25 квiтня 2017, вівторок

Українці хочуть усе й одразу, так не буває. Письменник-емігрант Василь Махно – про зміни в державі та ставлення американців до України

Фото: Василь Махно/facebook

Фото: Василь Махно/facebook

Що є Україна для пересічного американця та як вона змінилася з часів «нульових», розповідає український письменник з Нью-Йорку Василь Махно

Минулорічний лауреат Книги року ВВС Василь Махно з однаково легким сумом пише про Чортків на Тернопільщині, де народився, і Нью-Йорк, в якому мешкає вже 16 років. Престижну премію йому принесла збірка Дім у Бейтінґ Голлов – про пошук дому як чотирьох стін і як явища метафізичного. Чи то в старих будинках Тернопільщини, чи то в розкішних апартаментах на Мангеттені, чи то в дешевих нічліжках – життя минає майже однаково, стверджує письменник: кохання, сварки, спогади, досягнення, невдачі.

Зараз Махно пише роман про Україну. У ньому через переплетіння історії загальної та приватної він прагне показати, що нинішня війна на сході України була неминучою. Про свій новий роман, а також про те, як Україна змінилася за останні 16 років, що про неї знають у США, та як потрібно пропагувати українську культуру у світі, НВ поговорило з письменником під час Львівського форуму видавців.


Фото: Василь Махно/facebook
Фото: Василь Махно/facebook


Про еволюцію ставлення американців до України. Про Україну у США багато говорили під час Майдану. Вона кілька місяців не сходила зі шпальт The New York Times і всіх провідних американських газет, і телебачення, тож пересічному американцю принаймні слово «Ukraine» запам’яталось. Це вже великий поступ. Для людей, які більш-менш цікавляться Східною Європою, безумовно, так само зміна відбулася вже на якомусь інтелектуальному рівні. Тому що виявилося, що між Заходом і Росією існує якась країна, у якій не все в порядку, гинуть на її вулицях люди під час мирної демонстрації. Я думаю, Україна в цей час отримала величезний карт-бланш і в американських політиків, і в пересічного громадянина. Так що про Україну знають, країна є тепер однією з важливих держав Східної Європи.

Але одночасно не робімо ілюзії: про Україну знають так само, як про країну корупції, і про це теж пишуть. Після Майдану прийшов новий Уряд, президент і так далі, і західна преса почала дивитися, які ж реальні зміни відбуваються в Україні. Варто розуміти, що цей кредит довіри Заходу не безкінечний. І рано чи пізно виникне питання: як Україна наповнила себе в постмайданівські роки?

Безумовно, не все ідеально в Україні, і в світі, але хотілося б, щоб цей елемент позитиву для світу відбувався, а він буде тоді, коли в Україні почнуть справді робити якісь реформи. Щодо майбутніх виборів. Навіть якщо оберуть Трампа, треба розуміти, що американський президент сам не вирішує. Для цього існує Конгрес і Сенат. І навіть не всі республіканці підтримують Трампа і його погляди. Безумовно, що з точки зору стратегії Клінтон була би кращим варіантом.  

Про просування української культури за океаном. Загалом Америка перенасичена різними культурами. Український сегмент може викликати певне зацікавлення, але для американців українська культура, албанська, румунська – рівні. Найбільше, що мене турбує, – це те, що існують посольства українські, консульства, і вони фактично нічого в плані культури, її пропагування не роблять. Очевидно, мали би бути культурні аташе в цих посольствах, які би мали зв’язки з американськими культурними інституціями, так, як робиться іншими. Наприклад, маленька Словенія мала такого культурного аташе Томаша Шаламуна, поета відомого, який дуже багато зробив для того, щоб словенська література була присутня в американських журналах, на виступах тощо. В Україні ніякої політики в цьому плані немає. При тому, що Україна має фантастичний резерв – це діаспора. Серед них є мистецькі професори, журналісти. Це все можна залучити і зробити, тим більше, що багато представників із діаспори готові це робити. У США є багато культурних інституцій, зокрема, Український музей у Нью-Йорку, Музей українського модерного мистецтва в Чикаго та інші. Вони намагаються пропагувати українських художників, робити якісь виставки, співпрацювати з Україною. Треба трохи більше фінансувати культурний напрямок і міняти представників цих дипломатичних місій, і ці представники повинні бути людьми, для яких культура – не паралельна річ.


Фото: Василь Махно/facebook
Фото: Василь Махно/facebook


Про «fast literature». В епоху фаст-фуду ми маємо «fast literature» у багатьох моментах. Я не маю нічого проти «швидкої літератури», але в Україні ці речі видаються за найкращі досягнення літератури, а насправді так не є. Наприклад, в Америці такі книжки читаються масово, але про них ніхто не говорить, наприклад, на сторінках The New York Times, де беруться найкращі зразки. Але загалом публіка не потребує високої літератури чи музики – їй більше чогось простого, такого «фаст», щоб швидко, не задумуючись. Цей процес не тільки в Україні, повсюди.

Щоб українські книжки захотіли читати за кордоном, писати треба добре. Я сто разів наводив приклад Габріеля Ґарсія-Маркеса. Він написав роман Сто років самотності – про якесь Макондо, яке він вигадав. Це якась тривіальна локальна історія в невеличкому селищі. Чому її читають у цілому світі? Чому вона стала такою популярною? В нас таких історій тьма тьмуща. Просто треба писати так, щоб вони стали міжнародним явищем.

Про американських українців та американських росіян. В Америці є україномовні українці і російськомовні. Переважно з росіянами асоціюється єврейська еміграція, незалежно від того, приїхали вони з Одеси чи з Москви. Тому питання етнічності набирає ще більшої складності. Етнічних росіян я навряд чи коли й бачив. А з російськомовними євреями дуже часто зустрічаюся, маю серед них приятелів. Серед українців, незалежно від того, якою вони мовою говорять, все-таки існує монолітний погляд на ситуацію, агресію Росії. Вони намагаються різними способами допомогти українським солдатам, їхнім родинам.

Про російську пропаганду у США. Є ряд колишніх «совєтологів», університетських професорів, які чітку обстоюють російську позицію, виступають на американському телебаченні і фактично повторюють усю схему російської пропаганди. Чи вони куплені росіянами, чи це їхні переконання, чи що там діє – мені важко сказати.

Про зміни в Україні. Зміни вражаючі. Перший раз я їх відчув, коли приїхав у 2004-му – через чотири роки після переїзду в Америку. Я багато чого не впізнав. Мені здавалося, що все буде таким, як я залишив, але з’явилися якісь супермаркети... Україна зараз фактично нічим не відрізняється в плані ресторацій, послуг від Польщі чи Румунії, Сербії. Тільки все це неукшталтовано так, як має бути. І воно має різні перекособочення. Є щось таке дуже дороге і гламурне – але коли ти в’їжджаєш у якесь село, то думаєш: як ці люди живуть? Оця диспропорція суспільна не тільки на рівні матеріальному виражається, бо вона в кожному суспільстві є – є багаті і є бідні. Пропорція їх повинна бути в розумних межах. І так само пропорція розвитку країни має бути в розумних межах. Але виглядає так, що кожна нова влада (я не беру до уваги період Януковича, бо він зовсім специфічний) за правильними словами не криє правильних діл. У Біблії сказано: «За ділами судимий будеш». Слова – це добре, але їх треба наповнювати змістом.

Про поради українцям. Той вектор, європейський, у якому розвивається Україна, є нормальним. З іншого боку, я бачу, що українці хочуть все й одразу. Так не буває. Але інколи вони мають рацію: нарікання на владу є абсолютно справедливими, тому що кожна нова суспільна потуга дає розуміння владі, що треба щось робити. Згодом це все затихає. Україна зараз має велику проблему – перманентну війну, яка мені віддалено нагадує події в Ізраїлі, хоча в нас немає таких терактів, які там трапляються. В Україні все-таки зрозуміла територія конфлікту. Але незрозуміло, чого насправді хочуть місцеві люди: чи вони хочуть залишитися в Україні, чи ні. Я не хочу говорити: терпіть, щастя в кінці тунелю буде. Я просто хочу сказати, що кожне людське життя є унікальним, і час, у якому ми живемо, є унікальним. Спробуйте наповнити свій час і своє життя тим, що приноситиме задоволення і гармоніюватиме зі світом.

Про те, чи варто емігрувати. Якщо ти тут народився, виріс, тобі все знайоме. Я приїжджаю в Україну, і мені не треба багато часу для адаптації чи налагодження контакту з людьми. Водночас в Америці у мене досі виникають труднощі з якимись побутовими процесами, які для американців є природніми. Я би хотів, щоб українці подорожували світом, а не виїжджали зі своєї країни. Мені можуть дорікнути: «Який мудрагель! Сам виїхав, і тепер нам розповідає, як жити». Це індивідуальний вибір. Але я думаю, що ті, хто виїжджають, навіть не усвідомлюють, на що вони себе прирікають. Це довгий процес адаптації. І він у кожного по-різному проходить. З одного боку, якщо говорити про якісь матеріальні речі, на Заході з цим легше, хоча треба дуже багато працювати. Але з переїздом ти щось важливе втрачаєш. Можливо, я не відчуваю так цієї втрати, бо працюю зі словом, і для мене ця відірваність не така болюча, бо з мови я не виїхав – мова в мені. Знаю так само людей, які дуже легко адаптуються там, для яких придбання будинку чи авта є найвищою ціллю в житті, і вони там себе знаходять, і їм більше нічого не потрібно. Для України важливий цей момент: той, хто виїхав – він ніби зрадник, не наш. Думаю, це наслідок суспільства, яке було довго закритим, особливо в радянський час, і тому виїзд за кордон сприймається як неабияке щастя. Повірте мені, що це не так.

Про новий роман. Зараз я пишу роман, збірку оповідань і нову збірку віршів. Роман про Україну. Він складатиметься з трьох частин. У ньому буде описане одне місце, через яке проходять вітри історії, роди, різні речі й ідея того, що ми фактично перебуваємо постійно в стані війни, ця наша земля завжди була ласим шматочком для всіх. Це легкий натяк на нинішні події, які для багатьох стали шоком: як це – війна у XXI столітті?

Я вже написав приблизно третину. Він непросто йде, тому що поєдную різні часи: час історичний, час особистий. І зшивання оцих часів дає розуміння себе, тої землі, часу, і це важливо для мене. 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Крупним планом ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: