4 грудня 2016, неділя

Від геноциду до процвітання. Як Руанда стала Сінгапуром в Африці

Руанда - країна тисячі пагорбів, на яких росте кава, головний експортний товар маленької африканської країни
Фото: Forbes.com

Руанда - країна тисячі пагорбів, на яких росте кава, головний експортний товар маленької африканської країни

Невелика африканська країна, що пережила жахливу війну і винищення людей, дивує світ неймовірним прогресом

Яка така Руанда?

Руанда – невелика східноафриканська країна з населенням близько 12 мільйонів осіб – лише раз прославилася на весь світ, та й то – через жахливий геноцид 1994 року, коли там буквально вирізали мільйон чоловік, причому темпи знищення людей перевищили нацистські.

Після цього сумного епізоду Руанда надовго зникла з радарів світової преси і, відповідно, громадської уваги. Однак зараз у неї з'явився другий шанс, причому з набагато приємнішої нагоди. Звучить майже неправдоподібно, але країна, яка лише нещодавно пережила моторошний геноцид, громадянську війну, розруху і голод, через 22 роки вибилася в лідери африканського континенту за цілою низкою важливих показників.

Згідно з Індексом процвітання в Африці, щойно випущеного лондонським Legatum Institute, Руанда опинилася на першому місці за темпами розвитку. Простіше кажучи, зміни на краще в цій країні йдуть швидше, ніж де б то не було. З «підвальних» місць у 1994 році вибилася в десятку лідерів за такими показниками як освіта, охорона здоров'я, якість держкерування, безпека та економічний розвиток. У Східній Африці Руанда стала найбільш процвітаючою державою, а на всьому континенті – восьмою за якістю життя (ПАР, Ботсвана і Марокко посіли перші три місця).

Настільки вражаючий прогрес навіть у світі мало де можна зустріти, а в Африці – особливо. І вже тим більше це дивно, з огляду на похмуре минуле цієї країни.

Хуту, тутсі і геноцид


Геноцид в Руанде. Фото: politiken.dk

Геноцид в Руанді. Фото: politiken.dk


З доколоніального періоду у вкритій пагорбами Руанді жили дві основні етнічні групи – порівняно мирні осілі землероби хуту і скотарі-завойовники тутсі, які прийшли на цю територію з півночі. Незважаючи на те, що хуту завжди були в більшості (приблизно 80 відсотків), войовничі і добре організовані тутсі правили країною, складаючи місцеву еліту, зокрема – військову. Хуту, які перебували в підкореному стані, вічно бунтували, але без особливого успіху – військова міць тутсі була переважною.

З часом, правда, етнічні фенотипічні відмінності між двома групами стерлися, вони почали говорити однією мовою, тому для європейців, які прийшли в Руанду у XIX столітті, всі вони були «на одне лице». Ані німці, ані бельгійці принципової різниці між хуту і тутсі не бачили, тому і зламали століттями усталений порядок, запровадивши в Руанді зародкові форми демократії і самоврядування. Однак відмінності нікуди не поділися, просто з національних вони трансформувалися в соціально-економічні. Якщо людина багата і впливова, то вона майже напевно тутсі, якщо ж бідна і безправна (переважна більшість), то вона, найпевніше, хуту.

Ось тут і запроваджена європейцями рівноправність дала про себе знати. Завдяки демократичним процедурам хуту отримали доступ до влади та ресурсів, що не сподобалося тутсі. І покотилося... Весь постколоніальний період історії Руанди – це низка путчів і воєн. Чергове повстання тутсі проти влади хуту призвело до війни 1990-1994 років. Саме на піку цієї війни і стався геноцид: хуту почали масово знищувати тутсі, вирізаючи їх цілими вулицями. Після запізнілого втручання світового співтовариства бійню вдалося припинити. Номінальним президентом країни став хуту Пастер Бізімунгу, але фактично до влади прийшли тутсі з «Руандійського патріотичного фонду». Лідер цієї організації Поль Кагаме в 2000 році відсторонив попередника від влади і сам почав правити Руандою. Власне, ось тут і починається історія успіху.

«Африканський Сінгапур»


Фото: gigawattglobal.com

В Руанді функціонує сонячна електространция потужністю 8,5 МВт Фото: gigawattglobal.com


Кагаме ніколи особливо не приховував свого захоплення сінгапурським лідером Лі Кван Ю, який залізною рукою викорінив корупцію і перетворив бідне поселення рибалок і контрабандистів у блискуче та процвітаюче місто майбутнього. Руандійський президент поставив собі за мету повторення успіху Сінгапуру в Африці.

Методи при цьому Кагаме використовує ті само, що і Лі Кван Ю. В Руанді оголошено нещадний джихад корупції, держапарат радикально скорочений, причому зарплати чиновників тепер залежать від результатів їхньої роботи. Проведено безпрецедентну лібералізацію економіки – ліквідовано переважну більшість перевірок та інспекцій. Держава всіляко заохочує підприємницьку ініціативу: за легкістю реєстрації підприємства Руанда на 37 місці, за легкістю реєстрації власності – на 12, а за легкістю отримання кредитів – на другому(!) місці в світі. У рейтингу Doing Business східноафриканська країна стоїть на цілком пристойному 62 місці – відразу за Люксембургом. До Сінгапуру, який, як раніше, перший, ще рости і рости, але прогрес очевидний вже зараз.

Правоохоронні органи відлаштовані за західними лекалами, безпеку людей на вулицях оголошено вищим пріоритетом. Були радикально реформовані суди: тепер судді перших інстанцій, які розбирають переважну більшість справ, обираються жителями тих громад, у яких вони працюють. Іноземні інвестиції залучаються і захищаються на державному рівні. Важливо й те, що гігантські (за африканськими мірками) гроші вкладаються в освіту. Наприклад, майже у всіх школах країни діти забезпечені простими, але персональними комп'ютерами.

Своєю метою Кагаме визначив побудову економіки, орієнтованої на послуги і високі технології. Загалом, допоки виходить. По всій Руанді тягнуть оптоволоконні кабелі для швидкісного інтернету, йде будівництво та реконструкція нових доріг. Туризм, який зі зрозумілих причин був відсутній у часи війни і геноциду, зараз став найважливішою галуззю економіки, приносячи майже половину ВВП. Народ їде в Руанду з усіх кінців світу, щоб подивитися на гірських горил, озеро Ківу (єдине в Африці, в якому не водяться крокодили), а також на дику природу в численних заповідниках країни.

Не дивно, що за цих умов у країну хлинув потік іноземних інвестицій. У столиці – місті Кігалі – відкриваються філії іноземних банків, супермаркети світових роздрібних мереж, зводяться нові будівлі, які, за місцевими мірками можна назвати «хмарочосами». За двадцять років ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності Руанди зріс від 500 доларів у 2000 році до 1800 доларів у 2015 році.

Ніякої демократії


Фото: blog.africa.jll.com

Столиця Руанди Кагалі все менше схожа на африканське місто. Фото: blog.africa.jll.com


Західні оглядачі, відзначаючи безсумнівні успіхи Кагаме, щоразу кривляться, згадуючи про те, що в політичному сенсі Руанда – це класична автократія. Президент, не соромлячись, відправляє до в'язниці критиків, тисне всяку опозицію, не дозволяє журналістам ніякої критики на свою адресу. Методи Лі Кван Ю, який поводився з опонентами приблизно так само, Кагаме використовує і в політиці.

Цілком можливо, що в цьому сенсі він не так вже і не правий. При всіх своїх успіхах Руанда ще досить далека за якістю життя і політичної культури від, скажімо, Швеції. Ну або хоча б Греції. Ризик того, що в результаті чесних і вільних виборів до влади прийдуть люди, які обіцяють соціальну справедливість за рахунок чергового розкуркулення, неймовірно високий. У місцевих умовах це повернуло б до життя і страшні примари минулого: тутсі і хуту ніхто не скасовував, тому з'ясування майнових відносин напевно виллється в чергову різанину на міжплемінному ґрунті з усіма можливими неприємними наслідками, занадто добре Руанді відомими.

Можливо, коли рівень життя в цій країні досягне, скажімо, чилійського, розмови про запровадження там справжньої демократії й матимуть право на існування. Поки ж Кагаме перемагає на «виборах» з результатом у 95 відсотків. І що цікаво: найпевніше, цей результат близький до реального.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: