5 грудня 2016, понеділок

Цей російський рок-н-рол. Ведучий телеканалу Дощ - про те, чому конформізм виявився сильнішим за російський рок

коментувати
Цей російський рок-н-рол. Ведучий телеканалу Дощ - про те, чому конформізм виявився сильнішим за російський рок
DR
Михайло Козирєв, ведучий телеканалу Дощ, творець кількох знакових російських радіостанцій, міркує про те, чому конформізм виявився сильнішим за російський рок

Радіопродюсер Михайло Козирєв – один з провідників української музики в Росії. Під час Майдану йому вдалося організувати концерт Океану Ельзи в московському аеропорту Шереметьєво. А в ефірі телеканалу "Дощ" і радіостанції "Срібний дощ", де він працює, досі звучить музика українських виконавців.

Крім того, шоумен, якого багато хто знає в обличчя завдяки ролі у фільмах День радіо та День виборів, відкрито захищає зірок російського року, які підтримали Україну. Не засуджуючи музикантів, які підтримують політику Кремля, він все ж прагне об'єднати тих, хто дотримується інших переконань. Наприклад, після вбивства в Москві опозиційного політика Бориса Нємцова намагався організувати концерт у пам'ять про нього, але концертні майданчики столиці РФ закрили перед ним двері. Концерт все ж таки провели в прямому ефірі Дощу.

Про те, як живе сьогодні російське рок-середовище, Козирєв розповідає НВ по скайпу, сидячи за столиком на терасі одного з московських кафе. Періодично переривається покурити і намагається жартувати. Але розмова, тим не менш, виходить швидше сумною.

- Чому, коли частина російських музикантів - Андрій Макаревич, Юрій Шевчук, Земфіра підтримали Україну, інша частина накинулася на них з критикою?

- Мене це просто приголомшило. Гарік Сукачов у мене в ефірі засудив громадянську позицію Андрія Макаревича, а самому Макаревичу не дають виступити не те що з концертом, а навіть з лекцією в Єкатеринбурзі.

Найприкріше, що багато музикантів у цій ситуації просто промовчали. Я з багатьма з них сперечався про це, намагався переконати, але вони просто розводили руками, мовляв, а що ми можемо зробити? Цькування одного можливе саме тому, що мовчать інші.

- Зробити нічого не можна?

- Я всім пропонував: через тиждень або місяць у вас концерт, до вас пачками будуть приходити журналісти. Скажіть їм, що не підтримуєте позицію Макаревича, але вважаєте те, що відбувається з ним, цькуванням. Але все марно. Багато моїх друзів-музикантів, з якими ми творили музику на початку 1990-х, злилися. Страх перетворив їх на конформістів, а звичайна порядність тепер для них цілий подвиг.

- Тобто в музичному середовищі всі посварилися один з одним?

- Сьогодні люди з різними позиціями щодо подій в Україні все ще зустрічаються на загальних фестивалях і не б'ють один одному пики за лаштунками. Але вже і не розмовляють, щоб не посваритися назавжди.

Був час ілюзії єдності. Раніше головний конфлікт проходив по лінії "ти за рок або за поп-музику?". Рок-музикант не співає під фанеру, не бере участі в поп-тусовках, закликає думати. А від поп-музики немає сенсу чекати моральних принципів. Але, виявилося, вододіл проходить не там. Серед російських поп-музикантів є люди, які поводять себе дуже гідно, наприклад, Леонід Агутін або Валерій Меладзе.

- Тобто подоба дружби зберігається?

- Поки що так. Я, наприклад, до людей, які стали жертвами пропаганди, ставлюся не як до ворогів, а до хворих. Дуже сподіваюся, що знайдеться панацея, і люди повернуться в свій нормальний стан.

- Для музикантів, які потрапили в немилість влади, діє заборона на концерти чи бувають винятки?

- Так, причому концерти скасовує місцева влада, організованої команди зверху немає. Це така якість чиновників, родом із загального для всіх нас радянського інкубатора. У них в крові страх перед вищим начальником. Тому, щоб не чекати, поки хтось прийде і запитає «а чому ти це все дозволив?», вони заздалегідь забороняють.

- Навесні вам заборонили проводити концерт пам'яті Нємцова з цих же причин?

- Він неможливий не тільки тому, що потрібних дозволів не отримати. Ми живемо в такий час, коли на такому концерті багато артистів побояться виступати, а глядачі – побояться на нього прийти.

- Тобто самоцензура стосується не тільки чиновників?

- Я помічаю, що якщо хвиля змін у тоталітарний час породила яскраві та потужні пісні, які писали Шевчук, Борис Гребенщиков, Віктор Цой, цілу генерацію музикантів, які гостро мислять і говорять, то зараз такого не відбувається. Співаки революції проявляються, тільки якщо в суспільстві є запит на правду і зміни. На жаль, в нашому суспільстві його зараз немає.

Відбувається це тому що, по-перше, 86% населення – за лідера країни. А по-друге, навіть серед опозиції слово революція сприймається з острахом та переляком. Я сам, вкрай негативно ставлячись до Володимира Путіна з моменту його приходу до влади, не готовий бачити Майдан в Росії. Про російський бунт давно все сказано. Тому і творча сфера у нас зараз неповноцінна, кастрована. Я дуже хотів би почути такі ж пісні, як Передчуття громадянської війни Шевчука або Змін Цоя. Але їх немає, а тому складно зародити в головах людей сумнів про те, що щось йде не так.

Багато моїх друзів-музикантів, з якими ми творили музику на початку 1990-х, злилися. Страх перетворив їх на конформістів, а звичайна порядність тепер для них цілий подвиг

- Сьогодні головний рок-фестиваль "Нашестя", який ви колись організували, перетворився на військово-патріотичне свято. Як це сталося?

- Це був поступовий процес. З кожним роком міністерство оборони РФ все більше проникало на територію фестивалю. У минулому році там вже було організовано консультаційний пункт для всіх бажаючих записатися в контрактну армію, що абсолютно аморально. Але, як сказав мені один з нинішніх організаторів фестивалю: «Міноборони – наш шановний партнер, як ми можемо відмовитися від його участі?» І так з багатьма фестивалями.

- Що на цьому тлі відбувається з музикою? У нинішніх російських рок-музикантів є якась місія, як це було в 1980-х, наприклад?

- Я не думаю, що у російського року є якась місія. Просто була епоха, коли рок-музиканти були володарями умів. А сьогодні завдяки новим технологіям музика стала гіпердоступною. Наприклад, Вася Обломов [російський виконавець Василь Гончаров, критикує російську владу і суспільство] з ранку записує пісню на iPhone, а до вечора його шанувальники вже можуть бачити це все в інтернеті. Але одночасно з'явилася величезна кількість бездарних графоманських музичних творів. І розібратися з ними дуже непросто. Майбутнє не обіцяє нам нових супергруп. Не буде більше нових The Beatles, Rolling Stones, не буде нових героїв масштабу Цоя, Шевчука і Гребенщикова. Це останнє покоління суперзірок.

- Як ви оцінюєте розвиток українського року? Які проекти вам здаються цікавими?

- В Україні є група №1, і це рідкість для великих країн. Таке можливо тільки там, де присутній сильній національний дух. В Ірландії існує U2, так і для України існує група Океан Ельзи. Я вважаю, що це заслужений успіх, і для самоусвідомлення українців вони зробили більше, ніж всі політики за 25 років.

Є ще кілька десятків груп, які я люблю не менше. Наприклад, можу перерахувати українські кліпи, які ми останнім часом ставимо на Срібному дощі: це Pianoboy з шедевром-піснею Батьківщина, новий кліп ТНМК з мультиплікаційним українським супергероєм, групи Bahroma та Воплі Відоплясова.

Тільки що я був на фестивалі Сігет в Будапешті, де заворожено дивився чудових дівчат DakhaBrakha. Є також багато цікавих українських поп-колективів, які звучать не так вульгарно, як нові поп-колективи в Росії. Іван Дорн просто тріумфально виступив на Пікніку «Афіші» перед Земфірою. Крім того, в цьому році я допомагав Наташі Вашко продюсувати новорічне шоу для прогресивного українського телеканалу, і там виступало 18 різних українських груп, наприклад, Руки в Брюки, HardKiss, Brunettes Shoot Blondes, Софі Віллі. Мені було по-справжньому цікаво, і я пишаюся цією роботою.

- Сучасна українська та російська рок-музика відрізняються?

- Я не ділю музику за національною ознакою. Але коли викладав у телешколі каналу Інтер, був сильно вражений тим, як поділений російсько-український музичний простір на "свій" і "чужий" для моїх студентів. Якщо групи ДДТ і Чайф, музиканти Шевчук або Гребенщиков сприймаються як «свої» (а діло було до Криму і війни на сході України), то покоління таких груп, як Мумій Троль, Звірі або Нічні снайпери – це вже іноземці.

- В Росії є схожі процеси?

- У Росії на перший план виходить питання мови. У масовому сприйнятті росіян всі україномовні групи – це групи іноземні. Про деяких, наприклад, 5'nizza, люди не знають, звідки вони родом. Тому для них це просто група, яка співає трьома різними мовами.

.

5 питань Михайлу Козирєву:

- Яку подію у своєму житті ви вважаєте головною?

- Народження моїх дочок – Соні і Лізи.

- Ваше улюблене місто?

- Лондон. Це найзатишніше місто на Землі, музична столиця світу. Це місто, в якому, як тільки твоя нога робить перший крок на землю, відчуваєш, що тут все для тебе і тобі тут дуже затишно.

- На чому ви зазвичай пересуваєтеся по місту?

- У своєму районі Москви, я пересуваюся пішки. А на роботу або з роботи – на машині. У мене джип Land Rover Freelander, темно-синього кольору.

- Який ваш місячний прожитковий мінімум?

- Розумний. Я ніколи не працював заради грошей, завжди надихався тільки ідеями. І я витрачаю гроші теж легко. Деколи занадто легко.

- До чого ви прагнете в житті?

- Я прагну не множити зло. Ну, ще, звичайно, хочеться, щоб Росія коли-небудь виграла чемпіонат світу з футболу. Але, я розумію, що до цього прагнути безглуздо.

Матеріал опублікований в НВ №30 від 21 серпня 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: