3 грудня 2016, субота

Жінка-скандал. Історія та життєве кредо найдорожчої художниці сучасності Кеді Ноланд

Жінка-скандал. Історія та життєве кредо найдорожчої художниці сучасності Кеді Ноланд
Як заробляти мільйони на мистецтві? Мало працювати, рідко показувати свої роботи публіці, цікавитися насильством і обов'язково влаштовувати скандали — це рецепт від Кеді Ноланд

Тонкий лист алюмінію заввишки з рослого чоловіка спирається об стіну виставкового залу. На його поверхні надрукована фотографія 24‑річного Лі Харві Освальда, єдиного підозрюваного у вбивстві президента США Джона Кеннеді. Знімок був зроблений за мить до смерті Освальда в 1963‑му — тоді власник нічного клубу Джек Рубі застрелив його на виході з поліцейської дільниці. За переміщенням вбивці президента в прямому ефірі стежила вся Америка, і смерть на очах у мільйонів телеглядачів стала справжнім шоком для суспільства.

Тепер в тулубі алюмінієвого Освальда зяють кілька круглих отворів, що імітують сліди від куль. З його рота стирчить шматок прапора США. Це Bluewald, робота американської художниці Кеді Ноланд. У травні 2015‑го цю скульптуру придбав на аукціоні Сhristie's в Нью-Йорку невідомий покупець. Твір коштував цінителю $ 9,8 млн.

Так Ноланд очолила рейтинг найдорожчих сучасних художниць, який щорічно складає профільне впливове видання Artnet. Зображення сцен насильства і знімків відомих персонажів на кшталт Освальда — одна з найхарактерніших особливостей її творчості.

Гучний продаж допоміг цьому автору десятків скульптур та інсталяцій, виконаних переважно з металу, скинути з п'єдесталу колишнього лідера списку — японку Яйої Кусаму.

Ноланд не часто тішить шанувальників своєю появою: ось вже 20 років вона перебуває у творчій відпустці — стільки часу минуло після її останньої виставки. Відтоді вона створила лише кілька робіт, які демонструвала в окремих групових проектах. Вона також перестала давати інтерв'ю і звела до мінімуму спілкування із зовнішнім світом.

Проте критики впевнено присвоюють цій ексцентричній мешканці Нью-Йорка звання не тільки найдорожчого, але також одного з найвпливовіших з нині живих авторів. Вона, мовляв, тонко помічає повсюдність насильства в американському суспільстві та масовій культурі. А ще зуміла майстерно передати у своїх роботах наявне в світі нехтування людською гідністю.

“Художники зникають постійно — у них закінчуються гроші, енергія або люди більше не хочуть платити за їхню магію,— каже арт-критик Нік Стиллмен.— А Ноланд залишається легендою, адже вона зникла, перш ніж її мистецтво знецінилося".

Тепер за інсталяціями та скульптурами її авторства полюють колекціонери. А куратори виставок місяцями вмовляють Ноланд підготувати новий персональний проект або принаймні дати дозвіл на ретроспективу. Втім, безрезультатно.

  

  

Зліт і падіння

У 2009‑му канадська журналістка і письменниця Сара Торнтон, автор перекладеного на 18 мов бестселера Сім днів у світі мистецтва, почала писати нову книгу. У ній вона вирішила розповісти про ключових героїв сучасної арт-сцени. В їх число нарівні із зірками кшталт китайського дисидента Ай Вейвея і американського прихильника кітчу Джеффа Кунса вона включила таємничу Ноланд.

П'ять років потому книга, що отримала назву 33 художники в трьох актах, була видана. Крім усього іншого, до неї увійшло перше за 24 роки інтерв'ю з Ноланд. При цьому вона, визнана впливовою The Guardian найкращою книгою року про мистецтво, містила примітку. У ній говорилося, що пані Ноланд вважала за необхідне повідомити, що не затвердила розділ, присвячений їй.

В арт-світі вже звикли до всіляких витівок художниці. Донька відомого нью-йоркського абстракціоніста Кеннета Ноланда, вона перейняла від батька недовіру до представників мистецького середовища на кшталт дилерів і колекціонерів. Ще менше вірить пресі.

Свою стрімку кар'єру бунтарка розпочала в середині 1980‑х з інсталяцій про той контроль, який мали над художниками галеристи. Потім до цієї теми додалася ще одна — інтерес американців до різних проявів насильства. Щоб зрозуміти цей феномен, Ноланд уважно вивчала в пресі публікації, присвячені гучним вбивствам.

"Зрештою я зацікавилася психопатами",— каже про себе художниця.

Захоплення кримінальною темою зробило її прихильницею різних теорій змови. Наприклад, Ноланд здаються підозрілими передчасні смерті рок-музикантів, адже посмертні продажі альбомів приносять лейблам надприбутки. А ще вона побоюється тотального контролю спецслужб, тому ніколи не обговорює серйозні теми за телефоном.

Письменниця Торнтон зазначає, що Ноланд навіть поводиться так, немов грає роль у шпигунському трилері. Під час зустрічі вона не знімала капелюх і сонцезахисні окуляри. Коли за сусідній столик кафе, де відбувалася зустріч, сів хтось із відвідувачів, художниця перервала розмову. Розмова продовжився лише після того, як небажаний сусід пішов.

Ноланд залишається легендою, адже вона зникла, перш ніж її мистецтво знецінилося 
Нік Стиллмен, 
арт-критик

У 1980‑х художниця визначилася також з улюбленими техніками. Одна з них передбачала колекціонування різних металевих предметів — від запчастин до пивних банок, знайдених уздовж доріг. Для кількох виставок вона складала з них складні й об'ємні конструкції. Крім того, Ноланд використовує метал для створення скульптур, вирізаючи з листів алюмінію різні форми і друкуючи на них тексти або зображення.

"Метал немов мертве тіло — його досить важко позбутися",— пояснює Ноланд вибір матеріалу.

Її сольний дебют відбувся 1988‑го в нью-йоркській некомерційній галереї White Columns. Потім лише за два роки вона представила шість персональних проектів. Причому кількість стрімко переростала в якість. Так, 1991‑го художниця взяла участь у бієннале Уїтні, виставці сучасного американського мистецтва, яка проходить в нью-йоркському Музеї Уїтні та вважається найважливішим оглядом молодих авторів.

Роком пізніше художниця піднялася ще на одну сходинку: вона вирушила в німецький Кассель, де показувала свій проект Про метамову зла на Documenta, масштабній міжнародній виставці, яка відбувається щоп'ять років і разом із Венеційською бієнале визначає моду в арт-світі на роки вперед.

Після Касселя активність Ноланд знизилася — її роботи лише час від часу з'являлися в різних галереях. При цьому кожна виставка приносила організаторам безліч турбот — і заразом піар.

Наприклад, зважившись показати нову роботу на груповій виставці в галереї Тім в 2001‑му, Ноланд провела десятки годин за її монтажем. Вона з точністю до міліметра перевіряла відстань між елементами інсталяції. А після закінчення проекту співробітники галереї отримали від художниці докладні інструкції, що передбачали розібрати роботу та викинути її частини в сміттєві баки в різних частинах міста.

Два роки тому Ноланд не відвідала іншу колективну виставку за участю власних творів. Тоді американський бізнесмен і філантроп Пітер Брант показував роботи чотирьох сучасних майстрів зі своєї колекції. Серед них була Ноланд, яка відмовилася оформляти експозицію і приїхати на відкриття. Натомість зажадала супроводити її роботи вивіскою, яка містила заборону на їхню фотозйомку і нагадувала глядачам, що автор "не дала свого схвалення або благословення цього проекту".

  

З ШИРОКО ЗАКРИТИМИ ОЧИМА: Художниця Кеді Ноланд уникає публічності і не довіряє пресі. Це фото — єдиний її знімок, який вдалося отримати НВ

 

Буква закону

Якщо якимось колекціонерам витівки Ноланд забезпечували додатковий піар, то іншим — лише збитки. Наприклад, 2012 року швейцарський арт-дилер Марк Жанку, якому належала робота художниці Ковбої доять корову (1990), подав на американку до суду. Справа в тому, що він виставив твір — віддруковане на металі зображення ковбоїв, які насильно доять корову, — як лот на аукціоні Sotheby's. А Ноланд напередодні торгів відмовилася від авторства цієї роботи.

Формальною підставою для такої витівки послужили подряпані краї металевої скульптури.

Розлючений Жанку вимагав $6 млн від аукціонного дому та $20 млн особисто від художниці. Проте суд став на бік Ноланд. Як і за три роки потому, коли вона відмовилася від іншої своєї роботи — Дерев'яний будинок (1990). Ця інсталяція — зроблений з колод фасад будівлі з прапором США, що звисаэ з нього. Твір про зворотній бік американської мрії придбав за $1,4 млн колекціонер Скотт Мюллер.

Ноланд відмовилася називати роботу твором мистецтва, коли дізналася, що прогнилі від часу колоди реставрували без її участі.

Письменниця Торнтон, що зустрічалася з Ноланд для своєї книги, пояснює подібні відмови прагненням художниці контролювати свої роботи. Та, мовляв, впевнена, що лише художник має право вибирати, де і як можуть демонструватися його твори, а дилери, галеристи та інші учасники арт-ринку можуть лише нашкодити.

Метал немов мертве тіло — його досить важко позбутися 
Кеді Ноланд, 
художниця

Хоча скандалами закінчувалися лише деякі аукціонні історії Ноланд. Торги, на яких була продана скульптура Bluewald 1989 року, обійшлися без ексцесів. Свій попередній рекорд Ноланд встановила п'ять років тому, коли інша її робота, також присвячена Лі Харві Освальду, поповнила колекцію катарських монархів. Тоді за твір американки покупці віддали $6,6 млн.

Незважаючи на поганий характер Ноланд і її скрупульозність на межі з параноїдальністю, куратори сучасного мистецтва, як і раніше, мріють співпрацювати з нею, відзначають експерти. І справа не тільки в зірковому титулі "найдорожчої": її сприйняття американського суспільства як середовища, де люди ставляться один до одного, немов до сміття, вони вважають надзвичайно актуальними.

"З часом її роботи стали здаватися ще більш жорсткими, болісними та злими",— каже американський критик Стиллмен.

Утім, Ноланд не поспішає потурати бажанням галеристів і дилерів. Ті розповідають, що вона може розмовляти з ними годинами, але так і не прийняти запрошення. До того ж художниця, яка не бажає ставати гвинтиком у системі арт-ринку, вже багато років не заходила до своєї майстерні.

 

 

Матеріал опублікований в НВ №20 від 3 червня 2016 року

 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: