8 грудня 2016, четвер

Про корупцію на війні розповідає найвідоміший волонтер країни

Про корупцію на війні розповідає найвідоміший волонтер країни
Наталія Кравчук
Чому армійська навчальна програма працює не якісно, а також про неефективну роботу Міноборони і невдалі рішення керівника Генштабу в інтерв'ю НВ розповідає засновник ініціативи Повернись живим Віталій Дейнега

Фонд Повернись живим - одна з найбільших волонтерських спільнот України. Засновник ініціативи, Віталій Дейнега, розповідає, як повинні працювати Генштаб і Міноборони після реформування і чому Військово-морські сили України не зможуть захистити країну, коли це буде потрібно.

- Чому в Міноборони не вдалося викорінити корупцію?

- Корупція – проблема з двох складових. Це проблема системи і особистості. Якщо людина сама по собі корупціонер, по своїй натурі, вона завжди буде шукати можливість вкрасти. Якщо сама система корупційна, вона людину або буде виштовхувати, або втягувати в цю корупцію.

Давайте дивитися правді в очі. Більшість людей не є лідерами по натурі, вони не будуть боротися. Вони побачать цю корупцію, а потім або підуть, або стануть її частиною. Якщо вони прийдуть у систему, яка не корумпована сама по собі, то приймуть ці правила.

Візьмімо Міноборони і подивимося, скільки там сталося серйозних кадрових перестановок за останні два роки. І ми побачимо, що їх практично немає. У Міноборони був волонтерський десант, з якого я довіряв 3-4 людям максимум. Усі інші у мене або викликали питання, або, навпаки, не викликали ніяких питань – було зрозуміло, що до цих людей ніколи спиною не повернувся б. Проблему потрібно розв'язувати кадрово.

Але беремо саму систему Міноборони. Міністр прийшов з МВС, без команди, він спирається на тих людей, які там є. Вони ж там є вже багато років, отримали генеральські погони, побудували собі дачі і все інше. До самого міністра я ставлюся досить позитивно. Звичайно, це поки що тільки моє особисте бачення – не виключено, що пізніше вийде інтерв'ю, де я зміню точку зору і скажу, що він, припустимо, і є головний корупціонер.

Є відверті факти щодо тих же полігонів. Щороку навколо цих усіх орендних договорів відбуваються суди, на яких військова прокуратура імітує діяльність. Вона напружується рівно настільки, щоб не виграти справу. І ланцюжок там йде від генеральної військової прокуратури далеко вперед. І хто там скільки отримує, на якій стадії який чиновник краде гроші – не зрозуміло.

- Це проблема саме керівництва?

- Вона комплексна. Ну, скажімо, якщо ви зараз після мене підете писати інтерв'ю у [начальника Генштабу Віктора] Муженка, він вам здасться нормальним мужиком. Підете до Полторака, так взагалі скажете, що це золото, а не людина. Але, чомусь, всі разом вони працювати не можуть.

З Донецьким аеропортом це був чистий дебілізм. Через дурощі, небажання "зливати" символ українського опору, який ми все одно втратили, ми втратили ще й купу людей

Є відверто безглузді рішення у Муженка. Але у нього були і вдалі, хороші. Скажімо, рейд 95-ї бригади – ніхто поганого слова не скаже. А з Донецьким аеропортом це був чистий дебілізм. Через дурощі, небажання "зливати" символ українського опору, який ми все одно втратили, ми втратили ще й купу людей. Термінал нам нафіг не потрібен, він розташований у котлі всю свою історію [за період АТО], навіщо він нам? Знесли – забули. А Моторола нехай гуляє по руїнах, не питання. Ми вже рік живемо без терміналу і нічого страшного. Відмінно почуваємося.

Поки термінал був для нас плюсом і дозволяв ефективно знищувати противника, потрібно було його тримати і використовувати таку перевагу. Як тільки ми втратили старий термінал і стало ясно, що ми не в змозі взяти Спартак, контролювати периметр – потрібно було з нього вийти. Термінал був воєнним інструментом, після того як цей інструмент перестав грати на нашу користь – потрібно було від нього відмовлятися.

Але ось чому багато хто серед військових генералів захищають Муженка, особливо нормальні, так це тому, що він, в принципі, один з небагатьох генералів, який реально готовий йти на ризик. Але тут навіть його, мабуть, не вистачило на таке серйозне рішення – вийти з Донецького аеропорту і з Дебальцевого самим.

- Яка ключова ланка має ухвалювати ці кадрові рішення?

- Вже 25 років наша країна бореться з корупцією, і постійно – з будь-яким окремо взятим корупціонером. Стає тільки гірше. Лікуючи якісь симптоми, ми ніколи не переможемо самої проблеми. Пара правильних рішень, і піде самооздоровлення всієї системи в цілому.

Ці правильні рішення лежать, по-перше, у законодавчій площині. Я не вважаю, що система, при якій міністр не може спокійно і без пояснень звільняти своїх підлеглих, правильна. Тим більше, під час війни. Мені здається, що урядовцям – міністру оборони, начальнику Генштабу, потрібно розширити кадрові повноваження, щоб вони могли ухвалювати рішення. І, звісно, потрібно ширше застосовувати поліграф.

Одна з реформ, яку я б хотів, щоб провело Міноборони – щоб дали бригадам свої бюджети. Щоб бригада, як юрособа, могла собі купувати, припустимо, запчастини до волонтерських джипів, до військових машин. Цього немає, не знаю, з яких причин. Можливо, вони бояться, що військові будуть ці гроші красти. І я скажу навіть більше, вони будуть. Але вони будуть і ремонтувати собі машини. Зараз же це виглядає так: бригада подає список. Наприклад, треба три радіатори на Урал, десять коліс на БТР. Вони приїжджають, їм замість трьох радіаторів на Урал дають десять. І все, більше нічого. А далі пішли волонтери, це все.

- Як це все має виглядати, коли правила гри зміняться?

- У нас є величезна кількість повноважень, які перетинаються в Міноборони і Генштабі, вони вступають в конфлікт. Натовці вже пропонують реформи, як це повинно бути. Міноборони і Генштаб повинні бути одним цілим. Наприклад, в РФ начальник Генштабу є заступником міністра оборони і, фактично, прямим його підлеглим. У нас начальник Генштабу формально підпорядковується міністру оборони, але, насправді, це самостійна фігура практично того ж калібру. Тобто, міністр оборони відповідає за все забезпечення, начальник Генерального штабу – за всю війну. І вони дуже часто перебувають у стані конфлікту, це теж неправильно.

Необхідно просто збудувати нормальну систему відносин Міністерства оборони та Генштабу. Ми повинні мати можливість проводити нормальні закупівлі, нормальні кадрові рішення. Тоді система почне оздоровлюватися сама.

За цим повинні стежити спеціальні новостворені органи, такі, як Антикорупційне бюро. Хочеться вірити, що воно не буде черговим політичним інструментом, як прокуратура, наприклад. Такі органи повинні стежити за тим, щоб дійсно були реформи, а не симуляція, і щоб кадрові рішення приймалися не з метою узурпації влади якимось окремим чиновником, а з метою зміни системи.

- Що ще потрібно зробити крім кадрових перестановок?

- Почнемо з того, що у нас є ще такі законодавчі проблеми, як повноваження військових у зоні АТО. Коли у нас спіймали 85 сепарів у Красногорівці, то військові там не у всі будинки заходили, тому що вони не мали права, адже це може зробити тільки міліція. Формально у нас немає війни, немає воєнного стану. Тому у військових дуже обмежені права. Зрозуміло, що, якщо ми зараз дозволимо військовим на передній лінії робити все, що вони захочуть, там може посилитися "віджимання" і мародерство. Але, все-таки, треба в певних питаннях серйозно розширити їм повноваження. Тому що міліції там зазвичай на місці немає, СБУ не завжди справляється зі своїми обов'язками. У армії немає таких інструментів.

Буває, що у Станиці-Луганській та Мар'їнці стріляють зі спини. Тобто, зі сторони населеного пункту, який ми захищаємо, в нас іноді летять кулі. Хтось пострілює з вікна. А військові вивернути цей будинок і знайти того, хто стріляв, не завжди можуть.

Я не юрист, а волонтер, але з моєї дзвіниці я так бачу, що на РНБО повинні порушити питання про те, що нам потрібні певні законодавчі зміни, перегляд повноважень і функцій окремо взятих служб СБУ, МВС, Нацгвардії і армії. Потім міністр оборони повинен ініціювати роботу юристів, депутатів і всіх інших з розробки цього всього. Це все має бути узгоджено, щоб знову не було конфлікту інтересів та перетягування ковдри один на одного.

Потрібно чітко визначити, хто за що відповідає, хто що робить. Якщо у нас Нацгвардія має виконувати поліцейські функції, то ось вам Мар'їнка, ось, тут стріляють зі спини. Зробіть так, щоб не стріляли. А якщо ви не можете, дайте ці повноваження військовим. Це перше. А друге, нам потрібно проводити спільне навчання співробітників сил спеціальних операцій Альфи на полігонах Міноборони з метою розробки нових програм перепідготовки. У Альфи сильний інструкторський корпус, там є чемпіони Європи зі снайпінгу. Вони можуть багато чому навчити піхоту, ВДВ і навіть спецназ.

- Який рівень підготовки наших військових зараз?

- У нас величезна проблема – це "учебки". Це породжує труднощі навіть у тих, хто вже відвоював і повернувся. Він каже: "Я воював, я в аеропорту був, я вмію". Дивишся, а він не вміє ні автомат тримати, ані повзти. Він не знає, як треба взаємодіяти з іншими, працювати в трійках, четвірках. Коли ми зайнялися навчанням саперів, зіткнулися з цією проблемою. Тоді найняли інструктора, який 15 років працював в Альфі. Він півроку сидів у нас на зарплаті і навчав людей

Обидва інструктори з саперки тоді отримали осколки, тому що в них практично всі заняття відбувалися безпосередньо в полі – в сірій зоні, біля сепаратистів. Тобто, вони навчили пацанів і пішли мінувати там, де треба. І вони були в шоці від рівня вогневої підготовки. Адже це як коли вчать читати в школі. Поки тебе не навчили букви читати, навчати тебе математики зарано. Так само й тут. Поки у тебе немає вогневої підготовки, як тримати той же автомат, як працювати з іншими, вчитися більшого ще рано.

Мій товариш пройшов полтавську "учебку". Він каже – все, що виніс звідти, це сумка з речами

Війна – це професія. Є така професія – військовий. Але у нас ставлення, що людина зі зброєю в руках – це автоматично військовий. Це все одно, що людина зі скальпелем в руках – одразу хірург, а з фотоапаратом в руках – одразу фотограф.

Потрібно провести реформування навчальних програм для військових, але для цього потрібно якимось чином змусити взаємодіяти між собою Міноборони, Генштаб, Альфу і всіх інших. Люди з досвідом у нас є. Люди, здатні зробити ці програми, є.

Мій товариш пройшов полтавську "учебку". Він каже – все, що виніс звідти, це сумка з речами. Його вчили на зв'язківця на старих станціях, які не використовуються і давно не працюють. Ці радянські моменти, коли рація розміром з рюкзак, і вона ще й не працює. Зрештою, він пішов артилеристом. Так навіщо ми витрачаємо гроші на "учебки"?

Нам потрібно вигнати переважну кількість людей. Навчити людей воювати – головне, щоб за програмою, яку дали, а не так, як їм захочеться. Треба виставити ниточку від командира десь у полі до воєнкома. Щоб воєнком і начальник "учебки" відповідали за якість особового складу перед тим, хто цей особовий склад отримає і буде з ним воювати.

- Нещодавно організація Повернись живим подавала петицію президенту щодо ситуації у Військово-морських силах України. Що там відбувається?

- Коли флот вийшов з Криму, він не проходив ніяких переатестації. СБУ цих людей не перевіряла.

У флоті в Криму у нас було близько 6 тисяч осіб, вийшло – десь дві. Залишилося близько 80%. Просто тому, що вони покинули Крим після анексії, не можна говорити, що вони порядні. Багато вчинили так тому, що їм треба до пенсії три роки дослужити. Росія ж не буде платити пенсію за службу в Україні.

Гетьман Сагайдачний з'їдає за годину роботи близько тонни дизеля. І забезпечення цього корабля Україні коштує мільйони гривень на місяць

Ну, хтось вийшов свідомо, когось просто не взяли. Тобто, насправді, частина людей, яка вийшла, лояльна до Росії. Це не страшно на нижній ланці, коли йому треба драїти палубу або бортик фарбувати. Це страшно, коли така людина очолює флот. Адже якщо у нас почнеться повномасштабна агресія в Росії, наш флот проживе 20 хвилин, годину. Але він встигне щось зробити – він встигне завдати шкоди. Поки він може завдати шкоди, на нас будуть бояться напасти.

Але у нас флот, який не може вистрілити через відсутність наказу. Ми бачили, що сталося тоді в Криму. Армія, яка не впевнена, у якої немає рішучого командира, щоб він дав команду відкривати вогонь. Навіщо нам така армія?

Гетьман Сагайдачний з'їдає за годину роботи близько тонни дизеля. І забезпечення цього корабля Україні коштує мільйони гривень на місяць. У нас всього 5 кораблів, 5 катерів – це весь наш флот. У нас є морська піхота, є багато всього, це повинно працювати.

Як наслідок, ми боїмося прийняти рішення, тому наша морська піхота воює на Уралах і Хаммерах, є начальник флоту, який незрозуміло як ставиться до Росії. Дочка якого живе в Росії і одружена з офіцером ФСБ.

- Законодавчо це порушення?

- Знову-таки, тут ці бюрократичні кішки-мишки. В Одесу поїхала перевірка, чоловік 40 – перевірити всі викладені в нашій петиції дані. Так от виявилося, що дочка, яка одружена з фсб-шником – це не є підставою для звільнення. А те, що він не вказав її в своїй декларації, просто чомусь не написав там, що у нього є дочка і що вона живе в Севастополі - це вже порушення. Це якщо формально.

Проблема в тому, що у нас в Міноборони не можна просто взяти і вигнати. Багатьох генералів давно хочуть вигнати, але не можуть, бо потім цей генерал може спокійно через суд відновити свою посаду.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: