10 грудня 2016, субота

Все для фронту, все для перемоги. Один день з життя маріупольського волонтера

коментувати
Все для фронту, все для перемоги. Один день з життя маріупольського волонтера
Фото: Олексій Коваленко
Тонни продуктів, доля Широкиного, життя бійців АТО і тисячі інших завдань звалила на свої плечі викладач Маріупольського університету Марія Подибайло

Сотні дзвінків на день, десятки випитих чашок кави, безліч проблем, які не відкласти в довгий ящик. Саме так виглядає один день з життя координатора маріупольського волонтерського штабу Марії Подибайло. З початку збройного конфлікту на сході вона поєднує роботу у Маріупольському університеті і волонтерство. Останньому приділяє практично весь свій час.

  

Та, що дійсно «працює»

НВ не одразу вдалося домовитися про те, щоб протягом цілого дня підглядати за її роботою. Спочатку одна з найвпливовіших маріупольських волонтерів поїхала в Київ, потім були зустрічі з питань очікуваної демілітаризації Широкиного, закриті для журналістів. Тільки третя спроба виявилася успішною. Подибайло вимовляє заповітне: «Добре. Спробуємо завтра на 9 ранку». І від самого початку попереджає, що її робота не унікальна і в місті є ще сотні волонтерів.

В обумовлений час на місці її не виявляється. У штабі тільки двоє волонтерів, які чергували вночі, і прибиральниця. Поки прибиральниця миє пару квадратних метрів підлоги, вільних від гір мішків і ящиків з гуманітаркою для фронту, розмовляємо з військовими. «Марічка може прийти о 9 ранку, може – в обід, а може – о 9 вечора, але вона працює навіть тоді, коли її тут немає», - розповідає один із волонтерів.

О 9.30 дзвонить і сама Марія. «Всю ніч працювала, була селекторна нарада щодо ситуації в Широкиному. Таксі викликала пізно, ще й машина в дорозі зламалася, тому йду пішки. Буду десь через півгодини», - пояснює запізнення.

За ці півгодини в набитому пакетами і коробками приміщенні збирається черга з тих, кому потрібна Марічка». Серед них є як ті, хто хоче допомогти волонтерам, так і ті, кому потрібна ця допомога. Ця імпровізована «приймальня» служить одночасно і складом, і кухнею. На стелажах «кухні» акуратно вишикувалися банки з соліннями, а ось в холодильнику зі смішним написом «гурток карателя» крім води і мінеральних напоїв нічого немає. Кулінарними шедеврами волонтерам займатися ніколи.

Риба під свистом куль

Офіс волонтерів, його мозковий центр, знаходиться в тому ж напівпідвальному приміщенні по сусідству з «приймальнею». В офісі такий же робочий безлад: плакати, дитячі рюкзаки, маскувальна тканина та інше обмундирування. З плакатів найбільше свіжонадрукованих брошур формату А2, в яких конфлікт на сході України порівнюється з війною за Нагірний Карабах. На столах у волонтерів практично немає вільного простору. У когось на столі лежить каска, у когось ліхтарі, листи, запити. На стінах прикріплені фотографії волонтерів, військових і просто жителів Маріуполя. Далі по коридору ще кілька кімнат. Серед них конференц-зал, кімната, у якій роблять «кікімори», студія «Громадське Приазов'я» і просто приміщення, в яких щось зберігається.

О 10.00 вивчення приміщень колишньої редакції «Вечірнього Маріуполя» закінчується – в дверях з'являється Марія Подибайло. Пара слів з волонтерами, які чергували вночі – і Марія вже приймає першого гостя. Ним виявилася Людмила Штакал зі Спілки підприємців. Їй потрібна допомога з доставкою 300 кг риби в Авдіївку, яка страждає від обстрілу бойовиків. Саму рибу дає Штакал, а от з її доставкою – проблеми. Ризик великий, підставлятися під вогонь і везти допомогу ніхто не хоче. Тому вона і прийшла в «Новий Маріуполь». Заодно обговорили, які у волонтерів є питання до Міністерства оборони. Головна проблема – чи готова держава щось робити для волонтерів. «Нехай людина працює тут по 24 години на добу, але ж їсти їй щось потрібно?», - озвучує Штакал майже риторичне питання. За 40 хвилин розмови з нею Марія тричі розмовляє по телефону, але більшість дзвінків скидає.

Від головної волонтерки «Нового Маріуполя» Людмила Штакал виходить спокійною і впевненою, що допомогу все-таки доставлять в потрібні руки. До кінця дня Марія буде тримати це питання під контролем. Незабаром виявиться, що для успіху «операції» доведеться залучати волонтерів з інших організацій, брата Марії і навіть самого мера Маріуполя Юрія Хотлубея. Супроводжувати вантаж буде голова Донецької організації «Правого сектору» Сергій Чирін.

Щойно Штакал вийшла з штабу, як на порозі з'явилася машина з тарою для води. Військовим потрібні питні баки, і вони попросили «Новий Маріуполь» допомогти. Волонтери зі штабу, Дмитро Чичера і Тарас Артеменко, взялися купити все необхідне і доставити військовим.

- Це хтось спонсорує?

- Ні, все купили за наші гроші.

- А кому конкретно передасте?

- Ну, для початку морпіхам в Широкіно, а там – кому потрібно буде.

Вже через два дні баки для води разом з необхідними ліками передали в руки морських піхотинців. Баки – від «Нового Маріуполя», а ліки – від Благодійного фонду «Підтримка і турбота».

- Ми часто так кооперуємося з іншими волонтерськими організаціями та фондами. Цілі у нас одні, - пояснює Марія.

Історія однієї чашки кави

Після вирішення питання з баками для води Марія йде в курилку – нею служать сходи біля входу до волонтерського штабу. Скоро сюди повинні приїхати військові разом з СБУшниками. «Цих людей не фотографуй і не записуй. Будемо говорити, як воювати з контрабандою», - говорить Марія. Вона не встигає допити каву, як з'являється машина з військовими. «Маша, ми до тебе», - говорить один з них. Тільки військові називають Марію Подибайло «Машею», для всіх інших вона – Марія Теодорівна, Марія або Марічка.

Переговори «не під запис» ведуться довго, за цей час волонтер кілька разів виходить передзвонити у відповідь на один з десятків пропущених дзвінків. Такі зустрічі для неї – не рідкість. Результат зустрічі вона описує коротко: «Роль нашого штабу в таких зустрічах – комунікативна. Часто люди з правильними думками не знають, як їм діяти і кому можна довіряти. Домовилися, як протидіяти контрабанді. Спільно». Тільки тепер Марія знаходить кілька хвилин, щоб відповісти на питання НВ. Розмовляємо сидячи на сходах.

- Зранку була оперативна нарада щодо результатів мінських переговорів, намагаємося вирішити, що нам далі з цим всім робити. Адже ми в прифронтових містах займаємося не тільки доставкою волонтерської допомоги, але і питаннями, пов'язаними з демілітаризацією, якимись внутрішніми змінами – наприклад, боремося з корупцією, розпилюванням бюджетних коштів, - пояснює Марія Подибайло специфіку роботи штабу.

- Які масштаби вашої роботи? Маріуполь, Приазов'я, область?

- Нам, звичайно, хоча б по Маріуполю вирішити всі проблеми, але ми не обмежуємо себе навіть Приазов'ям. Допомагаємо Авдіївці, Мар'їнці, де зараз гуманітарна катастрофа. Збираємо вантаж, встановлюємо зв'язок і веземо. Ось як рибу сьогодні. Поки держава збереться і зрозуміє, як і чим буде допомагати людям, треба просто брати і допомагати.

- Держава в таких ситуаціях просто не допомагає чи заважає?

- Іноді заважає. За якоюсь новою постановою ми повинні перераховувати всі зібрані для військових кошти Міністерству оборони. Навіщо це робити? Люди дають нам гроші якраз тому, що Міністерство не справляється. Ми просто ігноруємо це постанову. Зараз, секунду, директор Азовмаша дзвонить, потрібно відповісти, - волонтер піднімає трубку мобільного і на пару хвилин відходить.

- Це з приводу оборонних держзамовлень?

Так. Ми пробили, щоб Азовмашу дали держзамовлення, запустили завод. Працівники заводу не отримували тривалий час зарплату. От і зважились деякі піти на блок-пости ворожої сторони. Тому робота Азовмаша – питання держбезпеки. Завод виготовив 20 бронековпаків, відновив унікальне виробництво, а держава так і не дає ніяких грошей за роботу. Ось директор Телиця (Володимир Телиця, перший заступник Гендиректора – НВ) дзвонить і просить посприяти. Зателефонувала заступнику міністра оборони Ігорю Павловському, керівнику сектора М Ігорю Федорову та заступнику губернатора Євгена Вілінському з проханням допомогти, щоб не було ще більшого відчуття, що держава нас «кидає». Рішення знайшли, але така робота – не вихід.

- Який зараз стан справ у «Нового Маріуполя» з грошима?

- Погано. Їх немає. Подивіться на скарбничку з дріб'язком, яка в офісі стоїть. Ніколи ще так гроші не збирали.

- Заміну добровольчих батальйонів на морських піхотинців багато вже охрестили «зрадою». Ви працюєте безпосередньо з військовими. Так що, це правда «зрада»?

- Серед морпіхів не менше мужніх, розумних і патріотичних військових. Ми не сумніваємося, що морпіхи – круті хлопці і не гірші за бійців Азова. Питання в іншому. Це технологічний хід: ЗСУ не будуть обговорювати наказ, вони його виконають.

Про німби і крила

Поки розмовляємо про гроші і морпіхів, до Марії з наболілим питанням підходить волонтер організації «Майбутнє Приазов'я» Ірина Козка.

- Марічка, до мене звернувся ваш лікар за промо-кодом від Нової пошти. Я промо-код дала, потім подивилася, а вантаж – 280 кг якогось порошку для чищення басейну. Кому вони потрібні, навіщо? Я що тут бізнес допомагаю робити?

- Ні. Не переживай, це для очищення баків з водою, а то у військових дизентерія в таку спеку може початися. Так і наш лікар Андрій!? Ви серйозно!? Який бізнес – у нього над головою німб, а за спиною – крила, - Марія з посмішкою на обличчі заспокоює волонтерку. – А ось і він сам, до речі (вона показує вона високого і молодого лікаря). Андрій і з ліків для військових може щось порадити, і медсанбат провести. Незамінна людина.


__20
__20


Сам доктор Андрій Пазушко підійти до Марії не встигає. На шляху до неї лікаря «перехоплює» боєць, який вже кілька годин чекає в штабі, і показує своє направлення. Тим часом до Марії прийшов інший лікар – Михайло Пасічний. Він також допомагає штабу, оперує поранених військових, знаходить потрібні ліки. Ще він подарував військовим безпілотник. Сьогодні Пасічний прийшов, щоб обговорити інформаційну стратегію на Донбасі.

Поки Марія розмовляє з лікарем, до неї вже приїхав один з командирів морпіхів. «О, мій старий друг приїхав», - радісно зустрічає волонтер бійця з Широкіно, але натякає, що фотографувати і його не варто. Морпіх з Марією обговорюють, як допомогти жителям Водяного і Комінтерново, щоб ті змогли проїжджати в Маріуполь. «Від цих сіл до Маріуполя буквально 10 км. Звичайно, РНБО в Києві видніше. Вони пропонують людям, які хочуть залишитися в Україні, працюють в Маріуполі і живуть під обстрілами з повністю зруйнованою інфраструктурою 100-кілометровий маршрут через окуповану територію і блок-пости бойовиків. Ніхто в Києві на наші прохання не відповідає. Допомогло тільки командування сектору М і самі бійці», - розповідає волонтер. Морпіх погоджується з тим, що потрібно боротися за уми людей. Найкращий спосіб цієї боротьби, на його думку, показувати, що бійці готові допомогти місцевим, доставляти гуманітарну допомогу, роздавати солодощі дітям.

Волонтерська сім'я

Ближче до вечора Марія Подибайло сідає за робочий стіл. Пояснює, що їй за годину треба промоніторити ЗМІ з питання Широкіно і рішень в Мінську. Від цього залежить, які пропозиції вона висуне маріупольській громадськості на вечірньому віче біля згорілого будинку міськради.

- Вже шоста година вечора, ви обідаєте? – знову відволікаю Подибайло від роботи.

- Звичайно. Адже ти бачив, що я слойку з соком вранці з'їла, - сміється волонтер. – Ніколи мені.

- Над столом у вас висить вишиванка. Часто доводиться одягати?

- Не дуже. Це як парадний одяг – на свято якесь або парад вишиванок. Кожен день, на жаль, в такій не походиш.

Відволікаю Подибайло не тільки я, але і її діти – дві доньки і син. Вони приходили ще в обід, коли Марія працювала з військовими. Дітям багато уваги приділити не вийшло, але дочки вирішили залишитися в штабі до самого вечора. Старша, Мирослава, відмінно ладнає з іншими волонтерами та її поруч з мамою було практично не видно, а от молодша, Христина, не відходила від неї. Мирослава з братом Данилом, давно записалися в Самооборону Маріуполя. Вони допомагають в організації різних заходів «Нового Маріуполя». Данило крім того пише і виконує патріотичні пісні.

- Мам, я була там, де "кікімори" шиють. Я теж спробувала, - підбігає Христина до мами.

- Так? Молодець! Скажи, класно! – радісно відповідає Марія.

На вечірніх барикадах

О 7 годині вечора Марія Подибайло разом з дочками йде до колишньої будівлі міськради, де вже кілька днів розбито кілька наметів. Мітингувальники виступають проти демілітаризації Широкиного і не збираються розходитися, поки не отримають від влади якісь гарантії безпеки. В руках у Марії звичайний зошитовий листок в клітинку, на якому від руки вона написала кілька тез. Волонтер збирається їх озвучити на вечірньому віче.

Всі мітингувальники добре знають Марію Подибайло і чекають її на вечірньому віче. На віче обговорюють, як не допустити демілітаризації Широкиного. Складніше з обговореннями місцевої влади. У проблемі «хто правий і хто винен» не знайшли ні правих, ні винних. Маріупольці слухають Марію уважно і погоджуються за всіма пунктами підготовленого нею плану, потім висувають свої пропозиції.

Мітингом закінчується робочий волонтерський день. Вона бере молодшу доньку за руку і вже збирається додому, як раптом її кличе один з учасників віче. «Марічко, а давайте будете нашим мером», - пропонує він. «Ні. Спасибі. Це не для мене», - посміхаючись, відповідає Марія. Сьогоднішню ніч вона планує провести не в штабі, а вдома, з дітьми.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: