22 лютого 2017, середа

Забиті й забуті: Донбас перетворився на територію, де панує розруха, безнадія і занепадництво

коментувати
ПОБИТА ФОРТЕЦЯ: Будинок Ганни Рафикової (на фото) в Рубіжному сильно постраждав від сепаратистів. За капітальний ремонт платила сама

ПОБИТА ФОРТЕЦЯ: Будинок Ганни Рафикової (на фото) в Рубіжному сильно постраждав від сепаратистів. За капітальний ремонт платила сама

Контрольовані Україною райони Донецької та Луганської областей — це територія, де панує розруха, безнадія і занепадництво. Життя прифронтових земель Київ пустив на самоплив, мало турбуючись про побут і настрої населення

Біля цегляного будинку в центрі Дружківки Донецької області тупцюється місцевий житель — 62‑річний Василь Зандер. Будову, що стоїть буквально в декількох кроках від міськвиконкому, він запам'ятав на все життя: близько двох років тому, коли в місто прийшли сепаратисти, Зандер п'ять днів провів тут у підвалі за проукраїнські погляди. Звідти пенсіонера винесли ледь живим. “Мене катували, протикали штик-ножем, я валявся без свідомості. І все тому, що не хотів вітатися з сепаратистами",— пояснює Зандер.

Втім, сіль цієї історії не в тортурах — жертва сепаратистів збентежено пояснює, що після того, як Україна повернула собі контроль над містом, ніхто з його мучителів не був покараний. Хоча деякі дотепер живуть у Дружківці.

 


ПАУЗА В ВЕЩАНИИ: Олег Зонтов стоит на горе Карачун над Славянском и рассказывает: раньше здесь была телевышка, которую разрушили во время боев. Власти ее не восстановили
ПАУЗА В МОВЛЕННІ: Олег Зонтов стоїть на горі Карачун над Слов'янськом і розповідає: раніше тут була телевежа, яку зруйнували під час боїв. Влада її не відновила


Зандера бентежить не тільки це. Киваючи в бік міськвиконкому, він розповідає, що Дружківкою продовжує керувати мер Валерій Гнатенко. Хоча він допомагав сепаратистам проводити так званий референдум у травні 2014 року.

“Зараз у місті 80% населення — сепаратисти. Вони досі мріють, як би повернутися в ДНР. І ненавидять українську владу",— безапеляційно заявляє Зандер.

Навіть коротке знайомство з життям вільної частини Донбасу пояснює, чому серед місцевих сильні антипатії до Києва. Поки столична влада бореться за схід на дипломатичних і військових фронтах, найближчий тил виявився забутим і покинутим. Тут не оновилася влада, не пройшли навіть мінімальні зміни, а рівень життя немов повернувся в 1990‑ті.

  


УЖЕ ТЫЛ: Славянск сегодня выглядит обычным мирным городом. Лишь в частном секторе остались побитые войной дома, которые так и не восстановили
ВЖЕ ТИЛ: Слов'янськ сьогодні виглядає звичайним мирним містом. Лише в приватному секторі залишилися побиті війною будинки, які так і не відновили


Народний депутат Олексій Рябчин, донеччанин, часто буває на сході, впевнений: в Києві багато хто не розуміють реалій прифронтової зони, тому не можуть вникнути в проблеми регіону і якось вплинути на симпатії місцевого населення. “Нам потрібно почати боротися за серця і уми людей в Донбасі. Інакше чвари всередині країни розтягнуться на десятиліття",— говорить він.

 

Покинута земля

Безкарність — ось те слово, про яке часто згадують проукраїнськи налаштовані мешканці Донецької області.

Ганна Рафикова, мешканка міста Рубіжного, його теж вимовляє. Вона лише два тижні тому закінчила власним коштом ремонтувати великий двоповерховий будинок, який належить її родині. Той постраждав від куль і гранат, коли Рубіжне захопили сепаратисти. Перед їхнім приходом Рафикова разом з рідними покинула місто. Але охоронець, якого вона найняла стерегти будинок, відчинив двері бандитам. Вони і розстріляли будинок з гранатомета.

“І ви думаєте, охоронця покарали? Гуляє собі на волі,— обурюється Рафикова.— Так само, як і начальник ДАІ, який роздавав сепаратистам машини зі штрафмайданчика,— зараз він працює в поліції".

  


СТРАШНОЕ МЕСТО: Василий Зандер показывает подвал в родной Дружковке, где его несколько дней держали и пытали сепаратисты
СТРАШНЕ МІСЦЕ: Василь Зандер показує підвал у рідній Дружківці, де його кілька днів тримали і катували сепаратисти


Настрої в місті Рафикова описує коротко — 50/50. Багато хто не бачать позитивних зрушень навіть у діяльності місцевої влади, не кажучи вже про економіку: в регіоні то тут, то там видно ознаки цієї розрухи. І мова не тільки про Рубіжне.

Олег Зонтов, колишній виконувач обов'язків міського голови Слов'янська, першого звільненого в боях міста, водить НВ його околицями, найбільш постраждалими від воєнних дій. Видовище таке, ніби війна пішла звідси лише вчора, а не багато місяців тому: приватні будинки з пробитими дахами та вибитими вікнами, місцями стирчать останки повністю зруйнованих будівель.

Зонтов розповідає про дивну, на його думку, практику української влади: в державі досі немає закону або правил, які б визначали, як відновлювати постраждалий в боях приватний сектор. “Квартири в багатоповерхівках ми змогли відремонтувати. А ось ці руїни досі стоять пам'ятниками війні",— говорить він.

До категорії пам'яток війни в Слов'янську належить і зруйнований автомобільний міст на околиці. Зонтов згадує, що уряд ще минулого року обіцяв відновити його, але зрештою терміни ремонту перенесли на 2016‑й. І поки ніяких ознак реконструкції немає.

Ця повільність ріже очі місцевому населенню. Адже мешканці Слов'янська звикли, що влада їх балує — коли прем'єром був Микола Азаров, депутатом тут обрали його сина, який не обділяв місто піклуванням. “За бюджетні гроші купувався комунальний транспорт, робився ремонт. Частину коштів роздерибанили. Але заклик "буду працювати, як [Неллі] Штепа, колишній мер Слов'янська" допоміг перемогти представнику Опоблоку на нещодавніх виборах",— говорить Зонтов.

Кінцевим пунктом півгодинної подорожі містом стала гора Карачун — місце, де українські війська тримали тривалу оборону. Зараз тут стоять підрозділи МВС.

Але Карачун примітний не тільки цим: на пагорбі видно залишки сталевої телевізійної вежі. Один час її використовували сепаратисти, ретранслюючи свої і російські канали далеко за межі Слов'янська. Поряд стирчить ще одна вежа — нещодавно збудована українською владою. Але вона невелика, і її сигнал охоплює лише Слов'янськ і розташований зовсім поруч Краматорськ. Його вже не ловлять приймачі в Костянтинівці та Дружківці, розташованих лише за 30-40 км звідси. І в телевізорах жителів цих міст панує "телебачення Новоросії". Що, за словами Зонтова, сильно впливає на їхнє світосприйняття.

  


РЕГИОНАЛЬНАЯ ОСОБЕННОСТЬ: Ариф Багиров, активист из Северодонецка, рассказывает, что перезагрузки властей его город так и не дождался
РЕГІОНАЛЬНА ОСОБЛИВІСТЬ: Аріф Багіров, активіст з Сєвєродонецька, розповідає, що перезавантаження влади його місто так і не дочекалося


Чому влада не побудувала потужніший передавач? Колишньому керівнику Слов'янська несила відповісти на це питання.

Прифронтова зона взагалі алогічна. Про це вже в Краматорську, де тимчасово розміщується облдержадміністрація Донецької області, розповідає НВ Павло Жебрівський.

Посада цієї людини звучить грізно, наче в його руках зосереджена особлива влада,— голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації. Але насправді Жебрівський навіть матеріальну допомогу постраждалим від війни насилу виплачує. А все тому, що, згідно з нормами Бюджетного кодексу, її можна видавати лише тим, хто постраждав від стихійного лиха. Війна в цьому документі не врахована. "Уявіть, два роки йдуть бої, а депутати досі не внесли необхідні мінімальні зміни до закону",— скаржиться чиновник. І розповідає, як викручується: видає гроші за іншими статтями місцевого бюджету.

З таких деталей і збирається конструктор не найліпшої щодо Києва громадської думки місцевих жителів.

Формально в плані підтримки України все виглядає непогано — принаймні, краще, ніж раніше. За даними опитування фонду Демократичні ініціативи, 37% жителів підконтрольних Україні територій Донецької та Луганської областей хочуть, щоб ці території залишалися в Україні, але отримали більше незалежності. Третина бажають, щоб все залишалося як раніше. І лише 1,7% респондентів воліють, щоб області увійшли в Російську Федерацію.

Але місцеві активісти впевнені — дані соціологів не цілком об'єктивні. "Можна сказати, що 20% ненавидять Україну, десь 30% її люблять, а половина каже "ми за мир у всьому світі",— дає коротку характеристику електоральним настроям земляків Юрій Грицук, житель колишнього Артемівська, що став нещодавно Бахмутом.

Негативне ставлення до Україні у регіоні трохи "підправляють" переселенці. У Бахмуті їх багато. Грицюк каже, що ці люди "сьорбнули русского мира" і додають частку проукраїнськості або, радше, антисепаратизму в котел міських емоцій.

 

Луганські нетрі

У Сєвєродонецьку, куди на час АТО перебралася Луганська обласна адміністрація, у фойє зайнятої нею будівлі стоять озброєні люди. Плямистий камуфляж, автомати в руках. Двері кабінету військового голови області Георгія Туки охороняють ще кілька бійців — автоматники і один кулеметник.

Навіть під час бесіди Туки з журналістами і групою народних депутатів, які приїхали сюди з метою вивчити прифронтовий регіон, за плечима обласного голови маячить військовий. Він налаштований серйозно і пильно вдивляється в обличчя.

Подібні заходи безпеки красномовно показують, що ситуація в регіоні далеко не мирна.

Тука впевнений, що війна почалася в головах. І там же її потрібно закінчити. Для цього в ідеалі Київ повинен показати регіону позитивні зміни. Але поки їх немає.

Можливості самого голови обмежені. Задовольнити багато побутових потреб місцевих жителів він не може — військово-цивільна адміністрація не має права розпоряджатися комунальною власністю. Судді випускають на свободу відвертих сепаратистів — але впливу на суди Тука не має.

  


КОНТРОЛИРУЮЩИЙ ОРГАН: Глава Луганщины Георгий Тука (в центре) долго рассказывал гостям-депутатам о проблемах подотчетного ему региона
КОНТРОЛЮЮЧИЙ ОРГАН: Голова Луганщини Георгій Тука (в центрі) довго розповідав гостям-депутатам про проблеми підзвітного йому регіону


Юрій Квятковський, обласний прокурор, мріє: добре б створити в регіоні спецсуди, укомплектовані кадрами з інших регіонів. Так би і позбулися прихованих ворогів. Але тут же зупиняє сам себе — адже Верховна рада не визнала ЛНР-ДНР терористичними організаціями. А значить, люди в мантіях навіть при бажанні не зможуть відправити за ґрати сепаратистів. "Тому справи розвалюються",— каже Квятковський.

Поки що з його подачі в суд пішли 30 справ на лідерів так званої ЛНР — але це будуть заочні процеси, фігуранти яких живуть по той бік лінії розмежування.

Прокурор перераховує зроблене. За перешкоджання діяльності Збройних сил України прокуратура передала в суд лише дві справи. За створення воєнізованих або збройних формувань відкрила 404 провадження. Але тільки за 31 з них винним загрожує реальний тюремний термін.

Невисокий результат зав'язаний не тільки на юридичній казуїстиці. Немає кадрів. Нових співробітників, не зав'язаних на колишній владі або сепаратистах, знайти складно — низькі зарплати. "Все робиться на ентузіазмі: за 4 тис. грн на місяць прокурор навіть не може найняти собі житло",— нарікає Квятковський.

З ним погоджуються і в місцевому відділенні поліції — зараз її співробітники в Сєвєродонецьку живуть в будівлі СІЗО. А дехто, як уточнює Віктор Роляк, заступник начальника кримінальної поліції, навіть у робочих кабінетах.

Роляк вважає, що подібна невлаштованість — одна з причин того, що з 9 тис. міліціонерів, які служили в Донбасі, лише третина перейшла на українську територію.

Настрої змінилися, але не сильно
Георгій Тука,
очільник Луганщини

Невеселі настрої, що панують у коридорах влади,— лише півбіди порівняно з тим, що коїться в головах рядових луганчан.

У тому ж Сєвєродонецьку, за словами активіста Аріфа Багірова, Київ багато хто не любить. Причин для цього кілька.

По-перше, тут не відбулося перезавантаження влади. Багіров пояснює: ані за колишнього голови Геннадія Москаля, ані за нинішнього до керівництва регіону не увійшли громадські активісти. А ось в політику повернулися старі обличчя: з 26 депутатів міської ради 9 — представники Опозиційного блоку.

"Опоблок голосує разом з представниками Радикальної партії і, по суті, відновив свій вплив у місті",— говорить Багіров.

Крім того, Сєвєродонецьк побув в окупації зовсім недовго, тому сепаратисти не встигли сильно зашкодити населенню. А от наявність тут української армії завдала мешканцям явних незручностей. П'яниці, нахаби — в армії багато різних людей. Багіров пояснює: “Тисяча військових у невеликому містечку — це відчувається. Особливо коли це призовники, а не добровольці, які більш щирі і порядні".

Проблема з армійцями не виглядає страхітливою — зрештою, бійці поводяться як звичайні громадяни, а не окупанти. Але жителі міста, особливо старшого віку, дивляться на всі дії влади з перебільшеною увагою, готові критикувати все, що пов'язане зі "страшним" Майданом і його представниками.

Пенсіонерка Раїса Григорівна, яка не захотіла назвати своє прізвище, і яку ваш автор зустрів на вулиці Сєвєродонецька, вважає, що справа ще й у тому, що у багатьох залишилися родичі на "тій стороні" — в ЛНР і Росії. "Ми за те, щоб не було війни",— коротко говорить за всіх пенсіонерів вона.

“Так, настрої змінилися, але не сильно. Важко доводити правду тим, кому двадцять років втовкмачували, що вони годують Україну",— каже Тука. І визнає, що позитивних змін тут сталося мало.

Обласний голова замовкає. А згодом додає: більшої розрухи, ніж тут, навіть з урахуванням війни, він ще ніде в країні не бачив.

Якщо і є світлий промінь у цьому безнадійному темному царстві, то це молодь. Юне покоління, на відміну від дідів і навіть батьків, все ж бачить в Україні батьківщину. І пов'язують з нею своє майбутнє. Про це впевнено каже Дмитро Скакун, студент Східноукраїнського університету імені Даля. Проявляється це навіть на побутовому рівні. “Нещодавно один пацан прийшов у клуб з георгіївською стрічкою. Так його вигнали втришия",— посміхається Скакун. І ця посмішка дається йому легко.

  

Матеріал опубліковано в НВ №7 від 26 лютого 2016 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: