським дітям молоко.

Я обрав свободу”

Віктор Кравченко описав радянську дійсність у спогадах Я обрав свободу. Диктував протягом 1944 – 1945 років Елізабет Гелгуд, яка свого часу працювала перекладачем у Станіславського. Остаточну обробку тексту зробив журналіст Юджин Лайонс. Книгу надрукували 1946 року і написане в ній розлютувало французьку ліву газету Lettres Francaise так, що журналісти назвали Кравченка "брехуном і наклепником". У відповідь Кравченко подає на газету до суду.


Віктор Кравченко описав радянську дійсність у спогадах Я обрав свободу
Віктор Кравченко описав радянську дійсність у спогадах Я обрав свободу


Хоча Холодна війна вже почалася, у Франції продовжували сприймати Радянський Союз як жертву нападу Гітлера та його ж переможця. Ілюстрацією популярності СРСР були виборчі результати комуністів – у 1945 році французька компартія (ФКП) отримала 159 з 586 можливих місць у конституційних Народних зборах. На виборах 1946 року ФКП отримала найбільшу кількість голосів.

До ФКП належали такі знакові фігури французької культури, як Пабло Пікассо та Жан-Поль Сартр. Той, хто наважувався виступати проти комунізму, негайно ставав парією і ризикував бути звинуваченим у симпатіях до Гітлера. Ось у такій атмосфері Кравченко звинуватив комунізм у зумисному вбивстві мільйонів беззахисних українських селян.

24 січня 1949 року розпочався процес, який тривав до 22 березня. За спиною Lettres Francaise стояла впливова Французька комуністична партія та спецслужби Радянського Союзу. ФКП задіяла для підтримки Жана-Поля Сартра, також на захист газети виступили фізик Фредерік Жоліо–Кюрі, єпископ Кентерберійський Х’ю Джонсон та інші відомі особи. На кону стояла загроза відкриття правди про методи, якими режим ламав опір незгодних з "генеральною лінією".

Адвокат Кравченка Жорж Ізар вирішив, що такій хвилі можна протиставити лише зустрічну хвилю свідчень тих, хто бачив на власні очі все, що відбувалося у Радянському Союзі, зокрема, в Україні протягом 1920-х – 1930-х років.

Розшукати свідків було не так складно – на той час у Європі опинилися тисячі політичних емігрантів, "неповерненців" та просто втікачів зі сталінського "раю". Адвокат опублікував інформацію про майбутній процес у газетах, і результати не забарилися.

Французький "Процес століття"

На "процесі століття", як його охрестили французькі журналісти, прозвучали ці свідчення.

Істинність спогадів Кравченка підтвердили Олександр Зозуля з Києва, Степан Дубовик з Харківщини, Лазар Таран з-під Запоріжжя, Олена Ткаленко з Кобеляків на Полтавщині, поляк Аполлон Раєвський, Дмитро Нещета з Сахновщини на Полтавщині, Кирило Земець з Київщини, Василь Луговий з Дніпропетровщини, Петро Захожой з Полтавщини, група втікачів з Кубані, подружжя Янчиків з Луцька, Іван Кухаренко з Київщини, Олександр Горобець з Лозової на Харківщині, Микола Островський з Житомирщини, Іван Іршенко з Чигирина….

І сотні інших…

Злива листів прийшла з таборів переміщених осіб, розкиданих по всій Європі.

У всіх без винятку показах повторювалися одні і ті ж сюжети: насильство, "розкуркулювання", масові арешти, вивезення, руйнування церков, повне безсилля перед централізованим терором, розстріли і – Голодомор.

Багато хто називав поіменно загиблих, заморених голодом, вивезених односельців. Звичайний початок таких звернень на ім’я "доктора прав Жоржа Ізара" звучав так: "Ми клянемося Господом нашим, розіп'ятим на Хресті, що все, заявлене Високому Судові у цьому документі, є кривавою і святою правдою…"

Писали не тільки окремі люди, а й цілі групи. Під листом з табору переміщених осіб у Галлендорфі стояло 396 підписів, під листом з Фельдмохтінга – 217. З табору Новий Ульм прийшов лист, підписаний групою інтелігенції, серед інших – Іваном Багряним та його дружиною Галиною. На стороні Кравченка виступили історик та культурний діяч української діаспори в Німеччині Федір Правобережний з дружиною

Проти ФКП стала навіть традиційно антиукраїнська "біла" еміграція, яка організувала Комітет сприяння процесові Кравченка і надала свідчення з періоду 1918 – 1921 років. Під одним з листів на захист автора "Я обрав свободу" стоїть 196 підписів. Під іншим листом особисто підписався голова Російського національного комітету Даровський.

На процесі виступила Маргарет Бубер-Нойманн, член довоєнної Комуністичної партії Німеччини, яка свого часу разом з чоловіком, Гайнцом Нойманном, втекла у Радянський Союз. Втекла, щоб потрапити у ГУЛАГ, а у 1940 році бути переданою нацистам знову і пройти через концтабір Равенсбрюк.

Під тягарем доказів і свідчень суд виніс вирок, згідно з яким Lettre Francaise визнавалася винною у безпідставному оббріхуванні Віктора Кравченка і мусіла виплатити компенсацію.

Ще одна завіса, яка приховувала Голодомор, впала...

Віктор Кравченко загинув у 1966 році за загадкових обставин. Помста КҐБ? Відповіді немає і досі.

Олеся Ісаюк — науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху, Національного музею-меморіалу Тюрма на Лонцького

 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: