8 грудня 2016, четвер

Візантійські цінності. Для чого Путін помирився з Ердоганом

9 серпня Путін і Ердоган зустрілися в Санкт-Петербурзі

9 серпня Путін і Ердоган зустрілися в Санкт-Петербурзі

Російський і турецький лідер збираються разом шантажувати та залякувати Захід, досягаючи власних цілей

Нормалізація російсько-турецьких відносин ще кілька місяців тому здавалася справою майже неможливою. Після знаменитих слів Володимира Путіна про «удар у спину» і обіцянки помститися російська державна машина влаштувала черговий фестиваль ненависті, героєм якого стали не тільки Реджеп Таїп Ердоган і його прибічники, але й буквально все, що хоч якось стосується Туреччини – від помідорів і пляжів до проектів газопроводів і атомних станцій. Анкара відповіла приблизно тією само монетою: місцеві політики та оглядачі не скупилися на прокльони на адресу Москви, хоча і трохи менш енергійні.

Але, незважаючи на всі яскраві слова, санкції і контрсанкції примирення двох розсерджених диктаторів відбулося, причому головну роль у цьому процесі зіграв нелюбимий ними обома Захід, а точніше – його цінності.

Ще до невдалого військового путчу Ердоган виявився приблизно в тій же зовнішньополітичної ситуації, що і Путін – по суті справи, ізгоєм. Ані Європа, ані США ніяк не хотіли закрити очі на сумнівні експерименти турецького лідера в області свободи слова, зборів і думок, на почату ним війну проти власних співгромадян курдського походження і на повзучий наступ ісламізму. З Ердоганом західні лідери зустрічалися і розмовляли вимушено: в його руках опинився ключ від кордону, через який мільйони мігрантів з різних неблагополучних країн рвалися (та й досі рвуться) в Європу. Ніякої симпатії до людини, яка посадила більше журналістів, ніж у будь-якій іншій країні світу, ні в Європі, ні в США не спостерігалося.

Заколот і чистки, які послідували за ним у сталінському стилі поваги Заходу Ердогану не додали. Закриття низки незалежних ЗМІ, фактична відміна принципу поділу влади, оголошення надзвичайного стану та загрози відновити смертну кару і зовсім перевели турецького президента з категорії європейських лідерів туди, де животіють Ніколас Мадуро, Роберт Мугабе, Кім Чен Ин і, звісно, Володимир Путін. До речі, процес відторгнення був обопільним: турецька еліта на чому світ стоїть лає США і Європу «за підтримку терористів і бунтівників». У підконтрольних уряду місцевих ЗМІ «політологи та експерти» годинами викривають американські змови, лають «нібито незалежну західну пресу» і славлять свого президента.


50621045

У Ердогана не залишилося вибору, окрім як повернутися до дружби з місцевим хуліганом, з яким він лише нещодавно побився


Простіше кажучи, Ердогану, якого за витівки виперли з компанії «пристойних хлопчиків і дівчаток» не залишилося вибору, окрім як повернутися до дружби з місцевим хуліганом, з яким він лише нещодавно побився. Хуліган, до речі, і сам не проти поговорити хоч з кимось, оскільки від нього вже давно всі нормальні люди сахаються як від прокаженого.

Газета Hurriyet 9 серпня написала, що спроби повернутися до дружніх відносин Ердоган і Путін робили з квітня поточного року, коли мирити європейських ізгоїв взялися турецький бізнесмен, дагестанський політик і казахський президент. Результатом їх діяльності і став лист турецького президента російському, в якому перший висловлює жаль другому з приводу загибелі пілота Су-24 і висловлює вибачення сім'ї загиблого російського льотчика. Судячи з того, як круто розвернулася риторика російської пропаганди в турецькому питанні, в Москві тільки цього й чекали. З втілення світового зла Туреччина відразу перетворилася на «партнера-відступника, який усвідомив свою помилку».

Невдалий путч і дуже навіть вдалі чищення, які за ним послідували, зіпсувавши відносини Анкари з Заходом, викликали водоспад співчуття і розчулення в Москві. Путін, найбільше на світі боїться насильницької зміни влади, відчув щось на зразок диктаторської різновиди емпатії, дивлячись на зусилля Ердогана зі збереження, а потім – зміцнення своєї влади, побудованої на тотальне викорінення інакомислення. Жодного слова осуду або хоча б заклопотаності Ердоган з Кремля не почув. Навпаки, звідти лунають суцільні компліменти і похвали.

Не дивно, що свій перший після путчу візит Ердоган завдав не сварливу Європу або насторожену Америку, а в Росію, де завжди раді прийняти іноземного лідера, який перейшов на «темну сторону сили» – незалежно від ступеня його людоїдства. Такий вибір напрямку поїздки обумовлений ще й тим, що зараз у Путіна і Ердогана з'являється безмежне поле для співпраці і щирої дружби проти Заходу.


52933542

Невдалий путч і наступні за ним чистки викликали в Кремлі суцільні компліменти і похвали на адресу Ердогана


По-перше, це, звісно, економіка. Туреччині потрібні російські туристи, імпортери текстилю та продовольства, а також замовники для будівельних компаній. Росія мріє добудувати газопровід «Турецький потік», побудувати АЕС «Аккую», а також відновити роботу небрезгливого турецького бізнесу в Криму. Все разом – це десятки мільярдів доларів.

По-друге, між країнами можливий якийсь обмін щодоСирії, де вони переслідують протилежні цілі. Формула могла б бути такою: Туреччина відмовляється від допомоги повстанцям, які мріють скинути Башара Асада, за це Росія гарантує їй відмову від створення в післявоєнній Сирії курдської автономії – найстрашнішого геополітичного кошмару Анкари. Звісно, для обох це буде ідеальним рішенням, але цілком влаштовує.

Ну й головне – це неймовірні можливості для шантажу і залякування Заходу, які відкриває дружба між Москвою та Анкарою. Вітаючи Ердогана в Санкт-Петербурзі, Путін вже заявив, що сподівається на співпрацю в боротьбі з тероризмом». Насправді така кооперація – робота спецслужб і військових, що й викликає деякий подив.

Туреччина, яка є однією з найважливіших країн НАТО, може натякнути «зарозумілим» європейцям і американцям, що з Росією їй дедалі цікавіше й веселіше. Тому Захід виконує вимоги Ердогана (список додається), або всі натівські секрети завтра опиняться на столі у Путіна. Тут НАТО опиниться перед цікавим вибором: або гнати в шию найважливішого союзника в найнеспокійнішому регіоні світу, або принижено виконувати його вимоги, або змиритися з тим, від Росії в альянсу більше секретів немає. Будь-який з варіантів буде катастрофою.


50621041

Дружба між Москвою та Анкарою відкриває неймовірні можливості для шантажу і залякування Заходу


До речі, Ердогану, мабуть, і натякати не доведеться. Офіцери інших країн НАТО в Брюсселі і без цього будуть косо дивитися на турецьких колег, знаючи, що пристойних людей Ердоган з армії вигнав, а на всі важливі посади розсадив своїх маріонеток.

Що саме може зажадати Ердоган в обмін на збереження натівських секретів, приблизно зрозуміло вже зараз: негайне запровадження безвізового режиму, економічні преференції, просто грошей, видачу своїх опонентів, які живуть в Європі. Ну і головне – екстрадицію з США Фетхуллаха Гюлена – лідера руху «Хізмет», який живе в Пенсільванії. Саме його турецький президент називає джерелом приблизно всього світового зла і, звісно, організатором невдалого військового заколоту. Зараз для Брюсселя і Вашингтона ці вимоги категорично нездійсненні, оскільки суперечать їхнім базовим цінностям. Але якщо шантаж Анкари торкнеться сфери безпеки, то щось може і змінитися. У будь-якому разі, дружба з Путіним дозволить Ердогану майже нескінченно смоктати кров із Заходу, який посмів його повчати і засуджувати.

У російського лідера тут свій інтерес. Переродження турецького колеги з цілком європейського демократа у східного деспота відкриває перед Путіним блискучі зовнішньополітичні перспективи. Наприклад, Ердоган «по дружбі» може відкрити свої західні кордони для біженців. Нова їхня хвиля здатна змести традиційні європейські уряди, привівши до влади ультраправих шанувальників Кремля.

Розхитати єдність НАТО, отримати доступ до секретів, посіяти всередині альянсу взаємну недовіру і підозрілість – теж цілком собі досягнення з точки зору Кремля. А все більш ймовірне вигнання американців з авіабази «Інджирлік» і вихід Туреччини з НАТО, який замаячив на горизонті – це просто блакитна мрія російського президента. З точки зору Путіна, такі перспективи варті того, щоб дружити з людиною, яка встромила йому «ніж у спину».

Зустріч двох диктаторів у Санкт-Петербурзі знаменує собою торжество традиційних візантійських цінностей – шантажу, загроз і зради над європейськими. Західним лідерам варто дуже замислитися, як поводити себе в новій ситуації, поки неприємності, що випливають з петербурзького саміту, не додали проблем їм самим.

Читайте також

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: