8 грудня 2016, четвер

Сміттєве королівство. Репортаж зі столичного звалища побутових відходів

Роздільний збір сміття дозволить відібрати лише 10% з усіх відходів. Решта поїде на полігон, де буде складуватися і трамбуватися
Наталія Кравчук

Роздільний збір сміття дозволить відібрати лише 10% з усіх відходів. Решта поїде на полігон, де буде складуватися і трамбуватися

Працівники столичного сміттєвого полігону розвінчують три міфи про сміття, розповідають дивні історії про відвідувачів міського звалища і пояснюють, чому в Грибовичах сталося те, що сталося

Наприкінці травня Україну приголомшила трагедія на сміттєзвалищі в Грибовичах під Львовом. Через пожежу на полігоні стався зсув, в результаті якого під завалами загинули троє рятувальників. Через тиждень полігон продовжує горіти, дітей радять вивезти подалі, а Грибовичі, Львів і село Малехів оголосити зоною надзвичайної події.

Щоб зрозуміти, чому могла статися ця трагедія, а також показати читачам, що відбувається зі сміттям після того, як ми його викидаємо, НВ вирушило на Полігон №5 - міське сміттєзвалище під Києвом, куди звозять тверді побутові відходи з правого берега Києва та околиць Обухова.


Фото: Наталья Кравчук
Сміттєвий полігон у Підгірцях. Фото: Наталія Кравчук


Міфи про сміття

- Є три міфи про сміття. Перший: сміття – це гроші. Це не зовсім так, - з такої фрази починається наше спілкування з директором підприємства Київспецтранс Андрієм Грущинським. Він обіцяє нам показати Полігон №5 - величезне звалище під Києвом, куди звозять відходи з усього правого берега столиці, Обухова та найближчих населених пунктів.

Перед цим Грущинський везе в офіс Київспецтрансу на проспекті Правди. По дорозі розповідає про сміття: багато, цікаво, зі смаком (як не дивно це звучить) і знанням справи.

- Звісно, наша планета влаштована так, що всім потрібно заробляти гроші. Навіть на смітті. Але те, що на ньому можна заробити багато – це міф. Другий міф – сміттям займається мафія. Я ось схожий на мафію? - запитує Грущинський, коли ми виходимо з його авто у дворі Київспецтрансу. Перед воротами підприємства, до речі, стоїть єдиний у світі пам'ятник сміттєвозу. На мафіозі Грущинський зовні не схожий.

- Хто його знає, - відповідає тим не менш фотограф НВ, Наташа. Грущинський сміється. Наташа натякає, що хотіла б покататися на підніжці сміттєвоза. Грущинський показує на помаранчеві вантажівки навколо і каже їй: вибирай будь-яку. Видає руду жилетку-спецівку і рукавички, після – сам, одягнений у сірий костюм і білу сорочку, стрибає за кермо сміттєвоза і катає Наташу по двору.

Планета влаштована так, що всім потрібно заробляти гроші. Навіть на смітті

- Вантажники отримують досить високу зарплату – до 8 тис. грн. Залежить це від кількості вивезених контейнерів, від того, в житлових кварталах або деінде, - розповідає директор Київспецтрансу потім.

Вже в офісі Грущинський переходить до третього міфу про сміття. Він полягає в тому, що поділ відходів глобально допоможе у швидкому і надійному позбавленні від сміття. Роздільний збір, за його словами, дозволить відібрати лише 10% усього сміття. Решта все одно поїде на полігон, де буде складуватися і трамбуватися.

- Навіть якщо припустити, що у вас стоять роздільні контейнери, всередині них сміття все одно може перемішатися. Наприклад, викинули мішок від пилососа, він розірвався, все розсипалося. Чи двірник викинув зметене з вулиці – листя, гілки, пил. Теж все перемішалося, - каже Грущинський. - У мене є спеціальні черевики, які я зазвичай одягаю на полігоні та порпаюся в них у смітті, щоб показати журналістам, що там можна знайти.

В Україні, розповідає він, не налагоджений бізнес з переробки сміття. І це – найголовніша проблема, для якої потрібно шукати вирішення. Припустімо, що першопроходець, який захоче побудувати такий завод, все ж знайдеться. Тоді треба якось мотивувати населення щомісяця платити певну суму за переробку.


Андрей Грищинский, директор предприятия Киевспецтранс
Андрій Грущинський, директор підприємства Київспецтранс, на полігоні під Києвом.


- Зараз кожна сім'я платить за вивезення. Якихось 9-10 грн. Це оплата праці вантажників – те, що вони приїхали, взяли сміття у вас з-під будинку і кудись відвезли. Зазвичай, далі цього проста людина не думає: куди поїхало це сміття, що з ним буде далі, - розповідає директор Київспецтрансу. - Добре, якщо це сміття до нас. У нас є план, інструкція, нормативи, техніка, офіційний штат. Система збору фільтрату, очищення, дегазація полігону, ми збираємо біогаз, пересипаємо карту звалища, у нас нічого не горить. Але у лісі, на стихійних якихось звалищах все зовсім не так.

За його підрахунками, оптимальна сума, яку має сплачувати кожна людина за переробку відходів щомісяця – близько 50 грн. З сім'ї, припустимо, з чотирьох чоловік, це виходить близько 200 грн. Окремо – вивезення. Він наголошує на тому, що 50 грн. – плата не з сім'ї, а з людини. Адже виробляє сміття кожен з нас. На рік це близько 450 кг сміття з одного. Насправді ж, звісно, хтось смітить менше, хтось більше. З цієї причини – не факт, що всі захочуть платити однакову суму. Мовляв, виробляю я сміття менше, ніж сусід, а даю ті ж 50 грн.

- Сім'я витратить ці 200 грн на місяць за кіно, телепрограму або насіння, але вона не заплатить за сміття. Хоча оплата розв'язала б цю проблему, - пояснює Грущинський.

Поки що від контейнерів для роздільного сміття виграти можуть, напевно, хіба що безхатченки

У цьому випадку найбільш щадна схема для того щоб змусити кожного регулярно віддавати гроші на переробку сміття – це вкласти цю суму у вигляді податку у вартість самих товарів, від яких це сміття залишається. Так, купуючи продукти в упаковці: целофані, блясі або пластмасі, споживач буде автоматично фінансувати його переробку. Але тут ще одна проблема – не всі компанії-виробники згодні на такий варіант.

- До мене приходив нещодавно один депутат Київради, який пропонував купити і розставити по Києву стільки-то контейнерів. Я йому так і сказав: проблему ми не вирішимо, а на закупівлі ти, так, заробиш. Поки що від контейнерів для роздільного сміття виграти можуть, напевно, хіба що безхатченки. Подякують за те, що не потрібно багато копирсатися, і легше щось знайти, - каже Грущинський.

Він розповідає, що частими гостями на полігоні є цигани, які шукають там будь-що, що можна продати, або просто якісь корисні для себе речі. З такими, за словами директора, краще домовлятися. Прогнати їх може бути небезпечно.

- Вижену сьогодні, а завтра, дивись, і звалище випадково загориться, як у Львові, - пояснює співрозмовник.



Полігон

Те, що ми назвали б сміттєзвалищем, називається Полігон №5 для твердих побутових відходів. Він розташований у селі Підгірці Обухівського району під Києвом. Поки ми їдемо до нього, Грущинський показує на високий пагорб за вікном. Пагорб повністю вкритий акуратною зеленою травою, але на ньому нема дерев.

- Це, до речі, теж все сміття. Тут колись було звалище 70-х років, його засипали. Звісно, сміття 70-х – це зовсім не те сміття, що ми маємо сьогодні. Не так багато неорганічних відходів. Кульки ж прали всі, - згадує директор Київспецтрансу.


Грузчик на мусоровозе зарабатывает до 8 тыс. грн. Фото: Наталья Кравчук
Вантажник на сміттєвозі заробляє до 8 тис. грн. Фото: Наталія Кравчук


Загальна площа Полігону №5, на який ми нарешті приїжджаємо – близько 63 га, але заповнена сьогодні тільки частина цієї території. Відкрито цей полігон з 1986 року. За 30 років тут накопичилося понад 6,5 млн тонн відходів. Всупереч очікуванням, запах тут практично не відчутний. Співробітники полігону кажуть, що це завдяки правильній технології роботи з відходами.

Ми йдемо на прохідну, де Грущинський знайомить нас з двома операторами, вони сидять на пропускному пункті і зустрічають кожну машину, яка в'їжджає на полігон. У підлогу вмонтовані ваги, які зважують кожен сміттєвоз. На табло в операторів відображається вага брутто і нетто. По кутах на майданчику для зважування розставлені камери спостереження. У кімнатці на прохідній розставлені кактуси, зі стелі звисає липка стрічка-мухоловка.

- Всі дані передаються в столицю, в Київкомунсервіс. Кожна машина видає таку «путівку», це називається шляховий лист, - говорить один з тутешніх працівників, Володимир. Цієї миті до віконця під'їжджає сміттєвоз. Водій простягає папірець, Володимир щось звіряє і занотовує до свого журналу. Потім виходить надвір і кличе за собою.


Фото: Наталья Кравчук
Водії сміттєвозів на прохідній. Фото: Наталія Кравчук


- Кожну машину ми перевіряємо на рівень радіації. Для цього є такий ось геолого-розвідувальний прилад. Краще, ніж дозиметр, - Володимир підносить прилад до кузова вантажівки і робить замір. На табло висвічуються нулі, значить – машина чиста. Водій сміттєвоза, пузатий чоловік під 50 у засмальцьованій чорній футболці і такого ж кольору шортах в цей час виходить прогулятися.

Цікавлюся у співробітників полігону, чи були випадки, коли радіація була вище норми. Розповідають, що подібне було минулого року. Тоді в забрудненому радіацією сміттєвозі були відходи з Київського онкологічного центру. Очевидно, медсестра викинула сміття у неправильний, загальний контейнер – 60 кг радіоактивного сміття, цілих чотири кульки. Їх забрав на утилізацію завод Радон.

Далі Грущинський передає нас в руки начальника полігону, Ігоря Григоровича, який везе показувати власне звалище. Над купами сміття кружляє зграя чайок – вони намагаються відхопити собі їжу. Видно дим від трактора – він їздить туди-сюди і утрамбовує сміття. Один за одним під'їжджають сміттєвози і викидають привезене.

Їх прибираєш, а потім зирк, і знову нанесло. Ось прямо як це сміття

- За день приїжджає від 80 до 140 таких машин. У вихідні, звичайно, менше. На свята, навпаки, навантаження більше, - розповідає Ігор Григорович. Він у світлому бежевому костюмі, на вигляд йому за 50. Прізвище чомусь просить не писати. Періодично жартує і розкотисто сміється. Коли говорить про звалище і свою роботу, часто вживає фразу «у мене».

В його штаті працює 60 осіб – це ті, хто знаходиться саме на полігоні. Робота позмінна, в одну зміну виходить 24 людини. Тут трудяться, наприклад, слюсарі, електрики, трактористи, бульдозеристи. Ігор Григорович каже: просив начальство розширити йому штат, але не погодилися. Відчувається потреба і в новій техніці, адже більшість з наявної, за словами начальника полігону, вже давно потрібно «поставити в музеї як пам'ятник».

Я питаю, чи не скаржаться місцеві на запахи. Начальник полігону сміється: недалеко, каже, розташована свиноферма, і вона пахне крутіше за смітник. Особливо влітку.

- Заходять іноді цигани – вони живуть у мене он там, за полігоном. Іноді шукають щось, ну, можливо, на продаж. Але їх же не проженеш, вони такі ж люди, як і ми. З паспортами України, між іншим. – говорить Ігор Григорович.

Крім циган, каже він, іноді заходять сталкери, молодь, яка шукає гострих відчуттів, і журналісти. Останні, наприклад, одного разу проникли на територію звалища через паркан.


Владимир на проходной замеряет радиацию в грузовике. Фото: Наталья Кравчук
Співробітник полігону, Володимир, на прохідній заміряє радіацію у вантажівці. Фото: Наталія Кравчук


- І потім ще показали у себе це у сюжеті, як один з них лізе вгору по схилу. Я кажу, мовляв, наші двері завжди відкриті, тільки дзвоніть в них і заходьие, а ви через паркан лізете, - скаржиться начальник полігону. - Вони кажуть, мовляв, так у вас тут немає ніяких табличок навіть. А я що, на всіх 60-ти гектарах повинен таблички розставляти?

З-поза залишених на стоянці тракторів з'являється маленька пухнаста собачка і розмірено біжить кудись у своїх справах.

– Приблудних собак багато, намагалися їх відловлювати, стерилізувати. Викликали ветеринарну службу. Але не сильно допомогло. Їх прибираєш, а потім зирк, і знову нанесло. Ось прямо як це сміття, - Ігор Григорович знову сміється, показуючи на гнані вітром по асфальту кульки і папірці. Повз нас пролітає целофановий пакет з-під батона.

Ігор Григорович і далі водить нас полігоном, показує околиці. Уздовж звалища пролягають газовідвідні труби – вони виводять шкідливі гази, які виділяються на звалищі від процесу гниття сміття. Поруч, за парканом-сіткою, стоїть кілька невеликих зелених будок. З їх допомогою частина сміття переробляється в електроенергію. Територія біля них облагороджена, висаджені невеликі клумби, бігає дворняга в нашийнику.

Я якось бачив, як чайки і ворони ділили територію. Половина неба була чорна, половина – біла

- До речі, про чайок. Тут же ще ворони є. Я якось бачив, як вони ділили територію. Половина неба була чорна, половина – біла, - каже наш співрозмовник.

У смітті пасуться і лелеки. Правда, їхнє біле пір'я вже посіріло. Птахи не бояться ані людей, ані техніки. Ми піднімаємося нагору, проходимо повз сміттєві купи. Між смітником і доріжкою – невеликі рови, в яких повільно тече чорна рідина.


Кроме чаек, на полигоне питаются и аисты. Фото: Наталья Кравчук
Крім чайок, на полігоні харчуються і лелеки. Фото: Наталія Кравчук


- Не вступайте тільки туди, а то там різні шкідливі речовини. У нас же перша освіта – незакінчена медична, щось ще розуміємо, - каже Ігор Григорович, очевидно, маючи на увазі себе.

- А якщо вступлю, до Києва не довезу? Доведеться ноги відрізати? – жартує фотограф. Начальник полігону знову сміється.

- Так, відрізати це ми можемо. А ось пришити назад вже ні, освіта ж незакінчена.


Трактор утрамбовывает мусор. Это помогает избежать случайного возгорания.
Трактор утрамбовує сміття. Це допомагає уникнути випадкового загоряння.


Ми виходимо до великого темного ангару з написом Rochem. Це станція, де відбувається очищення води. Тут же, біля звалища, є резервуари з водою. Ігор Григорович заводить нас в ангар, показує співробітників. Біля стіни стоїть акваріум, в каламутній воді плавають кілька коропів.

- Це риба, яка живе в очищеній воді. Їх постійно всі журналісти перевіряють, доливають їм на камеру, для картинки, очищену воду, - розповідає начальник полігону. Тут же, в кабінці, сидить спеціальна людина, яка стежить за показниками на моніторах. На стіні висить календар від партії Солідарність.

- Взагалі, я вважаю, що пожежа в Грибовичах – це від некомпетентності пожежників. При всій моїй повазі до них, звичайно, - каже Ігор Григорович, коли наша екскурсія закінчується.


Мусор, спрессованный в блоки. Фото: Наталья Кравчук
Сміття, спресоване у блоки. Фото: Наталія Кравчук


На виїзді один із співробітників полігону показує нам будинки в окрузі на доказ того, що жити поруч зі сміттєзвалищем можна і нічого поганого тут немає.

- Дивіться, які дачі збудували. Значить, і вода тут хороша, і повітря, - розмахує руками співрозмовник, вказуючи на котеджі, які мелькають за вікном автомобіля. – До речі, ось будинок Павла Зіброва.

Співрозмовник показує на два котеджі: один з них з червоної цегли, другий, поруч, з білими стінами. Він нагадує і про те, що неподалік, у Підгірцях, живе також Віктор Ющенко. Чоловік міркує про те, що треба берегти природу, а значить, з сміттям терміново потрібно щось робити.

- Гадаю, у Львові сталося це через неправильну технологію, - каже він. - Вони не дотримувалися правил у роботі з відходами, не те, що у нас. Ось воно й зайнялося. У процесі виробляється газ. Якщо погано утрамбувати, то всередині цих куп утворюються порожнечі, що лише допомагає цьому газу. Тоді і горить.

Цікавлюся, чому сміттєзвалище все-таки називається полігоном. Співрозмовник знизує плечима:

- Коли сам прийшов сюди працювати, те саме питання ставив. Кажу, снаряди тут якісь, чи що? Так і не зрозумів.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: