8 грудня 2016, четвер

Закони приймали такі, щоб їх порушували, а порушуючи — платили хабарі. Саша Боровик про українську економічну політику

Радник Одеського губернатора Саша Боровик переконаний, що в Україні спеціально приймалися нездійсненні економічні закони
dumskaya.net/

Радник Одеського губернатора Саша Боровик переконаний, що в Україні спеціально приймалися нездійсненні економічні закони

Саша Боровик – один із найяскравіших представників команди голови Одеської облдержадміністрації Михайла Саакашвілі.
Виходець зі Львова, Боровик встиг повчитися на юридичному факультеті Празького університету, а потім у Гарварді. Після цього нинішній радник Одеського губернатора 11 років пропрацював в Microsoft, потім у компанії Akamai Technologies, яка розробляла хмарні технології.

З лютого 2015 працював першим заступником міністра економіки в уряді України. У травні 2015 Боровик був вимушений покинути Кабмін через конфлікт з прем'єром Арсенієм Яценюком.

Боровик очолює у Саакашвілі економічний блок. Від серпня 2015 він виконує обов'язки голови Agency for Investments and Innovation при губернаторі, а також є членом Economic Development Board.

Про те, як член команди Саакашвілі бачить економічні реформи у ввіреному йому регіоні та в усій країні, він розповів в інтерв'ю НВ.

Команда Михайла Саакашвілі вже півроку керує Одеською областю. Чого реально вдалося досягти за цей час в економіці регіону?

З економічної точки зору дуже важко побачити зміни протягом шести місяців. Є певний цикл, який потрібно почати, щоб він закінчився, щоб побачити результати. Раніше статус-кво був таким: я дам заробити тобі, ти даси мені заробити. Незалежно від твоєї ідеології та поглядів на життя. Це називається "договірняк". Ми прийшли – і ми змінили цю парадигму, сказавши, що ми нікому не дамо заробити і ми самі не хочемо заробляти.

Ми хочемо, щоб люди заробляли. І на цьому ми хочемо побачити наш політичний капітал. Це західний підхід до політики і економіки. Це не те, як Одеська область, її лідери економічні, політичні еліти жили до цього. У інвестицій є певний цикл. З моменту, коли мені як корпорації стало цікаво щось, до моменту, коли я інвестую, має минути певний період. Найшвидше – це шість місяців. Тому ось зараз буде цікаво дивитися, чи відгукнуться інвестори на те, що в Одеській області змінилося керівництво і змінилася парадигма. Але недостатньо того, щоб змінилося керівництво. Аби змінилася парадигма, потрібно, щоб держава була спроможна захистити ось цю нову динаміку. І тут у нас не все в порядку.

Що ви маєте на увазі?

По суті, суди залишилися трансформованими, нереформованими. Для інвестора це дуже важливо. Те ж саме, що стосується землі. Питання землі не розв'язані. Ринку землі практично немає. Для інвестора це дуже важливо. Тобто змінивши людей, які починають говорити про якісь нові речі, потрібно принести нові закони і реформувати суди, прокуратуру тощо. Щоб була повнота ефекту, повнота реформ. І ось зараз встановився якийсь баланс між старим і новим.

Ми підготували одеський пакет реформ, в якому ми сказали: давайте ухвалимо це як пакет – і ми впевнені, що зміниться динаміка. Тобто одеський пакет реформ розв'язував питання землі, розв'язував питання ліцензій. Частина пакету – це глибоке дерегулювання. Там були податкові якісь ініціативи, акти економічної свободи. Ми готові були йти захищати в парламент це у вересні. 11 вересня у нас був готовий пакет.

На жаль, минуло кілька місяців з того часу, і ніякого зсуву не було. І тут ми відчуваємо саботаж. Перше — на рівні людей. Тобто нас саботує Одеська мерія. Вони працюють за старою парадигмою. Нас саботує Одеська рада. Тобто люди, які туди пройшли, вони всі намагаються працювати за старою парадигмою — я дам заробити тобі, якщо ти даси мені заробити. Це місцевий якийсь саботаж. І потім є центральний саботаж, коли на рівні уряду нам, не ухвалюючи якісь постанови, не ухвалюючи якісь закони, нам теж не дають діяти.


Раніше статус-кво був таким: я дам заробити тобі, ти даси мені заробити. Незалежно від твоєї ідеології та поглядів на життя. Це називається "договірняк". Ми змінили цю парадигму

 

Добре, давайте візьмемо конкретний приклад. Скажімо, як ви полегшили життя виноробам в Одеській області?

І ось тут дуже важко чимось похвалитися, бо якщо б ми захистили свою позицію і сказали: для виноробства в Одеській області не потрібно жодних ліцензій, вони можуть просто робити і продавати вино, не потрібно жодних акцизів. Якщо б це прийшло, якби це сталося і потім нам хтось сказав – зачекайте, ви про це говорили, але виноробство не стало процвітати – тоді у нас була б політична відповідальність. Але коли ми просто прийшли і сказали: цього всього не потрібно, а органи прокуратури чи податкової інспекції приходять і вимагають і не дають продавати вино без якихось акцизів, то, природно, виноробство не отримає будь-економічних ефектів.

Усього Україна видала 68 ліцензій в Одеській області. Це менше, ніж одна сота тих людей, які виробляють вино. Відповідно, всі інші виробляють і продають його нелегально. Відповідно, у податкової завжди є можливість прийти, "наїхати" на будь-якого з цих виноробів і отримати свій хабар, щоб від них відчепилися. От це та динаміка, яка зараз є.

Я впевнений, що якщо б пішли нашим шляхом, то наступного року у нас з'явилися б тисячі виноробів, які змагалися між собою, у нас би стало краще вино. І тоді ми могли б сказати: команда Саакашвілі змінила динаміку у виноробстві.

Візьмемо порти. Що відбувається зараз і як це завжди було. Ми не можемо продавати землю, набережну частину ми не можемо продавати. Приходять кілька інвесторів і кажуть: ми хотіли б побудувати тут причал. Ми говоримо: ми не можемо вам це продавати, ми не можемо проводити тендер, це адміністративне рішення. Тобто я можу дати в лізинг якийсь.

Як це вирішуватиметься – це все для мене. Тобто для мене як для чиновника розв'язати цю проблему. Я міг би продати через прозорий тендер, через електронний тендер за 100 мільйонів доларів. Державний бюджет або обласний бюджет отримав би 100 мільйонів доларів. Це ціна берегової зони, яка необхідна для спорудження причалу. Але мені це забороняє закон. Натомість чиновник раніше отримував 25 мільйонів хабар, і на цьому вся історія закінчувалася. Хтось отримував вигоду у вигляді узбережжя і будував свій причал, який потім перепродавав за 200 мільйонів, наживаючись на державі.

Якщо ми не змінимо цю всю динаміку – а це законодавчо треба міняти і постановами Кабміну – то наша команда за всього якогось лібералізму, за всього свого реформаторства нічого зробити не зможе.

Розкажіть про останній кричущий випадок, коли перевіряльники прийшли на винне підприємство, що належить громадянинові Франції, а ви заступилися за нього...

 Те, що сталося, пояснюється тим, що практично у нас встановився статус-кво, коли більшість виноробів виробляють вино і якось нелегально його продають. Вони дуже вразливі, бо на них завжди можуть "наїхати". І коли на них "наїжджають", вони платять хабарі, та їх не займають. Відповідно, це ціла індустрія. І ось тут "наїхали" на француза, тобто французького винороба. "Наїхали" під дивним приводом, що у нього немає всіх ліцензій. І ліцензії у нього немає, бо, по-перше, цих ліцензій величезна кількість, їх потрібно отримати близько 60 штук, а по-друге, "наїхали", бо його шампанське вино не відповідає якомусь радянському ГОСТу. І ось тут його аргумент, що, дивіться, я роблю шампанське.

Є кілька різних методів виноробства. Я користуюся тим, який є наразі сучасним, яким користуються в Шампані. Це не старий радянський, я вам відразу кажу. Але мені здається, мій краще. У мене інший прес, у мене інший метод. Тут відразу з'являється у держави у вигляді податкової інспекції якась причина "наїхати" на нього, і на нього "наїжджають". І замість того, щоб заплатити хабар, він здіймає галас, і ми вступаємо. З формальної точки зору він неправий. З формальної точки зору він не виконує закони.

І ось тут ми зіткнулися з тим, що реформаторам власне зараз нічого не залишається, як іти проти законів, іти проти того, що закони наказують, і, по суті, говорити людям – заробляйте, не дивіться на цю податкову інспекцію, не дивіться на ці податкові органи. Якщо вони вас пресуватимуть, ми будемо захищати. Але це неправильно. Бо, по-перше, вони підставляються і ми підставляємося.

Або візьмемо інший приклад. У мене приїхала працівник із США, кинула свою роботу, приїхала на зарплату 100 доларів на місяць. Ми не можемо її взяти на роботу, бо в неї немає сертифікації диплома, яку потрібно чекати 6 місяців, щоб вона могла отримувати свою зарплату в 100 доларів на місяць. Я кажу відділу кадрів: плюйте на закон, приймаємо її на роботу. Я не буду йти за формальною ознакою, мені потрібен цей працівник. Її миттю візьмуть на приватний сектор, в США чи в Україні. Я не хочу її втратити. І йде параліч. Бо прийняти її на роботу – це значить порушити закон.

Те, що Кабмін мав змінити весь цей регламент і зробити так, щоб розумні люди прийшли в уряд і розумні люди прийшли у державну владу, це інше питання. Вони цього не зробили. Але ось тепер я роблю себе вразливим. Бо я кажу, по суті, усій обласній адміністрації: у цьому разі порушуйте закон. Під мою відповідальність. І ось це, чому ми дуже часто бачимо реформаторів у тих країнах, де реформаторство досягло успіху, але потім змінилася влада, що їх переслідують і вони змушені їхати за кордон.

Бо тобі, щоб щось зробити, десь потрібно порушити дурний закон. І ось зараз у мене дуже багато фрустрації з Кабміном, фрустрації з парламентом, що вони не дають мені робити те, що я хочу, не підганяючи закони і постанови під ту реальність економічну і політичну, яка є на місцях.

Більшість виноробів виробляють вино і якось нелегально його продають. Вони дуже вразливі, бо на них завжди можуть "наїхати". І коли на них "наїжджають", вони платять хабарі, та їх не займають

Вам не здається, що ці закони спочатку приймалися для того, щоб можна було потім "доїти" винних...

Або створювали дійну корову, яку зараз підтримують, щоб ці схеми далі існували. Або гальмують реформи з інертності. У мене йде розмова з начальником відділу кадрів Одеської ОДА. Люба Шипович – це людина, яка приїхала із США. Вона не хоче її підписувати, бо не затверджено диплом. Вона в цьому нічого не отримує, в цьому для неї нічого немає. Це її закостенілість мозку, щоб не сказати: я теж хочу бути реформатором, це дурний закон. Мені зараз сказали: ми не можемо тебе допустити до спецперевірки, бо за документами твого дитинства ти Боровик Олександр і ще твоє по батькові, а за сучасними документами ти Боровик Саша. І тут є суперечність, яку ми не можемо обійти.

З моєї точки зору, я одна людина. І це дуже дурний привід. Ось тут знову ж людям, які приймають це рішення, вони нічого не мають, з цього ніяких грошей вони не заробляють. Це просто закостенілість бюрократичного мозку, просто тупість. Інша справа – те, що ми говорили про виноробство. Це схема, з якою податкова інспекція, податкова поліція, видавши лише 65 ліцензій, знаючи, що це одна десята частина якогось бесарабського села і там тисячі, хто виробляє вино, вони знають, що ці тисячі зараз уразливі. На кожного з них можна "наїхати" і за формальною ознакою сказати: ви не праві, ви нам винні величезну суму, але якщо ви нам покладете в кишеню якусь суму поменше – ми вас відпустимо. І ось так воно зараз працює.

Скажіть, у цьому сенсі змінити все можна тільки згори — чи все ж таки на місцях теж можна щось зробити?

Треба міняти і там, і там, і там. Тобто потрібно знімати рукавички і лізти в бійку. Нашій команді дуже часто дорікають, що ми піаримося, дарма, і що ми більше говоримо, ніж робимо. Моя позиція чи позиція нашої команди в тому, що коли ми в Києві – ми воюємо з тими проблемами, які є в Києві. Коли ми в Одесі – ми робимо те, що нам потрібно робити в Одесі. Не можна опускати руки і потрібно працювати на всіх фронтах. Треба йти до цього винороба, скликати пресу і говорити: "Дивіться, тут є проблеми. Проблема цього конкретного винороба. І на цій проблемі ми хочемо показати проблему системи. Природно, в цьому селі у цього винороба в сараї ми не розв'яжемо проблему. Ми тільки залучимо до неї увагу.

Після цього потрібно сідати на літак, або сідати на машину, або автостопом, як я приїхав вчора, приїжджати в Київ, йти в Кабмін і говорити: дорогі мої, дивіться, ось що у нас відбувається в Одесі, ось де валиться система, ось хто на цьому наживається, і все лежить у ваших руках. Вам потрібно зробити ось цей підпис і ось цей підпис, щоб цих 68 ліцензій скасувати. Повинні робити ви. Після цього ти сідаєш в нічне таксі, їдеш до Шустера, "Чорне дзеркало", ще кудись і говориш про ті самі проблеми. Так, щоб люди починали відчувати, що скрізь йде якийсь рух. І ти, знявши рукавички, б'єшся з усіма, ти називаєш імена і ти кажеш, хто стоїть за усіма цими схемами і які законодавчі акти ці схеми підтримують. Ось це і є боротьба за реформи.

Потім ввечері ти приходиш додому виснажений, твій день закінчився, ти, по суті, якось... І після такої боротьби, на жаль, не завжди легко показати результат. Бо ти провів досить складний день. Ти втомлений. Переважно ти воював словами і десь в якихось офісах ти стукав кулаком по столу. Ось це твоя політична боротьба. І суспільство має зрозуміти, хто в суспільстві реформатор, хто хоче цих змін, а хто їх гальмує. І підтримати тих, хто є реформаторами, щоб вони могли просунути свої зміни.

Головна претензія, яку мені вдалося почути щодо вашої команди: та модель економіки, яку ви будуєте, передбачає дуже велике падіння ВВП. Бо ви не робите ставку на індустрію, ви робите ставку на малий і середній бізнес. Відповідно, у Грузії це все не спрацювало, дрібний і середній бізнес не зміг витягнути економіку до рівня процвітання. ВВП країни на душу населення нижчий, ніж у Росії. Де гарантія, що в Україні у вас все піде інакше?

По-перше, в Грузії ВВП у перших два роки зріс у 4,5 разу. Дрібний і середній бізнес становить від 80 до 95% всього ВВП в західноєвропейських країнах і США. Тобто ставити на дрібний і середній бізнес – це добра політика. Вона виправдовує себе. І як альтернатива, ми поставили на індустріалістів у нашій країні. У нас з'явилися олігархи. За кожною великою індустрією, за кожним великим підприємством стоїть якийсь олігарх. Вони всі, по суті, через своїх кишенькових парламентаріїв отримали якісь дотації та субсидії або контракти. І ось так от виживала ця система. Якщо зараз забрати дотації – вони неконкурентоспроможні.

Ось тут, так, ми хочемо, щоб встановився вільний ринок. Наші якісь вираховування показують, що якщо відправити бізнес у вільне плавання, якщо їм не заважати, а десь допомагати, але не субсидіями, і не вибірково, а для всіх, то ринок піднімається, ринок починає розвиватися. Це робили вже у Східній Європі. Грузія – хороший приклад.

Однозначно у держави має бути зацікавленість якась у військовій індустрії, в якій стратегічної індустрії. Але в принципі держава має вийти з економіки і дати економіці розвиватися і стати сучасною. Бо люди швидше вирішать, що треба робити, ніж держава.


За кожною великою індустрією, за кожним великим підприємством стоїть якийсь олігарх. Вони всі, по суті, через своїх кишенькових парламентаріїв отримали якісь дотації та субсидії або контракти. Якщо зараз забрати дотації – вони неконкурентоспроможні

А ще часто люди думають так. У 2013 році до Майдану ми жили непогано. Зараз ми живемо набагато гірше. І далі питання, з чим це пов'язано. Або з війною, або, як стверджує промислове лобі, з тим, що прийшли люди, які не тямлять в економіці, і все розвалили...

Це може бути правдою. Війна – звісно, важливий фактор. З моєї точки зору, у нас більше проблем з корупцією і з тим, що наші закони не збудовані на сучасну економіку. Війну використовують як економічний привід для бездіяльності або підтримки будь-яких схем. Це інтелектуально нечесно, але уряд це робить завжди. І будучи в уряді я пам'ятаю, коли, кажучи про якісь речі, один з пунктів, за яким потрібно було відповідати на складні проблеми, які піднімали журналісти, – це посилайтесь на війну. Правда це чи неправда, але позиція служби піару в уряді була – посилайтеся на війну. Це неправильно.

У суспільстві завжди є демагогія. У суспільстві завжди є популісти. Бажано, щоб їх якась кількість була мінімалізована професіоналами. Українське суспільство – не виняток. А при досить поганій освіченості, глобальності, якомусь посткомуністичному світогляді населення демагогам дуже легко садити своє насіння в ту землю, яка у нас є. На жаль, дуже часто вони перемагають. На жаль, у нас завжди в парламенті є якісь популістські партії.

Грузія, якщо відповідати на цей аргумент, через 2 роки після початку реформ стала державою, яка не купувала енергію, а продавала енергію. ВВП зріс в 4,5 рази. Уявіть, український ВВП виросте в 4,5 рази. У нас такого в планах навіть зараз немає. Навіть програма 2020, яка амбіційна за своїми деклараціям більше, ніж за реформаторським духом, не має такої амбіції - підняти ВВП.

Що стосується децентралізації. Як ви оцінюєте той процес, який відбувається зараз?

Децентралізація – дуже складне питання. Насамперед, потрібно, щоб у суспільстві була здорова атмосфера для дебатів. Щоб люди могли висловлювати різні погляди і їх дискутувати. Цього я зараз не бачу. Я бачу, що є різні якісь центри тяжіння боротьби за децентралізацію. Кожен бачить цю децентралізацію по-іншому і кожен на себе намагається якось перетягнути.

Насправді децентралізації не сталося. Закон про децентралізацію був прийнятий у першому читанні. Поки це далі нікуди не пішло. Як би робив це я. Візьмемо все що завгодно. Може цим державним підприємством керувати хтось на місцевому рівні? Якщо може – віддавати туди це управління. Може приватизацію цього ж держпідприємства потім робити на місцевому рівні, на рівні райради можна це зробити? Значить на рівень райради. Що повинна робити центральна влада, що вона не робила останнім часом – це посилювати інститути влади, які традиційно були в центрі. Це СБУ, поліція, прокуратура, збройні сили, прикордонні війська. Ось це повинно бути як можна сильніше.

Що у нас зараз відбувається. Візьміть Одесу. СБУ працює в інтересах мафіозі-мера, який керує 25 років, будучи ставлеником якогось клану, який живе в Лондоні. Ми віддамо владу, і він разом з СБУ і частинами прокуратури будуть керувати як хочуть. Тому що ми як держава на центральному рівні тримали все, що ми могли, і боялися віддавати на місця, а з іншого боку, не робили те, що ми повинні робити – посилювати наші інститути влади, які традиційно були нашими.

Ось у цій ситуації децентралізація може піти погано. Скажімо, в Одеській області днями рада заявила, що вони хочуть віддати Білгород-Дністровську фортецю районній раді. У районної ради, за підтвердженими чутками, є великі апетити. По суті, кожен з депутатів хоче мати свій якийсь сувенір-шоп в цій фортеці, хочуть приватизувати її шматочки і так далі. Ми говоримо про національний пам'ятник архітектури, ми говоримо про раду, яка не може побудувати дорогу до цієї фортеці. Але вони хочуть фортецю, вони хочуть її вже якось дерибанити. У нас ні прокуратури, ні судів, ні СБУ, ні центральних інститутів влади, які можуть подивитися і сказати: це національний пам'ятник архітектури, він належить всій нації, він не належить лише вам. Ви займіться котельнями, які у вас тут. Відчистіть те, що у вас є в цьому районі. І покажіть, що ви можете розбити землю на паї, які можна записати в кадастр, і тоді всім видно, що у вас в районі є кадастр. Ви не можете зробити цього, тому що це якимось чином вам дозволяє робити ваші схеми. Але ви вже йдете туди, що створили багато поколінь тому, щоб там якось заробити.

З одного боку, коли я кажу: все, що потрібно або можна віддати на місця, потрібно віддати на місця. Але все, що принципово і національного значення, потрібно тримати в центрі. І ось тут поки не проходить це. Зараз багато говорять про особливий статус Донбасу. Мені не подобається концепція особливого статусу Донбасу. Мені здається, що в країні повинна пройти децентралізація, яка віддасть на місця за цим принципом влада. І тоді Донбасу нічого просити. Але це при умові, що наші інститути влади там будуть сильними. Це означає, що у нас буде спільний кордон з Росією, яку ми охороняємо, що буде СБУ, яке ми призначаємо, яка дотримується усіх тих правил в країні, яка не дозволяє сепаратизм. Це означає, що прокуратура буде карати всіх, незалежно з якої вони партії, з якого вони блоку. Без цього децентралізація не пройде і особливий статус Донбасу стане просто анклавом, який буде некерований, і буде, по суті, троянським конем в унітарній Україні.

Що мене хвилює – це те, що не проводячи економічні реформи, не даючи людям можливість заробити, ми, по суті, їх відштовхуємо від реформаторських ідей, і вони будуть голосувати за "Опозиційний блок", за Ляшка чи ще за когось. І тоді все

Ви критикуєте Раду і Кабмін. Що стосується президента, які відносини з ним у вашої команди?

-- Мені здається, президент більше прореформаторський, ніж нереформаторський. Мені здається, що він балансує і намагається знайти якусь свою модель, яка йому дозволяє. Він патріот України, він хоче зберегти Україну як унітарну державу. Він менеджер старого типу, у якого багато процесів йдуть на ручному управлінні. Мені здається, у президента є якась боязнь людей, яких він не контролює. Я себе відношу до цієї групи людей. Ось тут президент мислить у правильному напрямку. Він хоче, щоб країна була сильною. Але його система не працює в даних умовах. Йому важко делегувати, йому важко оточити себе аутсайдерами, які утворені, технократичні і в той же час некеровані. Але вони будуть працювати разом з ним. Хтось з них може скласти йому конкуренцію, якщо не за президентський пост, то інтелектуально.

Йому потрібно це все ось так взяти і зробити це частиною своєї команди, своєї системи. Замість цього він оточив себе, як мені здається, людьми, чия ідеологія мені незрозуміла, чиї зв'язки з якимось минулим проявляються в трохи меншому ступені, ніж те, що я бачу з боку прем'єра. Але в той же час це якісь люди, яким я на людському рівні не особливо довіряю. Ось тут стосунки з президентом такі, що я дуже хотів би, щоб президент схилився на бік реформаторів і зайняв тверду позицію. Скажімо, взяв одеський пакет реформ і сказав: всі, хто будуть стояти у мене на шляху, я буду йти як трактор.

Я ставлю свою репутацію на цей пакет або на якийсь реформаторський пакет. Та моя команда – це команда реформаторів. Нехай набивають свої шишки, нехай закачують рукави. Хтось із них піде у відставку, але ми будемо йти. Нас хвилює країна і в меншій мірі конкуренція між собою, і в меншій мірі якісь політичні дивіденди. Ми просто хочемо змінити країну. Цього він зараз не робить. Він рухається дуже обережно. Він намагається сконцентрувати владу в своїх руках. І в цьому є позитивне, і в цьому є негативне. Крім президента, зараз у нашої команди, по суті, немає іншого союзника, крім народної підтримки. Президент дав мені громадянство, за що я вдячний. І також частині людей, які з грузинської команди. Тому в загальному-то ми поки дивимося на нього. Я дуже сподіваюся, що цей рік буде вирішальним, коли президент повністю скаже: ось це ті люди, з якими я асоціюю реформи. Для них в цьому немає нічого особистого.

Я хочу, щоб вони ці реформи робили не тільки в Одеській області, а в країні. Природно, потрібна політична підтримка. У президента немає більшості у парламенті. Я цілком можу собі уявити, що будуть вибори. І десь мені хотілося б, щоб ці вибори були, якщо прогресивні реформаторські сили можуть отримати 51+%. Тоді не потрібно домовлятися з Ляшко, тоді не потрібно домовлятися з кимось ще. Тому що зараз йде саме це. Зараз йде торгівля з "Народним фронтом", який ніхто не підтримує. Але партія президента і президент повинен домовлятися з "Народним фронтом", тому що вони – друга за величиною фракція. Це не відповідає зараз настрою нації. Якщо б голосували, "Народний фронт" був би щасливий, якби вони потрапили в парламент взагалі. І в постреволюційній Україні і в постреволюційному світі динаміка суспільства завжди відбувається швидше і суспільство змінюється швидше, ніж політикум. "Народний фронт" прийшов №2, а зараз вони б не потрапили в парламент.

Президент був обраний в першому турі, його партія не отримала більшості в парламенті. І в сучасному світі я цілком можу собі припустити, що вибори повинні відбуватися швидше. Що мене хвилює – це те, що не проводячи економічні реформи, не даючи людям можливість заробити, ми, по суті, їх відштовхуємо від реформаторських ідей, і вони будуть голосувати за "Опозиційний блок", за Ляшка чи ще за когось. І ось це серйозно напружує. Я боюся, що ми не використовуємо цих 4 роки, щоб провести реформи. Тому що в Раді всі стоять на гальмах. А з іншого боку, прийдуть наступні вибори, буде якась реакція на реформи і проголосують взагалі за популістів. І тоді все.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: