7 грудня 2016, середа

Це означає повільну смерть. Головний ідеологічний опонент Айвараса Абромавичуса про те, чому треба змінювати економічну політику

Голова комітету з промислової політики Верховної ради Віктор Голосюк називає стратегію Мінекономіки невдалої
Новий час

Голова комітету з промислової політики Верховної ради Віктор Голосюк називає стратегію Мінекономіки невдалої

Відставка Айвараса Абромавичуса з посади міністра економіки викликала активні дискусії не тільки про озвучені ним факти корупції, але і про професіоналізм міністра

Почали лунати звинувачення в тому, що він не домігся видатних успіхів в економіці за час, поки керував міністерством.

Ситуацію підігрів рейтинг агентства Bloomberg, згідно з яким в 2016 році українська економіка посіла 5-е місце в списку найбільш невдалих у світі після Греції, Південної Африки, Аргентини і Венесуели.

Основними причинами регресії економіки, за даними Bloomberg, є інтенсивне зростання інфляції та безробіття. При цьому, наприклад, економіка сусідньої Польщі за підсумками року посіла 42-е місце в рейтингу, тобто вона куди краще нашої. Список найбільш економічно "щасливих" в поточному році не змінився. На першому місці - Таїланд, на другому - Сінгапур і на третьому - Швейцарія.

Одним з тих, хто визнає справедливість звинувачень, висунутих Абромавичусом проти заступника голови БПП Ігоря Кононенка, але при цьому критикує його за проведену економічну політику, є голова комітету Верховної ради з промислової політики Віктор Галасюк.

НВ розпитало Галасюка, якого називають головним представником промислового лобі у парламенті і від якого багато в чому залежить, буде Рада голосувати за реформаторські законопроекти Кабміну, про те, що ж конкретно в політиці Абромавичуса він вважає неправильним. А також про те, які вигідні для промисловців законопроекти готуються в надрах комітету.

-- Давайте поговоримо про відставку міністра економіки. Як ви її оцінюєте?

-- Якщо говорити про міністра і його діяльність, то я дуже поважаю міністра як людину. Я вважаю його порядною і сміливою людиною. Це він показав своїм вчинком. Я вважаю, що його заяви повинні бути ретельно розслідувані НАБУ, а винуватці -- понести покарання.

Але разом з тим я категорично не згоден з тією політикою, яку він проводив. І вважаю, що за такої політики Україна втратила дуже багато можливостей для економічного розвитку і дуже багато часу.

-- А чим вам не подобається політика Мінекономіки?

-- Вони шукають легкі обхідні шляхи, які б дозволили посунути Україну в рейтингу Doing Business, для того щоб відзвітувати про успіх реформ і отримати новий кредит від МВФ. Виходити треба з реальних фундаментальних показників, яких насправді не так багато. Я кажу про рівень життя кожного громадянина, про добробут кожного громадянина - і це насправді справжній лакмусовий папірець успіху реформ. Одна ключова складова - це те, щоб підвищувався рівень життя громадян, економіка повинна бути продуктивною і рости. Тобто це економічне зростання, економічний розвиток. Якщо економіка не зростає, то не може бути добробуту. Інша складова -- справедливий розподіл цього зростання, щоб від нього вигравали всі, а не п'ять олігархів.

На цей рік прогноз зростання економіки від Мінекономіки -- 1-2%. Тобто ці 1-2% з такої низької бази, як сьогодні в Україні, означають, по суті, заморожування економіки і повільну економічну смерть. І ситуацію не виправити еволюційними реформами. Вони не допоможуть. Потрібно діяти дуже рішуче і швидко. Тому що якщо ми візьмемо рівень ВВП в Україні та рівень ВВП в європейських країнах на душу населення, то різниця у нас становить приблизно від п'яти, а з деякими країнами -- і більше разів. Тому абсолютно зрозуміло, що якщо економічне зростання в Україні буде 1-2%, то ми ніколи не станемо ані розвиненою країною, ні частиною Європи. Якщо це зростання буде 3-5%, то у нас це займе десятиліття. Тобто 30-40 років, для того щоб вийти на європейський рівень. Головним повинен бути принцип таргетування економічного зростання. Тобто ми повинні визначити реалістичний, але водночас амбітний рівень економічного зростання. Скажімо, в 2013 році МВФ нам давав потенціал економічного зростання 8% в рік. Це без якихось фантастичних реформ. Це нормальний темп економічного зростання для такої маленької економіки, яку ми сьогодні маємо в Україні. Далі потрібно дивитися, яким чином ми можемо збільшити ВВП.

Ці 1-2% зростання з такої низької бази, як сьогодні в Україні, означають, по суті, заморожування економіки і повільну економічну смерть. Ситуацію не виправити еволюційними реформами

 

-- Та як же його можна збільшити в ситуації, коли в країні війна і ми втратили 25% промисловості після окупації Донбасу, а також більшість нашого експорту через закриття російського ринку з політичних мотивів?

-- Я поясню як. ВВП країни, економіка країни складається з чотирьох компонентів. Перший - це споживання домогосподарств. В Україні складова цього показника - понад 70% ВВП. Це домінанта формування економіки України. Ми прекрасно з вами розуміємо, що відбувається зі споживанням. Тобто купівельна спроможність громадян катастрофічно впала. Це, до речі, одна з основних причин, з яких до нас не приходять іноземні інвестори. Повірте, перше, на що дивляться іноземні компанії, коли приходять в Україну, це не те, за який період вони відкриють тут фірму і не те, наскільки просто підключитися до електромережі, а наскільки це місткиий ринок, скільки тут можна продати і заробити. Чим бідніші люди, тим менше інвестицій. Тому змушувати всіх підтягнути паски -- це все одно, що автоматично бити по споживанню домогосподарств і по інвестпривабливості.

Друга складова - інвестиції. Це той показник, який є ключовим для переходу з режиму занепаду до режиму розвитку. Для переходу з режиму вільного падіння до керованого зростання. Так от, інвестиції сьогодні в Україні також є рекордно низькими. Якщо дуже коротко, то сьогодні рівень так званого валового нагромадження основного капіталу - це інвестиції в майбутнє, він складає в Україні близько 12% ВВП. Для того, щоб країна розвивалася, він повинен становити хоча б 20-25%, для того щоб ми закладали фундамент майбутнього економічного зростання. У багатьох країнах світу він перевищує 30%. У Китаї-понад 40%. Всі розумні країни свідомо налаштовують свою економіку на режим форсованого зростання. І вони забезпечують залучення приватних інвестиційних ресурсів, державних, для того щоб розігріти свою економіку на наступному етапі - за п'ять років. Для того, щоб інвестори прийшли в країну, потрібно не тільки спрощувати умови ведення бізнесу, але і знизити податки, на що уряд в минулому році так і не вирішилося. Також необхідно скоротити розмір кредитних ставок, створити банк розвитку, індустріальні парки, агенцію з підтримки малого бізнесу, агенцію із залучення інвестицій. Все це ми потроху готуємо своїми силами, але хотілося б отримати підтримку Мінекономіки, яку ми так і не побачили.

Третя складова - це так званий чистий експорт. Це різниця між тим, що ми продаємо за кордон, і тим, що ми купуємо з-за кордону. Коли він позитивний, це означає, що ми світу більше продаємо, ніж у нього купуємо.

-- Так ми в минулому році спрацювали з позитивним сальдо...

-- Так, сальдо було позитивним за рахунок падіння імпорту, а експорт також рекордно впав. І нам треба зробити максимум для того, щоб підтримати експортно орієнтовані галузі. Інструменти відомі: експортно-кредитне агентство, здешевлення кредитів, активна допомога держави у просуванні українських товарів на зовнішніх ринках.

-- Тобто знову створити своїм людям потрібні протекціоністські умови...

-- Послухайте, підтримку експортних галузей роблять у всіх країнах, які показують економічне зростання. Для держави ніяк на одному щаблі не можуть стояти, наприклад, сировинний експорт зерна, брухту та виробництво продукції з високою доданою вартістю, тобто машинобудування, фармацевтика, research & development і так далі. Зробити для всіх рівні умови – це абсурд.

Ще одна частина формули – це державні інвестиції в інфраструктурні проекти. Одна з класичних схем, як можна збільшити ВВП, зниження податків і збільшення державних витрат. Це, по суті, вливання грошей в економіку, яке по ланцюжку запустить зростання. Я можу це проілюструвати прикладом США -- думаю, вам це буде цікаво. Якщо ми візьмемо, наприклад, період 1943-44 років минулого століття, коли йшла війна, США були в дуже складному становищі. Я був здивований, коли подивився, який у них був дефіцит державного бюджету в ці роки. Нам МВФ каже, що 3,7% для нас прийнятний рівень, а якщо більше - це взагалі погано. У них він був 25%. А чому він у них був 25%? Тому що вони створювали і частково інвестиційний споживчий попит за рахунок фондування державою. Коли вони побачили, що приватний інвестор не виконує свою функцію зі зрозумілих причин, через війну, держава пішла на поле гри і почала сама інвестувата і займатися бізнесом. А коли стало спокійно, держава пішла з поля гри, і зайшли приватні компанії і приватний капітал. Участь держави в той час становила майже половину економіки. І це США, дуже ліберальна країна. Я не кажу про інші прикладах.


Для держави ніяк на одному щаблі не можуть стояти, наприклад, сировинний експорт зерна, брухту та виробництво продукції з високою доданою вартістю. Зробити для всіх рівні умови – це абсурд

 

-- Схоже на якісь абстрактні мрії, тому що незрозуміло, де взяти гроші на ці державні інвестиції...

-- Все зрозуміло. З двох джерел. Насамперед західні позики, але не від МВФ, який виставляє макроекономічні умови, а з інших джерел. А також за рахунок оптимізації держбюджету. Згідно з розрахунками нашого комітету, можна отримати додатково 100 млрд грн на рік за рахунок оптимізації поточних витрат держбюджету. Це в тому числі впровадження таких систем, як ProZorro. Ми всіляко підтримували прийняття цієї системи і очікуємо від неї результатів. Я вважаю, що вона буде працювати. Також це боротьба з контрабандою на митниці. Це взагалі величезні резерви, які можуть бути усунені шляхом і певних законодавчих рішень, і управлінських дій з боку керівництва держави. Це ефективне керування державною власністю або її приватизація. Хоча я вважаю міфом, що держава не може бути ефективним власником, що в Україні є надмірні державні активи. Оскільки навіть якщо ми подивимося на частку активів таких підприємств в економіці, то в Україні це близько 10%, а в Європі -- десь близько 15%. Тобто мова йде тільки про те, щоб навчитися ними ефективно управляти і отриманий прибуток направляти на держінвестиції.

-- А вам не здається, що чесніше таки продати? Тому що все це державно-приватне партнерство закінчується тим, що державу просто «мають» олігархи...

- Мені так не здається. Якщо слідувати за такою логікою, то нам тоді потрібно продати державу. У Норвегії і Швеції державна власність працює.

-- У Швеції та Норвегії немає такої корупції, як у нас... Яку ніяк не можуть побороти...

-- Так, це так. Але, в Сінгапурі ж її побороли. Значить, і у нас можна.

-- В Сінгапурі корупцію витравив Лі Кван Ю, який отримав фактично диктаторські повноваження... Ви бачите Лі Кван Ю в Україні? Назвіть його ім'я.

- Крім того, що Лі Кван Ю боровся з корупцією, він створив державну підтримку для високотехнологічних галузей через особливий податковий режим, технологічні парки і так далі.

- Ви весь час говорите про технологічні парки. Як це працює взагалі?

-- Я поясню на прикладі Туреччини. Коли ми туди приїхали і почали питати, в чому полягає специфіка діяльності, як вдається залучити інвесторів? Там обсяги виробництва в окремому парку - це $1-2 млрд., А таких парків десятки. Тобто це колосальні кошти. Вони кажуть: «Ми надаємо інвесторам великі податкові преференції. Вони публічні і прозорі, встановлені для всіх на рівні закону. Немає там якогось поля для корупції». Ми питаємо: «Ви даєте тимчасово низькі податки. І це все, що ви робите, щоб заманити інвесторів?» Вони відповідають: «Ні, це не все. Ми також продаємо тим виробникам, які приходять до нас, електроенергію на 30% дешевше, ніж на інші види діяльності. Тому що одне робоче місце і долар інвестиції у виробництво мають колосальний мультиплікативний ефект на всю економіку. Тобто реальний сектор економіки вони цінують вище за фінансовий і всі інші. Фінансовий обслуговує реальний, а не навпаки. Інакше це спекуляція. Чому в парках? Тому що ми не хочемо, щоб весь Стамбул був схожий на якусь промислово-житлово-торгово-комерційну установу. Парки ці досить масштабні, їх багато. Немає жодного штучного обмеження конкуренції, інвестор сам обирає куди йти. Тому вони впорядковують архітектуру міста. Заводи будуються кластерно, один поруч з одним». А ми говоримо: «Це все, що ви тут пропонуєте?» А вони кажуть: «Ні, не все. Ще у нас є регуляторний фасттрек. Ті, хто приходить до нас отримувати дозвіл за два дні, які зазвичай в Туреччині отримують два місяці. А ще у нас тут прямо в керівній компанії працюють співробітники Мінекономіки, яке має допомагати приватному бізнесу розвиватися і будувати. Тому, щоб швидко реагувати на потреби, вони тут у нас працюють». Це інший підхід, це діаметрально інший підхід, ніж пропонує Абромавічус. Це не створить всім рівних умов, але нехай все йде як йде. І тому у Туреччині найвищі темпи економічного зростання за всі останні роки.

-- Добре. Давайте перейдемо до конкретики: які законопроекти ваш комітет ініціює, щоб змінити ситуацію?

-- Ми щойно прийняли, а я в четвер підписав закон про зміни в державно-приватне партнерство. Він розширює сферу, в якій можна співпрацювати державі і приватному партнеру. Встановлює чіткі гарантії і захист інтересів приватного інвестора. По суті, він відкриває двері для приватних інвесторів в масштабні інфраструктурні проекти України. За оцінками Світового банку, потенціал таких проектів в Україні - близько $100 млрд.

Ми підготували пакет законопроектів про індустріальні парки. Базовий закон ми прийняли наприкінці минулого року. А в цьому повинні прийняти пакет податкових стимулів, який повинен зробити їх привабливими.

Третій інструмент - це експортно-кредитна агенція. Це той інструмент, який дозволить Україні хоч трохи вирівнятися в позиціях з нашими країнами-конкурентами. Наприклад, навіщо потрібна експортно-кредитна агенція? Для того, щоб здешевити вихід на зарубіжні ринки. Здешевити кредити для виробника, гарантувати і страхувати експортні контракти.

-- Ви б зробили набагато більше для експортерів не створенням агентства, а якщо б просто почали вчасно та в повному обсязі відшкодовувати їм ПДВ...

-- Ми зараз подали з колегами законопроект про запровадження єдиного реєстру з відшкодування ПДВ. Безумовно, це взагалі одна з дуже важливих складових для експорту, і наш комітет цей законопроект активно підтримує.

Крім загальних законів, ми виступаємо за секторальну підтримку. Зокрема, в минулому році ми прийняли закон про заборону на 10 років експорту лісу-кругляка з України. Це важливий крок для деревообробної промисловості, це шанс для створення паперової промисловості, це десятки тисяч робочих місць, це мільярди додаткового експорту, виробництва, мільярди інвестицій. Це той підхід, коли ми дивимося на будь-яку галузь - лесопереработку, металургію, машинобудування, харчову, легку і так далі, і говоримо: що вам заважає, щоб ви виросли на 20%, в 2-3 рази? І вони відповідають.

В деревообробці кажуть: це дефіцит сировини, це неможливість спланувати свої інвестиції, для того щоб побудувати нові заводи, бо немає сировини, вона йде на експорт. Вона стає готовими товарами в Італії, Польщі та інших країнах. Ми цю проблему для цієї галузі вирішили. Ми також працюємо над тим, щоб допомогти металургам. На сьогодні існує проблема дефіциту металобрухту в металургії. Ситуація аналогічна з лісовою галуззю. Згідно із законом, продавати за кордон можуть тільки надлишок сировини. Але так побудована корупційна бюрократична система, що вони експортують за кордон, а місцеві потреби не задоволені. Через що зупиняються металургійні заводи: скажімо, в минулому році зупинилася Дніпросталь, єдиний новий завод в країні, і ми програємо іншим країнам. Практично всі металурги залежать від цієї сировини, тільки різною мірою. Наприклад, завод в Дніпропетровську працює тільки на цій сировині. Для нього це взагалі життєво важливо. При цьому Туреччина у нас масштабно імпортує металобрухт. Чому? Тому що з нього виходить дуже класна продукція, екологічно чиста металургія, тобто викидів немає і це дешевше, ніж з руди. І парадоксальна ситуація - те ж, що з деревиною, тобто Україна стала сировинним придатком. Ми продали металобрухт, щоб потім вони там зробили метал, потім з нього зробили машини, а ми потім їх імпортуємо. Ми збираємося підняти експортні мита на брухт на три роки з 10% до 35%, щоб зупинити цю тенденцію. За розрахунками експертів, це якраз той рівень, який дозволить забезпечити внутрішній ринок, стримати бездумне зростання експорту.

-- Вам доведеться зіткнутися з лобі експортерів металобрухту. Я думаю, вони прийдуть до вас з валізками, і ви відізвете цей законопроект, як вже бувало з вашими колегами...

-- Ніякі валізки не спрацюють. Можете взяти це питання під контроль... Наступний наш крок - це допомога машинобудівникам. Ми повинні створити їм стимули для розвитку. Для того, щоб їхня продукція в Україні була більш затребуваною. Наприклад, завод Еталон у Львові, який випускає чудові сучасні зразки техніки. У нас що, сучасний парк трамваїв в Україні? Ні. Ми можемо за рахунок міжнародної допомоги і всіх цих джерел, які я позначив, запускати масштабні програми з його оновлення.

Ще одна проблема – високі залізничні тарифи і постійна спроба Укрзалізниці їх підняти. Ці тарифи не можуть бути предметом самостійного регулювання без врахування того ефекту, який вони створюють на економіку в цілому. Будь-яке рішення Кабінету міністрів, Верховної ради, яке стосується таких економічних важелів, як податки, тарифи, вартість кредитної ставки, величина кредитної ставки і так далі, має оцінюватися виходячи з системного впливу на економіку. Тому ми виступаємо за те, щоб тарифи держмонополії в принципі не могли підвищувати без узгодження з усіма сторонами процесу.

-- Принаймні поки залишається відкритим питання того, як Укрзалізниця використовує виручені від зростання тарифів гроші. Корупційні скандали в компанії не вщухають...

-- Припустимо, що там не буде ніякої корупції, все буде ефективно, Укрзалізницю реформують і все буде супер. А тепер вона підвищує тарифи. І вони кажуть: ми виграємо в цьому місці, у нас збільшаться податки, плюс зросте прибуток компанії. Але в результаті безліч аграріїв, хіміків, металургів, виробників будматеріалів просто зупиняться, і ми втратимо безлічі робочих місць.

Ви порахували скорочення робочих місць, ви порахували перехід частково прибуткових підприємств у збиткову зону, ви порахували, до яких соціальних катаклізмів це може призвести? Чого критично не вистачає, на мій погляд, в діяльності Міністерства економіки, так це того, що має бути системний регулятор, який як раз і допомагає балансувати інтереси виробників, споживачів, держави і приймати зважені управлінські рішення, які вигідні країні в цілому, а не якомусь окремому державному монополісту.

У мене питання: якщо йде таке підвищення тарифів, то чому через нього повинна страждати вся промисловість, яка і так сьогодні перебуває у критичному стані? Я для себе не бачу обґрунтованих системних відповідей на це питання

У мене питання: якщо йде таке підвищення тарифів, то чому через нього повинна страждати вся промисловість, яка і так сьогодні перебуває у критичному стані? Я для себе не бачу обґрунтованих системних відповідей на це питання. І такий же підхід у Мінекономіки був до будь-якої іншої галузі. Власне, це головна претензія до Абромавичуса.

 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: