10 грудня 2016, субота

"Мене запитували, чи не агент я ФБР, ЦРУ, Правого сектора та Моссада". Американський журналіст розповів про свою роботу в Донбасі

Фото: Chris Gill
Саймон Островський, американський журналіст, який пройшов всі гарячі точки від Чечні до Іраку, а останні півтора року висвітлював події в Донбасі, розповідає про те, що з ним тут сталося

Серед декількох десятків західних журналістів, які висвітлюють події на сході України, американець Саймон Островський — один з найвідоміших. Його знають завдяки серії репортажів для міжнародного новинного інтернет-каналу Vice News під назвою Російська рулетка, а також завдяки документальному фільму-розслідуванню Селфі-солдати, в якому Островський доводить присутність російських військовослужбовців в Україні. Для цього він повторив весь шлях солдата з Бурятії у Вуглегірськ [населений пункт біля Дебальцевого], фотографуючись в тих же місцях і позах, що й росіянин, який воює в Донбасі.

У квітні 2014‑го американець потрапив у полон до сепаратистів. А коли був звільнений, не поїхав додому, а продовжив робити репортажі як з територій, які контролює українська армія, так і з захоплених проросійськими бойовиками.

Островський починав журналістську кар'єру в англомовній пресі в Росії: працював у Москві, потім на Кавказі. Він висвітлював події практично з усіх гарячих точок, які виникали в колишньому СРСР, робив репортажі з Чечні, Дагестану, Нагірного Карабаху, Осетії, Абхазії, Азербайджану та Грузії. У 2006‑му Островський вирушив до Іраку, а потім три роки знімав документальні фільми про ізраїльсько-палестинський конфлікті. Також побував на революції в Киргизії, був присутній на страйках у Казахстані. І зробив серію розслідувань про те, як використовується дешева праця жителів Північної Кореї в інших країнах.

Близько півтори доби мене тримали в одиночній камері

НВ зустрілося з Островським напередодні його від'їзду до Нью-Йорка, де 28 вересня пройшла церемонія нагородження найпрестижнішої американської телевізійної премії Emmy. Російська рулетка про війну в Україні отримала номінацію в одній з категорій.

— Ви вже півтора року працюєте в Україні, як так вийшло, що ви приїхали сюди?

— Я був на Олімпіаді в Сочі, з тривогою дивився, як висвітлював події на Майдані канал Росія-24, і зрозумів, що сталася якась якісна зміна в тому, як Росія мовить про Україну. Раніше вони говорили жартома і без поваги, але не злісно. А тут все перевернулося. Українців почали звинувачувати ледве не в геноциді. В цей момент я знову включився в українську тему, вона знову стала мені цікавою. Адже з 2005-2006 років, після помаранчевої революції, Україна перестала мене цікавити.

— Ви висвітлювали помаранчеву революцію?

— Так. Але після розборок між Тимошенко та Ющенком, коли почався новий Майдан, мені здалося, що це знову нічим не закінчиться. Проте коли я побачив, як російські ЗМІ висвітлюють новий Майдан, то зрозумів: це не та ж історія, тут щось інше відбувається.

— Ви поїхали в Київ, а потім в Крим?

— У березні я відразу поїхав в Крим.

— Що вас найбільше вразило у тих подіях в Криму?

— До останньої хвилини я не вірив, що ця справа буде доведена до кінця і що Крим все ж приєднають до Росії. Думав, Путін покаже всьому світу, що він може, всіх налякає, а потім зістрибне в останню хвилину.

Я не уявляв, що він спробує змінити всю світову систему безпеки, як, в принципі, і сталося, коли Крим був анексований Росією.

— Потім ви поїхали на схід?

— Так. Крим анексували, ми випровадили українську морську піхоту з бази в Феодосії. Випровадили в тому сенсі, що ми з ними разом виїжджали і документували, як вони залишають територію Криму, а потім відразу ж поїхали в Донецьк. Ми спочатку не могли вирішити, куди нам їхати — в Донецьк, Харків чи Одесу. Тому що на той момент нас не полишало відчуття, що будь-яка частина України може спалахнути. У результаті вийшло, що ми кілька тижнів провели, кружляючи навколо Донбасу.

— І там ви потрапили в полон.

— Так, 21 квітня. Незабаром після того, як проросійські сили взяли під контроль Слов'янськ.

— Чому це сталося саме з вами?

— Так званий народний мер [В'ячеслав Пономарьов] організовував щоденні прес-конференції. Він використав їх для того, щоб поширювати свою версію подій у Донбасі і прямим текстом погрожувати журналістам: мовляв, якщо вони не будуть розповсюджувати те, що вони називали правильною інформацією, то будуть наслідки, їх виженуть з міста. Мені здається, мій випадок був показовим для інших журналістів, метою було їх налякати.

— Як це сталося?

— Ми поверталися пізно ввечері на машині з Краматорська в Слов'янськ. У Краматорську ми закінчили інтерв'ю з одним із козаків, якого змогли переконати показати нам свій російський паспорт. Це був Олександр Можаєв на прізвисько Бабай. На той момент не було прямих доказів участі громадян Росії в конфлікті. Але мені здається, це інтерв'ю і мій полон — не пов'язані між собою речі. Коли ми поверталися назад, на блокпосту нас чекали. В одного з повстанців була роздруківка з моєю фотографією. Ми під'їхали, він подивився на неї і сказав: "Ой, це він, хапайте його". І почалось-поїхало.

— Забрали тільки вас?

— Нас забрали всіх — чотирьох чи п'ятьох. Всіх інших допитали і відпустили, а мене — у підвал.

— Ви були в підвалі один чи з кимось?

— Приблизно півтори доби мене тримали в одиночній камері з зав'язаними руками й очима. Мабуть, це була підготовка до висновку: щоб я зрозумів, що я ніхто і не можу нічого зробити. А потім мене перевели в кімнату з іншими ув'язненими, там вже була текучка.

— Вас допитували?

— Так, звичайно. У мене питали, чи я не агент ФБР, ЦРУ, Правого сектору і, здається, Моссаду. Попросили пароль від мого комп'ютера, який вони знайшли в готелі. Мабуть, переглянули його весь, а також телефон. Чомусь вони виставили на моєму Фейсбуці фотографію напівроздягненої дівчини.

— Ви знали, що вас скоро звільнять?

— Ні. 24 квітня мені сказали, що скоро звільнять і російський журналіст візьме у мене інтерв'ю про те, в яких хороших умовах мене утримували. Я йому розповів, як все було насправді. Але це інтерв'ю не вийшло.

— Після цього вас звільнили і ви продовжували спокійно працювати на території ДНР?

— Я не перетинав лінію фронту до того, як Слов'янськ не перейшов назад під контроль України. Після цього конфлікт якісно змінився, і мені здається, що на той час про мене вже забули. У Донецьку і Луганську різко змінилися всі бойовики. Тому мені здалося, що я можу повернутися і продовжити там працювати. Зараз ситуація змінилася. Майже всім іноземним журналістам заборонили працювати [в ДНР], окрім лояльних.

— Ви брали інтерв'ю у Олександра Захарченка, голови самопроголошеної ДНР. Інтерв'ю було проблемним?

— Напередодні інтерв'ю нас попросили надіслати запитання. Зі списку виключили питання про російську участь. Але я його все одно поставив. На мене накричала прес-секретар, це навіть чути в сюжеті. Захарченко на нього відповів, але був явно роздратований тим, що це питання було поставлене.

— Були неприємні ситуації з українськими військовими?

— З української сторони мене один раз затримували, годин на вісім. Ми знімали, як проїжджає колона. Її командир вирішив проявити самодіяльність і відвезти нас в СБУ. І хоча в СБУ знали, хто ми такі, нас протримали до двох годин ночі і зав'язували одному з нас очі.

— Ви бачили на сході російських громадян? Це були військові чи так звані добровольці?

— Бачив і добровольців, і, напевно, військових. Просто вони тобі не показують свій військовий квиток, тому ти не розумієш, хто вони. Багато відкрито говорили, що вони з Росії, але ніхто не зізнавався у тому, що він російський солдат.


Саймон Островский фотографировался в тех же местах, что и российский солдат, доказав, что тот воевал в Украине
Саймон Островський фотографувався в тих же місцях, що і російський солдат, довівши, що той воював в Україні


 Хоча я зміг своїм розслідуванням Селфі-солдати довести, що там є російські солдати. Я проводив його, грунтуючись на фотографіях, які один з солдатів заливав на свою сторінку Вконтакте. Відшукав всі ті місця, де ці фотографії були зроблені, і сфотографував себе в тих же позах, що і цей солдат.

— Які це населені пункти?

— Він фотографувався в Вуглегірську в лютому під час подій в Дебальцевому. Однак, крім цього, було дуже важливо показати, що він діючий солдат російської армії. Тому я ще повторював фотографії, які він знімав у РФ в російській формі з розпізнавальними знаками. І простежив весь його шлях з Бурятії до Ростовської області, де він проходив навчання, а звідти — до Вуглегірська.

— Вам відмовили в журналістській акредитації в Росії. Ви пов'язуєте це з сюжетом Селфі-солдати?

— Звичайно. До цього фільму мені просто не видавали півтора року акредитацію. Після його виходу мені письмово відмовили в ній.

— Які теми ви висвітлювали до того, як приїхали в Україну?

— Я багато уваги приділяв економічній діяльності Північної Кореї за її межами. Зробив кілька матеріалів про те, як Північна Корея експортує власне населення за кордон. Але ця схема відрізняється, наприклад, від узбеків, які за власною ініціативою їдуть в Росію на заробітки і потім відправляють родині гроші. У Північній Кореї все організовано зверху. Держава відправляє кілька тисяч чоловік в країну, з якою у неї хороші стосунки, підписує контракт про роботу з фірмами або урядами, і зарплати цих робочих перераховуються на рахунки уряду Північної Кореї.

— Які країни працюють з Північною Кореєю таким чином?

— Росія, Монголія, Китай, Лаос, М'янма. До революцій країни Близького Сходу — Єгипет, Лівія. У Росії вони [жителі Північної Кореї] займаються лісовим господарством і будівництвом.

Ще мене завжди цікавило, як західний бізнес і корпорації підтримують недемократичні уряди і порушення прав людини в країнах третього світу заради власних бізнес-інтересів. Як, наприклад, в Узбекистані. Ми провели велике розслідування про те, як там діти збирають бавовну. Держава змушує їх, а потім ця бавовна виявляється в одязі, який кожен з нас купує, включаючи знамениті бренди на кшталт H&M або Topshop.

— Повертаючись до України: зараз помітно падає інтерес до українського конфлікту, цю тему в світових новинах витісняють інші.

— Інтерес до конфлікту відходить, тому що створюється таке відчуття, ніби і сам конфлікт відходить. Зараз набагато менше війни і, відповідно, менше її висвітлення. І це скоріше хороша новина для України, ніж погана.

Матеріал опублікований в НВ № 38 від 16 жовтня 2015 року

ВІДЕО



Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: