10 грудня 2016, субота

Ви справді зацікавлені у проекті "Україна"? Польський дисидент Кшиштоф Становськи про те, чого не вистачає українцям

Ви справді зацікавлені у проекті
Фото: Scorpix/European Union
Польський дисидент і колишній віце-міністр Кшиштоф Становськи вважає, що Україна вже стала "чемпіоном світу з Майдану", а тепер головне для українців – навчитися брати на себе відповідальність

Поляк Кшиштоф Становськи, президент Фонду Міжнародної Солідарності, – в минулому дисидент, опозиціонер часів комуністичної диктатури в Польщі, згодом, до 2012 року, віце-міністр закордонних справ в уряді Дональда Туска.

Він потрапив до в'язниці у 1980-х. Тоді, після введення військового стану, за гратами опинилися тисячі поляків, і разом з ними Становськи, який був одним з очільників підпільної на той час Солідарності у Любліні.

У липні нинішнього року очолюваний Становськи Фонд нагородив премією у розмірі 1 млн євро лідера кримських татар Мустафу Джемілєва за його правозахисну діяльність. Частину грошей Джемілєв роздав родичам загиблих майданівців. 

Днями Становськи перебував у Києві, де виголосив промову на десятиріччі Української школи політичних студій. Він говорив про те, чи готові самі українці бути європейцями. НВ публікує текст його виступу.


Фото: Українська школа політичних студій/Ukrainian school of political studies via Facebook
Виступаючи в Мистецькому Арсеналі, Становськи питав українців, чи справді вони зацікавлені у проекті під назвою "Україна"  Фото: Олександр Коваленко


Я хотів би зробити чотири зауваження. Перше – це те, що я зрозумів у Південній Африці. Я був там із громадськими організаціями, і зрозумів, що це країна, в якій люди не мали ніяких людських прав. 80-90% людей, які жили у Південній Африці, не могли голосувати, не мали майна, не мали прав. І, в цей самий час, найдовший, найбагатший перелік прав людини був у Конституції Радянського Союзу. Тільки всі розуміли, що це - тільки жарт. Тож перше моє зауваження, яке зараз відноситься до України і до Європи: ви на повному серйозі чи це лише жарт? Якби ви хотіли бути європейською країною – то це не жарт, це дуже поважна справа. Ви справді зацікавлені у цьому проекті, який називається Україна?

Лунало питання: ми є суб'єктом чи об'єктом? Дозвольте сказати це більш по-людськи. На весіллі це питання звучить: "Хто замовляє музику". Є такі ситуації, в яких ми бачимо, що українці замовляють музику. Коли були часи Помаранчевої революції, безумовно, українське суспільство замовляло музику. Українське суспільство довело до ситуації третього туру президентських виборів. Чесно кажучи, зазвичай так не буває. Взагалі не буває. Це неможливо.

Була і друга ситуація, в якій, безумовно, було так, що українці замовляли музику. Це Майдан. Майдан проти всіх. Здавалося, що питання [підписання Угоди про ассоціацію] закрите. Але українці вийшли і сказали: "Ні, тут музику замовляє не Євросоюз, не Москва. Тут ми будемо танцювати під нашу музику. Навіть якщо ви вимкнете нам електрику".

Якщо після виборів, коли один програв, один виграв, вони підходять один до одного і тиснуть один одному руки, і через рік після того вони обидва живі й ніхто з них не є в'язнем, це - демократія

Але і для світу, може не для Москви, але для світу це зрозуміло. В Польщі ніхто не має таких питань. Українці достойні мати свою державу. Ні в Японії, ні в Австралії, ні в Європі немає таких питань. Але є момент: яку музику замовляють українці? Є питання: як вони хочуть це використати?

І тут ми бачимо, з одного боку, надважливі зміни. Я би хотів сказати про дві дуже важливі речі, які для людей, що бачать це збоку, дуже очевидні. Тільки що ви мали вибори. Три рази українці йшли обирати, і це були нормальні вибори. Я послав туди спостерігачів, і це були нормальні вибори: хтось виграв, хтось програв.

Як мені казав один професор, коли я був студентом, дуже просто зрозуміти, демократична країна чи не демократична. Якщо після виборів, коли один програв, один виграв, вони підходять один до одного і тиснуть один одному руки, і через рік після того вони обидва живі й ніхто з них не є в'язнем, це – демократія. Це дуже просто. Україна в цьому плані – це демократична країна.

Друге, що ми побачили – дуже гарну музику. І це дуже важливо. Як закінчився Євромайдан (у нас у Варшаві теж був маленький Майдан, на який українці, поляки, білоруси виходили), під кінець Майдану, у Варшаві вийшла одна українська лідерка і сказала так: "До цього часу, як ми, українці, виходили на площі й кричали: "Слава Україні, Героям слава!", ми думали про українців. Сьогодні, як ми виходимо сказати: "Слава Україні, Героям слава!", ми думаємо про білорусів, вірмен, поляків, українців, які разом були на Майдані". І це дуже, дуже важлива музика.

Чесно кажучи, цієї музики не вистачало останні 25 років. Як татари з Криму казали: "Ми хочемо бути українцями", а від України чули: "Це ваша справа, це ваші проблеми". В цей час тої музики не вистачало. І як прийшов час кризи, вони залишилися самі. Так як вони були самі, коли перший раз виходили на Красну площу протестувати проти Радянського Союзу. Так як вони були самі, коли Мустафа Джемілєв в час агресії на Чехословакію говорив: "Ми проти не тому, що ми росіяни, чехи чи словаки. Ми проти, бо так не повинно бути". Але є музика, яку ми мало чуємо. І це проблема.

Бальцерович [Лешек Бальцерович – польський політик та економіст, автор економічної реформи План Бальцеровича], важлива людина не тільки для Польщі, каже, що в Україні необхідна тільки одна реформа – демонополізація. Тільки одна, більше нічого не треба. З одного боку, це означає демонополізацію економічну. Але, з іншого боку, це децентралізація. 

 Я не знаю, чи може жити Україна без Криму. Крим – це Україна. Але без реформ, без децентралізації – перепрошую, України не буде

Москва хоче, щоб Україна говорила про війну. Я їх розумію. Але для українців, для України найважливіше – говорити про реформи. Зрозуміло, що якщо війна піде не так, буде погано. Але як війна піде добре, а реформ не буде – майбутнього нема. Я не знаю, чи може жити Україна без Криму. Крим – це Україна. Але без реформ, без децентралізації – перепрошую, України не буде. Для нас є дуже важливим, щоб Україна могла використати ці моменти, ці шанси, які є.

Ви показали, що ви не є рабами історії і можете будувати історію знову. Був такий момент, як Помаранчева революція. І багато людей казали: "Вони не зробили того, що обіцяли". Це неправда. Вони зробили у міжнародних відносинах одне, що обіцяли. Ви пам'ятаєте, що у питаннях міжнародної політики Ющенко до революції обіцяв один момент, і він його виконав: повернути українські війська з Іраку. А що там було? Там була польсько-українська бригада. Повірте, було би непогано мати польсько-українсько бригаду в 2014, 2015 році. Скільки там солдатів було, не має значення. Як і не має значення, скільки американських солдатів буде у Польщі. Вистачає, щоби їх було 100, щоб США були фізично у нас, треба використати цей шанс.

І останнє, що я хотів сказати, що також відноситься до цієї музики: це не так, що влада вирішує все. Ви це показали на Майдані, ми це показали на своїх майданах. Я пам'ятаю, як я був хлопцем, якому було 19 років, зустрів одного з лідерів ненасильницького руху протестів. І ми разом у Любліні (я живу в Любліні) пішли на першотравневий парад. Він побачив цей парад і спитав, чому ці люди сюди прийшли. Ми відповіли, що вони зобов'язані, змушені. Він каже: я розумію, але якщо хтось не прийде, його вб'ють? Це десь 1976 рік. Ні, не вб'ють. У в'язницю відправлять? Ні. З роботи виженуть? Ні, ну як хтось дуже оперативний, то не виженуть. Дітей зі школи виженуть? Ні. Так що значить, що вони змушені, спитав він.

І це є питання до вас. Що означає, що ви змушені давати хабарі? Мені дуже сподобалося, коли я був у Москві, й там бачив антикорупційні стікери, різні. У Польщі є тільки один стікер: Не беру, Не даю. Але така пропаганда була й у Москві, й у них там два стікери (вони ж розумні люди, це не поляки). Один – Не беру, інший – не Даю. На вибір. І це є реальне питання.

Якщо ви змогли вийти на Майдан, то все можливо. Ви – чемпіони світу з Майдану. Був такий час, коли поляки були чемпіонами світу з майданів. Кращих за нас не було. Це були самвидави, конспірація, протести. Кращих з нас не було. Був такий момент, коли ми розуміли: може бути, що вони виїдуть і не буде проти кого бастувати. А ми не готові. Ми не маємо вміння, навичок, як брати відповідальність за себе, за свою сім'ю, за село, за регіон, за Річ Посполиту. В цей час ми думали про Європу.

Не є питанням, як стати президентом, скільки стільчиків є у парламенті та як їх займати. Питання це відповідальність. І, безумовно, того треба вчитися від розумних людей.

Дуже цікаво бачити татар. Вони замовляли музику, виходячи на Червону площу. Після цього вони переїхали. Ніхто їх [у Криму] не чекав. Вони переїхали і почали жити у наметах, тому що не хотіли брати силою свої будинки. Вони побудували демократичний Меджліс. Вони повернули мову. А сьогодні вони намагаються прикрити торгівлю. Кажуть: хей, українці, це не чесно, не повинно бути так. Можна бути згодним чи не згодним, але це дуже важливо.

Якщо ви впевнені, що хочете мати країну, то треба діяти так, як Словаччина. Словаччина показала: так, ми можемо, ми професійно готові.

Я пам'ятаю, як я попав у в'язницю. Був військовий стан, і мене посадили. Підходить до мене злодій в законі, кладе мені руку на плече і каже: "Нічого, пан Становськи, перші 10 років – найважчі". 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: