23 липня 2017, неділя

Військово-польова піца. НВ побувало в популярному ресторані, відкритому ветеранами АТО

Військово-польова піца. НВ побувало в популярному ресторані, відкритому ветеранами АТО
Пройшовши весь Донбас, кілька бійців АТО змінили бронежилети на фартухи і тепер готують піцу. НВ побувало в Pizza Veterano, відкриття якої викликало днями ажіотаж серед киян

У Києві запрацювала піцерія з промовистою назвою Pizza Veterano. Всі її працівники – ветерани АТО. Вони й кухарі, й офіціанти. Ціни на піцу – демократичні, від 22 грн за маленьку до 120 грн за велику. Меню поки тимчасове, у ньому дев'ять позицій.

Відкрилася піцерія в центрі столиці, у 13-му кварталі торгового центру Метроград. Знайти її поки що непросто. Охоронці ТЦ про це нове місце ще не дуже знають, а сама піцерія ховається в приміщенні японського ресторану Kaizen. Про те, що "піцу від ветеранів" готують саме тут, кажуть лише дві дошки перед входом, прикрашені синьо-жовтими повітряними кульками.

Ідея відкрити цю піцерію спала на думку демобілізованому бійцеві 30-ї окремої механізованої бригади Леоніду Остальцеву. Він киянин, до АТО працював піццайоло – робив піцу.

– Є хлопці, які повертаються з війни, і... – він обриває речення, не договоривши. – Я сам через це пройшов. Потрібно показати, що після дембеля є життя. Після повернення додому зрозумів одну просту штуку. Коли почали створювати Союз ветеранів АТО Деснянського району, я побачив, що атошники почуваються краще і комфортніше в колі атошників. Тому вирішили, що було б круто відкрити піцерію, в якій працювали б самі атошники. Буду і заробляти гроші, і допомагати іншим.

У бійця-піццайоло густа темна борода і татуювання на правиці. На ньому білий фартух.

Щоб можна було допомагати іншим, Остальцев придумав бізнес-план – піцерію із соціальною складовою. За його планом, у ній мають працювати учасники бойових дій. 10% від прибутку йтиме на подарунки дітям загиблих героїв.

Крім цього, піцу тут можна "підвісити": замовити, оплатити і залишити для бійців АТО. Потім звідси її надішлють до Центрального військового клінічного шпиталю. Поки ми з Остальцевим розмовляємо, за черговою партією піци для поранених приїхали волонтери. На столі перед ними – майже чверть сотні "підвішених" відвідувачами піц.

Весь проект коштував 62 тис. грн. Я дуже довго шукав інвесторів, мені всі відмовляли, ніхто в нього не вірив

"Підвішує" піцу багато хто, навіть занадто, каже Остальцев. Цю ідею придумав не він, а гості піцерії та мешканці facebook. Звідти взагалі надходить маса рекомендацій з приводу того, як "оптимізувати" роботу піцерії.

Волонтери забирають піцу і несуть до виходу.

– Передайте, якщо є поранені, які можуть пересуватися, нехай приходять, їм безкоштовно приготуємо, – каже їм на прощання власник. За кілька годин потому волонтери виставлять у facebook фотографії, на яких задоволені бійці на лікарняних ліжках відкривають коробки з піцою.

– Я не багатий пан, і у мене взагалі грошей не було, – розповідає Остальцев. – Мені допомагав чувак, який живе в США, але сам українець. Він мені надсилав гроші на ті штуки, які були потрібні за моїм проектом. 1.200 доларів надіслав. Весь проект коштував 62 тис. грн. Я дуже довго шукав інвесторів, мені все відмовляли, ніхто в нього не вірив. Поки не звернувся до свого знайомого. А він каже: у мене є свій ресторан, і він збитковий.

Так на базі "збиткового закладу" в Метрограді створили Pizza Veterano. Поки що вона функціонує окремо від ресторану, який надав їй притулок, але якщо справи підуть добре, відкриють повноцінну піцерію.

– Наразі працюю я, Раф з Національної гвардії (геніальний кухар, у нього 11 років досвіду, він і мене вчив багато років тому), Кирило сьогодні працює перший день з Дніпра-2, Денис – десантник із 81-ї десантно-штурмової бригади, до війни працював офіціантом, і ще один хлопець, який прийшов із Союзу ветеранів, – розповідає Остальцев.

Колишні бійці продовжують цікавитися вакансіями. Сьогодні приходив один, вчора ще три. Але вакансій поки немає. Робити піцу беруть людей без досвіду, навчають на місці. Піцу роблять з нуля. Спочатку замішують тісто, потім готують начинку, потім печуть.

Сам процес роботи допомагає бійцям легше адаптуватися до життя після війни, говорить Остальцев. Останнім часом він сам узявся аналізувати власну поведінку і намагається відслідковувати, в які моменти і на що саме в ньому закипає роздратування.

– Була ситуація, коли я їхав зі своїм другом у тролейбусі. Я по формі, він ні, приїхав до мене з іншого міста, не військовий. Підійшла кондуктор, не бере гроші. Кажу: візьміть хоч за нього. Вона: ні, не буду. Ну як хочете. За хвилину підходить контролерка. І починає розпікати нас за проїзд. Я розумію, що я учасник бойових дій, мені все одно. А от другу – йому 60 грн штраф. За що? За те, що у мене кондукторка не хотіла грошей взяти? – згадує Остальцев. – Дивлюся на кондукторку, а вона на мене такими очима: мовляв, не здавай мене. А наступне, що я пам'ятаю, що я цю контролерку хочу вдарити. Мені стало дуже тривожно. Жінок я не б'ю принципово. Я сам заплатив штраф, вибачився перед нею, вийшов. І таких моментів багато, коли я заводився з пів-оберта. На вокзалі ось теж... А насправді я не такий. До війни я таким не був.

Розмова переривається, бо до нас підходить хлопець у світлій кофтині та штанях.

– Знайомтеся, це Денис, десантник наш, – каже Остальцев.

– У мене маленька запара, забув форму сьогодні, – скаржиться Денис.

– Не переймайся, будеш сьогодні білим зайчиком, – відповідає Остальцев і просить десантника допомогти іншим готуватися до відкриття піцерії.

Я питаю його про війну.

– Я служив у 30-й бригаді, в першому батальйоні. Брали участь у першому рейді разом з десантниками, – розповідає він. – Точніше, це вони взагалі разом з нами брали участь. Командир роти і командир батальйону – Герої України. Влітку зайшли в Донецькій області та вийшли в Луганській. Пройшли вздовж всього російського кордону. Вивели кілька бригад з оточення, самі були в оточенні. Точно не знаю, скільки ми вивели, там їх було стільки, що дідько ногу зломить. Напевно, навіть сам Генштаб не знає.

На війні найстрашніше арта. Артилерія. Коли ти на відкритій місцевості та нема куди сховатися, коли чуєш, як іде вісім залпів – бум, бум, бум, і вони зараз впадуть, і стріляють по тобі точно. Це стрьомно

Потім були Піски і Дебальцеве. В Дебальцевому Остальцев не був, тільки в дебальцевському напрямку, оскільки в Пісках зазнав травми – відкритий перелом носа, розсічення – дві БМП зіткнулися.

– А потім були позиційні бої. Коли почалося це "перемир'я", суто арта [артилерія] по позиціях, сидиш і чекаєш на п**дюлину. От так, – каже хлопець.

– Що найстрашніше на війні? – питаю.

Він йде від розмови, каже, втомився відповідати на такі питання. Потім відповідає: "Арта найстрашніша. Артилерія. Коли ти на відкритій місцевості та нікуди сховатися, коли чуєш, як іде вісім залпів – бум, бум, бум, і вони зараз впадуть, і стріляють по тобі точно. Це стрьомно".

– Ви задоволені зараз своїм життям? – запитую я, прощаючись.

– Дуже задоволений, дуже щасливий. Але дружина, напевно, мене скоро кине. У мене зовсім немає часу на сім'ю. Моєму синові два з половиною тижні. А нам доводиться ночувати тут, – зізнається Остальцев. – Чим більше ми втомлюємося, тим напруженіша ситуація, і тим менше задоволення отримуєш. Мої життєві принципи кажуть: будь там, де тобі подобається, і роби те, що тобі подобається. Тоді досягнеш успіху.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: