10 грудня 2016, субота

Це були міфи. Тихий розповів про сенсаційну стрічку про Майдан, яку вперше покажуть сьогодні в Києві

Це були міфи. Тихий розповів про сенсаційну стрічку про Майдан, яку вперше покажуть сьогодні в Києві
Сьогодні, 18 лютого, у столичному кінотеатрі Жовтень презентують новий документальний фільм Бранці. Режисер стрічки у жанрі політичний детектив розповідає, що в ній сенсаційного

Впродовж усієї Революції Гідності міліція і протестувальники стояли по різні боки барикад. Силовиків називали зрадниками, а вони або мовчали, прикриваючись касками і щитами, або відповідали кийками і кулями. Здавалось, у цьому протистоянні немає місця милосердю: 18-20 лютого 2014 року з’явилася Небесна Сотня. Коли внутрішні війська відступали, один з бійців потрапив у полон до 19-річного Олександра Клочка:

«Він дійсно думав, що ми звірі і прийшли вигризти йому серце, - пригадує майданівець. - Я зняв рукавиці, показав бинти і свої опіки. Сказав, що це буде гарантією того, що ми його не вчіпимо. Він зняв каску, віддав щит і кийок».

Зустріч з ВВ-шником так запала в душу хлопцеві, що коли режисер Володимир Тихий запитав його, кого б він хотів зустріти з Майдану, Олександр відповів: того бійця. Babylon’13 разом з активістом розшукали правоохоронця. І зняли про це документальний фільм Бранці, який вийде в прокат 25 лютого. Про пошуки тих, хто стріляв, та примирення між колишніми супротивниками НВ поговорило з режисером фільму Володимиром Тихим.

Ви стверджували, що багато хто не хоче, щоб Бранці вийшли у прокат. Кого ви мали на увазі?

- Є певні побоювання в Адміністрації Президента, що фільм матиме негативні наслідки не всередині України, а ззовні. Мовляв, захід перегляне своє ставлення до цих подій, зніме санкції для Росії і перестане нам допомагати.

А є для цього підстави?

- Ми показували цей фільм багатьом спеціалістам на Заході. Адміністрації Президента не позаздриш. Їм нав’язали певну тактику поведінки. Вони мавпують формат, в якому працює путінський агітпроп, хоча не можуть воювати на тому ж рівні – в Росії сильніший ресурс. Так втрачається не тільки східний громадянин, влада абсолютно дискредитує себе в очах проукраїнської частини населення, яка розуміє, що з нею намагаються спілкуватися, як з відсталою худобою.

Наш фільм - не телепроект, де спочатку дають інформацію, а потім її оцінку. Історія найперше про двох людей. Головний герой – 19-річний хлопець, який є героєм і в тому розумінні, що пройшов увесь Майдан, починаючи з Харкова. 20 лютого він опинився на Інститутській і був там від першого наступу силовиків до будівництва барикади.

Ви сказали, що Бранці – намагання показати персоналізоване обличчя Майдану. Яке воно?

- Різне. Там мільйони людей було. У фільмі є момент, де державна совкова машина перетворює все, що було хорошого, у пафосне мертве лайно. Героїка радянської ідеології базувалась на чому? Є найвищі ешелони влади: генсек і ті, хто з ним поруч на п’єдесталі. Це мармурові герої, померлі за велику комуністичну ідею 40-50-хх. Років. Пантеон богів. Ця система так в’їлася в голову на пострадянському просторі, що ми дуже високо піднімаємо своїх героїв. Непотрібна релігійність починається. Це знущання над пам’яттю про цих людей насамперед. У фільмі ми намагаємося без ознак героїзації розглянути аспекти людей, які зараз існують і продовжують боротися, помилятися, але є живими організмами.

У суспільстві зараз є різні настрої. Наприклад, є й такі, які кажуть: наші діти були на Майдані, загинули за ідею, але нічого на краще не відбувається, отже, діти померли намарно. Це також результат пострадянської свідомості?

- Це відсутність освіти. Страшно, але у нас мало освічених людей. Це стосується усіх соціальних прошарків. Їм зробили щеплення, яке впродовж років знищило не лише бажання вчитися, але й критичний підхід до реальності. Ти настільки тупієш, що перетворюєшся на замкнутого ідіота, який на людину, яка скаже слово з чотирма складами, каже: «О, проффесор, ботанік». Бути ідіотом вважається бути справжньою людиною. Намагатися бути іншим для мас означає бути штучним. Здебільшого люди не можуть аналізувати стан в країні. Ними маніпулюють, втискаючи ідеї, і вони ведуться. Їх так виховали. Немає здатності до самозахисту: люди готові фізично завдати удару комусь, хто наступив на ногу в автобусі, а в інформаційному просторі жити не можуть. Розумові ідіоти, не здібні не те що на аналіз, а на активні суспільні дії. В нас в країні з 90% людей нічого не вийде. Вони намагатимуться тримати нас, але і в розвиненому суспільстві активних людей до 5%. Треба розширювати кругозір.

А ваше бачення Майдану впродовж останніх двох років змінилося?

- Звичайно. Тоді був адреналін, відчуття свободи, можливостей. Кілька місяців до цього Україна була кладовищем сподівань. А на Майдані люди щодня розуміли: ми можемо це змінити. Це відчуття не порівняти з жодним карнавалом чи перемогою збірної України з футболу на світовому чемпіонаті (усміхається). Ейфорія гріла людей. Але адреналін не може бути вічним. І це нормально. Усвідомлення того, що ситуація Небесною Сотнею не закінчиться і далі треба боротися, було. Але впевненість в тому, що ми вигнали Януковича, вселила переконання: неважливо, хто буде далі -Порошенко-президент чи Яценюк-прем’єр-міністр. Треба буде – вийдемо і змінимо, на Майдані не раз таке робили. А це виявилось не так легко. Досі жодна справа не перейшла до логічного завершення. Я кажу не лише про розстріл Небесної Сотні, але й про викрадення, підпалення машин, протизаконні рішення суддів. Все ж зрозуміло. Ці судді ніде не ховаються. Треба з цього починати. 18-20 лютого влада була уже поза законом. Вона користаючись ресурсами країни, намагалась знищити громадянські права. Ця свідома поведінка Януковича з одного боку і безвідповідальні дії політиків з іншого призвели до місива 18-20 лютого. Люди, які брали відповідальність за Майдан, думаючи, що матимуть політичні дивіденди, абсолютно дискредитували себе ще в 2013 році. Вони не виправдали надій частини суспільства. Їх треба притягувати до відповідальності, тому що вони до останнього намагалися бути представниками протестувальників, обманювали їх. Намагалися послабити тиск на керівництво Януковича. Це і стало причиною зіткнень.

Ви нагадали мені трейлер Бранців, де є кадри батька героя Небесної Сотні Голоднюка, який ставить незручні питання Порошенку…

- Це була спецакція. Ми знали про неї, тому прийшли на годину раніше. Начепили петличку на Голоднюка. Рідні Небесної Сотні були налаштовані «Разом і до кінця», бо зрозуміли, що їх водять за носа. Навіть якогось юридичного чи політичного рішення не було, але й бажання визнати цих людей з боку чинної влади. Родичі були налаштовані навіть обматюкати Порошенка. Цей епізод є доволі промовистим.

Сергій Жадан, коментуючи ваш фільм, сказав, що у стрічці порушуються актуальні питання. Два роки тому в інтерв’ю Телекритиці ви сказали ідентичні слова про ще один свій фільм про Майдан, Зима, що нас змінила. Питання залишились тими ж?

- Зараз зрозуміло, що від чинних політиків ми не отримаємо відповіді на питання, які залишились. Люди, які зараз вирішують стратегічні речі, є частиною системи. Україна має позбутися цього хворого організму, який розвалюється. Що б хто не робив, він все одно здохне. Але це велика ціна для мешканців цієї країни. Вони не мають ні нормальної освіти, ні медичного забезпечення. Це фікція. Я вже не кажу про армію, суди, слідчі органи. Це вже паразитуюча структура, яка просочує не тільки гроші, але нищить майбутнє. Люди змінились. Вони не будуть цього терпіти, тікаючи закордон. Це ключове питання. Тим більше, що ця ситуація принципово не вкладається в систему Майдану.

На що ви намагалися спровокувати свого глядача у Бранцях? На які роздуми?

- Спочатку ми хотіли розповісти, хто стріляв у Майдан, хто ці люди і хто віддав наказ. Але в результаті цього не розказуємо, а показуємо контекст, у якому жили люди, які пройшли Майдан: як вони змінюються, вирішують свої проблеми, які є нашими, питаннями всіх громадян України. Хочемо, щоб безпосередні учасники цих подій, які продовжують сподіватися на зміни, усвідомили, що розчарування – нормально. Це означає, що не треба здаватися чи опускати руки, потрібно рухатись далі. Важливо, щоб розчарування не вважали поразкою. Наші герої є переможцями, незважаючи на те, як ситуація розвивається і що вони тоді думали. Вони переживають біль, але показують філософію підходу до Майдану і ситуації в країні.

Трейлер стрічки показує, що майданівець не має злості чи бажання помститися ВВшнику, якого шукає. Як ви думаєте, потрібно вимагати покарання тим, хто був по той бік барикад, як вимагає одна частина суспільства, чи пробачити і шукати примирення, як пропонує інша?

- Певну роботу зробила війна. Вона чітко дала зрозуміти, хто за що. До того ж, строковики стали заручниками ситуації: служать рік, а далі вирішують: бути міліціонерами чи будувати життя по-іншому. Інші, ті ж офіцери – свідомо вибрали цей спосіб життя. Шокова ін’єкція, введена військовим з початком агресії Росії, дала зрозуміти, що відбувалось на Майдані. Не всім помогла, звичайно. Зараз уже ідеться не про примирення з реальністю, а про її зміну. Думати, що є дві правди – неправильно. У фільмі йдеться насамперед про відповідальність. Саня взяв на себе певну місію, переконавши бійця не воювати з протестувальниками, він намагається цю місію продовжити. Допомогти зрозуміти тому ВВшнику і самому собі певні нюанси: чому все не відбулося, як на Помаранчевій революції, коли силовики перейшли на бік мирного протесту? Там не було фізичного протистояння.

Ми пояснюємо, чому почалась втеча силовиків. У нас є реконструкція подій, дійові особи, які провели спецоперацію і спровокували те, що в паніці втекли всі спецпризначенці. Причому так, що автобусів усім не вистачило. Є конкретика подій в плані розстрілу Майдану, ми дуже багато над цим працювали зі спецпідрозділом київського Беркуту, які залишились в Україні і на яких уже повісили майже півсотні вбитих. Це було вже в руках: ми знімаємо їхній побут, спілкуємось. Був хлопець, який мав вийти на Інститутську і все розказати. Цього дуже не хотіло керівництво міліції. Ми і з Аваковим спілкувалися до того моменту, поки нарешті вони не арештували ще двох з цього підрозділу. Решта просто втекли.

Ви багато говорите про факти. Ваш фільм можна назвати розслідуванням?

- Так. Але ми не розслідуємо, що робив Пашинський з СБУ, чи хто дав наказ. Ми розслідуємо особисту історію хлопця, який пережив цю ситуацію і намагається дізнатися екзистенційне питання: чому ці бійці внутрішніх військ були в той момент там не тільки фізично, але й ментально. Здебільшого ці люди залишились у тому ж стані, в якому були на Майдані. Ми знімали стрічку минулого року і бачили, що вони ображені, для них все несправедливо. Вони досі знаходяться у тому форматі уявлень про Майдан, коли вони стояли у моноліті зі щитами.

Паралельно ми відкриваємо сторінки, які змальовують ситуацію не безумством і хаосом, а чітко і зрозуміло з боку Майдану. Бік силовиків складніший. На Майдані була дуже потужна істерика як з боку протестувальників, так і силовиків. Це були певні міфи про звірства, наркотики, допомогу і присутність з одного боку росіян, з іншого - американців. Ці міфи зіграли нищівну роль. Велику кількість поранених на Інститутській не привезли до лікарень, тому що боялись арештів. Силовики досі бояться помсти. Вважають: якщо дізнаються, що конкретний силовик загинув під час цих подій, його назвуть зрадником, а родина буде позбавлена тих пільг, які вона отримує після смерті правоохоронця при виконанні.

Що вас змушує знову і знову займатися темою Майдану? Вона важка хоча б тому, що треба постійно передивлятися кадри цих подій.

- Певне відчуття відповідальності. Хтось пішов у добровольчий батальйон, народні депутати, хтось забив і нікуди не пішов. Я з командою Вавилону залишився у форматі дієвих документалістів, соціальних, культурних зрушень, тому що це зараз дуже потрібно. 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: