18 листопада 2017, субота

"Війна все спише, баби понароджують". Від чого, крім ворожої кулі, гинуть на війні та як допомога медиків може нашкодити

Основна проблема — нема в крові медиків, і, навіть, звичайних лікарів, азарту, остервеніння у боротьбі за кожне життя. Немає прагнення боротися за кожного
patriotdefence.org

Основна проблема — нема в крові медиків, і, навіть, звичайних лікарів, азарту, остервеніння у боротьбі за кожне життя. Немає прагнення боротися за кожного

На війні гинуть від вибухів, куль та снарядів. Але є випадки, коли помер, хоч і не повинен був помирати. Якщо ж вижив усупереч, тоді — герой. Як рятують життя героїв, і чи завжди це вдається

Проведення курсів для бійців-рятувальників та спецпризначенців, збір сучасних аптечок натівського зразка, підготовка патрульних поліцейських, інструктаж для медиків та, в майбутньому, для звичайних громадян — такі курси проводить громадська організація Захист Патріотів. За час свого існування, з травня 2014, тут підготували 23 155 солдатів і 2 384 військових, укомплектували 19 986 надсучасних індивідуальних аптечок.

Інструктори Захисту Патріотів розказали НВ про особливості роботи медиків на війні та у мирний час.

Костянтин Корольов, старший інструктор Захисту Патріотів:

У нас фахівцями вважаються ті, хто рік провів у АТО, рятували життя. Ніхто не сперечається, це класно, вони герої. Але це не фахівець, ніхто не знає, як він його рятував, скільки він врятував, і скільки він десь не врятував через незнання. А чи міг він врятувати більше? Реально міг.

До чого все це призводить? Є відео в інтернеті, на якому порушені всі правила тактичної медицини. Не можна було робити нічого, що було зроблено на цьому відео. На двох відео два поранені. Один точно помер, другий, не знаю. Ось, прямий доказ порушення всього. Але це герої. Я розумію, але герою не дозволено вбивати. Як говорить будь-який військовий, котрий себе поважає, героїзм — це коли професіоналізм закінчився.

Розповідають потім: "Ось, я сюди палець всунув і кров зупинив". А зупинилася б кров, якби ти не всунув палець? Це потрібно було робити взагалі? Усім подобається робити щось яскраве. Шию надрізати, голку вколоти.

На тому відео видно, як поранений хлопець намагається рукою відсунути бинт, яким йому замотали обличчя. І немає, щоб зняти бинт, всі знають, що тут немає критичних травм. Вони зробили йому дірку і всунули трубку для носа, яка взагалі туди не підходить. Зробили все навпаки. І це люди, яких представлять, як професіоналів. У нашій країні треба періодично вміти знімати корону.


Немає ніякої статистики, яка б розповіла, скільки людей вмирає не від ворожої кулі чи власне бойових дій, а від подібних речей. Немає зворотного зв'язку
Немає ніякої статистики, яка б розповіла, скільки людей вмирає не від ворожої кулі чи власне бойових дій, а від подібних речей. Немає зворотного зв'язку


Буває, робиш зауваження, наприклад, в коментарях у соцмережах. Ви що ідіоти, так робити не можна. "Ой, теж мені розумний, а кому робити, якщо нікому?" Кажуть, "ну, хоч щось треба зробити". Але це "хоч щось" має бути в якихось рамках. Чи не прочитав у книжці, надивився в YouTube, і пішов різати людей, шити. Це, по суті, вже злочин.

Дуже просто грати у лікаря. Є старий пост. Війна в розпалі. Напевно, вересень минулого року. Дівчинка пише: "Хлопці, все, не можу сидіти склавши руки, у мене хоч і немає медичної освіти, але я піду робити, що можу. Хто порадить, де навчитися шити?" Тобто, у людини в мозку — найважливіше, що я повинна перед війною вивчити як санітарка, це шити. Та не потрібно нікого шити там, шиють у лікарні. Вона не сказала, навчитися мотати пов'язки, не зрозуміти, людина дихає взагалі, або не дихає, а "шити".

Ось такі лікарі думають, що людина може задихнутися, тільки якщо на неї поклали подушку. А те, що він від блювоти захлинувся, а ніяк не від ноги відірваної помер, нікого не хвилює. Найстрашніше — немає ніякої статистики, яка б розповіла, скільки людей вмирає не від ворожої кулі чи власне бойових дій, а від подібних речей. Немає зворотного зв'язку.

Знеболювального на війні — тьма. Скільки наркоманів стало, які від нього пруться. Не знаю, що саме відбувається, але факт в тому, що воно у лікарів постійно пропадає. Його крадуть. Використовують не за призначенням.

Держава давала Буторфанол пачками, волонтери везли. До цих пір в деяких аптечках він видається підконтрольно. Ми приїхали, кажуть: "Хлопці, гляньте, у нас тут ящик є, передали медичну допомогу". А в картонному ящику — медикаментів десь на тисяч 5 гривень, з них, напевно, 4 тисячі — це на Налбуфін. За великим рахунком, у цьому ящику немає нічого корисного. Пачка Набулфіну коштує 270 або 370 гривень. Ти розумієш, що за ці гроші можна було купити ящик медикаментів. Що ви будете їм робити цим Набулфіном? Більшість волонтерів це вже зрозуміли. Але є ті, яким ти скажеш, що так не можна. А відповідь буде дуже простою: "Ти нічого не розумієш, ми радилися з фахівцями".

Приїжджаєш на позиції, питаєш у командира: "У вас поранені були, так?" Він: "Ні, у нас вже півроку взагалі на цій позиції жодного пораненого". А ти його підводиш, біля дерева ампули від шприців. Їх мали б використовувати, коли поранений був, або не мали відкривати взагалі.

Вони не можуть визнати: "Ми такого не знаємо, нам потрібна допомога". У нас немає цього, не закладено у наших військових визнати помилки.

Недавно читав спогади хлопця про загиблого друга. Він пише: "Ми їхали в машині, він отримав поранення, діяли за інструкцією. Спочатку укол, потім джгут". Навіщо? Спочатку джгут! Кров зупини йому! Тобто начебто, здається, швидко. Спочатку укол, потім джгут. Скільки він там часу втратив. А реально, спочатку укол, це його потрібно дістати, його потрібно зібрати, це шприц-тюбик. А якщо не шприц-тюбик, його потрібно відламати, набрати, вколоти, а потім джгут. Колють у самому кінці, коли вже зовсім робити нічого. Тим більше половина знеболювальних викликають блювоту.

На війну потрапило безліч людей з різними хворобами. Коли вони звідти повернуться, держава буде лікувати їх за бюджетні гроші. Тобто, він 20 років до того хворів на туберкульоз і не збирався лікуватися. Тут в армію пішов, а тепер його безкоштовно лікують

Половина поранених — п'яні. Нема чого приховувати, вони не просихали рік. Колеш знеболювальне — це викликає блювоту. Зрозуміло, від чого він помер? Від ноги відірваної? Ні, він захлинувся. Подивіться, скільки фотографій, де поранені лежать. Неважливо які, як вони лежать? Вони всі лежать на спині, як завгодно. Але не так, як повинні лежати. Не треба було бути супергенієм, лікарем, фахівцем. Перемотав рану, поверни його на бік. Це елементарні речі.

Трубка в ніс, наприклад — їх теж немає. Близько 1% з усіх поранених помирають, так навіщо заради цього 1% купувати трубку в ніс? Так і скажіть відразу у військкоматі: "Так, раз, два, три. Ти — десятий, тобі броніки не дамо. За статистикою, ти все одно помреш, бо задихнешся".

Хтось це враховує? Ні. Є якась статистика? Ні. Офіційно всі померли, як відомо, від поранення. Але є речі, коли помер, хоча не повинен був померти. А якщо вижив всупереч — герой. У нас герої всі. Так, це герої, але це не медаль героя України. Ніхто не розбирається, що він зробив.

Інша річ — коли люди гинуть через власну недбалість. У мене є хороший лікар, який загинув, Влад з Херсона, він загинув у Іловайському котлі. Класний хлопець, я його знав до війни, хороший загальний хірург, пішов у батальйон Херсон. Я випадково прочитав історію про Іловайськ, де описувалося, як він помер. Так, герой, молодець. Але помер він не геройськи. Коли йому сказали, мовляв, сідай в машину, їхати треба, він сказав: "Я побіжу в ліс, там ще є поранений". Йому кажуть: "Ліс заміновано, ти тут не можеш пройти". Він все одно побіг. І не добіг. Чия вина його смерті? Глобально — сепаратистів. А реально — його. Він порушив тактику. Він пішов туди, де загроза його життю.

Половина поранених — п'яні. Нема чого приховувати, вони не просихали рік. Колеш знеболювальне — це викликає блювоту. Зрозуміло, від чого він помер? Від ноги відірваної? Ні, він захлинувся

Скільки у нас таких загиблих? Чоловік Тетяни Чорновол. Він відомий, тому що він чоловік Чорновол. Але ще з ним загинув хлопець — про хлопця мовчать, він не герой. Хоча загинули по дурості й один, і другий. Ви порушили правило. Вас повинні були вчити, що так робити не треба, але ви побігли і загинули. Це ж не герої. Але у нас — всі святі. А потрібно було б, навпаки, розповідати правду. Показувати, щоб інші бачили і розуміли — так робити не можна.

Може, не всі знають, що у нас купа алкоголіків. Що не бойових травм — тьма. Війни немає, а солдати гинуть. Якщо порахувати, скільки загиблих, думаю, що левова частка причин смерті випала б на алкоголь, на наркотики, десь — на дурість. Дурість можна прибрати, ніхто не вчив. Але алкоголь...

На війну потрапило безліч людей з різними хворобами. Коли вони звідти повернуться, держава буде лікувати їх за бюджетні гроші. Тобто, він 20 років до того хворів на туберкульоз і не збирався лікуватися. Тут в армію пішов, а тепер його безкоштовно лікують. Так, його туди взяли з туберкульозом. Більше того, там і з гепатитом С є люди. А не має бути жодного. У мене товариші кажуть: "Не повіриш, я пройшов медкомісію за 7 днів". Коли я йшов на ротацію, я здавав кров, аналізи. Прийшов, а у мене ніхто не вимагає. Я кажу: "Слухайте, а кому їх віддати?". А вони: "А ти що, здавав? Ми ж знаємо, звідки ви, з якої організації, все по-чесному". Я кажу: "Я що, один ідіот, ходив аналізи здавати?"


Поранену, травмовану людину слід покласти на бік, аби вона випадково не захлинулась чи не задихнулася
Поранену, травмовану людину слід перевернути на бік, аби вона випадково не захлинулась чи не задихнулася


Олександр Лінчевський, медичний директор та інструктор Захисту Патріотів, торакальний хірург 17 лікарні міста Києва

Основна проблема — нема в крові медиків, і, навіть, звичайних лікарів, азарту, несамовитості в боротьбі за кожне життя. Іншими словами: ну, ок, кишки на асфальті. Нема оцього прагнення боротися за кожного.

Ми витрачаємо колосальний ресурс на підготовку тижневого курсу. Ви не уявляєте, скільки в нього вливається елементарних коштів, зусиль персоналу, часу — для того, щоб потенційно наші вихованці змогли врятувати когось важкого. Тоді, коли вся стара, радянська медицина націлена на “а, цей тяжкий, він помре, давай будемо надавати допомогу легкопораненому”, бо він точно виживе, і зможе стріляти. Психологія таких медиків радянської системи — “война все спишет, бабы нарожают”. Це в крові. “Ну шо ж ви хочете, травми несумісні з життям”.

 Вся радянська медицина націлена на “а, цей тяжкий, він помре, давай будемо надавати допомогу легкопораненому”, бо він точно виживе, і зможе стріляти. Психологія таких медиків — “война все спишет, бабы нарожают”. 

Ми ж філософськи націлені на допомогу всім. Боремося за кожне життя, за найтяжчих. Кажемо, що робити, якщо важка черепно-мозкова травма. Як працювати із таким пацієнтом до лікарні, щоб потім лікарям легше лікувалося. Ми боремося за кінцівки. Як є зазвичай? Джгут наклав, кровотечу зупинив, значить, буде жити. А з ногою, як Бог дасть. Ніфіга. Завдання наших вихованців — врятувати і кінцівку також. Боротися за найважчого.

Зараз всі звертають увагу на АТО, на війну, і добре, це правильно. Поки що і ми орієнтовані на війну. На те, що важливо для держави. Війна — абсолютний пріоритет. Але.

Щорічно на дорогах України гине 5 тисяч осіб. Це більше, ніж в АТО. Це кожен рік, в дорогах, в ДТП, але це розсіяно, і тому ми це не відчуваємо. Із цих 5 тисяч третину можна врятувати, якщо правильно організувати допомогу. Уявляєте цей потенціал? Ми вчимо лікарів, як поводитися із травмованими, оскільки травма — це наша щоденна війна.

Візьмемо простий приклад. Ви ідете по проспекту Перемоги, скажімо, сходили у зоопарк. Ви вийшли із зоопарку, і вас прямо там десь збиває машина. Люди вас хапають і заносять у лор-інститут, що неподалік. Або в стоматологічну клініку. Там у всіх білі халати, всі однакові для вас, всі лікарі. А тепер спитаємо себе: які знання має лор чи стоматолог про надання першої медичної допомоги? Такі ж, як і звичайний перехожий. І ось так не повинно бути.

І в стоматологічній поліклініці, й у лор-інституті, є достатньо засобів, щоби вас залишити живим до прибуття фахівців і швидкої. Вам можна зберегти життя. Але ні ті, ні інші ніколи цим не займалися і поняття не мають, як це відбувається.

Інший приклад. Будь-яка інша районна лікарня. От, Ярославів Вал. Зараз вас тут зіб'ють, перехожі вас затягнуть на Рейтарську. Там стоїть ендокринологічний центр, де фахівці прекрасно видаляють щитовидну залозу. Вони прекрасні люди. Але вони поняття не мають, що робити з людиною, яку збила машина.

Наступний етап роботи в планах Захисту Патріотів  навчання цивільних лікарів. Інвестиції в навчання, коли мова йде про медицину травми, є дуже ефективними. Елементарні знання, які надаються лікарям приймальних віддалень, хірургам тощо, легко окупаються. Не треба нічого витрачати, купувати. Ви просто навчіть цих людей.

Для того, щоб мати змогу вчити цих людей, ми себе самі так вчимо, що аби ви тільки знали... Кожен інструктор, який тут викладає — він передусім повинен їздити вчитися закордон, отримувати тамтешні визнані сертифікати. Ми от сертифіковані викладати американській армії. Відповідно, ми маємо змогу і сили. Але однієї 17 лікарні мало, треба хапатися за будь-яку можливість.


Якщо ви стали свідком ДТП, не треба необдумано смикати постражалого, пробувати витягти його з машини, якщо не знаєте про його травми. Це може лише нашкодити
Якщо ви стали свідком ДТП, не треба необдумано смикати постраждалого, намагатися витягти його з машини, якщо не знаєте про його травми. Це може лише нашкодити


Так, необізнана людина також може нашкодити пораненому і зробити ще гірше. З тих випадків, що я бачив — основне, що мені доводилося робити — відганяти інших. Приміром, машина вилітає в кювет, хлопець років 10-12 пошкоджений, його батько за кермом. Що потрібно? Правильно витягти з машини. Загориться чи не загориться машина в процесі. Витягуючи, можна наробити біди більше, ніж було. Людині, в якої є підозра на перелом шийного хребця, можемо зробити просто непоправні речі. Я підійшов до цього хлопця, його вже тоді витягли. І всі кидаються, і починають щось пробувати. Люди пам'ятають, що треба робити якийсь масаж — всі кидаються робити масаж. Треба він, чи не треба. Він шкодить. Всі починають теліпати голову, підкладати під неї щось — це теж часто шкодить. Всі бачать поранену кінцівку, кровотечу, і починають робити неймовірні дурниці. Смикати за кінцівки, примотувати до них щось — так, як побачили в санбюлетені на стіні в поліклініці. Це повна маячня.

Треба розуміти, від чого людині може стати гірше, і ліквідувати причини. Зробити все можливе, аби дочекатися приїзду швидкої.

Така задумка була і до нас. Тоді, коли ми отримуємо водійські права — є елемент цих курсів, але вони дуже формальні й їх практично ніхто не проходить. Кожен водій має знати, що робити, у кожного водія має бути аптечка. Інше питання, що в аптечці лежить повне лайно і знань із використання немає взагалі ніяких. Тому, хтозна...

Думаю, розуміння необхідності таких курсів поступово з'явиться. Просто раніше були курси, але якість не та. Приміром, те, що раніше давав Червоний Хрест — воно відірване від життя. Коли люди бачать, що стоїть старий придурок, "типу-врач", працює у лор-відділенні й розказує свої спогади про першу медичну, це нікого не приваблює.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: