8 грудня 2016, четвер

Вікно в Європу: як радянську футбольну збірну, яка вразила світ, розпродали в імениті європейські клуби

Вікно в Європу: як радянську футбольну збірну, яка вразила світ, розпродали в імениті європейські клуби
1988 року майже повністю укомплектовану українцями радянську футбольну збірну розпродали в імениті європейські клуби

На прикінці 1980‑х радянський футбол, ведений твердою рукою київського тренера Валерія Лобановського, продемонстрував світові свої найкращі якості. Але цієї лебединої пісні могло і не бути.

1983 року головою Держкомспорту СРСР зробили 55‑річного Марата Грамова, колишнього заступника керівника відділу пропаганди ЦК КПРС, людину далеку від спорту та недалеку за своєю суттю. Волейбол від незмінно називав "валетболом". Заради економії коштів не відпустив лижників на збори до Швейцарії. Коли тренер сказав, що альпійські бази дали величезну знижку, а також надали до послуг спортсменів "шведські столи", Грамов розпорядився придбати для лижників три шведських тенісних столи — щоб провести збори у Союзі.

Але найбожевільніший крок Грамов зробив у футболі, звільнивши 1983‑го Лобановського з посади головного тренера збірної СРСР. Формальна причина — поразка у матчі проти португальців 0:1 у відбірковому циклі чемпіонату Європи-84. У результаті збірна СРСР не змогла вийти з групи. Відомство Грамова заборонило Лобановському і начальнику команди Микиті Симоняну будь-коли працювати з радянськими збірними всіх рівнів, починаючи з юнаків.

Місце Лобановського посів його головний опонент — тренер московського Динамо Едуард Малофєєв. Але у того все пішло шкереберть, і 1986‑го високі чини з ЦК КПРС зажадали повернути киянина в головну команду країни.

Повернення стало тріумфальним — збірна відмінно виступила на чемпіонаті світу у Мексиці 1986 року (вийшла з групи з першого місця) і на першості Європи-1988 в Німеччині. На Євро підопічні Лобановського рознесли трьох грандів континентального футболу — Англію, Нідерланди та Італію — із загальним рахунком 6:1. До золотих медалей СРСР забракло лише однієї перемоги, але й срібло Євро-88 стало чудовим підсумком.

Після цього турніру життя і кар'єра практично всіх гравців збірної пішла круто вгору. Європейські гранди кинулися скуповувати українських футболістів. Адже СРСР вже не був країною за колючим дротом, а спортсмени перестали бути невиїзними. І 1988 рік відкрив для них найширше трансферне вікно в Європу.

"Якби Радянський Союз залишався таким, яким він був — без кооперативів, зовнішніх зв'язків, — можливо, все залишилося б на колишньому рівні, — розмірковує Олексій Михайличенко, гравець збірної СРСР-1988. — Але у нас з'явився шанс засвітитися".

 

Епоха обурення

Того року Михайличенкові виповнилося 25, тоді ж молодий півзахисник радянської збірної був названий кращим футболістом країни. "Два таких змагання, такі удачі — як же цей рік можна забути?" — запитує зараз 52‑річний спортивний директор київського Динамо.

Згадані дві удачі — це золоті медалі футбольної збірної СРСР на Олімпіаді в Південній Кореї, що відбувалася вереснем 1988‑го, і срібло Євро-88 у Німеччині. Михайличенко став єдиним футболістом СРСР, який зіграв в обох турнірах.

Тріумфу передувала запекла боротьба, яка тривала не тільки на футбольному полі.

Малофєєв, що змінив "відставника" Лобановського, не зміг налагодити гру збірної. У першій половині 1986‑го, напередодні чемпіонату світу в Мексиці, команда програла чотири товариські зустрічі. Спортивні функціонери зрозуміли: команда свідомо грає слабко, щоб Держкомспорт відправив їх наставника у відставку. Після нульової нічиєї в матчі з фінами, який відбувся 7 травня, Малофєєва викликали до ЦК партії, де запропонували взяти собі в помічники Лобановського. "Або я, або він", — відповів тренер.

Потім на базу збірної приїхав Грамов і поцікавився думкою футболістів. Динамівець Олег Блохін сказав, що не розуміє, чого від них на тренуваннях вимагає Малофєєв. До цього часу основу збірної складали кияни — 13 гравців, і думку іменитого ветерана динамівців не варто було ігнорувати. У підсумку 17 травня на чергову товариську гру виводив збірну вже Лобановський. І на чемпіонат світу команду повіз саме він. Перший матч закінчився розгромом угорців з рахунком 6:0. Адже у відбірковому циклі ті розбили голландців, австрійців, кіпріотів і вийшли на мундіаль з першого місця у своїй групі.

У стартовому складі радянської команди були вісім киян. Ще один — Вадим Євтушенко — вийшов на заміну. Та команда цілком могла б іменувати себе збірною України.

У наступній грі практично той самий склад здобув нічию з французами — 1:1, потім переміг канадців з рахунком 2:0. Але вийшовши з групи, збірна СРСР програла в 1/8 фіналу бельгійцям — 3:4.

У тому протистоянні хет-триком відзначився динамівець Ігор Бєланов, якого за підсумками року назвали кращим гравцем Європи. Поразка була прикрішою через те, що два з чотирьох м'ячів бельгійці забили з положення поза грою.

Британський журнал World Soccer назвав чемпіонів світу — збірну Аргентини з її лідером Дієго Марадоною — командою року, а другою командою планети авторитетне видання визначило київське Динамо, що 1986‑го було синонімом збірної СРСР.

Ми отримали гроші, яких ніколи не бачили, — 23 тисячі марок 
Олексій Михайличенко, спортивний директор Динамо (Київ), в минулому гравець збірної СРСР

Ці визнання зовсім не означали, що далі у Лобановського все пішло гладко. Василь Пилипенко, завідувач спортивним сектором у республіканському комітеті партії, згадує, що в Держкомспорті СРСР чиновників дратувало небажання київського тренера залучати до збірної московських футболістів. "Не взяли Федора Черенкова [гравець московського Спартака] — всі ображалися",— розповідає Пилипенко.

Борис Воскресенський наприкінці 1980‑х працював начальником управління спортивних споруд у Держкомспорті УРСР. Він згадує, що перед чемпіонатом Європи в Німеччині склад збірної бурхливо обговорювався на рівні членів ЦК КПРС. "Заслуга Лобановського в тому, що він поставив ультиматум: або я поїду з тими людьми, у яких вірю, або їдьте самі", — ділиться Воскресенський.

Пік тиску припав на листопад 1987 року. До ЦК компартії України надійшла записка від заступника голови КДБ УРСР Леоніда Бихова. Генерал-майор повідомив, що деякі гравці київського Динамо призвичаїлися до пияцтва. І зазначив імена підозрюваних: Олександр Заваров, Анатолій Дем'яненко, Володимир Безсонов, Олег Кузнєцов. Всі — збірники. Бихов також вказав, що гравці виснажені непосильними навантаженнями, а команда психологічно виснажена.

З урахуванням того що сезон 1987‑го для Динамо був провальним — минулорічний чемпіон країни завершив внутрішню першість на шостому місці, — цей сигнал викликав тривогу партійних бонз. Хоча факти зловживань алкоголем не підтвердилися.

Та й у Лобановського було моральне та матеріальне право захищати себе і команду. СРСР вже пробився через відбірковий турнір на Євро-88, не програвши тут жодного матчу. Причому восени 1986‑го радянська збірна в Парижі з рахунком 2:0 виграла у легендарної команди Мішеля Платіні, залишивши чемпіонів Європи-84 за бортом турніру.

 

Рішучий бій

Перед збірною СРСР на Євро-88 впали гранди: Англія (3:1), Голландія (1:0), а в півфіналі — Італія (2:0). Останню гру Михайличенко та динамівський захисник Володимир Безсонов запам'ятали найбільше. Напередодні гравцям збірної роздали анкети з єдиним питанням: "Чи готові ви пресингувати 90 хвилин поспіль?" Усі відповіли "так". “Ми запропонували їм незвичайний футбол, — згадує Безсонов. — Вся команда 90 хвилин не давала їм [італійцям] навіть прийняти м'яч. Пресинг". А Михайличенко підкреслює, що у складі збірної пресингувати було тяжче, ніж у клубі.

В інтерв'ю газеті Советский спорт Вагіз Хідіятуллін, спартаківський захисник і гравець радянської команди, пояснив, чому збірній було складно пресингувати. Він розповів, що Лобановський робив великий акцент на фізичні навантаження, які не кожен здатний витримати. "Якщо кияни ще були звичні до них, то мені, спартаківцю, було спочатку зовсім кепсько", — уточнив Хідіятуллін.

І згадав, як один з помічників Арріго Саккі, тренера італійського Мілана, побачивши тренування динамівського півзахисника Павла Яковенка, що раз у раз робив кола на швидкості вище за середню, здивовано вигукнув: "Мамма міа! У цього хлопця три серця?"

Здивуватися довелося не тільки італійським фахівцям, але і футбольним зіркам, які потрапили під динамівський пресинг. Півзахисник збірної Італії Джузеппе Джанніні навіть продемонстрував дивний жест — він бігав на полі, періодично стискаючи зубами кисть. Михайличенко згадує, що тоді не зрозумів дивної поведінки італійця. Лише пізніше, переїхавши на Апенніни, він дізнався сенс — так італійці демонструють здивування невтомністю: "Ви що, сирого м'яса наїлися?"


КОМАНДА МОЛОДОСТИ: Основу легендарной сборной СССР образца 1988 года представляли украинцы из киевского Динамо. Они и диктовали стиль игры главной команды страны
КОМАНДА МОЛОДОСТІ: Кістяк легендарної збірної СРСР зразка 1988 року складали українці з київського Динамо. Вони і диктували стиль гри головної команди країни


 

У результаті італійці, які здолали перед цим іспанців, данців і зіграли в нічию з ФРН, не витримали. З подачі динамівців — Михайличенка, а потім півзахисника Олександра Заварова, — інші два українці — Геннадій Литовченко та Олег Протасов — "вбили" скуадра адзурра.

Але у перемоги виявився неприємний присмак — напередодні фіналу з голландцями радянська збірна втратила відразу двох центральних захисників: Олег Кузнєцов отримав жовту картку і з нею дискваліфікацію, а Безсонов — травму, несумісну з фіналом. "Він ставив ногу туди, куди дехто ще подумає, ставити чи не ставити", — сміється Михайличенко. Безсонов сидить поруч, і йому досі не смішно. “Найприкріше було, що я не зіграв у фіналі, — зітхає він. — Ось чого шкода".

Шкода не тільки Безсонову, але і всім футбольним вболівальникам СРСР. У фіналі саме через центральну зону форвард Нідерландів Руут Гулліт забив у ворота Ріната Дасаєва перший гол. Пізніше Микита Симонян журився тим фактом, що у вирішальній грі не було Безсонова та Кузнєцова: останній, за задумом тренера, мав персонально грати проти Гулліта. І Симонян впевнений, що українець впорався б з голландцем.

Потім інша висхідна зірка світового футболу — Марко Ван Бастен — створив диво у вигляді другого гола у ворота радянської команди. А на додаток до всіх нещасть Бєланов не реалізував пенальті.

Проте збірна СРСР залишила по собі чудове враження, підтверджене срібними медалями, рекордними в історії Союзу преміальними і першими міжнародними контрактами з провідними клубами Європи.

 

Вікно в Європу

За вихід на Євро-88 радянська збірна отримала премію від УЄФА в $2 млн. За результатами турніру — ще $2,5 млн. До 1988 року ця бухгалтерія нічого не означала б для радянських футболістів: їм платили за європейські трофеї приблизно по $300.

Цього разу все було інакше. Ще перед від'їздом до Німеччини Лобановський і Симонян потрапили на прийом до секретаря ЦК КПРС Єгора Лігачова. Головний тренер запитав партійного боса: чи може команда отримати 10% від суми преміальних? Лігачов дозволив.

Однак міністр фінансів СРСР Валентин Павлов зволікав із виплатою належних премій футболістам. Гроші довелося вибивати через членів політбюро ЦК.

"Ми отримали гроші, яких ніколи не бачили, — 23 тис. марок, — каже Михайличенко. — Ми часто їздили за кордон і знаходили, куди це витратити".

Безсонов, наприклад, вирішив придбати автомобіль. Але наприкінці 1980‑х машина все ще була для радянських громадян розкішшю, а вже потім — засобом пересування. "Я поговорив з Васильовичем [Лобановським], він там комусь зателефонував, узнав і сказав мені "ні". За валюту — не можна, — згадує Безсонов.— Якщо ти в Німеччині купиш, наприклад, старий мерседес, на тебе як дивитимуться?"

Щось подібне сталося і з Михайличенком після перемоги збірної СРСР на Олімпіаді в Сеулі. "Там були ці машини — Daewoo. Вони ще не постачалися на європейський ринок, — розповідає Михайличенко.— У порту стояли наші пароплави, що йшли до Одеси. Капітан мені говорив: "Купуй будь-яку". Не вийшло".

 


ГОЛЛАНДСКИЕ ВЫСОТЫ: В финале Евро-88 советские футболисты бились со сборной Нидерландов на равных. Но Михайличенко (на фото второй слева) и команде не удалось сломить сопротивление сборной Гуллита (крайний справа)
ГОЛЛАНДСЬКІ ВИСОТИ: У фіналі Євро-88 радянські футболісти билися зі збірною Нідерландів на рівних. Але Михайличенко (на фото другий ліворуч) і команда не спромоглися зломити опір збірної Гулліта (крайній праворуч)


Утім, ці труднощі були тимчасовими. Радянський Союз доживав свої останні дні. На околицях імперії вже починалися хвилювання. Республіки вимагали більше свобод, а деякі — незалежності. 1988‑го, на третій рік так званої перебудови, з усіх західних радіостанцій були зняті глушилки. Став з'являтися перший приватний капітал, відкрилися кооперативи. Після довгих років життя під замком країна почала швидко відкриватися світу.

Для радянських футболістів, особливо збірників, наступали нові часи. Ще 1987‑го ніхто і помислити не міг про особисті контракти із західними клубами, а після Євро-88 радянський футбол прорвало.

Відразу ж після тріумфу в Німеччині європейський гранд — туринський Ювентус — заплатив за перехід у свою команду Заварова божевільні на ті часи гроші — $5 млн. З цієї суми $1,5 млн прийшло на рахунок Динамо (Київ), решта $3,5 млн полетіли до Москви — в Совінтерспорт.

За Заварова, крім валюти, італійці передали динамівцям автобус FIAT і легковий автомобіль особисто для Лобановського. Інтерес до радянських футболістів, переважно до гравців київського Динамо, був безпрецедентно високий.

"Відразу з'явилися агенти з того боку, а вони вміли заробляти, особливо на нас", — резюмує Михайличенко.

За наступні два роки за кордон виїхали майже всі герої турніру: Сергій Балтача — до Англії, Василь Рац — до Угорщини, Протасов і Литовченко — до Греції, Блохін — до Австрії, московський спартаківець Дасаєв — до Іспанії, Безсонов — до Ізраїлю, Кузнєцов — до Шотландії, Михайличенко — до Італії, Анатолій Дем'яненко, Іван Яремчук і Бєланов — до Німеччини.

1988 року був пік радянського футболу. Він же і його глухий кут. Після тріумфу на Євро-88 зоря вітчизняного футболу стрімко зайшла за обрій. Як далеко і надовго — покаже час.

 

Матеріал опубліковано в №45 журналу Новий Час від 4 грудня 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: